Населення як об'єкт статистичного вивчення

 

Наявність достовірної демографічної інформації є необхідним елементом забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства. Адже всі економічні та соціальні процеси так чи інакше стосуються інтересів населення та відображаються в демографічних показниках.

Предмет статистики населення становлять оцінювання та вивчення закономірностей відтворення населення, що проживає на певній території, за певний час, шляхом якісного аналізу кількісних характеристик. Як об'єкт дослідження населення має універсальну статистичну природу, оскільки є масовою сукупністю, в якій реалізується закон великих чисел та формуються процеси випадкового характеру.

Основними категоріями статистики населення є демографічна подія та демографічний процес. Демографічними подіями є факти народження, смерті, укладання шлюбу або його припинення. Сукупність таких подій формує відповідний демографічний процес.

Демографічний процес, як процес руху населення, може набувати однієї з трьох форм: природного, механічного та соціального руху.

Кількісною характеристикою населення будь-якого регіону є його чисельність.

Джерелами демографічної інформації є дані суцільних переписів населення та вибіркових соціально-демографічних обстежень, адміністративно-територіальних перетворень, звіти, актові записи громадянського стану, талони до листків міграції населення. Вони доповнюють один одного.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення.

Чисельність постійного та наявного населення використовують при розрахунку демографічних та інших соціально-економічних показників і відрізняються за своїм статистичним призначенням.

Показники чисельності населення реєструються на певну дату і можуть характеризувати лише стан населення.

Дані про чисельність наявного населення є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, торговельної мережі, транспорту та зв'язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів тощо.

Загальна кількість наявного населення України станом на 5 грудня 2001 року за уточненими даними перепису населення становила 48 млн. 457 тис. осіб. Порівняно з даними попереднього перепису населення 1989 року відбулося зменшення кількості населення у переважній більшості регіонів країни, за виключенням Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де цей показник залишився практично нарівні 1989 року.

Наявне населення використовується при визначенні складу населення за місцем проживання та за статтю.

Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.

Процеси розселення відбивають розподіли чисельності населення країни за адміністративно-територіальними одиницями, за найбільш заселеними пунктами. У статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за Демографічними зонами. Демографічні зони — регіони, що мають специфічну демографічну ситуацію, а також спільні умови формування та прояву демографічних процесів. Вирізняють 5 демографічних зон України: столична (м. Київ та Київська обл.); центральна (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська обл.); півден­но-східна (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька3 Луганська та Харківська обл.); південна (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська обл.); західна (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька обл.).

Визначальним є поділ населення за видом поселення на міське та сільське.

За даними розподілів обчислюють частку й співвідношення міського та сільського населення, співвідношення населення окремих зон чи регіонів, темпи зміни чисельності та частки населення регіонів, зон та видів поселення.

Кількість міського населення за результатами перепису складала 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %. Порівняно з 1989 роком міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське — на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично незмінним.

Критерієм концентрації розміщення населення по території є показник густоти (щільності) населення, осіб/км2.

Для України характерна висока щільність населення, згідно з даними перепису у 2001 році в цілому по країні вона складала 80 осіб/км². Найменша щільність населення на північному заході та півдні країни, де вона становила менше 60 осіб/км². Особливо низь­кий цей показник у Чернігівській області — 39 осіб/км². Найгустіше заселені східні індустріальні області, де цей показник перевищував 90 осіб/км², а в Донецькій області досягав 183 особи/км².

На підставі щільності населення окремих районів складають статистичні групування, визначають частку густозаселених або обезлюднених регіонів; обчислюють показники локалізації та концентрації.

Визначають також середній розмір населених пунктів за чи­сельністю мешканців, а також середню щільність населення окре­мих зон або країни в цілому.

Статевий склад населення аналізується за допомогою абсолют­них та відносних показників (структури та збалансованості), статис­тичних групувань.

У складі населення України відбувається поступове зменшення статевої диспропорції, якщо у 1989 році на 1000 чоловіків припадало 1163 жінки, то у 2001 році — 1159. Це відбулося за рахунок сільського населення, в якому за той же період статеве співвідношення змінилось від 1205 до 1151 жінки на 1000 чоловіків. У містах цей показник, навпаки, зріс відповідно з 1143 у 1989 році до 1163 у 2001 році.

