Поняття “еволюція” у контексті науково-філософського світогляду.

Такі масштабні зміни у розумінні теорії еволюціїґрунтуються на базі знань, що вже не зводяться до палеонтології,археології та біології. Теорія еволюції доведена в генетиці,нейрофізіології, органічній і неорганічній хімії, фізиці і біофізиці, геології, космології й інших наукових дисциплінах.Необхідність розуміння змісту природничонаукового терміну“еволюція” пояснюється іще й тим, що воно безпосередньопов'язане із змістом поняття “буття”. Але, якщо поняття “еволюція” вивчається здебільшого природничонауковими галузями знання і має більш ніж столітню історію, то поняття “буття” маєдавнішу традицію, близько двох тисячоліть, і вивчається підрізними формулюваннями у філософії, релігії і міфології.На понятті “буття” ми зосередимо свою увагу, оскільки віднього безпосередньо залежить розуміння таких важливихсловосполучень, як “буття життя”, “буття людини”, нарешті, “буття світу”. А оскільки аналітика “буття” належитьнасамперед філософії6, то ми змушені зануритися у світсучасної філософії, щоб пояснити єдність науки і філософії урозумінні понять “еволюція” та “буття”.

Сучасна філософія переживає нелегкі часи. За великимрахунком їй завжди було не просто, оскільки розмірковувати,мати здатність до мудрості - це одне, а прагматизм, реалії життя– це інше. І у цьому “іншому” полягає багато в чому обтяжливедля філософії співвідношення філософії і науки, абстракції і конкретики, розмірковування і прагматизму.

Наука вийшла з філософії. Точніше, філософія звільнилася віднауки. Філософія і наука, разом з релігією та міфологією сталисамодостатніми способами пізнання світу. Як ми вже говорили,кожна людина, залежно від особливостей формування психіки,може сприймати дійсність чотирма основними способами: науковим, філософським, релігійним або міфологічним. Можливі комбінації7

Що спричинило звільнення філософії від науки? Насамперед– предмет дослідження. Предмет дослідження філософії, яквважається, – буття світу і людини як узагальненої картини.Предмет дослідження науки – світ як сукупність об'єктивного,системно організованого і обґрунтованого знання. Філософіяпрагне раціональними й ірраціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і встановити місце людини у Всесвіті. Наука своєю метою визначає виявлення законів,відповідно до яких об'єкти можуть перетворюватися в процесі людської діяльності.

У філософії, як способі пізнання світу домінує світоглядна функція: пізнання світу в цілому чи в окремих аспектах.

(6Оскільки в рамках даного курсу лекцій ми не розглядаємо релігійні і міфологічні точки зору. 7У деяких довідкових виданнях виділяють ще буденний і художній спосіб сприйняття світу. Для нашого дослідження це не принципово.)

Необхідність філософського способу пізнання світу полягає вдинаміці соціального життя і диктується реальними потребамипошуку нових світоглядних орієнтирів, врегульовуючих людськудіяльність. У розвиткові суспільства завжди виникають епохи,коли раніше визначені орієнтири, виражені системоюуніверсалій культури (уявленнями про природу, суспільство,людину, добро і зло, життя і смерть, свободу і необхідність і т. д.), перестають забезпечувати відтворення і зчепленнянеобхідних суспільству видів діяльності. Тоді відбуваєтьсярозірвання традицій та формуються потреби в пошукові новихсвітоглядних орієнтирів. Філософія продукує їх. Вонаузагальнює створене, відкрите, відтворене в цілісну картину, йпредставляє світ як систему, в якій усе відоме про світ на даний проміжок часу, займає своє, відведене місце. Філософія формуєгармонійну узагальнену картину світу, в якій чітко вказанімісця людини, органічного і неорганічного світу.тя світу та людського існування. Наука – це інше. Вона показує лише один із зрізів різноманіття світу та людського існування.

Найважливішою характеристикою науки є ознака наочності й об'єктивності. Наука наочна.

