Тема 2. Зовнішня політика Росії у XVII – XVIII СТ.

 

Контрольні питання

 

1. Основні напрямки зовнішньої політики.

2. Смутний час. Польська та шведська інтервенція початку XVII ст. Національно-визвольний рух.

3. Росія і Польща у XVII – XVIII ст. Поділи Польщі.

4. Росія та Швеція. Боротьба за вихід до Балтійського моря. Російсько-шведські війни XVIII ст.

5. Боротьба з агресією Туреччини та Криму. Російсько-турецькі війни XVII – XVIII ст. Приєднання Криму.

6. Росія та Пруссія. Участь Росії у Семирічній війні.

7. Балканський напрямок зовнішньої політики. Росія та Австрія.

8. Міжнародне становище Росії в останній чверті XVIII ст.

9. Італійський і швейцарський походи О.В. Суворова.

10. Освоєння земель Далекого Сходу та Сибіру. Географічні відкриття XVII – XVIII ст.

11. Східний напрямок зовнішньої політики Росії у XVII – XVIII ст.

 

Список рекомендованої літератури

 

1. Артамонов В. Национальные воинские формирования в русской армии XV – XX вв. / В. Артамонов, В. Васильев. – М., 1992.

2. Бобылев В.С. Внешняя политика России эпохи Петра І. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1990. – 165 с.

3. Восточный вопрос во внешней политике России (конец XVІІІ – начало XX вв.): Сб. / Отв. ред. Н.С. Киняпина. – М.: Наука, 1978. – 434 с.

4. История России с древнейших времен до конца XVII в. / Отв. ред. А.Н. Сахаров, А.П. Новосельцев. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 576 с.: ил.

5. История России: С начала XVIII до конца XIX вв. / Отв. ред. А.Н. Сахаров. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 544 с., ил.

6. Кабузан В.М. Народы России в XVIII в. Численность и этнический состав. – М.: Наука, 1990. – 254 с.

7. Михнева Р. Россия и Османская империя в международных отношениях в середине XVIII в. (1739 – 1756). – М.: Наука, 1985. – 183 с.

8. Некрасов Н.А. Роль России в европейской и международной политике: 1725 – 1739 гг. – М., 1976.

9. Никифоров Л.А. Внешняя политика России в последние годы Северной войны. Ништадтский мир. – М.: АН СССР, 1959. – 498 с.

10. Петелин В.В. Фельдмаршал Румянцев. – М.: Воениздат, 1989. – 463 с.

11. Похлебкин В.В. Внешняя политика Руси, России и СССР за 1000 лет в именах, датах, фактах: В 2 вып., 4 кн. – М.: Междунар. отн., 1995 – 1998. – Вып. I: Ведомства внешней политики и их руководители. – 1995. – 336 с.; Вып. II: Войны и мирные договоры: Кн. 1: Евпропа и Америка. – 1995. – 784 с.

12. Родина: Рос. иллюстр. ист. журн. – 1997. – № 10. – Спецвип., присв. рос. – швед. взаєминам.

13. Родина: Рос. иллюстр. ист. журн. – 1998. – № 5 – 6. – Спецвип., присв. рос. – тур. взаєминам.

14. Российская дипломатия в портретах / Под ред. А.В. Игнатьева, И.С. Рыбаченок, Г.А. Санина. – М., 1992. – 384 с.

15. Северная война: 1700 – 1721. – М., 1980.

РОЗДІЛ ІІІ

ІСТОРІЯ РОСІЇ XIX – ПОЧ. XX ст.

Тема 1. Рух декабристів

Основні питання

 

1. Причини формування декабристської ідеології.

2. Перші декабристські організації, їх статути і програми.

3. Створення Південного і Північного Товариств декабристів.

4. Товариство “Об’єднаних слов'ян” та його програма.

5. Повстання декабристів у Петербурзі.

6. Повстання Чернігівського полку в Україні.

7. Слідство та суд над декабристами.

8. Вплив декабристського руху на селянські виступи.

9. Декабристський рух та суспільно-політична думка ІІ чверті XIX ст.

10. Вплив повстання декабристів на політику царату.

 

Тематика доповідей

П.І. Пестель у декабристських організаціях.

Порівняльна характеристика Статутів "Союзу порятунку" і "Союзу благоденствія".

Товариство "Об’єднаних слов'ян" та його програма.

І. Горбачевський у декабристському русі.

