То це вже ніхто не відбере в неї.

Тема 4 Технологія створення підприємства (власної справи)

1. Підприємницька ідея, методи її пошуку.

2. Етапи створення власної справи.

1. Організувати фірму, відкрити власну справу нелегко. Процедура створення власного бізнесу специфічна для кожного конкретного випадку. Проте існує низка загальних проблем, з якими так чи інакше доводиться стикатися підприємцеві-початківцю, тому можна говорити про існування узагальненої технології започаткування підприємства. При цьому слід мати на увазі, що існують такі форми створення власної справи:

- придбання підприємства;

- створення підприємства;

- оренда підприємства.

Підприємництво може здійснюватися у формі так званого «бійця-одинака», тобто на індивідуальній основі, або у формі команди, тобто групою однодумців. Конкретний вибір цієї форми залежить від ідеї і від ділового середовища. Наприклад, ідея створення торговельного підприємства може здійснюватися бійцем-одинаком, а ідея створення фірми по складанню комп’ютерів потребує команди професіоналів різних напрямів.

Людина, яка вирішила створити власну справу, повинна:

1) бути готовою відмовитися від попереднього виду занять, професії тощо;

2) прагнути стати власником, передусім власником підприємства (а це - відмова від праці на інших осіб);

3) прагнути постійно збільшувати своє багатство шляхом створення товарів і послуг, необхідних для суспільства;

4) прагнути в такий спосіб реалізувати свою мету, домогтися визнання у суспільстві й може навіть впливу на політику;

5) чітко уявляти шляхи отримання ресурсів для створення власного підприємства;

6) свідомо обрати певний вид підприємницької діяльності у відповідній сфері чи галузі національної економіки;

7) реально оцінювати можливі ризики, які очікують діяльність підприємства та вміти управляти ними, нейтралізувати їх негативні наслідки;

8) вміти організувати облік на підприємстві,

9) знати зовнішні чинники, які впливають на підприємницьку діяльність.

Загальновідомо, що аби розпочати бізнес, необхідні гроші та певні компетенції підприємця щодо їх застосування. Але визнаним є й той факт, що відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, покладена в її основу.

Підприємницька ідея - конкретне цілісне знання про доцільність та мож­ливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.. Отже, в основі будь-якої ідеї лежить конкретний товар або послуга, які мають попит на ринку. При цьому запорукою майбутнього успіху підприємця є спроможність передбачити, як буде сприйнято нову ідею ринком.

Але з одного боку, не слід поспішати з впровадженням «сирої» ідеї, а з іншого – не можна вагатися з її втіленням в практику. Вихід один – ідея має «дозріти», для цього спочатку створюється загальна схема реалізації ідеї, що дозволяє визначити та в подальшому доопрацьовувати «незрозумілі» моменти.

Таким чином підприємець здійснює на цьому шляху такі дії:

1. генерування ідеї (ідей).

2. підготовка бізнес-плану, що дозволяє опрацювати втілення ідеї з точними розрахунками потреб у конкретних ресурсах і виявленням економічного ефекту від реалізації ідеї на практиці;

3. реалізація проекту здійснення ідеї.

Зрозуміло, що геніальні догадки (ідеї), які дають величезний вплив на подальший економічний розвиток суспільства, дуже рідкі. Частіше в повсякденні генеруються ідеї, які на погляд стороннього спостерігача є примітивними: винайдення нової упаковки товару, нового способу транспортування товару тощо. Але інколи така ідея може докорінно змінити наш побут, наприклад, впровадження фірмою «Тетра-пак» нового виду упаковки (паперових стійких пакетів) для молочних продуктів, соків призвело у суспільстві до часткової відмови використання скляної та пластикової тари..

Може статися, що ідеї, згенеровані підприємцем, залишаться без впровадження, але наявність їх в запасі є запорукою впевненості у майбутньому.

Пошук привабливої ідеї бізнесу – це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.

Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять з:

1) отриманих знань у середній школі та вищому закладі освіти при вивченні економічних дисциплін;

2) досвіду у цій сфері батьків, родичів та знайомих;

3) інформації, що отримана із ЗМІ (телебачення, газет, журналів тощо);

4) думки споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги;

5) ідей науковців, які проводять теоретичні та прикладні дослідження;

6) відвідування ярмарків і виставок передового досвіду;

7) побажання працівників торгівлі, системи збуту, осіб, зайнятих рекламою;

8) публікації у професіональних виданнях про потенційних конкурентів, в тому числі про наявні патенти та ліцензії тощо.

