Роль цінностей у структурі буття особистості

Існує ціла філософська дисципліна – аксіологія, якарозглядає структуру цінностей і їх місце в бутті людини.Аксіологія піднімає питання про зв'язок цінностей між собою таіз фрагментами буття світу. Значення самого терміну “цінність”вказує на особливе значення для людини або суспільства тих чи інших об'єктів, відносин або явищ дійсності. На думкуЕ. Гусинського і Ю. Турчинової, цінності – це деякі риси,характеристики реальності (справжньої або уявної), щодо якихіснує установка глибокого прийняття, бажання їх втілення.Цінності – це актуалізована інформація, закодована в знакових системах і поняттях, відображена в нейронних об'єднанняхдовготривалої пам'яті та складова основи внутрішньогоабстрактного образу. Цінності – це межі, які обрамлюютьпізнавальну активність психіки. Якщо ця активність пов'язана здобром, тобто з цінностями позитивними, то вона заохочується, викликає позитивні емоції, якщо зі злом, цінностяминегативними, то вона карана і викликає неприйняття з бокусуспільства.Все, що існує у світі, може стати об'єктом ціннісноговідношення, тобто оцінюватися людиною як добро чи зло, красачи потворність, можливе чи неприпустиме, істинне чи хибне.

Основне завдання аксіології полягає в тому, щоб показати місцецінності у структурі буття й у відношенні до фактів реальності.

3.. Світоглядні засади особистості – основа педагогічної діяльності.

Цінність будь-якого фрагмента буття світу визначаєтьсяйого значущістю для суб'єкта та суспільства і лише в такому,суб'єктивному форматі вона існує. Індивідуальна системаціннісних орієнтацій утворює основу внутрішньої людини, її“Я”, світогляд. Основа створюється і закріплюється усімжиттєвим досвідом людини, всією сукупністю її переживань, якіпроростають у її взаємодії із зовнішнім світом. Ця система забезпечує стійкість особистості, спадкоємність поведінки, визначаєспрямованість потреб і інтересів. Цілісність, стійкість системицінностей забезпечує повноцінне явище психіки в псипросторі,стійкість до стресів, цілеспрямованість діяльності.Цінності виконують функцію перспективних стратегічнихжиттєвих цілей і є головним мотивом життєдіяльності. Цінностівизначають етичні засади та принципи поведінки, тому будь-якесуспільство зацікавлене в тому, щоб люди дотримувалисяактуальних для теперішнього часу правил поведінки. От чому зперших кроків в онтогенезі психіка дитини потрапляє підцілеспрямовану дію виховного процесу. Метод виховання,прийнятий в даному суспільстві, визначається системоюцінностей, що у свою чергу запанувала в нім.Робота у сфері освіти і особливо безпосередня педагогічнадіяльність тісно пов'язані зі світоглядними засадами людини,навіть якщо це не усвідомлюється нею і не виражається явно.Педагогічний процес більшою мірою встановлює ціннісні орієнтації людини, тому дуже важливо в навчально-виховномупроцесі керуватися таким світоглядним принципом, якийорієнтує людей на творчу самореалізацію, усвідомлення власноїпланетарно-космічної суті.

Сенс і цінності системи освіти лежать за межами будь-якоїконкретної педагогічної або психологічної дисципліни, щовивчається педагогом в процесі професійної підготовки.Становище вчителя по відношенню до учнів таке, що вповсякденній діяльності проявляються і співіснують дві групи цінностей: з одного боку, цінності, що складають основувнутрішнього “Я” самого педагога, а з іншого боку, цінності, щоскладають основу системи утворення. Ці дві групи цінностейможуть перебувати в гармонії, але можуть і жорстококонфліктувати. Від гармонійності або деструктивності їхспівіснування залежить актуальність цінностей, закладених воснову внутрішнього світу учнів, особливості формування упідростаючого покоління світогляду.

