Умови застосування скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Відзначимо, що вживання у першому випадку множини ("дітей віком до 14 років"), а в другому - однини ("дитину-інваліда") не дає підстав для висновку про те, що в частині четвертій ст. 51 КЗпП маються на увазі жінки, які мають двох або більше дітей або дитину-інваліда. Не буде суперечити ст.51 КЗпП встановлення на підставі скороченого робочого часу і для тих жінок, які мають хоча (одну дитину в зазначеному віці. Варто також враховувати, що встановлення для зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу це право, а не обов'язок підприємства, організації А відповідно до ст. 9і КЗпП підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників. Проте для інших працівників (крім зазначених категорій жінок) підприємства мають право встановлювати пільги з робочого часу на підставі ст. 50, а не частини четвертої ст. 51 КЗпП.

Слова "за рахунок власних коштів", цю містяться в частині четвертій ст. 51 КЗпП, прийшли в суперечність з податковим законодавством, а тому не повинні застосовуватись при визначенні меж прав підприємств. Справа в тому, що ч. 5.10 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонив встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку на прибуток, крім тих, які зазначені в названому Законі.

А п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 цього Закону дозволяє відносити до валових витрат платника податку на прибуток будь-які виплати в грошовій чи натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Очевидно, маються на увазі домовленості між власником і профспілковим чи іншим органом, що представляє інтереси трудового колективу, між власником і працівником, а отже, зазначені витрати підприємства можуть робити не за рахунок прибутку, а відносити їх на валові витрати.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років складає 36 годин на тиждень. Для працівників віком від 15до 16 років, а також для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, робочий час встановлений скороченою тривалістю (24 години на тиждень).

Під учнями в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП розуміються, з одного боку, не тільки учні віком від 14 до 15 років, зазначені в абзаці першому того ж пункту. З іншого боку, під учнями не можна розуміти і всіх учнів взагалі, які працюють у вільний від навчання час. З урахуванням частини третьої ст. 194 КЗпП під учнями належить розуміти учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ і середніх спеціальних навчальних закладів (за термінологією Закону «Про освіту» вищих навчальних закладів відповідних рівнів акредитації). При тлумаченні поняття учнів варто враховувати те, який зміст вкладався в нього в період прийняття Кодексу законів про працю. Особи, які навчалися в технікумах, у той час називалися учнями.

В абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП буквально говориться про тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час. Вона не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, встановленого для осіб відповідного віку. Оскільки особи, зазначені в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП, можуть мати різний вік, то і половина максимальна тривалості робочого часу буде дорівнювати 12 годинам (для осіб віком від 14 до 15 і від 15 до 16 років), 18 годинам (для осіб віком від 16 до 18 років) на тиждень. Зазначена тривалість робочого часу не є

тривалістю скороченого робочого часу, встановленого законодавством це - передбачена законодавством максимальна тривалість "повного робочого часу цієї категорії працівників.

Тому робота протягом цього часу оплачується пропорційно, тобто при зазначеній тривалості робочого часу виплачуватися працівникам буде не повна тарифна ставка (оклад), а тільки її половина чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу буде менше встановленої межі тривалості неповного робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, не може перевищувати 31годин на тиждень. У цих межах скорочення тривалості робочого всю диференціюється, як це визначено Переліком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня

Відповідно до доручення, даним Кабінетом Міністрів, Мінпраці затверджений Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня. Прийняття названих нормативно-правових актів привело до припинення застосування в Україні відповідних нормативно-правових актів Союзу РСР).

Затвердження Переліку, включення до нього професій і посад медичних працівників (розділ 32 «Охорона здоров'я, освіта і соціальна допомога») не спричинило також припинення дії в Україні постанови РНК СРСР "Про тривалість робочого дня медичних працівників". Лише стоматологічна практика незалежно від того, в якому медичному закладі вона здійснюється, дає медичним працівникам право на скорочений робочий час у зв'язку із шкідливими умовами праці (підрозділ «Стоматологічна практика» розділу 32 «Охорона здоров'я, освіта і соціальна допомога» Переліку).

Інші категорії медичних працівників користуються правом на скорочений робочий час у зв'язку із шкідливими умовами праці лише тоді, коли вони зайняті в медичних установах, зазначених у заголовках відповідних підрозділів. Крім того, до розділу 32 Переліку включено і підрозділ «Загальні професії медичних працівників закладів охорони здоров'я, соціального захисту населення і освіти», але він поширюється тільки на осіб, які працюють в умовах, що зазначені в цьому підрозділі.

