Орбан-Лембрик Л.Є., Кощинець В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2007.- 448 с.

Теми рефератів

“Сучасний етап розвитку юридичної психології”, “Історія права в системі юридичної освіти”.

Запитання для самоконтролю

1. Які закономірності досліджує юридична психологія?

2. Які завдання вирішує юридична психологія?

3. Яким чином можна розглядати юридичну психологію за її структурою?

4. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві

семінар 2

Тема 1. Юридична психологія як наука, її предмет, методи, задачі і система. (2-лек., 4-сем.)

Ключові слова та поняття: Юридична психологія, предмет юридичної психології, методи науки, історія юридичної психології, система і методи юридичної психології.

План:

Методологічні принципи в юридичній психології.

Система методів юридичної психології.

Методи пізнання в юридичній психології.

Методи психологічного впливу на особистість.

Місце юридичної психології в система суміжних наук

Тема реферату

“Методологічні проблеми юридичної психології”.

Запитання для самоконтролю

 

1. У чому полягає зв’язок юридичної психології з іншими науками?

2. Які методи застосовуються в юридичній психології?

3. Чи виконують методі юридичної психології пізнавальну функцію?

4. Яке практичне значення має метод тестування?

5. Які основні етапи розвитку юридичної психології?

6. Чи існують особливості сучасного розвитку юридичного розвитку юридичної психології?

Тема 2

ПСИХОЛОГІЯ

ЮРИДИЧНОЇ ПРАЦІ

Основними особливостями професійної діяльності юриста, на думку В. В. Романова (1999), є:

1. Правова регламентація (нормативність) професійного поводження, працівників правоохоронних органів і прийнятих ними рішень, юридичних служб і юристів, що беруть участь у рижиків діяльності. Провідна роль тут приділяється правосвідомості, настановному відношенню юриста до дотримання моральних, правових норм поводження в зненацька складних ситуаціях, пов'язаних з факторами професійного ризику - одержання (придбання) юристом яких- або благ (предметів) з відступом від установленого порядку; ситуація, що провокує хабар; відвідування у вечірній час місць громадського харчування ресторанного типу; допит свідка (потерпілого) у його квартирі; «випадкове»' знайомство; факт ризику, обумовлений обіцянкою, зробленим юристом, без гарантії виконання.

2. Владний, обов'язковий характер професійних повноважень посадових осіб правоохоронних органів, що визначає їхнє розумне використання з обліком вчиненого винним, сформованої ситуації, особистості суб'єкта, у відношенні якого застосовуються ті або інші міри правового характеру.

З. Екстремальний характер правоохоронної діяльності, тому що в ряді випадків носить досить напружений, відповідальний характер, обумовлений виконанням великого обсягу складної, різноманітної роботи в умовах гострого дефіциту інформації н часу, а також активної протидії зацікавлених осіб, що нерідко ігнорує правові норми.

4. Нестандартний, творчий, індивідуальний підхід до рішення доль різних людей, що вимагає уважного вивчення виниклих правовідносин.

5. Процесуальна самостійність, персональна відповідальність юристів, що працюють в органах прокуратури, суду, міліції, адвокатури, нотаріату в т.д.

Профессиограмма юриста являє собою складну ієрархічну структуру. В. Л. Васильєв (2002) виділяє 6 основних рівнів діяльності співробітників правоохоронної системи:

• пошукова діяльність (спостережливість, допитливість, обсяг уваги, стабільність уваги, концентрація уваги, гарна орієнтація);

• комунікативна діяльність (товариськість, емоційна стабільність, чуйність, уміння слухати людину, уміння говорити з людиною);

 

 

• удостоверительная діяльність (акуратність, пунктуальність, розвинена письмова мова);

• організаційна діяльність (організаторські здатності в спілкуванні, організованість, воля, зібраність, наполегливість);

• реконструктивна діяльність (пам'ять, уява, мислення, загальний і спеціальний інтелект,;інтуїція);

• соціальна діяльність (загальні якості: патріотизм, гуманність, чесність, принциповість; спеціальні якості: прагнення до істини, до торжества справедливості, професійна гордість, дотримання норм професійної етики).

Наведені сторони діяльності юристів знаходять своє відбиття в коротких юридичних профессиограммах суддів, прокурорів і їхніх помічників, адвокатів, експертів-криміналістів, юрисконсультів, нотаріусів, інспекторів карного розшуку й т.д.

Розглянемо, наприклад, профессиограмму судді.

Соціальна сторона: суддя не тільки реалізує ідеї, закладені в законодавстві, але й виховує значна кількість людей. Суддя характеризується високою відповідальністю за ухвалені рішення, принциповістю, неупередженістю й витримкою. Реконструктивна сторона: проведений аналіз всієї зібраної в справі інформації завершується ви- несенням справедливого (відповідно до діючого законодавства) вироку або рішення.