М. Муравйов і його "Конституція".

Слідство і суд над декабристами.

Жінки в історії декабристського руху.

Перш за все слід проаналізувати причини створення декабристських організацій, мету їх діяльності. Це треба зробити на основі розгляду темпів та особливостей розкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, які можна простежити на прикладі зростання торговельних капіталів, розвитку капіталістичної мануфактури, збільшення кількості робітників, посилення соціальних протестів. Було б цікаво прослідкувати і зміни в політиці уряду, що відбились в указах "О праве купцов, мещан и казенных крестьян покупать земли (1801), "О свободных хлебопашцах".

Ще одним показником змін у соціальному складі населення Росії в I пол. XIX ст. є дані ревізій – 1796, 1811, 1816 р. – перепису населення чоловічої статі. Так, у 1796 p. купців було 143 334 чол., міщан – 507 111 чол.; а в 1816 р. їx було 507 111 та 835 071 чол. Чим можна пояснити такі значні зміни в станових групах міщан та купців? Наведіть показники зростання кількості капіталістичних мануфактур у Росії, купівлі за кордоном машин та ін. Покажіть прояви кризи феодального ладу на підставі народних рухів, особливо у 1813 – 1825 pp. Відставання Росії в економічному відношенні від країн Західної Європи, зростання народного протес­ту, утиски кріпосництва і були основними причинами формування ідеології декабристів. Інші фактори, які сприяли виникненню декабристського руху, розкриті в “Записках” декабристів – І.Д. Якушкіна, І.І. Горбачевського та ін.

На підставі вивченої літератури та джерел зробіть висновок про причини виникнення декабристських організацій в Росії.

Розглянути питання створення “Союзу порятунку” та “Союзу благоденствія” треба на засадах слідчих документів, надрукованих у багатотомному виданні “Повстання декабристів”. Зверніть увагу на мирний характер завдань товариства: бажання добробуту, надії на порозуміння з урядом. Важливо відзначити, що “Союз благоденствія” не робив винятків за становим положенням. Всі, хто був християнином і мав не менше 18 років, могли бути прийняті в Союз. Зверніть увагу на термін “громадянин” і обмеження щодо цього терміну для кріпаків.

Серед членів “Союзу” було багато військових: до нього входили 5 генерал-майорів, 18 полковників, у тому числі й полкові командири, декілька камер-юнкерів, камергерів і флігель-ад'ютантів зв'язували його з колами придворної аристократії. “Союз” мав свої управи не тільки в столицях, але і в Україні, у Смоленській, Нижегородській, Тамбовській губерніях.

Зробіть висновок відносно вкладу в розвиток революційного руху перших декабристських організацій і простежте еволюцію їх програмних документів.

З третього питання є декілька робіт М.В. Нечкіної, яка розглянула плани повстання у Петербурзі та їх провал 14 грудня 1825 p. З цього питання яскравішими за все є мемуари декабристів, де вміщені роздуми про причини поразки, про нездійсненні мрії. Дайте відповідь на питання: в чому причини поразки повстанців на Півночі і на Півдні, а особливо у Петербурзі, коли повстанці мали змогу перемогти?

Розкажіть про слідство та суд над декабристами, про їх подальшу долю. Підкресліть історичне значення декабристського руху, його внесок у вирішення аграрного та інших питань історії народів Росії.

 

Джерела

1. Восстание декабристов. Документы; Сб. / Под ред. М.В. Нечкиной. – М., 1950 – 1984. – Т. 7. – 1958. – 692 с.; Т. 9. – 1950. – 307 с.; Т. 10. – 1953. – 334 с.; Т. 11. – 1954. – 436 с.; Т. 12. – 1969. – 475 с.; Т. 14. – 1976. – 496 с.; Т. 17. – 1980. – 295 с.; Т. 18. – 1984. – 368 с.

2. Декабристы в воспоминаниях современников: Сб. / Сост., общ. ред., вступ. ст. и коммент. В.А. Федорова. – М.: МГУ, 1988. – 508 с.

3. Декабристы в Сибири. Дум высокое стремленье / Под ред. М.В. Нечкиной. – Иркутск, 1975.

4. Из искры возгорится пламя / Сост. Л.С. Семенова. – М., 1985.

