Основи сімейного психологічного консультування

Психологічне консультування сім'ї повинно бути направлено на відновлення або перетворення зв'язків членів сім'ї один з одним і світом, на розвиток уміння розуміти один одного і формувати повноцінне сімейне Ми, гнучко регулюючи відносини як всередині сім'ї, так і з різними соціальними групами.
Основні стадії процесу консультування
Психологічне консультування - це цілісна система. Його можна представити як розгортається в часі процес, спільно-розділену діяльність консультанта і клієнта, в якій виділяються три основні компоненти.
Діагностичний - систематичне відстеження динаміки розвитку людини або сім'ї, яка звернулася за допомогою, збір і накопичення інформації і мінімальні і достатні діагностичні процедури. На основі спільного дослідження психолог і клієнт визначають орієнтири спільної роботи (цілі та завдання), розподіляють відповідальність, виявляють межі необхідної підтримки.
При роботі з кожною родиною цілі і завдання унікальні, як і її життєва ситуація, але якщо говорити про загальну завданню консультування сім'ї - то це зовсім не «забезпечення психологічного комфорту» і «позбавлення від страждань», головне в кризовій ситуації - допомогти прийняти життя у всіх її проявах (не виключаючи страждання), пройти через життєві труднощі і, переосмисливши свої відносини з собою, іншими, світом в цілому, прийняти відповідальність за своє життя і життя своїх близьких і продуктивно перетворити життєву ситуацію.
Консультант здійснює необхідну підтримку клієнта, гнучко змінюючи її форму і міру відповідно до його станом та перспективою найближчого розвитку. Сім'я сама і тільки сама може пережити події, обставини і зміни свого життя, породили сімейне неблагополуччя. І ніхто не може зробити цього за членів сім'ї, як не може найкращий учитель зрозуміти за свого учня пояснюється матеріал. Консультант може лише створити умови для змін і стимулювати цей процес: організовувати, направляти, забезпечувати сприятливі для нього умови, прагнучи до того, щоб він вів до вдосконалення сім'ї або, по крайней мере, не йшов патологічним або соціально неприйнятним шляхом (алкоголізм, невротизація, психопатизация, самогубство, злочин і т.п.). Таким чином, мета максимально враховує особливості клієнта і його життєвої ситуації.
Основний етап консультування - відбір і застосування засобів, які дозволяють створити умови, що стимулюють позитивні зміни в сімейних відносинах і сприяють оволодінню способами продуктивної взаємодії. На цьому етапі консультант осмислює результати діагностики (спільного дослідження, відстеження) і на їх основі продумує, які умови необхідні для сприятливого розвитку сім'ї та особистості, набуття членами родини позитивних відносин до себе, інших, світу в цілому і гнучкості, здатності успішно контактувати між собою і з соціумом, адаптуватися в ньому. Потім він розробляє і реалізує гнучкі індивідуальні та групові програми соціально-психологічної підтримки сім'ї, її розвитку, орієнтовані на конкретну сім'ю і конкретних дітей і дорослих і враховують їх особливості та потреби. Передбачається також створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дорослим і дітям, які мають особливо складні проблеми.
Аналіз проміжних і кінцевих результатів спільної роботи і внесення на їх основі змін в програму консультування, супроводу.
Психологічне консультування - пролонгований, багатостадійний процес. Його процесуальний аналіз передбачає виділення динаміки, яка складається зі стадій, ступенів і кроків, причому слід розрізняти динаміку окремої зустрічі (консультації або тренінгу) і динаміку всього процесу консультування.
Для осмислення динаміки можна скористатися метафорою спільної подорожі від наявної ситуації до бажаного майбутнього. Тоді консультування постане як допомога клієнту в рішенні трьох основних завдань:
визначити «місце, на якому в момент звернення знаходиться сім'я» (В чому полягає проблема В чому сутність сімейного неблагополуччя та його причини?);
виявити «місце, куди хоче прийти подорожній», тобто стан, якого хоче досягти сім'я або окремий звернувся клієнт (сформувати образ бажаного майбутнього, визначити його реальність) і вибір напрямку змін (Що робити В якому напрямку рухатися?);
допомогти клієнтові (сім'ї) туди перебратися (Як це зробити?).
Процес вирішення першого завдання відповідає діагностичному компоненту супроводу; третю можна представити як перетворення або реабілітацію. Для другого завдання готового терміна ще немає, вона вирішується в ході угоди між клієнтом і психологом. Умовно цей етап можна назвати «відповідальним рішенням» або «вибором шляху».
Ця тричленна модель імпліцідно присутня в ряді ін-тегратівних підходів до консультування в психології та соціальної роботи (В.А.Горяніна, 1996;. Дж.Іген, 1994 і ін).
Звичайно, на початковому етапі освоєння професії консультанту необхідні як орієнтир більш прості і мобільні схеми. За змістом можливо виділити три загальні стадії процесу супроводу:
• усвідомлення не тільки зовнішніх, а й внутрішніх причин кризи (життєвих труднощів);
• реконструкцію сімейного або особистого міфу, розвиток ціннісного ставлення;
• оволодіння необхідними життєвими стратегіями і тактиками поведінки.
Методи і прийоми, які використовуються в сімейному консультуванні
Традиційно основним методом психологічного консультування вважається інтерв'ю, тобто терапевтична бесіда, спрямована на соціально-психологічну підтримку сім'ї і допомога їй. Однак сьогодні в практиці консультування (в тому числі і сімейного) широко застосовується все багатство методів і прийомів, розроблених в різних психотерапевтичних школах: діалогічне спілкування, поведінкові методи, психодрама і рольове моделювання, репертуарні решітки Келлі, аналіз історії сім'ї, Генограмма, а також методи групової терапії. Для забезпечення зворотного зв'язку використовуються відеозаписи і такі психотехніки, як «соціограма в дії», «сімейна скульптура», «сімейна хореографія» (вони представляють собою щось подібне «живим картинкам», коли члени сім'ї, вибираючи пози і розташування в просторі, намагаються зобразити свої взаємини в статиці або динаміці).
