Саморобні ініціюючі вибухові речовини

Виготовлення (синтез) ініціюючих ВР (ІВР), як правило, не викликає труднощів у виконавця, знайомого з курсом хімії на рівні середньої школи, якому відомі вихідні компоненти та порядок отримання тієї чи іншої речовини. Реакції отримання ІВР звичайно одно-, двохстадійні, і проведення останніх зводиться до додавання до реакційної маси тієї чи іншої речовини. Синтез ІВР можна провести у звичайному скляному стакані, металевому посуді (алюмінієвому, емальованому) тощо.

Гримучу ртуть (фульмінат ртуті) можна отримати саморобним способом, використовуючи металеву ртуть, азотну кислоту, етиловий спирт, причому ВР практично не буде відрізнятися від отриманої промисловим способом. Колір гримучої ртуті – білий або сірий. Від чого залежить колір отриманої гримучої ртуті, досі невідомо, а отже, це не може бути використано як ідентифікуюча ознака. Отримування гримучої ртуті небезпечне на стадії її висушування, тому що суха гримуча ртуть дуже чутлива до механічних впливів, при необережному поводженні може вибухати. Для отримання гримучої ртуті можуть використовуватися круглодонні, конічні колби з одним горлом, воронки.

Азид свинцю можна отримати обмінною реакцією розкладу азиду натрію та нітрату свинцю. Під час експертизи азиду свинця необхідно враховувати, що нині у промисловості виробляють так званий декстриновий азид свинцю, який містить незначну кількість декстрину. Це знижує його чутливість до ініціювання. Кристалічний азид свинцю виробляють у дуже незначних кількостях для спеціальних цілей. Тому відсутність декстрину може означати саморобне виготовлення азиду свинцю.

Тринітрорезорцинат свинцю (ТНРС) можна отримати обмінною реакцією розкладу між солями лужного металу стифнінової кислоти (наприклад, стифнату натрія) та нітратом свинцю. У промисловості отримують як флегматизований, так і нефлегматизований ТНРС.

Наведені вище ініціюючі ВР являються солями певних кислот: гримучої, азотистоводневої та стифнінової. Крім гримучої ртуті, вибухові властивості мають фульмінати міді, срібла. Причому тільки фульмінат срібла одержують подібно до фульмінату ртуті. Фульмінати інших металів отримуються обмінними реакціями з використанням фульмінатів ртуті та срібла. До вибухових солей азотистоводневої кислоти належать азиди міді, срібла та інших металів, які отримуються з використанням будь-якого вже наявного азиду (в основному, це азид натрію).

Солі стифнінової кислоти – стифнати – у більшості своїй мають вибухові властивостямі, причому багато з них дуже чутливі до початкового імпульсу (тертя, удару, променя вогню). Подібно до солей стифнінової кислоти утворюються солі пікринової кислоти (пікрати), які також у своїй більшості мають вибухові властивості та високу чутливість.

До ініціюючих ВР, які зустрічаються у експертній практиці, належать також перекисні з'єднання. Серед них особливе місце займають триперекис ацетону, гексаметилентрипероксиддіамін та перекис бензоїлу.

Ці з'єднання, за винятком перекису бензоїлу, у промисловості практично не виробляються, і тому їх наявність свідчить про саморобне виготовлення ВР.

Триперекис ацетону утворюється при взаємодії ацетону та перекису водню. При цьому використовують розчини перекису водню будь-якої концентрації – від медичної (3%) до пергідролю (30%) або таблетки гідропериту. Реакція отримання триперекису ацетону безпосереднім змішуванням ацетону із розчином перекису водню проходить повільніше, тому для прискорення випадання кристалів її, як правило, каталізують шляхом додавання до реакційну суміші і фосфорної або соляної кислоти.

Гексаметилентрипероксиддіамін отримують дією на гексаметилентетрамін (уротропін) 30%–ного розчину перекису водню з додаванням до охолодженої маси лимонної кислоти. При цьому випадають білі кристали гексаметилентрипероксиддіаміна.

Перекис бензоїлу отримують, додаючи до розчину перекису водню розчин їдкого натру та хлористий бензоїл і охолоджують реакційну масу льодом. Перекис бензоїлу використовується у виробництві високомолекулярних з'єднань як джерело вільних радикалів.

Синтези гексаметилентрипероксиддіаміну та перекису бензоїлу можна провести у звичайних стаканах, перемішуючи реакційну масу паличками (або ложками) з різних матеріалів.

Важливо мати на увазі, що триперекис ацетону та гексаметилентрипероксиддіамін мають всі властивості ініціюючих ВР і дуже чутливі до початкових імпульсів (тертя, удар, промінь вогню).

Відомі випадки використання вибухових ацетиленідів металів. Ацетиленіди металів, за винятком ацетиленіду натрія, у промисловості не застосовуються, і тому у випадку виявлення можна вважати їх саморобними. Ацетиленід натрія використовується для синтезів багатьох органічних з'єднань.

Для отримання ацетиленідів металів пропускають газоподібний ацетилен через розчини деяких солей металів, наприклад: напівхлористої міді, азотнокислого срібла. Ацетиленіди міді та срібла дуже чутливі до ініціюючого імпульсу. Ацетиленід натрію утворює ВР у суміші з іншими горючими домішками. При цьому чутливість таких сумішей до ініціюючого впливу також дуже висока. Отримання ацетиленідів не викликає труднощів при наявності вихідних компонентів.

Вихідні компоненти можливих саморобних ВР ініціюючої дії наведені у табл. 52.

Таблиця 52

Саморобні ініціюючі ВР

Продовження табл. 52