Комунікативна сторона: спілкування з людьми в рамках карно-процесуального регулювання, де проявляються такі особистісні якості судді, як чуйність, емоційна стабільність, уміння слухати й розмовляти. Організаційна сторона: організованість самого судді, уміння керувати всіма особами, залученими в сферу судового процесу

у ході розгляду в рамках процесуального закону. Удостоверительная сторона: приведення добутої інформації в передбачені законом форми - протокол, рішення, вирок, визначення й ін.

Цілий ряд авторів особлива увага приділяли роботі слідчого. Так, М. И. Еникеев (2000) уважає, що слідчий повинен володіти особливої нейрофизиологической організацією й певними якостями психіки.

До нервово-психічних якостей ставляться:

• сензитивyость — підвищена нервово-психічна чутливість до зовнішніх впливів; емоційна стабільність;

• знижений рівень тривожності — помірна емоційна збудливість у небезпечних ситуаціях; резистентність— опірність зовнішнім і внутрішнім психотравмирующим умовам;

• толерантність — стабільність до нервово-психічних перенапруг.

З морально-вольових якостей слідчого А. Р. Ратинів (2001) уважає важливими: ідейний і моральний вигляд слідчого, що укладається в його високорозвиненій правосвідомості й зумовлюючому глибокому розумінні всіх принципів і інститутів права, віру в їхню справедливість, нетерпимість до всяких правопорушень, стійку звичку беззастережного виконання правових норм, загострене почуття справедливості й законності; вольові якості слідчого, що приводять до готовності швидко реагувати на виниклу ситуацію й приймати рішення; здатність припиняти злочину; увага слідчого, тому що, осмислюючи обставини розглянутої справи, вона переміщає центр уваги із зовнішніх явищ на внутрішні й змушений постійно стежити за новими обставинами справи.

 

 

До інтелектуальних якостей слідчого відносять насамперед спостереження й спостережливість. На думку А. Р. Ратинова (2001), слідчому треба пам'ятати ряд загальних правил організації спостереження:

• до спостереження одержати найбільш повне подання про досліджувану людину, предмет або явище;

• визначити мета, сформулювати завдання, хоча б подумки скласти план або схему спостережуваному; шукати в спостережуваному об'єкті не тільки те, що передбачалося знайти, але й зворотне тому;

• розчленувати предмет спостереження й у кожний момент спостерігати за однією з його частин, не забував і про ціле;

• стежити за деталями, намагаючись помітити найбільше їхнє число, установити максимальна кількість властивостей предмета або особливостей спостережуваного;

• не довіряти однократному спостереженню, досліджувати предмет або явище з різних точок зору, у різні моменти часу й у різних ситуаціях, змінюючи умови спостереження;

• брати під сумнів спостережувані ознаки, які можуть бути помилковою демонстрацією, симуляцією або інсценівкою;

• ставити питання «чому» я «що це значить» щодо кожного елемента спостереження, продумуючи, припускаючи, критикуючи й перевірці свої думки й висновки;

• порівнювати об'єкти спостереження, протиставляти їх, шукати подібність, розходження й зв'язки;

• зіставляти результати спостережень із тим, що було раніше відомо про цей предмет, з даними науки я практики; ясно формулювати результати спостереження й фіксувати їх у відповідній формі;

• залучати до спостереження різних фахівців, порівнювати й обговорювати результати спостережень зі своїми колегами;

 

 

• пам'ятати, що спостерігач теж може бути об'єктом спостереження.

Отже, професійна спостережливість стає рисою особистості слідчого. Треба враховувати, що спостережливість формується й удосконалюється в процесі професійної діяльності.

До інтелектуальних якостей слідчого також відносять знання, навички, тому що для успішного виконання своїх обов'язків він повинен мати різноманітні знання в різних сферах життєдіяльності.

Пам'ять як ще одна інтелектуальна якість слідчого розглядається у двох аспектах. Перший аспект заснований на загальпсихологічних поданнях про пам'ять як про наскрізний психічний процес. У цьому випадку пам'ять є коштами поставлених вартих завдань, служить підставою для успішної діяльності слідчого, тому що акумулює весь обсяг його професійних знань і досвіду, що зберігається в довгостроковій пам'яті. Другий аспект базується на специфічних рисах — знанні конкретних обставин справи, фактичних даних, що зберігається в оперативній пам'яті. Аналіз причин недостатньої результативності професійної діяльності слідчих нерідко пов'язаний з дефектами пам'яті.

До інтелектуальних якостей слідчого ставиться також уява, де виникають образи й подання, що відображають певні властивості, ознаки, деталі. Уважається, що уява, що відтворить, пов'язане з перекодуванням інформації зі слів, умовних знаків або графічних зображень у наочні подання, живі образи.

Ще одна інтелектуальна якість слідчого — мова й мова — головний інструмент у слідчій практиці, що представляє собою систему складних взаємин і взаємодій слідчого з особами, що беруть участь у судовому процесі.