Багато в чому вибір методів і контактних технік визначається тим рівнем, на якому здійснюється консультаційний процес. Прийнято виділяти зовнішній і внутрішній рівні консультування.
Робота на зовнішньому рівні цілком достатня для вирішення неглибоко укорінених особистих і сімейних проблем. Вона часто застосовується на першій зустрічі (особливо при консультуванні сімейної пари). Тут широко використовуються технології створення допомагають відносин, розроблені в гуманістичній психології (К.Роджерс, Ф.Васілюк та ін.) Довірчі відносини, створювані при цьому, породжують відкритість, яка допомагає кожному члену сім'ї висловити все, що в нього на думці, і висловити свої справжні почуття. Це перший крок до прояснення проблеми, крок до себе самого і до іншої людини.
Використовуються на цьому рівні і різні техніки, розроблені в поведінкової психології. Зокрема, бихевиористская модифікація «контрактної терапії», коли подружжя домовляються винагороджувати один одного за ту поведінку, яку вони очікують від партнера.
На більш глибокому рівні (при роботі з проблемами Соза-лежно, перерозподілу влади і т.п.), коли необхідно вплинути на менш усвідомлені процеси, використовуються методи, розроблені в психоаналізі, гештальт терапії та психодрами.
Такий еклектизм цілком доречний, але лише за певних умов. По-перше, вибираючи засоби, необхідно пам'ятати відоме методологічне положення, яке Дж. Пол сформулював як питання: «? Яка допомога, ким здійснюється і в яких умовах найбільш ефективна для цього клієнта з цими конкретними проблемами» А по друге, - не забувати, що основним засобом психологічного консультування стає не та чи інша психотехніка, а особлива форма взаємовідносин в системі «психолог-клієнт», заснована на свідомому використанні базового двоєдиного механізму буття і розвитку особистості - ідентифікації - відокремлення (BCМухіна). Саме ці взаємини створюють умови для переживання, об'єктивації, рефлексії та реконструкції образу світу клієнта і його окремих фрагментів в період консультацій і групових занять.
Сучасні підходи до сімейного консультування
Існує безліч концепцій сімейного консультування: від модифікацій фрейдівської психоаналітичної моделі до позитивної сімейної терапії Н. Пезешкиана. Проте останнім часом практики віддають перевагу інтегративним підходам, таким як системний і структурний.
Основоположники системного підходу (М. Боуен, С Мінухін, В Сатир, К Вітакер та ін...) Розглядають сім'ю не просто як об'єднання індивідуальностей, пов'язаних узами спорідненості, а як цілісну систему, де ніхто не страждає поодинці: сімейні конфлікти і кризи надають деструктивний вплив на всіх. Оскільки сім'я - це система, то не так важливо, який з її елементів змінюється. На практиці зміни в поведінці кожного з членів сім'ї впливають на неї і інші вхідні в неї підсистеми (інших членів сім'ї) і одночасно відчувають вплив з їх боку.
Надаючи допомогу сім'ї у важкі періоди життя, не має сенсу займатися виявленням психоаналітичних причин конфлікту: набагато важливіше шляхом конкретних цілеспрямованих дій змінити відносини між її членами. При вдало обраної стратегії і тактики роботи сімейна обстановка поліпшується у міру того, як виконуються рекомендації фахівця. Зміни ведуть до зрушень в механізмі функціонування сім'ї та сприяють зменшенню прояву симптомів психологічного неблагополуччя в одного або кількох її членів.
Які функції психолога при роботі з сім'єю? На чому буде сфокусовано його увагу в процесі консультування? Які засоби впливу стануть основними? На ці питання представить їли численних системних підходів до психологічної допомоги сім'ї відповідають залежно від своєї теоретичної орієнтації.
Так, автор теорії сімейних систем М. Боуен стверджує, що члени родини не можуть діяти незалежно один від одного, так як така поведінка призводить до внутріродинною дисфункциональности. Це зближує його з системними терапевтами. Але є і відмінності: Боуен розглядає всі людські емоції і поведінку як продукт еволюції. Причому не індивідуальної, унікальною, а зв'язаної з усіма формами життя. Він розроблено вісім тісно пов'язаних між собою концепцій, серед яких концепції диференціювання власного Я, емоційних трикутників, сімейних проекцій та ін На його думку, механізм внутрішньосімейних відносин аналогічний механізму функціонування всіх інших живих систем. Невипадково його концепція диф-ференцировки власного Я так нагадує існуючі в науці уявлення про диференціювання клітини. Терапевти цієї школи вважають, що диференціювання власного Я в ході сеансів сімейної психотерапії веде до заспокоєння сім'ї клієнта, це сприяє відповідальному прийняттю рішень і ослаблення симптомів сімейної дисфункції. Роль консультанта в цій системі сімейного консультування наближається до позиції тренера: він навчає членів сім'ї диференціюватися в сімейному спілкуванні, осмислювати наявні у них способи взаємодії в сім'ї та освоювати більш продуктивні. При цьому психологу пропонується не підходити до сім'ї з готовими рекомендаціями, а вести спільний пошук. З цим важко не погодитися: спільний пошук дозволяє членам сім'ї освоїти продуктивні способи виходу із проблемних ситуацій, розвиває в них почуття суб'єктності і впевненості в своїх силах, що після ослаблення негативної симптоматики призводить до стійких змін у житті родини.
Боуен широко використовує у своїй теорії та практиці сімейної терапії уявлення про життєвому циклі сім'ї, а також вважає за необхідне враховувати національні особливості клієнтів.
Інший варіант роботи з сім'єю, який завоював широку популярність у світі, - структурна сімейна терапія С. Мінухіна.
В основі цього підходу лежать три аксіоми.
• Здійснюючи психологічну допомогу, необхідно брати до уваги всю сім'ю. Кожен з членів сім'ї повинен розглядатися як її підсистема.
• Терапія сім'ї змінює її структуру і призводить до зміни поведінки кожного з членів сімейної системи.
• Працюючи з сім'єю, психолог приєднується до неї, в результаті виникає терапевтична система, яка робить можливими сімейні зміни.