Перелік є досить чітко відпрацьованим нормативно-правовим актом і тому міг би застосовуватися як акт прямої дії безпосередньо до трудових правовідносин. Однак п. 9 Порядку встановлює, що право працівника на скорочений робочий тиждень виникає тільки при віднесенні його робочого місця до категорії робіт із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць провадиться в терміни, встановлені І.. лективним договором, але не рідше одного разу в п'ять років (п І Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці. Однак працівник не позбавлений права вимагати проведення атестації його робочого місця на предмет наявності шкідливих умов, праці, які дають право на скорочений робочий тиждень відповіли, до Переліку. Цю вимогу працівник вправі пред'явити в орган по розгляду трудових спорів. За працівником слід визнати і право оспорити результати атестації. Встановлення за результатами атестації факту наявності шкідливих умов праці, що дають право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку, означає, що працівник одержав із дня належного оформлення результатів атестації право на скорочений робочий тиждень, хоча відповідна робота і не включена до колективного договору як така, що дає право на скорочений робочий тиждень.

Протилежне твердження (тобто твердження про те, що працівник одержує таке право з дня включення відповідної роботи до колективного договору) хоч і відповідало б п. 9 Порядку, але суперечило б нормативно-правовим актам більшої юридичної сили – Переліку і ст. 51 КЗпП,

Водночас, надання будь-яких компенсацій за минулий час (до оформлення результатів атестації, що підтверджують право на скорочений робочий тиждень) у зв'язку з тим, що працівникові не був скорочений робочий час, неможливо. Лише з дня оформлення результатів атестації, якщо фактично робочий тиждень не був скорочений, працівник може зажадати оплати праці з урахуванням переробітку.

При вирішенні питання про встановлення скороченого робочого часу не має значення відомча підпорядкованість, форма власності і галузева належність підприємства відповідно до класифікатора видів економічної діяльності.

Для визначення права працівників на скорочений робочий час важливо правильно встановити професію, до якої відноситься відповідне робоче місце з урахуванням фактично виконуваних працівником обов'язків і переліку робіт, які відносяться до цієї професії (спеціальності) відповідно до кваліфікаційного довідника. Найменування професії (посади) повинне відповідати Класифікатору професій.

Необхідно також враховувати, що у відповідних розділах і підрозділах використовуються також узагальнені назви професій (наприклад, робітники, керівники та спеціалісти).

Скорочений робочий час встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах не менше половини робочого часу, встановленого для відповідного виробництва, цеху, професії, посади із шкідливими умовами праці, Однак в окремих випадках у Переліку встановлюється, що право на скорочений робочий час працівник одержує за умови, що він "постійно зайнятий «постійно працює» у шкідливих умовах.

Якщо працівники не користуються правом на скорочений робочий час, однак в окремі періоди виконують роботи на виробництвах, у цехах, за професіями та посадами, які надають право на скорочений робочий час; скорочений робочий чає для них встановлюється в ці періоди, в які звичайно виконують роботи в цих виробництвах, цехах, за цими професіями та посадами.

Розділ 39 «Загальні професії» передбачає професії і посади, робота в яких надає право на скорочений робочий час незалежно від виробництва або цеху, в яких виконується робота. Однак ці професії і посади іноді спеціально передбачені в розділах і підрозділах Переліку, присвячених окремим виробництвам і цехам. Тоді працівникам повинні встановлюватися скорочений робочий час іншої тривалості, що передбачена відповідними спеціальними розділами і підрозділами (це може впливати на тривалість скороченого робочого часу, а в інших випадках дає змогу правильно атестувати робочі місця.

Окремі виробництва і цехи приводяться в Переліку без зазначення на професії (зазначаються лише «працівники» або «працівники; безпосередньо зайняті» у відповідному виробництві). У таких випадках право на скорочений робочий час надається всім працівникам цього виробництва, цеху (або всім працівникам відповідного І виробництва, цеху, безпосередньо зайнятим на зазначених роботах).

У заголовках деяких розділів і підрозділів Переліку зазначаються види робіт. У цьому випадку робітники відповідних професій мають право на скорочений робочий час незалежно від виробництва або цеху, в яких ця робота виконується.