Окремо розглядаються розумові якості слідчого. У всіх наукових працях, присвячених цьому питанню, пропонується цілий перелік даних якостей, але в його основі лежать визначення, сформульовані А. Р. Ратиновим (2001):

• глибина - здатність проникнути за межі видимого, вникнути в сутність фактів, зрозуміти зміст що відбувається, передбачати найближчі й віддалені, прямі й побічні результати явищ я вчинків;

• широта - уміння подумки охопити велике коло питань і фактів, залучаючи знання з різних галузей науки й практики;

• мобільність - здатність продуктивного мислення, мобілізації й використання знань у складних умовах, у критичній обстановці;

• швидкість - уміння вирішувати завдання в мінімальний строк, провадячи прискорену оцінку обстановки й вживаючи невідкладних заходів;

• самостійність - здатність до постановки цілей і завдань, уміння знаходити рішення завдань і шляхи до досягнення цілей без сторонньої допомоги;

• цілеспрямованість - вольова спрямованість мислення на рішення певного завдання, здатність тривалий час утримувати неї у свідомості й організовано, послідовно, планомірно думати над її рішенням;

• критичність - уміння зважувати повідомлення, факти, припущення, відшукуючи помилки й перекручування, розкривав причини їхнього виникнення;

• гнучкість - уміння підійти до явища з різних точок зору, установлювати залежності й зв'язку в порядку, зворотному тому, що вже був засвоєний,

 

 

варіювати способи дії, перебудовувати свою діяльність і змінювати ухвалені рішення відповідно до нової обстановки.

В. В. Романов (1999), виходячи із профессиографического аналізу правоохоронної діяльності прокурорсько-слідчих працівників, сформулював п'ять основних факторів професійної придатності й відповідні їм комплекси професійно значимих психологічних якостей.

1 фактор — високий рівень соціальної (професійної) адаптації. Сюди входять такі якості особистості, як високий рівень правосвідомості; чесність, громадянська мужність, совісність; принциповість у боротьбі з порушниками правопорядку; обов'язковість, сумлінність, ретельність, дисциплінованість.

2 фактор — нервово-психічна (емоційна) стабільність особистості юриста. Тут передбачаються стабільність до стресу, високий рівень самоконтролю за емоціями, поводженням, працездатність у критичну, зухвалу фрустрацію ситуаціях; розвинені адаптивні властивості нервової системи, що дозволяють на належному рівні зберігати працездатність, перебуваючи в стані стомлення, здатність адекватно реагувати на різні події.

3 фактор — високий рівень інтелектуального розвитку, пізнавальна (когнітивна) активність юриста. Якості особистості; розвитий інтелект, широкий кругозір, ерудиція; гнучке, творче мислення, розумова працездатність, кмітливість; аналітичний склад розуму, прогностичні здатності, уміння виділяти головне; активність, рухливість психічних пізнавальних процесів; розвинена уява, інтуїція, здатність до абстрагування.

 

 

4 фактор — комунікативна компетентність юриста. Якості особистості: здатність установлювати емоційні контакти з різними учасниками спілкування, підтримувати з ними в необхідних межах довірчі відносини; проникливість, здатність розуміти внутрішній мир співрозмовника, його психологічні особливості, потреби, мотиви поводження, стан психіки; доброзичливе, увічливе відношення до людей, уміння слухати учасника діалогу, эмпатийность; вільне, гнучке володіння вербальними й невербальними коштами спілкування; уміння в конфліктних ситуаціях проводити адекватну ситуації стратегію комунікативного поводження, змінювати залежно від обставин спілкування; здатність до співробітництва, досягненню компромісів, угод; розвитий самоконтроль за емоціями, настроєм в екстремальних ситуаціях; адекватна самооцінка; почуття гумору.

5 фактор — організаторські здатності. Якості особистості: активність, ініціативність, спритність розпорядливість; сміливість, рішучість, наполегливість, цілеспрямованість, уміння виділяти головне, прогнозувати наслідку прийнятих рішень; самостійність; відповідальність за свої дії й учинки; організованість, зібраність, акуратність у роботі.

Як споконвічна професійна непридатність, так і тривала професійна діяльність в окремих випадках можуть привести до професійної деформації юриста. Звичайно виділяють наступні негативні особистісні якості: безвідповідальне відношення до справи, недисциплінованість, поверхня, зневажливість до окремих процесуальних вимог внаслідок дефіциту часу; конфликтность, брутальність, щиросердечна черствість,

 

підвищена уразливість, імпульсивність поводження, зневажливе відношення до людей, що може бути наслідком підвищених владних повноважень; знижена пізнавальна активність, нерозвинена уява, негнучкість, схильність до шаблонових рішень, формалізм, що може бути зв'язане зі стереотипом діяльності; психопатичні властивості характеру, підвищена агресивність, схильність до алкоголізму, цинізм, помисливість, упередженість, обумовлені постійним спілкуванням з навкруги осіб різного поводження.