Сім'я постає як диференційоване ціле, підсистеми якого - окремі члени сім'ї або декілька її членів. Кожна підсистема (батьківська, подружня, дитяча) має специфічні функції і пред'являє до своїх членів певні вимоги. При цьому для кожної підсистеми необхідна певна ступінь свободи і автономії. Наприклад, для адаптації подружжя один до одного потрібна певна свобода від впливу дітей та внесемейного оточення. Тому важливого значення набуває проблема кордонів між сімейними підсистемами.
С. Минухин виділяє два типи порушення кордонів: перший - їх сплутаність, нечіткість, розмитість, другий - зайва закритість, яка веде до роз'єднаності членів сім'ї. Один з
цих типів порушення кордонів можна знайти в будь неблагополучної сім'ї. Так, виражена розмитість кордонів між матір'ю і дитиною призводить до відчуження батька. В результаті в сім'ї починають функціонувати дві автономні підсистеми: «мати-дитина (діти)» і «батько». У дітей в цьому разі гальмується розвиток компетентності в спілкуванні з однолітками, а у батьків існує загроза розлучення. А ось у сімей з роз'єднувальний кордонами, навпаки, порушена здатність до формування сімейного Ми. Члени сім'ї настільки роз'єднані, що не можуть задовольнити в сім'ї найважливішу з людських потреб - в довірі, теплі та підтримки.
Сплутана сім'я реагує на будь-які зміни швидко та інтенсивно, її члени як би заражають один одного своїм настроєм. А ось в байдужою сім'ї переважає відчуження, яке дитина відчуває як холод, безлюбость і може охарактеризувати свою сім'ю так: «У нас нікому ні до кого немає діла».
Описана класифікація і підхід до психологічної допомоги спрямовані, в першу чергу, на усвідомлення і подолання неадекватної близькості членів сім'ї, яка доходить до сімбіотов-чеський взаємозалежності, і допомагає кожному усвідомити і відбудувати кордони між собою та іншими.
Роль психолога в системі С. Мінухіна розуміється так: йому пропонується приєднатися до сім'ї, на час як би стати одним з її членів. «Терапевтичний вплив на сім'ю, - пише він, - є необхідною частиною сімейної діагностики. Терапевт не може спостерігати сім'ю і ставити діагноз з боку»(С. Мінухін, 1978). «Входження» психолога в сімейну систему викликає «мінікрізіс», що має важливе значення: жорсткі ригідні зв'язки і відносини послаблюються, і це дає родині шанс змінити стан своїх «кордонів», розширити їх, а значить і змінити свою структуру.
С. Минухин виділяє сім категорій дій психолога по переструктуруванню сім'ї: це актуалізація сімейних моделей взаємодії, встановлення або розмітка кордонів, ескалація стресу, доручення завдань, використання симптомів; стимуляція певного настрою, підтримка, навчання або керівництво.
Не менш поширений ще один з варіантів системного підходу - стратегічна сімейна терапія (Дж.Хейлі, К Маданес, П.Вацлавік, Л.Хоффман та ін.), Де основна робота терапевта спрямована на формування у членів сім'ї відповідальності один за одного.
Іноді в рамки стратегічного напрямку включають і варіант системної сімейної терапії, розроблений в міланській науковій школі. Однак тут у центрі роботи - виявлення і перетворення тих несвідомих «правил гри», які підтримують сімейне неблагополуччя. «Сімейні ігри» (вперше вони описані в трансактном аналізі Еріка Берна) засновані на помилковому уявленні членів сім'ї про те, що можливо здійснювати односторонній контроль над міжособистісними стосунками в сім'ї, маніпулюючи іншими членами сім'ї. Робота психолога спочатку направлена ​​на виявлення тих реакцій членів сім'ї, які призводять до «зачеплення», що робить сім'ю нездорової (діагностика), потім - на допомогу в осмисленні цих зачеплень і вироблення продуктивних способів взаємодії.
Ще один конструкт, який використовується для аналізу подружніх взаємодій, - уявлення про те, що в основі сімейних конфліктів лежить несвідома боротьба подружжя за владу і вплив, конкуренція і суперництво один з одним (у російському варіанті це можна виразити прислів'ям-питанням: «Хто в домі господар? "). Робота консультанта у цій моделі психотерапії сфокусована на встановленні балансу між подружжям, коли виграші або програші одного будуть компенсуватися виграшами чи програшами іншого.
Психоаналітичний (Н.Аккерман, К. Седжер тощо), Когнітивно-поведінковий (Р.Дрейкурс, А. Елліс та ін) Підходи в сімейної терапії в порівнянні з системним підходом більш тра-Діціон.
Аналіз численних теоретичних побудов і практики роботи сімейних консультантів породив яскраву і зручну для повсякденного вживання типологію, де всі численні системи роботи з сім'єю (в залежності від обраного психологом підходу до цілей роботи і розуміння власних функцій) розбивають на три групи: «провідні», «реагують»і«чистильники систем».
«Провідні» терапевти авторитарні. Прагнучи створити здорові стосунки в сім'ї, вони впливають з позиції «супер-батька», який краще членів сім'ї знає, що для її членів добре чи погано і активно діє. Це повністю позбавляє клієнтів від самостійних зусиль, знімає з них відповідальність. Справедливості заради відзначимо, що для людини або сім'ї, які звернулися по допомогу в період глибокої кризи, таке ставлення на початковому етапі консультативного процесу є не тільки потрібним, а й єдино можливим, так як люди, тільки що пережили життєву катастрофу, нерідко знаходяться в стані вікової регресії, коли повертаються форми реагування, властиві переляканому безпорадного дитині. У разі роботи з такими клієнтами (сім'ями або окремими особистостями) консультант свідомо приймає «батьківську позицію» і обирає стратегію дородітельствованія, поступово «дорощуючи і довоспітивая», допомагаючи повірити у свої сили, знайти точку опори в собі, навчитися продуктивно взаємодіяти спочатку з самим собою, а потім і з оточуючими. Саме цей підхід представлений в даному раніше описі структурної сімейної терапії (С.Мінухін).