Вона фіксує явища і намагається фіксувати процеси. Мета – розкрити їх зміст, роздивитися, що там усередині, по суті. Розкритасуть – це оприлюднений зміст процесу або явища. “Оприлюднення” – це знакове позначення8 складових змісту або явища, цесистема знакових позначень, яка замінює зміст процесу і показуєйого зсередини, як сукупність деталей. При цьому наукастикається з дивовижним явищем: система знакових позначень, що фіксує або замінює складові частини процесу в сукупності, вцілому, утворює абсолютно інший процес, що принципововідрізняється від того, який вона аналізувала, тобто розбирала начастини. Якщо простіше, то частини розбитої чашки присклеюванні утворювали іншу чашку, не ідентичну розбитій. (8Словами, словосполученнями, символами...)

Сучасна наука - це складна і багатообразна система окремихнаукових дисциплін. Науковці налічують їх декілька тисяч, якіможна об'єднати в дві сфери: фундаментальні та прикладнінауки.Мета фундаментальних наук - пізнання об'єктивних законівсвіту, як вони існують “самі по собі”, безвідносно до інтересів іпотреб людини. До фундаментальних наук відносяться: математичні, природничі (механіка, астрономія, астрофізика,фізика, хімічна фізика, фізична хімія, хімія, геохімія, геологія,географія, біохімія, біологія, антропологія і ін.), соціальні(історія, археологія, етнографія, економіка, статистика,демографія, науки про державу, право, історія мистецтва і ін.),гуманітарні науки (психологія і її галузі, логіка, лінгвістика,філологія та ін.). Фундаментальні науки тому і називаютьсяфундаментальними, що своїми основоположними висновками,результатами, теоріями вони визначають зміст науковоїкартини світу.

Прикладні науки орієнтовані на вироблення способівзастосування отриманих фундаментальною наукою знаньоб'єктивних законів світу для задоволення потреб і інтересівлюдей. До прикладних наук відносяться: кібернетика, технічнінауки (прикладна механіка, технологія машин і механізмів, опір матеріалів, технічна фізика, хіміко-технологічні науки,металургія, гірська справа, електротехнічні науки, ядернаенергетика, космонавтика та ін.), сільськогосподарські науки(агрономічні, зоотехнічні); медичні науки; педагогіка і т. д. Уприкладних науках фундаментального знання набуває практичнезначення, використовується для розвитку продуктивних сил суспільства, вдосконалення наочної сфери людського буття,матеріальної культури.

Таким чином, філософія розглядає загальні процеси, тобтопроцес в процесі, а наука намагається опредметнити процес,зупинити його плинність, розкласти на фрагменти і розглянути,означити складові частини процесу.

Історія філософії виділяє в розвиткові філософії два основніетапи: класичний і некласичний. Етап класичної філософії – цебезумовна близькість до науки. Це спроба розкриття сутіпредмету дослідження: буття світу і людини. А оскількирозкриття суті (зміст) – це призначення науки, то класичнафілософія, що тільки-но звільнилася від науки, практично,використовувала ті ж методи. Тільки її предмет дослідження був масштабнішим і менш практичним.

Етап некласичної філософії – це спроба осягнення існування.Це вже дослідження процесу, визнання його незбагненності, іодночасно факту плинності буття, його практичної невловимості. Для некласичної філософії “процес”, “явище”,як поняття стали недоступні пізнанню. Якщо класична філософія і наука в “процесі” та “явищі” могли виявити зміст іоголосити про його розкриття, визнаючи, що цей “процес”або “явище” вже пізнані, змістовно розкриті, тонекласична філософія виявила і спробувала аргументуватиабсолютно іншу ідею. А саме, що самі “процеси” або “явища” єне що інше, як складові первинного фундаментального явища – буття. Світ, який оточує людину і частиною якого людина є – нещо інше, як буття: безперервний, спрямований рух. А ті“процеси” і “явища”, які класична філософія та наука, як їмздавалося, змістовно розкривали, насправді є фрагментамиіснування світу, що до того ж втратили свою цінність унаслідок того, що висмикнуті із буття, висвітлені, вони відриваються відреального процесу й втрачають із ним інформаційний зв'язок.Розкриті наукою і класичною філософією суті існування, зпогляду некласичної філософії – це окремі пазли з декількохвеличезних картин, або ж вирізані кадри з декількох багатосерійних фільмів. Вони не тільки не в змозі розкрити зміст буття, вони природно навіть не можуть на це претендувати;буття непізнане.