5. Избранные социально-политические и философские произведения декабристов: В 3 т. / Общ. ред. И.Я. Щипанова. – М.: Госполитиздат, 1951. – Т. 1. – 731 с.; Т. 2. – 563 с.; Т. 3. – 466 с.

6. Мемуары декабристов. Северное общество / Сост., общ. ред., вст. ст. и коммент. В.А. Федорова. – М.: МГУ, 1981. – 400 с.

7. Мемуары декабристов. Южное общество / Под ред. И.В. Пороха и В.А. Федорова. – М.: МГУ, 1982. – 352 с.

8. Русское общество 1800 – 1825 / Сост. В.А. Федоров. – М., 1980.

Список рекомендованої літератури

 

1. Декабристы и русская культура: Сб. / Редкол.: Б.С. Мейлах (отв. ред.) и др. – Л.: Наука, Ленингр. отд., 1976. – 355 с.

2. Декабристы и Сибирь: Альбом / Фото С. Алексеева; Авт.-сост. М.Д. Сергеев. – М.: Сов. Россия, 1988. – 261 с.

3. Декабристы и Сибирь: Сб. ст. / Редкол. А.Н. Копылов (отв. ред.) и др. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1977. – 261 с.

4. Декабристы: Биогр. справ. / Под ред. М.В. Нечкиной. – М.: Наука, 1988. – 446 с.

5. Достян И.С. Русская общественная мысль и балканские народы: От Радищева до декабристов. – М.: Наука, 1980. – 328 с.

6. Дружинин Н.М. Избранные труды. Революционное движение в России в XIX в. / Отв. ред. С.С. Дмитриев. – М.: Наука, 1985. – 488 с.

7. Итенберг Б.С. Российская интеллигенция и Запад: Век XIX: Очерки. – М.: Наука, 1999. – 232 с.

8. История России: С начала XVIII до конца XIX вв. / Отв. ред. А.Н. Сахаров. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 544 с., ил.

9. Кизеветтер А. XIX в. в истории России. – Р.-на-Дону, 1905.

10. Корнилов А. Курс истории России XIX в. – М., 1995.

11. Ланда С.С. Дух революционных преобразований: (Из истории формирования идеологии и политической организации декабристов. 1816 – 1825). – М.: Мысль, 1975. – 381 с.

12. Мироненко С.В. Как Россия в начале XIX в. чуть не стала конституционной монархией // История Отечества: люди, идеи, решения: Очерки истории России ІХ – начала ХХ вв. / Сост. С.В. Мироненко. – М.: Политиздат, 1991. – С. 254 – 292.

13. Мироненко С.В. Самодержавие и реформы: Полит. борьба в России в начале XIX в. – М.: Наука, 1989. – 238 с.

14. Мироненко С.В. Страницы тайной истории самодержавия: Полит. ист. России перв. пол. XIX ст. – М.: Мысль, 1990. – 235 с.

15. Пыпин А.Н. Общественное движение в России при Александре І. – С.Пб., 1885. – 543 с. (новое изд.: Пыпин А.Н. Общественное движение в России при Александре І: Исследования и статьи по эпохе Александра I. – С.Пб.: Академич. проект, 2000. – 560 с.

16. Федоров В.А. «Своей судьбой гордимся мы…». Суд и следствие над декабристами. – М.: Мысль, 1988. – 300 с.

17. Федоров В.А. Декабристы и их время. – М.: Мысль, 1990.

Тема 2. Суспільний рух у Російській імперії в 30-40-х рр. XIX ст.

 

Основні питання

1. Вплив ідей декабристів на суспільно-політичну думку 20-х – 30-х pp. XIX ст.

2. П.Я. Чаадаєв та його "Філософічні листи".

3. Основні ідейні напрями суспільного руху. Західники та слов'янофіли.

4. Зародження ідей утопічного соціалізму. Гуртки петрашевців.

5. Європейські буржуазні революції 1848 – 1849 pp. і суспільний рух у Росії.

 

Тематика доповідей

 

1. Гурток М.В. Станкевича.

2. М.В. Петрашевський та його однодумці.

3. Ф.М. Достоєвський і петрашевці.

4. Т.М. Грановський і розвиток суспільного руху в Росії 40-х pp. XIX ст.