«Реагують» сімейні психотерапевти для того щоб домогтися позитивних змін в родині, намагаються мобілізувати її власний внутрішній потенціал розвитку. Вони «включаються» в обстановку й атмосферу сім'ї, з якою проводиться робота. Таку терапію зручно виконувати вдвох: один із психологів дає втягнути себе в ситуацію, сімейну ситуацію (при цьому він найчастіше приймає на себе роль дитини), другий виступає в ролі спостерігача і тримається дещо відсторонено (як би поза сімейної системи).
Якщо згадати, що реагують психотерапевти теоретично орієнтуються насамперед на психоаналіз, то неважко зрозуміти і витоки такої роботи, і її сутність. Психоаналітичний підхід передбачає, що у своїй діяльності терапевт виконує обидві ці функції (і ідентифікацію з клієнтом, і відокремлення, відсторонення від нього). У процесі взаємодії з клієнтом він поперемінно то ідентифікується з ним, глибоко проникає в його проблеми, то відсторонюється від клієнта і його ситуації з метою об'єктивного судження. Тут же ці функції як би «розділені * між двома психологами.
«Чистильники систем» насамперед прагнуть навести порядок в правилах, за якими живе сім'я. Консультант намагається протидіяти неправильного поводження, змусити відмовитися від незрілих і патологічних форм поведінки. Цей метод характерний для стратегічної сімейної терапії і системної сімейної терапії міланської наукової школи (з одним з варіантів такого підходу ви можете познайомитися, прочитавши яскраві і талановиті роботи Вірджинії Сатир, що переведені на російську мову і неодноразово видавалися в нашій країні).
Консультування подружжя по міжособистісним проблемам
Як правило, родина звертається в психологічну консультацію у важкі періоди життя, коли відчувається напруга, порушуються взаємини між її членами, виникають конфлікти.
Аналізуючи проблеми, з якими подружжя часто звертаються в консультацію, дослідники (Ю.Е.Алешіна, В.Ю.Меновщіков) вважають найбільш типовими:
• різного роду конфлікти та взаємне невдоволення, пов'язані з розподілом подружніх ролей та обов'язків;
• конфлікти, проблеми, невдоволення подружжя через відмінності в поглядах на сімейне життя і міжособистісні відносини;
• сексуальні проблеми, невдоволення одного чоловіка іншим у цій сфері та їх взаємний невміння налагодити нормальні сексуальні відносини;
• складності та конфлікти у взаєминах подружньої пари з батьками одного або обох подружжя;
• хвороба (психічна або фізична) одного з подружжя, проблеми і труднощі, викликані необхідністю адаптації сім'ї до захворювання, негативним ставленням до себе і оточуючих самого хворого або членів сім'ї;
• проблеми влади і впливу в подружніх взаєминах;
• відсутність тепла у відносинах подружжя, дефіцит близькості й довіри, проблеми спілкування.
При всій зовнішній відмінності ці проблеми схожі: труднощі виникають у сфері відносин з іншою людиною. Однак ці проблеми - лише маркер неблагополуччя у внутрішньому світі людини (це можуть бути спотворені уявлення про чоловіка і жінку, їх обов'язки та бажаному поведінці, розбіжність між бажаним і реальним ставленням, негативне ставлення до себе і партнера, саморазрушающее почуття провини, образи, страху, гніву та ін.)
Основна стратегія консультування при порушенні подружніх відносин
Ми підходимо до консультування з проблем відносин через дослідження специфіки суб'єктивного образу світу людини і реконструкцію тих чи інших його фрагментів.
Таке розуміння образу світу особистості близьке до поняття міфу в тому культурологічному сенсі, який придбав цей термін сьогодні (Е. Кассірер, С.Кріппер, А.Лобок, А.Лосев та ін.) Ми визначаємо образ світу як індивідуальний міф людини про себе, інших людей, мир і свою долю в часі його життя і історичному часі. Це цілісне утворення самосвідомості, картина, яка існує на когнітивному і образно-емоційному рівні і регулює життєві відносини, поведінку, буття людини в світі. В якості центрального компонента образу світу виступає «образ Я» - система уявлень і відносин людини до себе (і всьому, що він вважає своїм) у часі життя та історичному часі. В якості інших структурних ланок образу світу виступають образ іншої людини (близького і далекого, чоловіки і жінки), образ світу в цілому, який на глибинному рівні виявляється в почутті онтологічної впевненості або невпевненості людини у світі. Цей міф змінюється з духовним і психічним розвитком особистості і служить внутрішньої основою для регуляції поведінки і здійснення життєвих виборів.
Саме реконструкція суб'єктивного образу світу особистості стає основною стратегією консультування. Це передбачає надання допомоги на всіх етапах формування нової системи відносин сім'ї та кожного з її членів до себе, інших, світу в часі свого життя від моменту звернення за психологічною допомогою до формування позитивних відносин членів сім'ї до себе, інших, світу в цілому. Консультант супроводжує сім'ю в її нелегкому шляху від неблагополуччя до благополуччя. Він допомагає одному або обом подружжю усвідомити не тільки зовнішні, але і внутрішні причини порушення відносин, усвідомити свій образ світу або ті його фрагменти, які пов'язані з порушенням взаємодії, забезпечує психологічну підтримку, сприяє самопізнанню та пізнання іншої людини, розвиває Емпа-тію (уміння встати на місце іншої людини і відчути його як самого себе) і рефлексивні здібності (здатність подумки вийти за межі безпосередньої ситуації взаємодії і подивитися на неї як би з боку). В результаті такої роботи клієнт отримує можливість пройти по обидва боки вулиці взаємодії, побачити і зрозуміти не тільки свої переживання, але і переживання іншої людини, починає краще розуміти мотиви, почуття, конфлікти (свої та іншої людини). Все це дає можливість реконструювати свій образ світу і освоїти нові, більш продуктивні моделі взаємодії та поведінки.
