Сучасні трактування поняття „міграція” можна об’єднати у три групи: найширше (під міграціями розуміють будь-які рухи населення, включаючи соціальні, освітні, професійні), широке (міграціями вважаються територіальні переміщення людей між територіями, населеними пунктами), вузьке (міграція розглядається як синонім переселення). Багато сучасних дослідників намагаються узгодити між собою широкий та вузький підхід.
На мою думку, міграції населення – це стихійні чи опосередковано керовані переміщення індивідів чи груп людей по території із одного місця у інше зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш тривалий час, які зумовлені низкою чинників (передусім соціально-економічних) та призводять до перерозподілу населення та трудових ресурсів між різними регіонами. Стаціонарні міграції – це територіальні переміщення населення між населеними пунктами зі зміною постійного місця проживання на тривалий час (понад один рік) із обов’язковою реєстрацією у відповідних органах.
Міграційні процеси є надзвичайно різноманітними за своєю природою та характером перебігу. Існує ряд різноманітних класифікацій міграцій населення, спільним моментом яких є виділення трьох найбільших груп: постійних (стаціонарних), сезонних та маятникових міграцій.
Перебіг міграційних процесів визначається великою кількістю різноманітних факторів, які можна поділити на дві великі групи: природно-географічні та суспільно-географічні. За масштабом дії вони бувають факторами глобального, макро-, мезо- та мікрорівня. На глобальному рівні проявляється вплив глобалізації, регіоналізації, географічного поділу праці тощо. До макрорівня відносяться природно-кліматичні умови, рівень розвитку території, суспільно-географічне положення, екологічна ситуація. Оскільки Волинська область розглядається як територія мезорівня, тому найчисельнішу групу становлять фактори мезорівня – економічні, соціальні, демографічні, етнічні, культурні, політико-правові, історичні.
Міграційні процеси території Волинської області мають тривалу і складну історію. Упродовж найдавнішого періоду територія області піддавалася інтенсивному міграційному впливу зі сторони різних народів. До початку нашої ери різноманітні племена почергово змінювали одне одного, аж поки у V ст. н. е. тут остаточно не закріпилися слов’яни. У часи Середньовіччя українці змушені були протистояти міграційним хвилям із півночі (литовці) та заходу (поляки), одночасно будучи донором міграційних потоків для заселення степової та лісостепової зони України. З метою послаблення домінуючих польських впливів, на запрошення царського уряду, з кінця ХVІІІ ст. з’являються німецькі та чеські колоністи. Потужного міграційного потоку з Волині для освоєння нових земель Сибіру та Далекого Сходу Російської імперії на початку ХХ ст. не спостерігалося.
Сучасний склад населення Волинської області значною мірою сформований міграціями населення у середині та другій половині ХХ ст. Зокрема, масові депортації місцевого населення у східні та північні регіони СРСР, обміни населенням із Польщею та Чехословаччиною після Другої світової війни, в результаті яких на території області сформувалася сучасна моноетнічна структура населення; масова еміграція із сільської місцевості у міста та за межі області протягом 1950–1980-х рр.; починаючи з 90-х рр. ХХ ст. спостерігається послаблення інтенсивності міграційних процесів, поява нових видів міграції та категорій мігрантів.
Провідну роль у формуванні сучасної міграційної ситуації у Волинській області відіграють суспільно-географічні фактори, насамперед економічні та соціальні. Серед економічних факторів помітним є зв’язок між показниками міграції та рівнем зареєстрованого безробіття (r = -0,48 – -0,57), серед соціальних – з рівнем житлового будівництва (r = 0,50–0,78), оскільки рівень доходів та наявність нового житла є важливим стимулом для переселення населення. Помітних залежностей між основними демографічними показниками (народжуваність, смертність, природний приріст, шлюбність) та показниками міграції не виявлено. Суттєві зв’язки здебільшого простежуються із рівнем урбанізації території (r = 0,55), чисельністю населення (r = 0,48) та розлучуваністю сімей (r = 0,63).
У 2015 році внаслідок перевищення природного скорочення над міграційним приростом, кількість волинян зменшилась на 250 осіб або 0,2 особи у розрахунку на 1000 жителів. На початок 2016р. загальна чисельність наявного населення області становила 1042,7 тис. осіб, з яких 545,6 тис. проживали в міських поселеннях, 497,1 тис. – у сільській місцевості. Кількість міських жителів збільшилась на 94 особи, а число мешканців сільських населених пунктів зменшилось на 344 особи.