Бригадирам, помічникам і підручним робітникам, зайнятим у шкідливих умовах праці, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється тієї ж тривалості, що й робітникам відповідних професій,зазначеним у Переліку

Правовою підставою встановлення скороченого робочого часу для медичних працівників ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров'я а також постанова РНКСРСР «Про тривалість робочого дня медичних працівників», яка зберегла чинність в Україні в частині, в якій відповідні відносини не урегульовані розділом 32 Переліку.

Такі категорії медичних працівників мають право на скорочений робочий день тривалістю шість з половиною годин:

1) лікарі і середній медичний персонал лікарень, родильним будинків, клінік та інших стаціонарних лікувальних закладів, спеціалізованих санаторіїв, профілакторіїв, станцій санітарної авіації та пунктів-переливання крові, (за винятком тих, на які поширюється дія Підрозділу «Станції та відділення переливання крові» розділу 32 Переліку), амбулаторно-поліклінічних закладів (за винятком лікарів, зайнятих прийманням хворих) оздоров пунктів і медичних пунктів першої допомоги, станцій і пунктів невідкладної медичної допомоги (за винятком тих, на які поширюється чинність підрозділу «Станції (відділення) швидкої та невідкладної допомоги та відділення виїзної екстреної та консультаційної допомоги обласних лікарень, республіканських лікарень Автономної Республіки Крим, лікарень міст Києва і Севастополя» розділу 32 Переліку, санітарно-епідеміологічних закладів (санітарно-епідеміологічних станцій, малярійних станцій, сані тарно-бактеріологічних лабораторій, санітарних пропускників, дизенфекційних станцій і пунктів, будинків і пунктів санітарної освіти тощо); лікарських, фельдшерських і сестринських загальних і спеціалізованих кабінетів, пунктів і загонів, жіночих і дитячих консультацій, будинків дитини, дитячих будинків, дитячих кімнат, кімнат матері і дитини; закладів судово-медичної експертизи (за винятком тих, на які поширюється чинність підрозділу «Бюро судово-медичної експертизи» п. 32 Переліку науково-дослідних інститутів і лабораторій; лікарі-епідеміологи, санітарні лікарі, санітарні інспектори та санітарні фельдшери; лікарі ясел і молочних кухонь; диспетчери і евакуатори станцій швидкої медичної допомоги (крім тих, що підпадають під дію розділу 32 Переліку).

Скорочений робочий день тривалістю п'ять з половиною годин встановлюється для таких категорій медичних працівників:

1)лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів (поліклінік, амбулаторій, диспансерів, медичних пунктів, станцій, відділень і кабінетів), зайнятих винятково амбулаторним прийманням хворих;

2)лікарів лікарсько-трудових експертних комісій (відповідно до ст. 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я замість поняття «лікарсько-трудові експертні комісії» у законодавстві України використовується поняття "медико-соціальні експертні комісії" МСЕК).

На молодших спеціалістів з медичною освітою і молодших медичних сестер МСЕК для туберкульозних і психічних хворих поширюється дія підрозділу «Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) і штатні військово-медичні комісії» розділу 32 Переліку.

Скорочена тривалість робочого часу (36 годин на тиждень) встановлена для медичних сестер, зайнятих вихованням дітей віком до 3 років, і вихователів ясельних груп дитячих дошкільних закладів і будинків дитини (постанова Ради Міністрів СРСР «Про подальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі».

Хоча частина третя коментованої статті прямо передбачає встановлення законодавством скороченої тривалості робочого часу тільки для вчителів, така пільга надається всім педагогічним працівникам.

Лише на майстрів виробничого навчання, у тому числі зайнятих навчанням керуванню транспортними засобами, а також на вихователів професійно-технічних навчальних закладів поширюється нормальна тривалість робочого часу.

Іншим працівникам, змістом трудової функції яких є безпосереднє ведення навчального процесу, встановлюється скорочений робочий час. Регулювання робочого часу педагогічних працівників має істотну специфіку. Для працівників освіти, на яких поширюється дія інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти встановлена скорочена тривалість робочого часу, за якою провадиться оплата праці в розмірі посадового окладу. Навчальне навантаження між педагогічними працівниками розподіляється керівником закладу освіти за погодженням з виборним органом профспілкової організації з урахуванням конкретних обставин. Обсяг навчальної та іншої роботи, яку може виконувати педагогічний працівник за основним місцем роботи, граничними розмірами не обмежується (п. 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти).

