Мотивація вступу до шлюбу.

Цікаві спроби розгляду "механізмів" зародження любовних переживань. Так, найбільш відомий підхід Отто Вейнингера, що думав, що диференціація статі, її поділ ніколи не буває зовсім закінченим. Всі особливості чоловічої статі можна знайти, хоча б й у самому слабкому розвитку, і в жінок. Можна користуватися поняттями ідеального чоловіка "М" й ідеальної жінки "Ж" тільки як типовими формами. "Закон статевого притягування", сформульований О. Вейнингером, говорить: "Для з'єднання статей потрібні чоловік "М" і жінка "Ж", хоча й розділені у двох різних індивідуумах у зовсім різних сполученнях". Автор цієї теорії думав, що за існування інституту шлюбу говорить той факт, що наявність величезної кількості проміжних щаблів дозволяє знайти двох індивідуумів, найбільш підходящих один одному (Вейнингер О., 1990, с. 12).

С. В. Ковальов думає, що мотивація вступу в шлюб включає принаймні п'ять типів: любов, духовну близькість, матеріальний розрахунок, психологічну відповідність, моральні міркування.

Вивчення впливу шлюбної мотивації на задоволеність шлюбом підтверджує важливість двох перших мотивів. Серед тих, хто вступив у подружній союз по любові й спільності поглядів, максимальне число вдоволених і мінімальне - незадоволених. Важлива єдність цих двох мотивів. Розчарування родиною й шлюбом виявилося більше ймовірним у тих, хто орієнтувався винятково на свої почуття без необхідної для їхнього збереження духовної спільності чоловіка й жінки.

На думку деяких дослідників, у великій кількості випадків любов виявляється фактором, що перешкоджає збереженню сімейного союзу.

По-перше, пише С. В. Ковальов, у нетерпінні любові ми шукаємо не чоловіка, чи дружину а коханого, забуваючи про те, що жити нам доведеться не з одним цим прекрасним почуттям, а з її предметом і носієм - цілком конкретною людиною, що володіє унікальним психічним світом, образом свого "Я", темпераментом, характером й особистісними особливостями, від чого злиття двох "Я" не завжди приводить до появи одного "Ми".

По-друге, під романтичним покровом любові ми дуже часто забуваємо, що, як би чоловік і жінка не любили один одного, у своїй родині вони просто зобов'язані будуть виконувати звичайні для кожної подружньої пари функції.

Западногерманский психолог X. Шельский затверджує, що, коли очікування любові стає першорядним мотивом шлюбу, основний зміст сімейного життя з її повсякденними турботами, доглядом за маленькими дітьми приводить до загибелі цих ілюзій, руйнуванню чарівництва, що нерідко приводить до пошуків нового любовного партнера.

Такий один з варіантів песимістичного погляду на співвідношення любові й шлюбу, що містить у собі змішання понять любові, закоханості, ілюзії й споживання як очікування незвичайних почуттів від іншого.

Іншого погляду на співвідношення любові й шлюбу дотримуються відомі психотерапевти Е. Г. Ейдеміллер і В. В. Юстицький, викладаючи його при описі механізму "емоційної ідентифікації з родиною". Автори розглядають емоційні відносини симпатії як цементуючу силу в сімейних відносинах. Вони відзначають, що відносини симпатії в певній мері нейтралізують стан фрустрації, що виникає у міжособистісних відносинах, у тому числі й у родині. Легше виникає адаптація до фруструючих особливостей характеру чоловіка, чи дружини (Ейдемиллер
Е. Г., Юстицкий В. В., 1990).

А. В. Петровський указував, що ступінь емоційної близькості - це особлива якість дійсної родини, і важко представити іншу групу, де подібна якість була б у такому ступені розвинена. Характеризуючи цю сторону сімейних взаємин на прикладі батьківської любові, говорячи про різні й численні провини дитини, Петровський зауважує: "При цьому будь-яка провина аж ніяк не викликає до себе безпристрасного відношення батьків. Навпроти, породжує гнів, причому суцільно й поруч у досить бурхливій і лютій формі. І так може тривати тижні, місяці. Але от що цікаво. Кумуляції найчастіше не відбувалося. Складається враження, що потоки збурювання, що надходять через пробоїни корабля довіри, відкачають потужні помпи батьківської любові" (Петровский А. В., 1983, с. 196-197).

Ейдемиллер й Юстицкий уважають, що багато в чому подібним по психологічній суті є дія симпатії в подружніх відносинах. І щодо цього виникає ефект "розчинення фрустрації". Відносини симпатії викликають наростання інтересу до об'єкта симпатії (наприклад, до людини, якого люблять). Варто підкреслити, що це інтерес доброзичливий, зв'язаний із прагненням допомогти, спільно радуватися або засмучуватися, у свою чергу зумовлюючу більшу взаємну відвертість й, відповідно, наростання эмпатии. Звідси й значення відносин симпатії в профілактиці й зм'якшенні міжособистісних конфліктів у родині.

Про зв'язок любові як мотиву вступу в шлюб і задоволеності шлюбом говорить робота Н. Г. Юркевич. На вибірці з 612 жінок й 365 чоловіків нею були отримані наступні результати: щасливі шлюбні союзи складали жінки, з яких 75,10% вийшли заміж по любові, 13,88% по симпатії, в 2,86% мотивом було прагнення позбутися від самітності, в 1,63% короткочасне захоплення. Серед невдалих шлюбів розподіл відповідей наступне - по любові вийшли заміж 27% жінок, по симпатії - 17%, мотив "прагнення позбутися від самітності" назвали 12,93% жінок, короткочасне захоплення - 1,63%. В інших була інша відповідь або відповіді не бути.

У чоловіків відповіді приблизно подібні, хоча тих, хто вступав у шлюб по любові серед них у цілому менше: 62,80% у щасливих шлюбах й 17,74% у невдалих, а тих, хто назвав мотивами шлюбу прагнення позбутися від самітності й легкодумство більше (відповідно по 10,37% й 8,05% у щасливих шлюбах і по 16,13% й 25,80% у невдалих). Серед чоловіків більша частка інші відповіді - 25,81%).