Творчість як родова властивість людини і основа педагогічної діяльності

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Феномен творчості розглядається з філософських і психолого-педагогічних позицій як провідна складова парадигми сучасної інноваційної освіти. Аналізується процесульно-технологічна версія педагогічної творчості, сутність якої проявляється у виявленні і розв’язанні освітніми суб’єктами незлічного ряду евристичних педагогічних задач.

Ключові слова: творчість, педагогічна творчість, інноваційна освіта, освітні суб’єкти, евристичні педагогічні задачі.

Постановка проблеми. Система освіти й виховання у нашій країні переживає складний період корінної модернізації усіх своїх структур, головна мета якої так розбудувати навчально-виховний процес, щоб він став головним чинником розвитку й самореалізації особистості, провідною умовою її духовної, фізичної досконалості, соціальної активності. На шляху до цієї мети безліч об’єктивних і суб’єктивних перешкод. Одна з головних – недостатній професіоналізм педагогічної діяльності, низький творчий потенціал багатьох учителів.

Надбання світової (Г.Песталоцці, Я.А.Коменський, Г.Дістервег) і вітчизняної (Г.Cковорода, Л.Толстой, К. Ушинський, В.Сухомлинський) педагогіки, практика тисяч учителів і викладачів дозволяють зробити висновок про необхідність пріоритету творчої роботи відносно до репродуктивної. Основою для такого висновку є перш за все незбагненний багатьма і в той же час очевидний факт: як правило, для дорослого і особливо для дитини творчість, тобто розбудовча, дослідницька, конструкторська, художня діяльність,– первинна, а репродукція, або, за словами Л.Толстого, реміснича робота (наслідування, відтворення, повторення, заучування) – вторинна. Цю воістину животворну педагогічну закономірність на теоретичному і практичному рівнях з успіхом реалізували і Л.Толстой, і К.Ушинський, і А.Макаренко, і В.Сухомлинський, і В.Шаталов, і багато їхніх учнів і послідовників. Але, на жаль, і наша офіційна педагогічна наука, і масова навчально-виховна практика виявилися несприйнятливими до такого життєдайного й справді революційного для формування підростаючої генерації відкриття. Не дивлячись на офіційно проголошену мету національної освіти – забезпечити творчу самореалізацію особистості впродовж життя, постійно розвивати її творчі здібності, співвідношення репродуктивних і творчих операцій таке, що на навчально-творчу діяльність у середній і вищій школі відводиться лише від 2 до 5% навчального часу. Серед школярів 10-14 років дуже низька престижність творчих занять, таких як складання віршів, пісень, оповідань, казок (24 місце), образотворча діяльність (19 місце). Ці та інші факти примушують з усією серйозністю і самокритичністю прислухатись до думки нашого педагогічного генія Василя Сухомлинського, що й сьогодні лунає гостро й актуально: „Проблема творчості одна з ділянок педагогічної цілини. І щоб тільки перейти до її освоєння, потрібно створити книгу про педа­гогічний аспект творчості…Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя…”[9, 565].

Аналіз актуальних досліджень. Варто відзначити, що за останні століття у філософській і психолого-педагогічній літературі склався практично єдиний підхід до розуміння загальних рис людської творчості. Творчість, як правило, визначається як такий вид людської діяльності, що продукує щось нове, відсутнє раніше, на основі використання і реорганізації вже освоєних знань та умінь. Масштаб творчості може бути різним, але в усіх випадках у процесі творчої діяльності відбувається відкриття, народження досі невідомого, нового завдяки ініціативі, наполегливості, здібностей людини-творця
(В.Андреєв, В.Андрущенко, С.Максименко, В.Моляко та інші).

Дослідники творчості як специфічного виду діяльності звертають увагу на те, що така діяльність характеризується водночас не лише новизною, але й прогресивністю, тобто творення, породження нового має сприяти розвитку людини і суспільства, а не бути для них ворожим і руйнівним (С.Гольдентріхт, М. Нікандров, Я. Пономарьов).

Сучасна філософська, психологічна і педагогічна науки відносять творчість до найважливіших соціально-духовних цінностей людства, таких як свобода, гуманізм, мир, істина, добро, справедливість, без яких народ не може мати своєї ментальності, неповторності, можливості сходження до найвищих вершин прогресу. Одночасно нам недостає фундаментальних досліджень з теорії і технології творчості педагога, з розкриття способів перетворення педагогічного процесу в мотивовану й оснащену відкритими наукою креативними механізмами пізнавально-творчу діяльність учителя й учнів.