Способи організації процесу сімейного консультування
Сімейне консультування - це зовсім не обов'язково робота з усіма членами сім'ї одночасно. На різних етапах процесу в різних пропорціях можуть поєднуватися різні способи організації процесу сімейного консультування: спілкування з усією сім'єю, індивідуальне консультування одного з її членів, робота з подружньою парою, робота з нуклеарною сім'єю, тобто з родиною у вузькому сенсі цього слова (батько-мати-діти), робота з розширеною сім'єю (вона включає також прабатьків і тих близьких, які впливають на сімейні стосунки. тітки, дядьки та ін), робота з екосистемою або соціальною мережею.
Індивідуальна робота з одним з членів подружньої пари. В цьому випадку розвиваються класичні відносини «консультант-клієнт», однак і тут незримо присутня контекст сімейних відносин (у пам'яті і образах клієнта, в його малюнках і програються ситуаціях і т. П). Сім'я продовжує існувати «в плані подання, вторинного образу і може отримати тлумачення та оцінку пацієнта» (Н. Пезешкіан, 1994).
Якщо при індивідуальному консультуванні виникають сімейні проблеми або скарги на нерозуміння домочадців, то потрібно м'яко і ненав'язливо підвести клієнта до думки про те, що
безглуздо ставити собі за мету «змінити дружину чи дітей та їх ставлення до мене». Однак можливо змінитися самому, продумати свою поведінку і свою роль в сім'ї, і тоді, швидше за все, близькі люди будуть ставитися по-іншому. Для цього цілком можливо використовувати прийом терапевтичних притч (Н. Пезешкі-ан та ін.) Приміром, як би між іншим задати питання про те, чим відрізняється психолог від міліціонера, а потім з посмішкою пояснити, що якщо хто-небудь скаржиться міліціонеру на сусіда, то він розбирається з сусідом, а якщо скаржаться психолога, то він розбирається з самим скаржником.
Індивідуальна консультація цілком доречна, коли будь-кому з членів сім'ї складно розповісти про проблему відкрито, і людина воліє індивідуальну бесіду, де легше поділитися наболілим, тим, що він довго і болісно приховував від домочадців. У цих випадках індивідуальні бесіди призводять до того, що трохи пізніше людина зможе довірити таємницю, розповісти «про соромно» в присутності інших членів сім'ї. У такі моменти клієнт часто відчуває велике полегшення: виявляється, що почуття провини, яке довго мучило його, було перебільшено, а замовчування лише посилювало його.
Але є й інші випадки, коли успішне індивідуальне консультування одного з членів подружньої пари викликає опір іншого. Якщо консультується одна людина, а інший не хоче ніяких змін в сімейних відносинах (як то кажуть: «Ніколи добре не жили, так і починати не варто»), то виникає небезпека розбалансування емоційної динаміки сімейної системи. Домашні починають відчувати тривогу і можуть спробувати повернути людину до колишніх рольовим стереотипам, до саморуйнівну поведінку.
Як приклад наведемо випадок із практики.
Дружина одного з клієнтів (назвемо його Олександром) постійно дорікала його у пияцтві. До психолога він прийшов один, оскільки дружина погрожувала розлученням. Від спільної консультації вона отказалась1 «П'єш ти, а не я. У мене все нормально і у психолога мені робити нічого».
Однак коли по ходу консультування поведінку Олександра змінилося і він міг обходитися без спиртного, дружина зазнала гостру тривогу. Вона стала сама приносити додому спиртне і провокувати його «трішки випити». Їй це вдалося - відновився звичний сімейний трикутник «жертва-рятівник-переслідувач» Дружина продовжувала то скаржитися знайомим і родичам на «жах свого життя» і отримувати їх співчуття, то «рятувала бідолаху», «виховувала і карала» його позбавленням інтимної близькості і людського уваги.
Коли через рік, після повторного консультування, чоловік серйозно припинив пити - шлюб розпався.
Більш оптимістичний прогноз з подібними проблемами - ситуація, коли подружня пара здатна з власної волі прийти до психолога. Уже сам такий прихід свідчить про те, що у них є установка на збереження спільного життя, а значить, є надія на зміни на краще. Завдання полягає в тому, щоб знайти позитивний потенціал подружньої пари, такий необхідний для виходу з кризової ситуації і реконструювати сімейні відносини.
Робота з подружньою парою. У цьому випадку чоловік і дружина приходять на консультацію разом, їх поведінка робить наочними звичні моделі взаємодії один з одним. Консультант може безпосередньо підвести їх до усвідомлення конфліктних, непродуктивних форм взаємодії. В ході роботи з парою можна розглянути складну життєву ситуацію з різних точок зору, допомогти подружжю знайти новий погляд на життєві труднощі і свою роль в їх подоланні, а потім знайти нові, більш продуктивні способи взаємодії і вирішення складних питань. Проте все не так просто: на першому етапі роботи подружня пара може доставити консультанту чимало занепокоєнь і поставити під загрозу саму можливість консультування.
Труднощі роботи з подружньою парою
Вести прийом, в якому беруть участь двоє клієнтів (та ще конфліктуючих між собою), набагато важче, ніж консультувати одного. Хоча робота з двома чоловіками і є більш ефективною, її результати не носять настільки глибокого характеру, який можливий при індивідуальному консультуванні: тут рідше зачіпаються ті глибинні проблеми, які лежать в основі подружніх розбіжностей. Для того щоб налаштувати подружжя на спільну роботу, організувати і спрямувати конструктивний діалог, від консультанта потрібні особливі навички та вміння.
Конструктивний діалог по праву вважається найбільш ефективним методом роботи з подружньою парою або родиною в цілому на початкових стадіях консультування. Організація конструктивного діалогу включає три етапи: підготовчий, переговори і прийняття компромісних рішень.
Особливо важливий перший - підготовчий етап, його завдання - знайти точки дотику і переформулювати мети подружжя. Як правило, у конфліктуючих сторін (особливо у перед-розвідний ситуації), ці цілі не збігаються: адже вони «дивляться в різні боки». Успішно проведене переформулювання цілей полягає в перенесенні акцентів з формальних вимог подружжя один одному, потоку скарг і образ на чисто людські контакти. На цьому етапі психолог спрямовує зусилля на те, щоб перетворити пару, що прийшла нерідко з нереалістичними очікуваннями, в активних, відповідальних учасників процесу: він встановлює довірчі відносини, пояснює принципи партнерського спілкування і т. п.