Отже, в Україні пропорції зміщені на користь жінок.

Для характеристики соціально-економічної структури населення використовують категорію постійного населення.

Загальна кількість постійного населення України станом на 5 грудня 2001 року складала 48 млн. 421 тис. Структура постійного населення відображена у табл. 4.1.

Розподіл постійного населення проводиться за місцем проживання, статтю та віковими групами.

Головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є важливим для нормально­го процесу відтворення населення.

Групування за віком складаються за чотирирічним інтервалом. Перша група від 0 до 4 років, остання — 70 років і старші. Населення у віці 100 років і старші групуються також з інтервалом 4 роки, остання група від 120 років і старші.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

 

Таблиця 4.1.

Структура постійного населення України станом на 15.12.01 р.

Категорії населення	Кількість
Загальна кількість постійного населення, тис. осіб
у тому числі
- чоловіки, тис. осіб
відсотків до всього населення	46,3
- жінки, тис. осіб
відсотків до всього населення	53,7
- міське населення
відсотків до всього населення	66,9
- сільське населення
відсотків до всього населення	33,1

 

Розподіл населення проводять за такими віковим групами (кон­тингентами):

• немовлята (до 1 року);

• ясельний контингент (0-2 роки);

• дитсадковий (3-6 років);

• дошкільний (1-6 років);

• шкільний (діти —- 7-14 років та підлітки — 15-17 років);

• молодь (16-29 років);

• дітородний контингент жінок (15-49 років);

• працездатний контингент (16—54 роки для жінок, 16-59 років для чоловіків);

• молодший за працездатний (0-15 років), старший за працездатний (55 р. для жінок, 60 р. для чоловіків).

За участю в процесі відтворення або за демографічним призначенням розглядають статистичні групування, у яких виокремлюють демографічні покоління:

• діти (0-14 років);

• батьки (15^9) років;

• прабатьки (50 років і старші).

За Ґ. Зундбергом існує три моделі типів вікової структури:

• прогресивний;

• стаціонарний;

• регресивний.

Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти -— 40 %, батьки — 50 %, прабатьки — 10 %.

Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків, а саме: діти — 27 %, батьки — 50 %, прабатьки — 23 %.

Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, зі скороченням і частковим виродженням населення. За цих умов встановлюється таке співвідношення: діти — 20 %, батьки — 50 %, прабатьки — ЗО %.

Співвідношення окремих поколінь характеризує коефіцієнт демографічного навантаження, який подається в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле.

Так, в Україні у 2001 році на кожну 1000 осіб працездатного населення припадало 723 особи непрацездатного віку, із них 312 осіб у віці молодшому за працездатний та 411 осіб у віці старшому за працездатний.

Окрім того, статистика вивчає населення за національністю, рід­кою мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною.

Особливістю національного складу населення України є його ба-гатонаціональність, за даними останнього перепису населення на теорії країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість — українці, чисельність яких становила 37541,7 тис. осіб або 77,8 % від загальної кількості населення.

Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності у цілому та за видами поселень І регіонами країни; чисельність та частку осіб, які вважають рідною мову своєї національності або державну (українську), співвідношення чисельності корінного населення та інших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською; темпи зміни чисельності та частки осіб корінного населення або тих, хто вважає рідною українську мову, тощо.

З метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств вивчається сімейний склад населення.

Джерелом інформації про сімейний склад є дані перепису населення, який фіксує не тільки юридичні (зареєстровані) шлюби, а й фактичні.

На підставі наявного населення (НН), постійного населення (ПН), тимчасово проживаючих (ТП), тимчасово відсутніх (ТВ) визначають баланси категорій населення, які характеризують зв'язок між наявним та постійним населенням, а саме:

 

НН = ПН - ТВ + ТП, або ПН = НН-ТП + ТВ. (4.1)

 

Баланси категорій населення використовуються для перевірки точності обліку й розрахунку чисельності постійного та наявного населення.