Необхідним компонентом ціннісного відношення є емоції.Емоційність цінностей пояснюється тим, що, спочатку вонисприймаються свідомо, і настільки входять в основувнутрішнього абстрактного образу, настільки часто повторюванів повсякденній активності психіки, що як звичка, звичний образдіяльності, витісняються в підсвідомість. А витіснені впідсвідомість, цінності завжди активують плотсько-емоційнускладову психіки, викликаючи радість, милування, захоплення,благоговіння та інші прояви.

Вища форма ціннісної емоції – катарсис, проясненнявідчуттів, очищення від “скверни”. А. Гулига відроджує цейзабутий арістотелівський термін і вважає, що “Цілий спектретичних, естетичних і суто аксіологічних категорій розчинили всобі те, що було змістом стародавнього слова “катарсис”. На думку А. Гулиги, сучасна тріада цінностей “Віра, Надія і Любов”у своїй єдності якраз і утворюють змістовну частину катарсису –вищої форми ціннісної емоційності людини.

А. Гулига виділяє два варіанти ціннісної емоції – безумовний(сакраментальний) та естетичний. Сакраментальне відношення включає переконання у виняткових властивостях об'єкта. Віннаділяється або надзвичайною привабливістю, або святістю, абонадприродною силою, або чимось іншим, що ставить людину взалежність, змушує домагатися володіння об'єктом абопідкорятися йому. Поклоніння при цьому “прагматичне”,самопожертвування має “утилітарний” характер – люди позбавляють себе чогось, аби сакраментальний об'єкт зберіг абознайшов що-небудь. Любов (у всіх її проявах), що є міфологічним ототожненням себе з об'єктом, релігійна віра – прикладибезумовно ціннісного відношення. Критична оцінка зведена тутдо мінімуму.Естетичне відношення дозволяє вільний погляд на об'єкт,певну дистанцію між об'єктом і суб'єктом, безкорисливемилування предметом, радість від гри з ним. Термін “гра”, введений в естетику І. Кантом, використовується тут в найширшому сенсі – не як спосіб розваги, а як принцип діяльності.

4.. “Золоте правило моралі” та його вплив на розвиток

Філософії освіти

Гуманістичні цінності повинні становити зміст сучасноїфілософії освіти. Підкреслимо, що відома моральна максима, як“золоте правило моралі”, що акумулює моральний досвідцивілізації, зафіксована в невеликих фольклорних жанрах,приказках, оповідях. “Золоте правило” - це моральна заповідь,згідно якої людина не повинна здійснювати по відношенню до інших того, чого не бажає для себе. “Золоте правило” буловідоме задовго до появи писемності.

Німецький філософ І. Кант писав, що людство саме створюєумови, які впливають на його історію. Він розглянув моральнийсенс “золотого правила” на рівні філософського аналізу тасформулював основний закон етики – категоричний імператив.На думку І. Канта для людини найважливішим є “чисте небо надголовою і моральний закон усередині”.І. Кант сформулював три світоглядні питання, які повиннівизначити загальну орієнтацію людини у світі:

1. Що я можу знати? (теоретико-пізнавальне питання,проаналізоване в “Критиці чистого розуму”);

2. Що я повинен робити? (питання практики і етики; мова йдепро свідомий вибір людиною життєвого шляху, поведінки;проаналізований в “Критиці практичного розуму”);

3. На що я можу сподіватися? (зіставляється людина і йогомайбутнє).

Взаємозв'язок цих питань Кант розглянув, аналізуючипитання: Що таке людина? У праці “Логіка” він обґрунтуваввисоке призначення філософії: стимулювати інтелектуальне іморальне самовдосконалення людини.

Кант дійшов до висновку, що життєва етика - це філософіяпереконання. Саме тому етика відноситься до практичноїфілософії, оскільки саме переконання і визначають принципилюдської діяльності, об'єднують вчинки людей та їх мотиви.