Тільки після цього можна переходити до другого етапу - переговорам. Конфліктуючі сторони починають зустрічатися в ролі повноправних партнерів, а психолог керує цими зустрічами, виконуючи роль посередника, фасилітатора, моделі партнерських відносин. В результаті поступового обміну думками, почуттями та побажаннями, участі в рольових іграх та спеціально змодельованих ситуаціях взаємодії подружжя переходять до третього етапу - прийняття компромісного рішення.
Особливо складно складається ситуація на початкових етапах консультування: присутність другого члена пари так чи інакше ускладнює встановлення терапевтичного контакту, негативно впливає на хід бесіди. Подружжя може перебивати один одного, вступати в переговори і сперечатися, прагнучи доспорілісь, щось пояснити або довести один одному. Часом може виникнути і зовсім парадоксальна ситуація: в якийсь момент конфліктуючі подружжя може раптово об'єднатися і... спільно виступати проти консультанта. Можлива і зворотна реакція: присутність партнера призводить до того, що чоловік або дружина стають неговіркими, кожен з них очікує, що інший почне розмову і скаже щось важливе.
Перш ніж переходити до опису стратегії і тактики консультування сімейної пари, відзначимо, що можливі принаймні два варіанти приходу в консультацію: обох подружжя разом чи одного з них зі скаргами на себе або партнера. Найпоширеніший варіант - це останній.
При формулюванні скарг суб'ектнийлокус (тобто на кого скаржиться клієнт) може придбати наступні варіанти:
перший скаржиться на другу;
перший і другий скаржаться на третю;
перший і другий спільно хочуть в чомусь розібратися;
перший скаржиться на себе, другий хоче йому помочь1.
Основне завдання консультанта на першому етапі - встановити контакт з клієнтом (-ами) і розібратися в тому, що саме привело його або їх на прийом. Проте вже на початку бесіди з подружжям можливі серйозні ускладнення. Часом чоловік і дружина прагнуть не стільки викласти суть проблеми, скільки продемонструвати провину і недоліки іншого, згадуючи все нові й нові гріхи партнера, звинувачуючи і перебиваючи один одного.
Як у цьому випадку повинен надійти консультант? У такій ситуації слід ввести правила поведінки в консультації, пропоз ожив-подружжю говорити по черзі і коментувати слова партнера тільки тоді, коли на це буде дано час.
Початковий етап роботи з парою може бути спільним, коли консультант і клієнти намагаються вести спільну розмову, або роздільним. Спільний варіант бесіди цілком доречний в другому, третьому і, можливо, в четвертому випадку. На першій же зустрічі, коли один клієнт скаржиться на іншого, доцільніше вислухати скарги по черзі. Один з подружжя залишається з консультантом, а другий чекає своєї черги за порогом кабінету.
На другому етапі консультант виступає як психологічний посередник. Він стежить за діалогом і при необхідності втручається, направляючи його.
Психотехнічні прийоми, використовувані психологом в консультуванні подружньої пари, подібні до тих, які використовуються в індивідуальному консультуванні, т. е. консультант уважно слухає, періодично перефразовує і резюмує сказане. Однак перефразування часто спрямоване не на те, щоб показати клієнту, що консультант його розуміє і підтримує, а на те, щоб клієнта зрозумів його партнер.
Консультант направляє повторення фрази першої особи другому. Наприклад, при прийомі подружжя це може звучати так: «Свєта, ви зрозуміли те, що зараз сказав Сергій? Він говорив про те... "(далі йде перефразування).
Основні вимоги до роботи з подружньою парою
Консультування подружньої пари має відповідати принципу гуманного ставлення до кожного члена сім'ї і сім'ї в цілому і віри в її сили, не переробка, а кваліфікована допомога і підтримка природного розвитку. Світ сім'ї являє собою безумовну цінність. Консультант повинен брати сім'ю і її позиції і давати клієнтам відчути це.
• Консультанту слід поважати автономність сімейної діади, що звернулася за допомогою, її права на вільний вибір свого шляху розвитку (якщо, звичайно, її спосіб життя не загрожує життю і здоров'ю дитини). Пам'ятайте: консультування ефективно тільки тоді, коли воно сприяє підтриманню, збереженню і позитивному розвитку сім'ї як цілісності.
• Консультант здійснює індивідуальний підхід до сім'ї і кожному з її членів, спираючись при цьому на ресурси розвитку, які реально є в сім'ї. Консультування повинно здійснюватися в логіці позитивних можливостей розвитку сім'ї, а не штучно нав'язувати подружжю цілі і завдання ззовні.
• Здійснюючи консультування сімейної пари, психолог повинен дотримуватися принцип реалістичності: не намагатися «переробити сім'ю або когось із її членів», «забезпечити життєве благополуччя або працевлаштування». Він може лише підтримати в період подолання «розривів життя», допомогти подолати типове для кризових періодів відчуження від себе і світу, створити умови для виявлення внутрішніх ресурсів, що дозволяють «стати автором і творцем свого життя» і здобути більшу гнучкість у відносинах як між членами сім'ї, так і у відносинах сім'ї з «великим світом».
Уміння слухати і чути кожну зі сторін допомагає налагодити контакт, а значить, дає шанс на успішне консультування.
Консультуючи сім'ю, необхідно більш чітко структурувати процес прийому.
Робота з нуклеарною сім'єю, т. е. з родиною у вузькому сенсі цього слова (батьком, матір'ю, дітьми). Переваги цього процесу полягають у тому, що сім'я приходить на консультацію в повному складі і тут під час нетривалої терапевтичної зустрічі буде у звичних для себе формах продовжувати ту саму життя, яким живе вдома, а отже, для сімейного діагнозу не потрібно спеціальних засобів.