З моменту визнання факту непізнаності буття світу (кінецьдев'ятнадцятого століття), філософія протиставила себе науці,чим ще більш підірвала визнання і вагу в науковому йнавколонауковому середовищі. Філософію визнали не наукою,відповідно, на тлі науково-технічного прогресу, досягнень наукового знання, філософію, за мовчазною згодою багатьох, відсунули на задвірки процесу пізнання. У ХХ ст. модним та істинним був визнаний науковий спосіб пізнання світу, оскількивважалося, що як такого буття світу немає, а є сукупністьзмістовно розкритої суті (процесів і явищ), яка і утворюєкартину світу.

Але до середини ХХ ст. у самій науці окреслилися якіснізміни: класичні наукові теорії замінили теорії не класичні,релятивістські. У надра самої науки прийшло розуміння тогофакту, згідно з яким некласичну філософію і відсунули назадвірки процесу пізнання: світ – це не сукупністьдискретностей (суті), а дискретно-континуальне середовище(буття). Наука визнала, що розглядати світ як сукупність суті(дискретностей) неправильно.

Тобто до середини ХХ ст. наука підійшла до того, що у ХIХ ст.у працях А. Шопенгауера і С. К’єркегора філософія тяжіла – доірраціонального розуміння світу, до розуміння світу, як існування (спрямованого і безперервного руху). Висновки некласичноїфілософії отримали обґрунтування в некласичних наукових теоріях, біля витоків яких стояли такі знакові фігури, як МаксПланк, Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Луї де Бройль, ЕрвінШредінгер, Вернер Гейзенберг, Поль Дирак, Макс Борн та ін.

Фізики позначили буття науковим терміном “дискретно-континуальне середовище”, створивши для його опису дві теорії:теорію відносності і квантову механіку.Таким чином, на початок ХХI ст. філософія і наука прийшлидо загального визнання факту буття світу. Але воно у розумінні філософії і науки принципово різне. Для науки буття світузалишилося пізнаваним через пізнання суті (дискретності абоконтинуальності), а для філософії пізнання буття світу черезпізнання суті принципово неможливе. У філософії визнаєтьсяфакт пізнання суті, але сукупність змістовно розкритої суті, зпогляду некласичної філософії, неправильна. Суть, якфрагменти існування, тільки висвітлює аспекти існування,другорядні його характеристики. В цілому, в потоці, в “пориві”,в русі, пізнати буття раціональними методами, інтелектом –неможливо9.

З погляду філософії, існування можна пізнати абоінтуїцією, або, як мить, осяяння. У сучасній філософіївизнається можливим пізнання буття тільки як осяяння,“просвітлення”, у момент якого буття “трохи відкривається” у своїй цілісності, як потік, рух.З цих установок, що принципово не зводяться, здійснюєтьсянаукове і філософське пізнання світу. Наука робить ставку на розкриття суті, через них прагнучи підійти до розкриття змістубуття. Філософія намагається за рахунок використання новихметодів “осягнути” або охопити існування в цілому. З науковоїточки зору, у міру розкриття суті існування, філософіязаймається даремною справою, оскільки неможливо осягнутинеосяжне. З філософської точки зору науковий спосіб пізнання світу помилковий, оскільки систематизація змістовно розкритої суті приводить до спотвореного розуміння змісту існування. (9Класичними в цьому питанні вважаються роботи французького філософа, нобелівського лауреата Анрі Бергсона (1859-1941).)