Однак це твердження є правильним лише остільки, оскільки мова йде про збільшення обсягу педагогічного навантаження понад обсяг, який відповідає посадовому окладу, за погодженням з працівником. Якщо працівник не згоден на збільшення обсягу педагогічного навантаження понад зазначений обсяг, таке збільшення неможливе.

Скорочений робочий час тривалістю 18 навчальних годин протягом навчального тижня встановлено для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 25 Закону «Про загальну середню освіту» і керівників гуртків, секцій, студій, клубів, творчих об'єднань позашкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типу і форми власності (п. 1 ст. 22 Закону «Про позашкільну освіту»).

Для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин, а для вихователів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) – 25 годин на тиждень. При цьому спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) визначається як загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (чи) розумового розвитку (п. 1 ст. 9 Закону «Про загальну середню освіту»).

Скорочений робочий час (педагогічне навантаження) для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів встановлений тривалістю від 20 до 36 годин на тиждень (ч. 3 ст. 30 Закону «Про дошкільну освіту»)

Відповідно до ст. 25 Закону «Про загальну середню освіту» розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів встановлюються Кабінетом Міністрів. У контексті цієї статті під «розмірами тарифних ставок» слід розуміти не лише власне тарифні ставки, але й відповідний обсяг педагогічного навантаження.

До прийняття Кабінетом Міністрів постанови з цього приводу, зберігають силу акти Міністерства освіти з цих питань. Зберігають також силу нормативно-правові акти цього Міністерства, ям встановлюють скорочений робочий час (обсяг педагогічного навантаження) для педагогічних працівників інших закладів освіти це – насамперед інструкція про порядок обчислення заробітної плати праці будинків освіти.

Скорочений робочий час тривалістю 4 години педагогічної (викладацької) роботи на день (24 години на тиждень) встановлено для викладачів 1-11 класів шкіл естетичного виховання (загальної музичної, художньої, хореографічної освіти) з п'ятирічним строком навчання; викладачів 1-4класів шкіл естетичного виховання (дитячих музичних, художніх, шкіл мистецтв) із семирічним строком навчання; музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів.

Скорочений робочий чає тривалістю 4 години педагогічної (викладацької) роботи на день (1016 годин нарік) встановлено для викладачів постійно діючих курсів вивчення мов, стенографії, машинопису із строком навчання менше одного року.

Скорочений робочий час тривалістю 5 годин виховної роботи на добу (30 годин на тиждень) встановлено для вихователів, старших вихователів закладів охорони здоров'я, приймачів-розподільників для неповнолітніх, виховно-трудових колоній, спеціальних профтехучилищ для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, кімнат школярів при клубах, палацах культури, житлово-експлуатаційних організаціях, училищ фізичної культури; інструкторів слухових кабінетів.

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин педагогічної роботи на день (36 годин на тиждень) встановлено для вихователів, вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів, будинків дитини, дитячих майданчиків, дитячих парків.

Скорочена тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних працівників, не включає час на перевірку зошитів, на класне керівництво і виконання деяких інших обов'язків. Виконання цих робіт підлягає (понад встановлений посадовий оклад) окремій оплаті,

Однак виконання цих робіт для працівника є обов'язковим, хоча і виходить за межі скороченого робочого часу. Ст. 25 Закону «Про загальну середню освіту» передбачає доплату вчителям за класне керівництво в розмірі 20-25 відсотків тарифної ставки; за перевірку зошитів - 10-20 відсотків; за завідування майстернями - 15-20 відсотків; за завідування учбово-дослідницькими ділянками, навчальними кабінетами - 10-15 відсотків.

Скорочений робочий час максимальною тривалістю до 720 годин на навчальний рік встановлено для педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації (ч. 2 ст. 43 Закону «Про вищу освіту». Такі вищі навчальні заклади визначаються в ст. 24 того ж Закону, а посади педагогічних працівників - ч, 2 ст. 48 того ж Закону.

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) встановлено для інвалідів І і II груп, які працюють на підприємствах, у. цехах і на дільницях, що призначені для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг (постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого удосконалення використання праці пенсіонерів та Інвалідів у народному господарстві і пов'язані з цим додаткові пільги»).

 

 

Неповний робочий час

Як випливає з даної статті, неповний робочий час має меншу, ніж це встановлено нормативними актами, тривалість. Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється нормативними актами, у тому числі локальними. Неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору.

