На культуру Київської Русі
Світове значення візантійської культури важко переоцінити. Саме Візантія зберегла протягом Середньовіччя греко-римську культурну основу і вже цим підготувала розвиток гуманізму епохи Ренесансу.
І хоча в ХІ ст. християнська церква розпалася на західну – римсько-католицьку і Східну – греко-православну (1054 р.), і Візантія належала до Східної зони, саме візантійська культура мала великий вплив не тільки на східну культуру і країни православні, але й на західні культури.
Вплив же Візантії на культуру Київської, а потім і Московської держави виявлявся в багатьох напрямах.
Ще в ІХ ст. поширюються активні контакти Київської Русі з Візантією по знаменитому шляху “з варягів у греки”.
Наступним кроком стає похід князя Аскольда на Царгород у 860 р., який фактично започаткував хрещення Русі.
Потім, у середині Х ст., – поїздка княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного, і як наслідок – посилення торговельно-економічних зв’язків між двома державами та поширення християнства на Русі.
А шлюб сестри візантійського імператора Василія ІІ – Анни – з київським князем Володимиром завершує перетворення християнства на державну релігію Київської Русі, хрещення якої відбулося, як відомо, в 988 р.
Київська Русь сприйняла не тільки церковну доктрину, але і християнську концепцію богообраності імператорської влади (пригадаємо порожній трон Христа біля трону візантійського василевса). Церква в Київській Русі також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їх влади.
Саме з Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, там же був запозичений церковний спів.
Не менш відомим був вплив Візантії на мистецтво Київської Русі:
- тринадцятикупольна Софія Київська була створена візантійськими зодчими;
- мозаїка і фрески Софії Київської відобразили й участь у їх створенні візантійських митців, і продовження візантійської традиції давньоруськими майстрами;
- у Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівних з художниками, запрошеними з Константинополя.
Після падіння Константинополя (1453 р.) Московська держава сприймалася у світі як пряма спадкоємниця Візантійської імперії. Це відобразилося у відомій державно-політичній формулі: “Москва – третій Рим”, що означала: “Два Рима впало, третій (Москва) – стоїть, а четвертому – не бувати!” Московська держава запозичила й герб Візантії – орел з двома головами, а її князі перейняли титул царів (цесарів).
Російський іконопис розвивався за візантійськими канонами і в створенні школи російського іконопису визначну роль відіграв виходець з Візантії Феофан Грек, у якого навчався і з яким полемізував славнозвісний Андрій Рубльов.
Візантійські традиції відчуваються і в архітектурі (хрестово-купольний храм), і в книжковому видавництві, і в літературі, і в політичних концепціях аж до ХVІІ ст.
На українських братських школах ХVІ – ХVІІ ст., на діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій, на самій системі навчання позначився вплив візантійської культури та богослов’я.
Мотиви візантійської філософії відчуваються у творчості видатного українського мислителя Григорія Сковороди.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990.
2. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М., 1989.
3. Культура и искусство западноевропейского средневековья. – М., 1980.
4. Удальцова З.В. Византийская культура. – М., 1988.
5. Художественный мир Средневековья. – М., 1971.
6. Мировая культура. Средневековье. – М., 2001.
Контрольні запитання
1. Визначте основні періоди розвитку культури Середньовіччя.
2. Чому християнська віра і церква відігравали провідну роль у житті середньовічного суспільства?
3. Як уявляла світ середньовічна людина?
4. Назвіть головні риси культури Середніх віків.
5. Де і коли виникає візантійська культура?
6. Що було центральним епізодом класичного періоду розвитку культури Візантії?
7. Моделлю чого був хрестово-купольний храм?
8. Як світогляд обумовив рішення внутрішнього простору візантійського храму?
9. Що таке абстрактна і реальна символіка в образотворчому мистецтві Візантії?
10. Що ви знаєте про візантійську теорію образу?
11. Назвіть напрями впливу візантійської культури на культуру Київської Русі.
Ілюстративний матеріал (слайди)
1. План храму св. Софії.