Власні або запозичені результати досліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.

У процесі пошуку та вибору підприємницької ідеї необхідно комплексно оцінювати шанси на успіх практичної реалізації ідеї з різних поглядів:

· рівня конкуренції на ринку схожих товарів і послуг;

· знання потреб споживачів зараз і в майбутньому;

· виробничих можливостей фірми;

· реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);

· стабільності та гнучкості чинного законодавства;

· компетентності, досвіду й управлінських здібностей підприємців тощо.

Наука і практика розробила чимало методів творчого (евристичного) пошуку підприємницької ідеї.

Метод аналогії передбачає використання чогось подібного до вже відомого рішення, “підказаного”, наприклад, технічною, економічною або іншою літературою чи “підглянутого” в природі.

Метод інверсії (заперечення) – специфічний метод, що передбачає такі підходи до вирішення нової проблеми:

· перевернути “догори ногами”;

· “вивернути” на протилежний бік;

· поміняти місяцями тощо.

Метод ідеалізації базується на ініціюванні уявлення про ідеальне вирішення проблеми, що може “наштовхнути” на усвідомлення якоїсь нової ідеї.

Метод “мозкового штурму” зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола питань. При цьому не можна критикувати та відкидати жодну, навіть, шалену ідею.

Метод конференції ідей відрізняється від методу “мозкового штурму” тим, що допускає доброзичливу критику, бо це може підвищити цінність висунутих ідей.

Метод колективного блокноту поєднує індивідуальне висунення ідеї з колективною оцінкою. При цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної проблеми. Протягом певного часу (зазвичай місяця) кожен учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.

Метод контрольних запитань. Його сутність полягає у тому, щоб ініціювати вирішення обговорюваної проблеми з допомогою певних запитань, що мають стимулювати власні міркування щодо висунутої нової ідеї.

Метод фокальних об’єктів зводиться до перенесення ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що потребує вдосконалення. Останній перебуває у фокусі перенесення і тому його названо фокальним.

Метод морфологічного аналізу заснований на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів поєднання складових елементів, виходячи з закономірностей будови (морфології – лат.«morfo» - форма)) об’єкту, що підлягає вивченню й аналізу.

2. Наступним кроком є визначення правового статусу створюваного підприємства. Рішення, яке буде прийнято на цьому етапі, визначить права, обов’язки та відповідальність майбутнього підприємства перед державою, третіх осіб стосовно фірми, а також взаємовідносини між власниками всередині підприємства.

Для прийняття обґрунтованого рішення щодо організаційної форми необхідно з’ясувати переваги та недоліки кожної з передбачених чинним законодавством організаційних форм підприємницької діяльності в Україні: індивідуальне підприємництво фізичних осіб, приватне підприємство, товариство з об­меженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, приватне або публічне акціонерне товариство.

Коли йдеться про вибір організаційної форми підприємства, увага приділяється найбільш значущим ознакам, за якими такі форми різняться:

· джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності,

· кількість власників використовуваного капіталу та учасників створюваного підприємства;

· межі майнової відповідальності;

· спосіб розподілу прибутків і збитків;

· форма управління суб’єктом господарювання

· особливості середовища майбутнього бізнесу

· особисті якості та уподобання самих підприємців тощо.

Враховуючи характеристики, переваги і недоліки, а також чинники вибору організаційної форми, можна прийняти обґрунтоване рішення щодо правового статусу майбутнього підприємства.

Наступним етапом технології створення є визначення стратегічних і конкретних цілей діяльності новостворюваного суб’єкта підприємництва, які мають відповідати певним критеріям і підтверджуватись необхідними розрахунками.

Останнім етапом у створенні нового підприємства є його державна реєстрація. Виходячи з цього, особливу увагу потрібно звернути на процедуру та зміст її етапів.

Організація підприємства має процесуальний характер. Для того, аби підприємство було визнане як суб’єкт підприємницької діяльності, його потрібно зареєструвати певним чином і в певному порядку.

Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місце проживанням суб'єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про Створення суб'єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарювання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної реєстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію Юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємницької діяльності є юридична особа,

Органи державної реєстрації не мають права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

В Україні протягом останнього часу діє типова схема процеду­ри державної реєстрації новостворюваного підприємства (див рис. 4.1 з відповідною назвою).

Варто звернути увагу, що послідовність кроків, а також їх зміст суттєво відрізняються для фізичних та юридичних осіб. Для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб на сьогодні діє спрощена схема державної реєстрації (див. Таб 4.1).