Робота з нуклеарною сім'єю особливо доречна тоді, коли в сім'ї спостерігається симптом психологічного неблагополуччя дитини. Під кутом зору системної сімейної психотерапії порушення в поведінці дитини сприймаються як ключ до «общесемейной болю», як свого роду повідомлення про кризові процеси, якими страждає вся сім'я. «Наскільки дитяче неблагополуччя очевидно, настільки стоїть за ним общесемейная дисфункція закамуфльована, прихована в глибоких схованках сімейного життя. І природно, цей завжди прикрий дитячий недуга, що заподіює стільки незручностей дорослим, не був би так завзятий, якби в якомусь сенсі не був потрібним, "корисним" для сім'ї як цілісності, не працював би на неї, тобто не володів би якоїсь «умовної желательностью", утримуючи сім'ю від розпаду і в той же час дозволяючи зберегти статус-кво дефектних відносин»(Т.В.Снегірева, 1991).
Робота з розширеною сім'єю, в яку входять не тільки мати, батько і діти, а й інші близькі люди (бабусі, дідусі, дядьки, тітки та інші члени сім'ї, мають вплив на її життя і систему відносин).
Робота з екосистемою. У процесі консультування враховуються, включаються в якості проміжних змінних зовнішні контакти і соціальні інститути.
Працюючий з родиною консультант повинен бути гранично обережним. Перш за все йому необхідно враховувати, що общесемейная дисфункція, як правило, закамуфльована і прихована в глибоких схованках сімейного життя: часто подружжя говорять, думають, міркують і навіть вірують на одному рівні, а взаємодіють, відчувають, переживають - на іншому, що утворює як
б приховану інфраструктуру їхнього життя. Кожен крок психолога з цієї терра інкогніта може наштовхуватися на опір членів сім'ї. Для фахівця, що консультує сім'ю, завжди залишається відкритим питання: як далеко можна заходити, взаємодіючи з сімейної реальністю, спресовувавши в короткому кількості зустрічей той психологічний досвід, на придбання якого саме життя зазвичай відводить місяці й роки.
Приміром, в кризові періоди життя нерідко спостерігається алкоголізація глави сімейства. Проте в цьому випадку не має сенсу працювати лише з самим главою сімейства: алкоголізація часто лише симптом, показник сімейного неблагополуччя, наявності дисфункціональних сімейних відносин. Справа в тому, що алкоголь - це наркотик, що викликає відчуття теплоти, безпеки та комфорту. У сім'ї, де дружини або надміру авторитарні, або холодно-стримані, алкоголь «заміщає» багато функцій, традиційно приписувані сім'ї (захищеність, довіра, тепло, близькість). Крім того, алкоголь часто стає для чоловіка «домашнім способом» хоч якось розслабитися і піти від життєвих проблем. Отже, необхідно розглядати алкоголізацію як показник нестачі емоційної підтримки і працювати не тільки з самим питущим чоловіком, але і з існуючими сімейними відносинами, правилами і переконаннями, змістом поведінки членів сім'ї по відношенню один до одного.
Який би варіант взаємодії не обрав психолог для консультування звернулася за допомогою сім'ї, важливо, щоб він спирався на позитивні ресурси її членів, прагнув підтримати і розвинути найкращі почуття і здібності батьків і дітей. Тільки такий підхід здатний запобігти важкі конфлікти і порушення.
Консультування з приводу складнощів взаємин з дітьми
Не рідше, ніж з проханням про допомогу у відновленні сімейних відносин, подружжя звертаються в консультацію зі скаргами на труднощі відносин з дітьми найрізноманітніших вікових категорій - від дошкільнят до студентів і старше. Причому це діти, у яких відсутні будь-які відхилення, але є найбільша проблема - відносини з власними батьками, нерозуміння, що доходить до відчуження.
Найбільш типові скарги на постійні конфлікти з дитиною, на непослух і впертість дітей (особливо в кризові періоди), неуважність, неорганізованість поведінки, брехливість (за яку приймають як «псевдоложь», тобто дитяче фантазування, так і брехня в порятунок, з страху бути покараним, упертість, нетовариськість, неповага до батьків, непокора, брутальність... Список цих «гріхів» можна продовжувати до нескінченності.
Що робити психологу-консультанту на етапі роботи зі скаргою і запитом?
• Перш за все - наповнити скаргу-запит конкретним змістом (які саме поведінкові ситуації стали основою обігу).
• Забезпечити «стереоскопічність» погляду на ситуацію (і погляд на неї батьків, і погляд дитини, і матеріали психодіагностики).
• У будь-якому випадку психолог повинен бути на боці дитини. Його робота полягає не в підтвердженні наявності «негативного» якості у дитини (чого в ряді випадків тільки і чекає батько), а у висуванні спільно з батьком гіпотези про історію його розвитку, його можливості та шляхи подолання конфліктних відносин з батьками).
Причини порушення дитячо-батьківських відносин - це перш за все невміння зрозуміти дитину, вже допущені помилки виховання (не зі зла, а в силу обмеженості і традиційності уявлень про виховання) і, звичайно, настільки типова для останніх років побутова та особистісна невлаштованість самих батьків.
В цілому в психологічному консультуванні з приводу складності відносин з дітьми доцільно виділити три органічно пов'язаних напрямки.
1. Підвищення соціально-психологічної компетентності батьків, навчання їх навичкам спілкування та розв'язання конфліктних ситуацій.
2. Психологічна допомога дорослим членам сім'ї, що включає як діагностику внутріродинною ситуації, так і роботу щодо її зміни.
3. Психотерапевтична робота безпосередньо з дитиною.
Головним об'єктом впливу стає сфера свідомості батьків, система сформованих стереотипів, форми взаємодії в сім'ї (А.С.Співаковская). Саме тому для багатьох батьків надзвичайно важливо поєднання першого і другого напрямку роботи. Перш за все - робота з подолання педагогічних, виховних стереотипів.
Один з них - стереотип насильницького впливу на дитину, яка, як би в насмішку, батьки називають вихованням.
Для багатьох російських тат і мам може здатися безглуздою сама думка про те, що годувати дитину через силу, вталківая через щільно стиснуті зуби ложку з кашею, - це жорстоке насильство над дитиною. Цей жест турботи залишає дірку в символічних межах тілесності дитини, порушує його цілісність і... формує майбутню жертву, вже готову змиритися з проникненням іншої людини в її особистий простір.
