Початок і закінчення роботи

Відповідно до коментованої статті визначення часу початку і закінчення щоденної роботи (зміни) відноситься до компетенції трудового колективу, який затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), сторін колективного договору (абзац сьомий частини другої ст. 7 Закону «Про колективні договори і угоди», власника і профспілкового органу (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій – далі для стислості типові правила внутрішнього трудового розпорядку).

Час початку і закінчення роботи (зміни) визначається на підприємствах, в установах, організаціях у відповідності до законодавства. Законодавство визначає насамперед правила встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій. Режим роботи підприємств, установ, організацій визначає режим робочого часу працівників.

Законодавство визначає такий порядок встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій:

1) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи розміщених на відповідній території підприємств, установ, організацій сфери обслуговування населення, незалежно від форми власності, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, які мають право вирішувати відповідні питання за погодженням із власником (підпункт 4 п. 6 ст. 30 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

2) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що є в комунальній власності відповідних територіальних громад, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (підпункт 9 п. а ст. 30Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

3) у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, виконкомах обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій) робота починається з 9 годин за київським часом, тобто за другим міжнародним годинним поясом (ст. 3 Указу Президента України «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня»).

В інших випадках власники самостійно визначають час початку і закінчення роботи підприємств та інші питання режиму їх роботи.

Очевидно, тільки встановлений для органів виконавчої влади Час початку роботи цих органів є одночасно і часом початку роботи більшості працівників цих органів. В інших випадках розбіжності між режимом роботи підприємства і режимом роботи працівників можуть бути. Вони можуть бути несуттєвими, а можуть досягати максимуму. Є безперервно діючі виробництва, які працюють цілодобово і без вихідних днів. Працівники в такому режимі працювати, природно, не можуть.

Якщо режим роботи працівників є стабільним, він може встановлюватися безпосередньо в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Використання для цього схеми, яка дається в п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, є не цілком зручним, оскільки ця схема передбачає диференціацію часу початку і кінця роботи, часу перерв лише за змінами.

Цілком очевидно, що режим роботи слід диференціювати за категоріями працівників: керівник підприємства не повинен починати роботу одночасно з працівником, який прибирає його кабінет.

Встановлення часу початку і закінчення роботи безпосередньо в колективному договорі не цілком би відповідало ст. 57 КЗпП. Однак можливо, щоб сторони колективного договору взяли на себе обов'язок підготувати зміни і належним чином удосконалили правила внутрішнього трудового розпорядку (у частині, яка стосується часу початку і закінчення роботи).

Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня (доби).3 п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку належить зробити висновок про те, що графіки змінності затверджуються саме в таких випадках. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніш як за 1 місяць до їх введення в дію.

В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і закінчення роботи не с постійним або вихідні дні надаються "за змінним графіком", передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний проміжок часу, на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня.

У будь-якому разі повинне забезпечуватися дотримання річного балансу робочого часу. Такі графіки доводяться до відома працівників також не пізніш як за місяць до введення їх у дію (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку). п. 1 роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС «Про деякі питання, пов'язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями» встановлює, що графіки доводяться до відома працівників не пізніш як за два тижні до введення їх у дію. Суперечність між названими нормативними актами повинна вирішуватися на користь акта, прийнятого пізніше, тобто в даному випадку керуватися слід п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

До початку роботи кожен працівник зобов'язаний відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) припинення роботи в порядку, встановленому на підприємстві безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника (п, 16 типових правил внутрішнього трудового розпорядку).

 

Облік робочого часу

Особливим різновидом режиму робочого часу є режим, при якому ведеться підсумований облік робочого часу. Режим підсумованого обліку робочого часу може запроваджуватися на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (праці) не може додержуватися встановлена законодавством для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок застосування підсумованого обліку робочого часу, немає. Генеральною угодою на 1999-2000 роки лише передбачалося підготовка і затвердження такого акта, але це зобов'язання не було виконане.

До цього часу в Україні продовжує діяти велика кількість нормативних актів СРСР, якими дозволяється використання режиму підсумованого обліку робочого часу і визначені умови такого використання.