Впродовж останніх 6 років в області відбувався природний приріст населення, а у 2015р. вперше зафіксовано природне скорочення. Перевищення кількості померлих над числом живонароджених було характерним для 12 регіонів області. У міських поселеннях частота природного приросту населення зменшилась вдвічі і дорівнювала 1,0 особи на 1000 наявного населення. У сільській місцевості інтенсивність природного скорочення збільшилась в 3,6 раза і становила 1,8‰.
Протягом 2015 року на світ з’явилося 13378 малюків, що на 1290 дітей менше, ніж у 2014р. У розрахунку на 1000 наявного населення загальний коефіцієнт народжуваності зменшився з 14,1 до 12,8 особи. У сільській місцевості народжуваність була вищою, ніж у міських поселеннях (13,8 проти 12,0‰). Серед регіонів області першість за рівнем народжуваності зберіг Камінь–Каширський район (17,1‰).
У 2015 році в області померло 13747 осіб. Рівень смертності не змінився і становив 13,2 особи на 1000 наявного населення. Найвища смертність – у Турійському районі (17,7‰), а найнижча – в обласному центрі (10,1‰).
Смертність дітей у віці до 1 року збільшилась із 6,0 осіб на 1000 живонароджених у 2014р. до 6,3 торік. Серед померлих 51 хлопчик і 35 дівчаток. Основними причинами смерті були окремі стани, що виникають у перинатальному періоді (41,9% дітей), природжені вади розвитку (18,6%) та зовнішні причини (17,4%).
У структурі причин смерті населення не відбулось значних змін. Найбільшу питому вагу, як і раніше, займали хвороби системи кровообігу, новоутворення та зовнішні причини смерті. У порівнянні з 2014р. збільшилась у розрахунку на 100 тис. наявного населення смертність від новоутворень з 141,3 до 153,1; хвороб органів травлення з 54,9 до 56,7; неуточнених та невідомих причин з 18,0 до 25,8; ендокринних хвороб, розладів харчування та порушень обміну речовин з 6,8 до 7,9; хвороб сечостатевої системи з 5,4 до 7,0; природжених вад розвитку з 2,7 до 3,3 особи. Зменшилась – від хвороб системи кровообігу з 898,5 до 896,2; зовнішніх причин з 90,2 до 81,5; хвороб органів дихання з 53,3 до 46,9; деяких інфекційних та паразитарних хвороб з 27,1 до 22,3; хвороб нервової системи з 9,1 до 8,7 особи.
Смертність чоловіків (1428,3 особи на 100 тис. наявного населення) вища, ніж жінок (1220,0). Серед причин смертності, що носять переважно «чоловічий» характер – туберкульоз (смертність чоловіків у 6,3 раза більша, ніж жінок), зовнішні причини (у 6,1 раза більша) та розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю (у 5 разів більша).
Відмінність рівнів смертності у чоловіків і жінок визначає між ними різницю майже в 12 років показника середньої очікуваної тривалості життя при народженні. За даними 2015р. у чоловіків вона дорівнювала 65,69 року, а у жінок – 77,50 року.
Статева структура населення характеризувалась перевагою жінок. На 1 січня 2016р. представниці «слабкої статі» становили 549,7 тис. осіб (52,9% загальної кількості постійного населення), чоловіки – 490,2 тис. осіб (47,1%). На 1000 чоловіків в області приходилась 1121 жінка. Найбільша перевага жінок спостерігалась у м.Луцьку (1221), а найменша – у Любешівському районі (1014).
В 2015р. зареєстрували шлюб 7,7 тис. пар, що на 8,8% більше, ніж у попередньому році. Найбільше шлюбів як у жінок, так і у чоловіків припадало на вік 20–24 роки. Більше 80% чоловіків та жінок реєстрували шлюб уперше, 17% складали розлучені, решта – удівці.
У 2015р. міграційний приріст населення сформувався в 8 регіонах області у кількості 119 осіб. Найбільший міграційний приріст населення спостерігався у Луцькому районі та м.Луцьку (відповідно 11,9 та 7,8 особи на 1000 наявного населення), найбільше міграційне скорочення – у Маневицькому та Рожищенському районах (відповідно 6,7 та 3,5 особи на 1000 наявного населення).