 

Головну увагу треба звернути на те, що після повстання декабристів у Росії настав період, що характеризувався не тільки політичною реакцією самодержавства, а й подальшим інтенсивним розкладом феодально-кріпосницької системи господарства, активізацією виступів селян проти поміщиків, прагненням просвітителів до оновлення суспільства на засадах справедливості й демократії. Серед передової інтелігенції – студентів, письменників, учителів, професорів, чиновників, офіцерів – не припинявся опозиційний рух, жевріла революційна іскра, закинута декабристами. Головними осередками суспільно-політичної боротьби стали університети, ліцеї, гімназії та інші навчальні заклади, де зосереджувалася інтелігенція. Підкреслимо, що студентські гуртки в Московському університеті почали виникати відразу після придушення царизмом повстання декабристів. Важливе значення мав студентський таємний гурток (1820 – 1827), утворений братами Петром, Михайлом і Василем Критськими. Важливо знати, що у 30-х pp. XIX ст. визвольний рух у Росії активізувався під впливом революційних подій у Франції та польського визвольного повстання 1830 – 1831 pp., які сколихнули передові сили, дали імпульс їх діяльності. Як і раніше, первинними осередками залишалися молодіжні гуртки, а головним центром руху – Московський університет. Варто назвати гуртки О.І. Герцена та М.П. Огарьова (1831 – 1833), М.П. Сунгурова (1830 – 1831), М.В. Станкевича (1832 – 1837) та ін. Вони намагалися консолідувати сили, підготувати нове покоління борців з самодержавством.

Необхідно підкреслити, що у 1829 р. П.Я. Чаадаєв опублікував знаменитий "Філософічний лист". Про нього О.І.Герцен писав: "Це був постріл, що пролунав серед темної ночі..." Нищівна критика царату, що містилась у “листі”, змусила Миколу І офіційно визнати автора божевільним.

Треба відмітити, що основні ідейні напрямки у суспільному русі Росії 30-х – 40-х pp. визначали західники та слов'янофіли. Слов'янофільство виникло наприкінці 30-х pp. ХІХ ст. під час гострої ідейної боротьби післядекабристської доби. Фундаторами його виступили О.С.Хом’яков, брати Іван та Петро Киреєвські, брати Костянтин та Іван Аксакови та ін. Вони перебували у певній опозиції до самодержавства, оскільки виступали за скасування кріпосного права, проведення в Росії певних суспільних реформ. Слов'янофіли піднесли ідею народності і сприяли приверненню уваги суспільства до життя, побуту й історії російського народу, становища слов'ян, поневолених Турецькою та Австрійською монархіями.

Громадських діячів, які виступали за скасування в Росії кріпосного права й визнавали не тільки неминучим, а й необхідним для країни західноєвропейський шлях суспільного розвитку, у той час називали західниками. У період розкладу феодально-кріпосницької системи вони об'єктивно відображали інтереси буржуазії, що народжувалася. До цієї течії суспільної думки належали вчені, публіцисти, літератори: К.Д. Кавелін, Б.М. Чичерін, В.П. Боткін, П.В. Анненков, Т.М. Грановський та ін. Вони вступали у гостру полеміку із слов'янофілами щодо шляхів розвитку Росії.

Необхідно знати, що у пошуках революційної теорії суспільні сили зверталися насамперед до утопічного соціалізму. Вони мріяли про нову Росію, де не буде самодержавства і кріпосництва. У цей час виникають гуртки петрашевців. Основний гурток діяв у Петербурзі (1845 – 1849). Головною метою цієї організації була підготовка сил для боротьби проти царату, за визволення націй та їх рів­ноправність, поширення освіти, встановлення республіки в Росії. Підкреслимо, що водночас із гуртками петрашевців у Росії в Україні діяло таємне політичне товариство під назвою Кирило-Мефодіївське (1840 – 1847), засноване у Києві викладачем історії Київського університету М.І. Костомаровим, студентом В.М. Білозерським і чиновником М.І. Гулаком. До товариства належало 12 осіб і серед них Т.Г. Шевченко (докладніше про товариство див. у курсі історії України).

Наприкінці треба зупинитись на аналізі європейського революційного процесу у 1848 – 1849 pp. і суспільного руху в Росії. Зауважимо, що буржуазні революції 1848 – 1849 pp. у Франції, Австрії, Італії, Пруссії та інших країнах широко відкрили шлях розвитку капіталізму. Вони сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби народів Росії, посиленню суспільно-політичного руху. Царський уряд вів боротьбу не тільки проти поширення революційних ідей у своїй країні, але й готував сили для придушення революцій у сусідніх країнах. По допомогу до Миколи І звернувся австрійський імператор, і російський цар надіслав війська для придушення революції в Угорщині влітку 1849 p.

