Види примусових заходів медичного характеру

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. Сучасне кримінальне законодавство (ч. 1 ст. 94 КК України 2001 р.) дає вичерпний перелік видів примусових заходів медичного характеру, які має право застосувати суд, а саме: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Перейдем до розгляду зазначених видів примусових заходів медичного характеру, першим є надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Так, Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. визначає, що амбулаторна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах (ст. 1) [17]. Подібне лікування може бути призначене таким категоріям: 1) особам, які страждають хронічним психічним розладом, тимчасовим психічним розладом, слабоумством, іншим хворобливим розладом психіки, внаслідок чого визнані судом неосудними та які: а) не проходили курс стаціонарного лікування; б) пройшли подібний курс з позитивною динамікою процесу, але потребують подальшого психіатричного лікування та нагляду з метою профілактики загострення та рецидиву психічного захворювання; 2) особам, які страждають психічним розладом, що не виключає осудності, та яким призначене покарання: а) таке, що пов’язане з позбавленням волі; б) покарання, не пов'язане з позбавленням волі [18, с. 356]. може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. Законодавець вирізняє три види стаціонарного психіатричного лікування: госпіталізація до закладу із звичайним, посиленим та суворим наглядом. Психіатричний заклад— це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.

Перейдем до розгляду видів стаціонарного психіатричного лікування. Примусове лікування у психіатричному закладі в умовах звичайного нагляду полягає у поміщенні особи до типової психіатричної лікарні (відділення), де проходять лікування й хворі, що не вчиняли протиправних діянь.

Наступним видом примусових заходів медичного характеру є госпіталізація особи до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Воно полягає у поміщенні особи до психіатричної лікарні (відділення), що призначена виключно для відповідного контингенту пацієнтів – психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб. Відмінність полягає в тому, що хворі утримуються в умовах більш суворого контролю та нагляду та поряд з лікуванням суттєва роль у цих стаціонарах відводиться заходам, спрямованим на напрацювання хворими соціально прийнятних стереотипів поведінки.

Та останнім видом являється госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Згідно з п. 1 наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. “психіатрична лікарня із суворим наглядом є закладом охорони здоров’я, призначеним для застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом”[19].

Існуюча система примусових заходів медичного характеру, визначена КК України, дозволяє обрати найоптимальніший захід, що найбільш адекватний психічному станові та суспільній небезпечності хворого на момент його призначення. У свою чергу, це максимально сприяє досягненню поставленої перед цим інститутом мети.

Госпіталізація до психіатричного закладу з відповідним наглядом означає, що особі надається психіатрична допомога в стаціонарних умовах. Якщо психіатричний заклад не в змозі надати відповідне лікування особі, то така особа направляється до іншого психіатричного закладу з необхідними можливостями.

Ст. 94 містить три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: 1) характер і тяжкість захворювання (медичний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння (юридичний критерій); 3) ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб (соціальний критерій).

Характер і тяжкість захворювання визначаються клінічною формою психічного захворювання, його глибиною і стійкістю, динамікою хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими обставинами, що стосуються хворобливого стану особи. Характер психічного захворювання, його форма, глибина, стійкість, особливості психічного стану і поведінки в період вчинення суспільне небезпечного діяння є провідною ознакою, яка визначає суспільну небезпеку психічно хворого. Тяжкість вчиненого діяння ґрунтується на положеннях ст. 12 про класифікацію злочинів. Ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб містить оцінку: а) суспільної небезпечності вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільне небезпечних наслідків та інших подібних обставин; б) психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.

Відмінність лікувальних установ з різними видами нагляду полягає в умовах нагляду за хворими. Осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.

РОЗДІЛ III.