Разом з тим ефективна комунікація з дитиною покоїться на трьох китах: безумовному прийнятті, визнанні того, що дитина відчуває, надання йому вибору. Це - найважливіше відкриття гуманістичної та психоаналітичної психології (К.Роджерс, Х.Джайнотт, А.Фабер та ін.) Просвітницька робота з батьками і повинна бути спрямована, з одного боку, на подолання непродуктивних стереотипів і прийняття ідей виховання людини з почуттям власної гідності, а з іншого - на освоєння адекватних цим ідеям способів взаємодії з дітьми.
Перший крок, який може (і повинен) зробити назустріч дитині дорослий, - це «прийняти його і приєднатися до нього», припустити (! Не більше того), що дитина прав у своїй установці по відношенню до оточуючих людей, якою б вона, ця установка, не була.
Другий - створити досвід справді людяних відносин з дитиною. Адже рушійна сила розвитку дитини - це афективні відносини його з тими людьми, які про нього піклуються, умова осмисленості його особистого існування - це розділяється з іншими людьми життєвий досвід. В основі ж порушення розвитку особистості, агресивності, жорстокості, в рівній мірі властивих дітям і дорослим, лежать не тільки конфлікти, а й брак емоційного тепла в ранньому віці. Необхідно глибоко зрозуміти внутрішній світ дитини і створити досвід «коригуючої турботи», заповнити недодане дитині тепло, відігріти його душу.
Проведені в руслі психоаналітичної педагогіки дослідження (К. Бютнер, Е Джил, М Ледер та ін..) Встановили: відсутність емоційного тепла, образи, жорстокість, яку зазнав дитина, надають на всю його подальше життя доленосне вплив. Діти, які пережили жорстоке поводження, виростають недовірливими, ранимими. У них спотворене ставлення до себе та інших, вони не здатні до довіри, надто часто не в ладу з власними почуттями, схильні до жорстоких відносин з оточуючими, як би знову і знову мстячи їм за свій досвід принижень.
Ще один важливий момент консультування з проблеми дет-ско-батьківських відносин: при аналізі кожної конфліктної ситуації допомагати батькові чи проходити по обом сторонам вулиці виховує взаємодії, дивитися на те, що трапилося очима і дорослого, і дитини. При цьому важливо задавати собі питання: що в історії розвитку моєї дитини могло призвести до агресивної поведінки? Чи могла спровокувати спалах гніву створилася ситуація? Який «внесок дорослого» у виникнення конфлікту? Тільки так ми навчимося розуміти хоча б щось із того, на що ми хочемо вплинути. Якщо заглянути в «душевне підпіллі» дітей і батьків, ми побачимо «пекло» взаємних образ і психічних травм, любові і ненависті, які «однаково мітять життєвий шлях людини».
Дослідження природи агресивної поведінки (К. Бютнер, В. А. Горянин, Е.В.Ольшанская та ін). показали: в основі будь-якого конфлікту, невмотивованого, на перший погляд, вибуху агресії дитини лежить страх. Всі численні страхи (перед смертю, суспільством та окремими його представниками, особами протилежної статі, перед своїми забороненими, з точки зору моралі, почуттями) властиві і дитині, і виховує його дорослому. Виникають ж вони на основі пережитого негативного досвіду: пам'ять про нього актуалізується в боязнь бути травмованим, скривдженим. Страх піддатися нападу в ситуації, в чомусь нагадує минулий досвід, трансформується в гнів, лють, архаїчне почуття злості.
Перший крок до справді гуманного виховання - в розумінні дорослим суб'єктивного образу світу дитини, її почуттів та емоцій, у тому числі і тих, які в нашій культурі звикли вважати негативними, другий - в прагненні викоренити страх, створити відносини, вільні від страху, «коригуючий досвід турботи». Для цього необхідно відмовитися від маніпулювання поведінкою і репресивних заходів (відмітки, зауваження, покарання тощо) І звернутися до сфери почуттів і переживань дитини, навчитися розуміти дитину і взаємодіяти з ним.
Ідею коригуючого досвіду турботи легше проголосити, ніж реалізувати. На її шляху безліч перешкод. І перше з них - батьки, виховані в страху і несвободу. Саме тому в консультування батьків доцільно включати методи, що дають живе знання і розкріпачують їх власну емоційно-рефлексивну сферу, що дозволяють приймати себе і впевнено почувати себе у взаємодії з дітьми.
У процесі консультування батьків можливі дві тактики роботи:
перша - посилення когнітивного аспекту. Тут в основному розкриваються найбільш важливі питання виховання і психологічного розвитку дітей, подружніх взаємин і ін
друга - робота переважно з емоційною, чуттєвою стороною взаємин, пошук істинних, неусвідомлюваних причин порушень у взаєминах. Особлива увага приділяється відносинам консультанта і клієнтів, а основним засобом часто стає рольове моделювання проблемних ситуацій і знаходження способів виходу з них. Нерідко використовується групова форма роботи, де умовою внутрішніх і зовнішніх
змін стає сама ситуація соціального впливу. Це виражається в наступному:
учасники групи схильні до впливу керівника і інших учасників групового процесу;
учасники ідентифікуються один з одним і керівником групи;
кожен з учасників присвоює груповий досвід через роботу з власними і чужими емоційними проблемами.
На заняттях особливу увагу приділятиметься аналізу сімейних відносин, прийомів і методів виховання в прабатьківських родинах. Невід'ємною частиною занять є домашні завдання для батьків, знайомство з різними іграми та розкриттям психологічних аспектів тієї чи іншої гри.
Вибір тактики роботи обумовлений тривалістю консультування, освітою, віком клієнтів, типом сім'ї, яку вони представляють (повна або неповна), готовністю батьків до майбутньої внутрішньої роботи. Однак у процесі консультування тривалого, по типу психологічного супроводу, робота, як правило, набуває інтегративний характер: у фокусі уваги консультанта перебувають обидві сторони, хоча й різною мірою на різних етапах роботи.
Ці тактики можна використовувати в установах соціального захисту.