Назвемо деякі з таких актів:

1) Положення про робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту і метрополітенів передбачає можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням місячного облікового періоду. Передбачається також застосування потужного обліку робочого часу (при цьому обліковим періодом (турою) вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи);

2) Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автомобілів передбачає можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням місячного облікового періоду. В окремих випадках і в особливому порядку допускається продовження облікового періоду до 6 місяців;

3) Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого складу суден річкового флоту допускає можливість запровадження режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням місячного облікового періоду тільки в окремих випадках;

4) Положення про робочий час і час відпочинку працівників вагони-ресторанів і працівників суднових ресторанів-морського і річкового транспорту, працівників вагонів-крамниць та інших аналогічних підприємств торгівлі і громадського харчування допускає можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу, спеціально передбачаючи використання потужного обліку, а також застосування як облікового періоду часу навігації;

5) Положення про робочий часі час відпочинку працівників експлуатаційних підприємств і організацій Міністерства зв'язку СРСР ї міністерств зв'язку союзних республік передбачає можливість запровадження для окремих категорій працівників цих підприємств ї організацій режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням облікового періоду тривалістю від одного до трьох місяців;

6) постановою Ради Міністрів СРСР «Про режим робочого часу працівників радгоспів та інших державних підприємств сільського господарства» передбачена можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу для працівників, зайнятих у рослинництві. Обліковим періодом відповідно до цієї постанови є календарний рік. Збільшення тривалості роботи цієї категорії працівників до 10 годин на день у період напружених польових робіт компенсується зменшенням тривалості роботи в інші періоди;

7) Положення про режим робочого часу і часу відпочинку робітників та службовців, зайнятих на роботах у лісовій промисловості та лісовому господарстві, і порядок оплати праці при подовжених і скорочених робочих змінах передбачає встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу з застосуванням облікового періоду, який не повинен перевищувати 3 місяців. Тривалість робочої зміни може збільшуватися до 10 годин, а в інші дні облікового періоду робочий час повинен скорочуватися або повинні надаватися додаткові днівідпочинку з розрахунку один день відпочинку за 7 годин виробітку (з відповідним перерахунком, якщо тривалість робочого дня (зміни) складає більше чи менше 7 годин).

Можливість встановлення підсумованого обліку робочого часу передбачено і деякими іншими нормативними актами Союзу СРСР, що зберігають свою чинність в Україні. З'являються і вітчизняні нормативні акти, які передбачають можливість застосування Підсумованого обліку робочого часу (Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації У країни; п. 15 Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт).

Однак слід враховувати, що за наявності підстав, зазначених у ст. 61 КЗпП, власник за погодженням із профспілковим комітетом вправі вводити режим підсумованого обліку робочого часу і при відсутності прямого зазначення на допустимість цього в законах чи підзаконних актах, оскільки ст. 61 КЗпП не передбачає встановлення законодавством випадків, коли застосовується режим підсумованого обліку робочого часу.

При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку 40-го-динного робочого тижня з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів. Розрахована в такий спосіб норма робочого часу повинна бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком. При цьому підзаконними актами колишнього Союзу РСР встановлювалася гранична тривалість роботи протягом дня (10-12 годин). Якщо підзаконними актами гранична тривалість роботи протягом дня не урегульована, вона може визначатися за погодженням між власником і профспілковим комітетом.

Не буде суперечити закону вирішення питання про тривалість роботи протягом дня в колективному договорі. Якщо тривалість роботи протягом дня при підсумованому обліку робочого часу визначена нормативними актами колишнього Союзу РСР, належить керуватися такими актами. Викладене стосується і порядку чергування робочих днів і днів відпочинку.

 

Висновок

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівників, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний режим праці.

До недавнього часу нові рижими робочого часу не передбачались законодавством, а іноді були закріпленні спочатку в правилах внутрішньо трудовому розпорядку, а пізніше - в колективному договорі. Сьогодні мобільні графіки режиму робочого часу передбаченні законодавством Франції, ФРН, Бельгії.

Це важлива риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати застосування робочої сили в ХХІ ст., а коли будуть враховуватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності тощо та залежно від цього визначатиметься трудові навантаження кожного працівника.

Згідно ст..45 Конституції України працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.

Тоді названий робочий день може передбачатися на підприємствах, в установах, організаціях лише тим особам, чиї посади внесенні у список, затверджений вищим органом в залежності від інтенсивності, напруження, відповідальності їх праці, а також можливостей переробітку понад нормальну тривалість робочого часу, що не вважається надурочною роботою.

Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішньо трудового розпорядку повинен перебувати на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу.

Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці – за цим майбутнє.