Навіть тоді, коли законодавство встановлює обов'язкове застосування неповного робочого часу, воно не визначає жорстко його тривалість, а лише передбачає верхню межу його тривалості. Так. щодо учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, Кодекс законів про працю (ст. 51) встановив обов'язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше половини скороченого робочого часу, встановленого для неповнолітніх відповідного віку.

Обов'язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше чотирьох годин у день і половини норми робочого часу на місяць встановлено для сумісників працівники державних підприємств, установ і організацій (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу розміром оплати праці. За відпрацьований повний нормальний чи скорочений робочий час працівникові при почасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочі у часі, якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівникові виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу). Тому на практиці частіше говорять не про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття на «пів ставки», «чверть ставки», хоча вірніше було б говорити про прийняття на роботу на умовах роботи протягом половини або чверті встановленої для даної категорії працівників тривалості робочого часу.

Немає законодавчих перешкод для прийняття на роботу з умовою про роботу неповний робочий час будь-якої іншої тривалості (якщо тільки не порушуються встановлені в окремих випадках верхні межі). Неповний робочий час може дорівнювати одній, п'яти, шести, десяти чи іншій кількості годин у тиждень. Він може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня або одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів протягом тижня.

У зв'язку з викладеним належить визнати таким, що втратило силу в частині, яка суперечить законодавству України, Положення про порядок і умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС. Названою постановою передбачено, що тривалість робочого часу, як правило, не повинна бути менше 4 годин на день і 20-24 годин на тиждень. Ст. 56 Кодексу законів про працю України не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу як взагалі, так і щодо жінок, які мають дітей, зокрема.

Як виняток із загального правила частини першої ст. 56 КЗпП, яка передбачає встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору, деяким категоріям працівників надане суб'єктивне право на встановлення неповного робочого часу це – вагітні жінки, жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (в тому числі таку, що перебувають під опікою жінки), а також жінки, які здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

Власник зобов'язаний на прохання таких працівників встановлювати неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Ст. 186і КЗпП поширює цю пільгу на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

Власник зобов'язаний на прохання працівника, який має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йому повинен бути встановлений або неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, або неповний робочий день при неповному робочому тижні.

У свою чергу і власник має право на встановлення неповного робочого часу без згоди працівника. Правда, при цьому повинна додержуватися процедура зміни істотних умов праці, як вона передбачена частиною третьою ст. 32 КЗпП. Слід, однак, нагадати, що Змінювати істотні умови праці власник вправі тільки при наявності змін в організації виробництва і праці.

Щодо таких випадків як зміни В організації виробництва і праці варто кваліфікувати прийняття власником рішення про переведення всього підприємства, окремих його структурних підрозділів і категорій працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон'юнктурою ринку або іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працю працівників протягом повного робочого часу.

Неповний робочий час може (а при наявності у працівника суб'єктивного права на неповний робочий час повинен) встановлюватися при прийнятті працівника на роботу або згодом (при цьому до трудового договору повинні вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідної заяви та видання наказу про встановлення неповного робочого часу).

Однак працівникові, який має суб'єктивне право на неповний робочий час, при прийнятті на роботу буде часом складно реалізувати це право, оскільки йому просто може бути відмовлено в прийнятті на роботу. Оспорювати ж відмову в прийнятті на роботу і взагалі непросто, а в даному випадку не виключено, що і взагалі неможливо (суд може визнати, що за наявності у власника необхідності в прийнятті на роботу на повний робочий час відмова в прийнятті на названу вакантну посаду (робоче місце) на неповний робочий час є обґрунтованою).

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на певний строк) або без обмеження строком.

В останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на підприємстві, в установі, організації проводяться зміни в організації виробництва і праці, і з дотриманням процедури, передбаченої частиною третьою ст. 32 Кодексу законів про працю. Це стосується і працівників, які мали суб'єктивне право на неповний робочий день у момент його встановлення, однак втратили це право на момент заміни неповного робочого часу повним.

Частиною третьою ст. 56 КЗпП закріплюється правило про те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав цих працівників, наприклад, скорочення тривалості їх щорічної основної відпустки (зокрема, у п. 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам прямо передбачено, що особам, які працюють на умовах неповного робочого дня, надається щорічна основна відпустка повної тривалості) або встановлення додаткових підстав для розірвання трудового договору з цими працівниками, як це передбачено у відповідних актах про сумісництво.

Рекомендації про порядок наданні працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер пращ передбачають, що такий робочий день не застосовується до працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, однак може застосовуватися до працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня.