Джерела і методичні прийоми роботи з розвитку мовлення

Джерела розвитку мовлення школярів численні й різноманітні:

■ підручники з усіх предметів (як зразок логічного типу мовлення);

■ художні твори (зразок художнього типу);

■ мова вчителя (вона відіграє роль прикладу продуманого, змістовного, орфоепічно правильного, інтонаційно і лексичне багатого, синтаксично грамотного, емоційного викладу думок і вираження чуттів);

■ преса (газети, журнали); телебачення, кіно, театр; фонохрестоматії та фонотеки;

■ мовлення людей, з якими учні спілкуються (батьків, родичів, товаришів тощо).

Наявність цих джерел ще не означає, що розвиток мовлення може успішно відбуватися сам собою, стихійно, належних результатів можна досягти лише за умови систематичного, цілеспрямованого педагогічного керівництва, яке здійснюється різними методичними прийомами:

■ читання (голосне і мовчазне) різних друкованих текстів (художніх творів, підручників, науково-публіцистичних, політичних статей, нарисів тощо);

■ вивчення напам'ять поетичних текстів, визначень, правил, положень, законів та ін.;

■ змістовий аналіз творів у процесі підготовки їх до виразного читання;

■ проведення спостережень над лексико-стилістичними особливостями художніх, науково-популярних і наукових текстів;

■ систематичні вправляння школярів у діалогічному та монологічному мовленні (усні відповіді на запитання, бесіди, перекази і плани різних видів, характеристика персонажів, доповіді, виступи, диспути і под.);

■ словникова робота на уроках мови та літератури (з'ясовується значення суб'єктивно нових слів, їх стилістичні властивості, правопис і вимова; проводяться спеціальні орфографічні вправи, добір синонімів і антонімів; діалектні слова та вислови замінюються літературними; виявляється логіч­ний і граматичний зв'язок між словами; виділяються лексеми з логічним наголосом або певною емоційною забарвленістю і пояснюється їх значення в контексті; здійснюється спостереження над прямим і переносним слово­вживанням, а також змістовою і стилістичною функціями діалектизмів, арха­їзмів, професіоналізмів, неологізмів та фразеологізмів різних видів тощо);

■ письмові роботи різних типів (художніх, логічних);

■ ведення словничків (алфавітних або тематичних), в яких нотуються нові для учнів слова, терміни, фразеологізми тощо;

■ користування довідниковою літературою;

■ слухання грамзаписів, в процесі якого проводяться спостереження над звуковою стороною, емоційним забарвленням, способами передачі автор­ського підтексту художнього читання артистами (в грамзаписах або по телебаченню) з наступним обговоренням;

■ перегляд кінофільмів, діафільмів тощо, обговорення почутого і побаченого;

■ прослухування записаних на магнітофонну стрічку усних відповідей, доповідей, виступів учнів та обговорення їх;

■ розгляд зразків образотворчого мистецтва (живопису, графіки, скульп­тури), проведення бесід за їх змістом, написання творів логічного і художнього типів.

Основною умовою успішної роботи з розвитку мовлення є сполучення педагогічної майстерності вчителя з самостійною мовною творчістю школя­рів, а також свідома настанова на оволодіння літературною мовою як важли­вою складовою частиною освіченості людини, головним засобом спілкування між людьми. Велике значення має поєднання вимог єдиного мовного режиму у викладанні всіх предметів. У процесі систематичної, цілеспрямованої, цікавої учням роботи виховується цінне "почуття мови", коли учень сам прагне говорити правильно, помічає неправильності вимови, неточності у вживанні слів, невправно побудовані речення у мовленні власному та інших людей і знає, як ці похибки виправити. Розвивається також словесно-логічна пам'ять, яка є особливо важливою для свідомого і міцного засвоєння суджень та понять, зокрема абстрактних.