Мотиваційна сфера особистості. Потяги і бажання. Прагнення особистості. Ризик як вияв активності особистості.

1.Воля є продуктом суспільно-історичногорозвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2.Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3.Вольова регуляції - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

4.Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

Теорії волі

З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі.

Воля як довільна мотивація.

В межах цієї течії заслуговує на увагу інтелектуалістична теорія волі (Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна ї ї складова.

Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс).Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама або собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала.

Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл, Л. Виготський.

Емоційна теорія (Рібо)

Єдина причина вольового акту - почуття.

В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів. Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів.Німецькі філософи А. Шопенгауер та Е. Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

Воля цілком вільна не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф. У Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людини від народження - незмінний і загалом непізнавальний. Воля - самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля - найвищий, загальний принцип буття.

Особливості вольових дій

Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, що йде від периферичної нервової системи, бувають природжені і набуті:

- природжені: орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів.

- набуті: орієнтувальні, захисні, хапальні і виразні рухи, які здійснюються завдяки діяльності кори великих півкуль головного мозку. Їх фізіологічною основою є механізм умовного рефлексу.

Через ці природжені і набуті мимовільні дії організм співвідноситься із зовнішнім середовищем. Тому вони є корисними, доцільними його реакціями.

Довільні дії виникають у зв`язку з центральним корковим послідовним подразником за наявності в корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження.. Вони нерозривно пов`язані з відображенням мети і засобів її досягнення. На відміну від мимовільних, довільні дії, мають такі характеристики: 1) наявність усвідомлених мотивів; 2) спрямованість на досягнення мети; 3) нерозривний зв"язок з мисленням і мовленням.

Власне вольові дії - це дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов`язані з подоланням труднощів.

Наприклад, прогулянка вимагає певних зусиль, але вони тут такі незначні, що здорова людина не помічає їх. Тому в цьому випадку слід говорити про довільні, але не вольові дії. З другого боку, подолання перешкод спостерігається і у тварин. Так, олень, утікаючи від мисливців, із зусиллям продирається через гущавину лісу, долає величезну відстань. Однак його дії не можна назвати вольовими, оскільки вони не підпорядковані свідомо поставленій меті,а скеровані вродженим інстинктом самозбереження.

Основні ознаки власне вольових дій:

1)свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2)наявність конкуруючих (суперечливих) мотивів;

3)наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій:

1)вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням;

2)вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Вольові дії поділяють на види:

1)за формою прояву:

-дія - виконання;

-дія - затримка небажаних дій.

2)за ступенем самостійності:

-за власною ініціативою (самостійні);

-задані ззовні (задані).

3)за характером спрямованості:

-вольові дії, спрямовані на задоволення особистих потреб;

-вольові вчинки, спрямовані на досягнення суспільно-значимоїмети.

Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Спільним структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлюваність є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій.

Разом з тим довільні та вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми проявами. Так, вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість, цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина, з високим рівнем розвитку довільності (організована, дисциплінована) може не мати стійкої системи власних мотивів і цінностей і бути слабовільною.

У довільних діях центральним є ставлення до мети та засобів її досягнення. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом.

Мотиваційна сфера особистості. Потяги і бажання. Прагнення особистості. Ризик як вияв активності особистості.

Під мотивацією у психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ.

1) Мотивація, як мотив, що виступає спонуканням до діяльності, пов`язаної із задоволенням потреб індивіда. У цьому випадку мотивація пояснює чому взагалі виникає стан активності; які потреби спонукають до діяльності.

2) Мотивація пояснює на що спрямована активність, заради чого вибрано саме така, а не інша поведінка.Тут мотиви створюють спрямованість особистості.

3) Мотивація як засіб саморегуляції поведінки і діяльності людини - емоції, бажання, потяги.Так,(наприклад), емоції оцінюють особистісний смисл акту поведінки.

У вольовому акті представлені всі три сторони мотивації:

-джерело активності;

-спрямованість активності;

-засіб саморегуляції.

Вольові дії людини, як вже було сказано, визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, вибирає засоби, за допомогою яких вони здійснюється.. Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - рушійна сила, яка спонукає нас до дії, до боротьби за досягнення наміченої цілі. Мотив - це психічне переживання, що стимулює людину до дії чи затримує дію. Мотивами наших дій є наші потреби, почуття, інтереси, усвідомлення завдання, необхідності діяти. Сукупність бажань, прагнень, різноманітних спонукань, що набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності називається мотиваційною сферою особистості.