а) фрагмент мозаїки із зображенням імператора з храму св. Софії у Константинополі;
б) план храму св. Софії у Константинополі;
в) інтер’єр храму св. Софії у Константинополі;
г) зовнішній вигляд Софії Константинопольської.
2. Христос Пантократор. Монреаль. Кафедральний собор (1180 – 1194 рр.).
3. Богоматір Оранта. Мозаїка вівтарної частини Софійського собору. Київ. XI ст.
4. Христос між Костянтином ХІ, Мономахом та імператрицею Зоєю.
5. Мікеланджело. Зображення Страшного суду на західній стіні.
6. Андрій Рубльов. Трійця. XIV ст.
7. Богоматір Оранта. Фрагмент мозаїки.
8. а) Христос Пантократор. Церква Успіння Богоматері в Дафні (близько 1100 р.);
б) Христос і Пілат. Каяття Іуди. Мініатюра VI ст. Собор в Россано.
9. Христос Пантократор. Монреаль. Кафедральний собор (1180 – 1194 рр.).
10. Богоматір Знамення. Церква Успіння в Нікєї (після 787 р.).
| 
| ||
| 1а. Фрагмент мозаїки із зображенням імператора Костянтина І із храму св. Софії у Константинополі. Кінець X – XI ст. (Стамбул). 532 –537 рр. | 1б. План храму св. Софії. | ||
| |||
| 1в. Інтер’єр храму св. Софії у Константинополі (Стамбул). | |||
| 
| ||
| 1г. Зовнішній вигляд храму св. Софії. Константинополь (Стамбул). 532 – 537 рр. | 2. Христос Пантократор. Монреаль, кафедральний собор. Близько 1180 – 1194 рр. | ||
|
| ||
| 3. Богоматір Оранта. Мозаїка вівтарної частини Софійського собору. Київ. XI ст. | 4. Христос між Константином IX, Мономахом і Імператрицею Зоєю. | ||
5. Мікеланджело. Страшний суд. Деталь. Сикстинська капела, музей Ватикану, Рим. 1534 – 1541 рр.
6. Андрій Рубльов. Трійця. XIV ст.
|
|
| 7. Богоматір Оранта. Фрагмент мозаїки. | 8а. Христос Пантократор. Церква Успіння Богоматері в Дафні. Близько 1100 р. |
| 
|
| 8б. Христос і Пілат. Каяття Іуди. Мініатюра. VI в. Россано, собор. | 10. Богоматір знамення. Церква Успіння в Нікєї. Мозаїка в абсиді. Після 787 р. |
9. Христос Пантократор. Монреаль. Кафедральний собор (1180 – 1194 рр.).
Лекція 10
КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Соціальна структура середньовічного суспільства
і диференціація художньої культури
Починаючи з ІХ ст. і закінчуючи приблизно ХІ ст., у Західній Європі завершується процес формування не тільки європейських держав: Франції, Англії, Германії та Італії, але й формування феодальних відносин та розділу суспільства на соціальні верстви. Феодальна держава – це суспільство з чіткою вертикальною ієрархією, в основі якої були васально-сеньйоральні відносини.
Середньовіччя – епоха класифікації: кожна частина і жива істота, створені Богом, мали свій ступінь досконалості, своє місце в Божому всесвіті. Уявляючи світ у вигляді двовершинної піраміди, людина Середньовіччя розподіляла на різних поверхах не тільки сили небесні, а й сили земні – людей.
Своє місце у світі середньовічна людина уявляла, ґрунтуючись на такі принципи:
· по-перше, все людство ділилося на християн та язичників, останніх можна було вбивати – це не вважалося гріхом, їх треба було привертати до істинної віри – хрестити;
· по-друге, християни класифікувалися на католиків (“вірних” християн) і на “греків”, чия віра, з точки зору католиків Західної Європи, недалеко відійшла від язичників.
Але і західноєвропейське християнське суспільство мало свою структуру. Перша межа відокремлює світське суспільство від духовенства.
Духовенство – це не тільки верства, що мала велику владу (і духовну, і політичну), а й верства багатих людей: духовенство, яке було васалом королів, мало власних васалів-лицарів. Духовенство формує й найголовнішу в Середні віки релігійну культуру.
У світському суспільстві середньовічної Європи існували три головних соціальних верстви, належність до яких обумовлювалась походженням людини:
· дворянство;
· селяни;
· городяни.
Дворянство – друга головна верства середньовічного суспільства, яка мала монополію на військову справу. Дворяни були рицарями, тобто воїнами та шляхетними людьми.
Дворянство породило свою – куртуазну, або рицарську, культуру. “Куртуазний універсам” (тобто світ) – це система етичних та естетичних цінностей, що спиралися на уявлення про куртуазність як особливий кодекс поведінки благородної людини. З куртуазністю пов’язаний і рицарський кодекс честі, й культ рицарського служіння дамі.
Третьою великою соціальною верствою західноєвропейського середньовічного суспільства були селяни, які становили 85 % населення середньовічних європейських держав.
Вони створюють свою – народну культуру, специфічну систему світосприйняття, де поєднуються фольклорне та християнське начала. М.М. Бахтін визначає це світосприйняття, цей народно-сміховий світ як карнавальні.
Замок, село, місто – три умовні “складових частини” середньовічного суспільства.
Різноманітність функцій середньовічного міста обумовила його особливе місце у структурі суспільства. Представники всіх верств населення Середньовічної Європи: селяни, феодали, монахи, єпископи жили в містах, які були центрами розвитку комерції, промисловості й культури. Дух підприємництва, що панував у середньовічному місті, сформував ту атмосферу свободи, яка дозволяла городянину відчувати себе залежним тільки від особистої вдачі та Бога. Цехова дисципліна, міська рада, яка обиралася з мешканців міста, а не призначалася королем, – всі ці ієрархічні структури, надаючи місту усталеності, не стримували особистої свободи громадянина в тій мірі, в якій сільська громада пригнічувала своїх членів.
Однак і на вулицях міст, як і на шляхах середньовічної Європи, можна було побачити багато калік, хворих, жебраків, шахраїв. На полотнах відомих середньовічних художників Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля зображено багато виродків, кривих, сліпих. Це не перебільшення, не плід хворої фантазії, а досить реалістичне відображення тогочасної дійсності, причиною якої були і різке соціальне розшарування суспільства, і погана їжа, і недосконалість медичної науки.
| Див.: слайди 1, 2, 3 |
Міський плебс, інтелігенція середньовічних міст мала свою – міську культуру.
Головною формою культури була, як ви розумієте, релігійна. Але вся історія середньовічної культури – це історія боротьби церкви та держави за владу.
Видатний християнський теолог Середньовіччя Аврелій Августин відобразив цей процес у трактаті “Про Град Божий” (413 – 426 рр.), де показав історію людства як історію споконвічної боротьби двох Градів: Града Земного – тобто спільноти, що заснована на мирській державності, на “любові до себе”, і Града Божого – духовної спільноти, в основі якої лежить “любов до Бога”, доведена до презирства до себе.
Можна побачити за цими двома Градами державу та церкву. Відомі хрестові походи спрямовувались на втілення ідеї створення Града Божого на Землі – єдиної європейської імперії під владою папства.
Саме тоді виникає проблема співвідношення знання та віри. Полеміку з цього питання відкриває у ХІ ст. англійський єпископ Ансельм Кентерберійський, який стверджує пріоритет віри: “Вірую, щоб розуміти”.
Трохи пізніше (кінець ХІ – початок ХІІ ст.) французький богослов П’єр Абеляр пропонує іншу тезу: “Розумію, щоб вірити” (пріоритет світських знань над вірою).
У ХІІІ ст. італієць-теолог, філософ Фома Аквінський в “Сумі теології” висуває ідею гармонії віри і розуму.
У цьому ж столітті англійський вчений природознавець Роджер Бекон стверджує цінність експериментального, досвідного знання.
Зразком об’єднання в науці різних точок зору на цю проблему є суто середньовічна наука – алхімія, представниками якої були і Бекон, і німецький вчений Альберт Великий.