У цілому можна зробити висновок, що суспільний рух в імперії у 30-х – 40-х рр. XIX ст. поступово виходить за межі дворянської революційності і охоплює все більше різночинські верстви. У діяльності таємних гуртків і товариств простежується вплив традицій декабристів, але водночас наростають і нові тенденції захоплення ідеями утопічного соціалізму, втягнення у рух різночинців – вихідців з простого народу.

Джерела

 

1. В.Г. Белинский в воспоминаниях современников / Сост., подгот. текста и примеч. А.А. Козловского и К.И. Тюнькина; Вступ. ст. К.М. Тюнькина. – M.: Худ. лит., 1977. – 733 с.

2. Герцен А.И. Былое и думы. – К., 1986. – Т. 1 – 2.

3. Дело петрашевцев: Сб.: В 3 т. – М. – Л.: АН СССР, 1937 – 1951. – T. 1. – 1937. – 584 с.; Т. 2. – 1941. – 460 с.; Т. 3. – 1951. – 518 с.

4. Кюстин Маркиз де. Николаевская Россия. – М.: «Терра», 1990. – 288 с.

5. Материалы по истории СССР. Освободительное движение и общественная мысль в России XIX в.: Для семинарских и практических занятий / Под ред. И.А. Федосова. – М.: Высшая школа, 1991. – 416 с.

6. Пам’ятки суспільної думки України (XVIII – перша половина ХІХ ст.) / Упор. А.Г. Болебрух. – Д.: ДДУ, 1995.

7. Первые русские социалисты: Воспоминания участников кружков петрашевцев в Петербурге / Сост. Б.Ф. Егоров. – Л.: Лениздат, 1984. – 392 с.

8. Русские мемуары. Избранные страницы (1826-1856) / Сост., вступ. ст., биогр. очерки и примеч. И.И. Подольской. – М.: Правда, 1990. – 736 с.

9. Русское общество 30-х гг. XIX в. Люди и идеи. Мемуары современников / Под ред. И.А. Федосова. – М.: МГУ, 1989. – 446 с.

10. Утопический социализм в России: Хрестоматия / Сост., вступ. ст., биогр. справ. и прим. А.И. Володина, Б.М. Шахматова. – М.: Политиздат, 1985. – 590 с.

11. Чаадаев П.Я. Статьи и письма / Сост., вступ. статья и коммент. В.Н. Тарасова. – 2-е изд., доп. – М.: Современник, 1989. – 623 с.

 

Список рекомендованої літератури

 

1. Возный А.Ф. Петрашевский и царская тайная полиция. – К.: Наукова думка, 1985. – 139 с.

2. Дудзинская Е.А. Славянофилы в общественной борьбе. – М.: Мысль, 1983. – 272 с.

3. Дьяков В.А. Освободительное движение в России. 1825 – 1861. – М.: Наука, 1979. – 288 с.

4. Егоров Е.Ф. Петрашевцы. – Л., 1988.

5. Иллерицкий В.Е. Исторические взгляды В.Г. Белинского. – М.: Госполитиздат, 1953. – 255 с.

6. История России: С начала XVIII до конца XIX вв. / Отв. ред. А.Н. Сахаров. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 544 с., ил.

7. Итенберг Б.С. Российская интеллигенция и Запад: Век XIX: Очерки. – М.: Наука, 1999. – 232 с.

8. Лазарев В.В. Чаадаев. – М.: Юр. лит., 1986. – 110 с.

9. Левандовский А.А. Т.Н. Грановский в русском общественном движении. – М.: МГУ, 1989. – 253 с.

10. Пантин И.К. Революционная традиция в России 1783 – 1883 гг. / И.К. Пантин, Е.Г. Плимак, В.Г. Хорос. – М.: Мысль, 1986. – 343 с.

11. Пирумова Н.М. Александр Герцен – революционер, мыслитель, человек. – М.: Мысль, 1989. – 254 с.

12. Федосов И.А. Революционное движение в России во второй четверти XIX в. (Революционные организации и кружки). – М.: Соцэкгиз, 1958. – 415 с.

13. Цимбаев Н.И. Славянофильство: Из истории русской общественно-политической мысли XIX века. – М.: МГУ, 1986. – 274 с.