Залежно від ступеня усвідомленості прагнення розрізняють наступні види мотивів.

1. Потяги - мотиви поведінки, що є недиференційованою, мало усвідомлюваною, безпредметною потребою.. Потяги тісно пов`язані з елементарними почуттями задоволення чи незадоволення, від яких вони й отримують свій напрям і форму.

Якщо людина не знає, який предмет задовольнить її, не знає чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, але прагне продовжити задоволення і уникнути незадоволення - це потяг. Доки людина перебуває під владою потягів, поки не піднялася над ними, в неї немає волі.

Коли виникає зв`язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг "опредметнюється" і переходить у бажання.

2.Бажання - мотиви поведінки, що характеризуються достатньо усвідомленістю потреб і мети.

З цього моменту починається усвідомлення потреб, починається процес мотивації поведінки. Зародження бажань завжди означає виникнення і постановку мети.

Але:

-бажання бувають різної інтенсивності;

-можливе виникнення різних взаємовиключних бажань.

Бажання стає вольовим актом, коли до усвідомленої мети додається установка на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто хотіння(або прагнення).

3. Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване намагання діяти певним чином, долати зовнішні і внутрішні перешкоди заради поставленої мети. Причини хотіння - також у предметах, які їх викликають. Але хотіння містить ідею або уявлення.(Наприклад, кожна людина має певні бажання, але по - справжньому хоче досягти мети та людина, яка обмірковує свої дії і починає діяти, долаючи різні труднощі).

У деяких випадках створюється ситуація, коли досягнення привабливої мети пов`язане з вибором небезпечного варіанту розв`язку. Надання суб`єктом активної переваги небезпечному варіанту в порівнянні з безпечним характеризується поняттям ризик.

Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб'єкта її завершення і наявності передбачень про можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху.

Ситуація ризику передбачає можливість вибору з двох альтернативних варіантів поведінки: ризикований, тобто пов`язаний з ризиком, але з вищим результатом у разі успіху та надійний, що гарантує збереження досягнутого.

Залежно від причин ризику розрізняють його види:

1. Ситуативний ризик - розрахунок на виграш, очікувана величина якого у разі успіху перевищує ступінь несприятливих наслідків у випадку неуспіху. У даному випадку мотивація успіху є сильнішою за мотивацію уникнення неприємностей.

Розрізняють ризик виправданий (коли зважуються усі "за" і "проти", передбачається ідейна і моральна висоти мотиву) та невиправданий ("поталанить" - "не поталанить").

2. Надситуативний або безкорисливий ризик - здатність людини підніматись над обставинами та ситуацією, ставити свої власні цілі, що є більшими за поставлену загальну мету.

Таким чином, мотиваційна сторона волі має певну будову. Різноманітні спонукання до дій в свідомості людини утворюють певну ієрархію (порядок від більшого до меншого). Це означає, що у людини є не лише сильніші і слабші, але й більш і менш важливі мотиви, які в свідомості людини проявляються як більш або менш значущі. Залежно від ситуації людина надає перевагу одному мотиву дії над іншим. Значущість спонукань може змінюватися залежно від обставин, отже, мотиваційна сфера є динамічним утворенням нашої психіки.

Література

1.Загальна психологія: Навчальний посібник /О. Скрипченко, Я. Долинська, З. Огороднійчук та ін. - К.: "А.П.Н.", 2001.

2.Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М., 1998.

3.Ильин Е.П. Психология воли. - СПб., 2000.

4.Котырло В.К. Развитие волевого поведения дошкольников. - К.: Рад. Школа,

1971.

5.Общая психология. Под.ред. А.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова. - М.: Просвещение, 1981.

6.Общая психология. Под.ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1981.

7.Психологія. За ред. Г.С. Костюка - К.: Рад. Школа, 1968.

8.Рогов Е.И, Эмоции и воля. - М.; 1999.

9.Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: Просвещение, 1986.

10.Селиванов В.И. Воля и ее воспитание. - М.: Знание, 1976.

11.Якобсон П.М. Психология чувств и мотивации. - М.; 1998.

12.Психология: Учебное пособие. V класс./Под ред. И.В.Дубровиной. — М.: Московский психолого-социальныйинститут; Воронеж: МОДЭК, 2000. — С.

223-226.