Цивільно-процесуальне законодавство, межі його дії. Аналогії

цивільно-процесуальне законодавство - це сукупність нормативних актів, у яких містяться норми, що врегульовують по­рядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Основу цивільно-процесуального законодавства, як і всього за­конодавства України, становить Конституція України. У ній за­кріплені норми, що гарантують право громадян на судовий захист (ст. 8), визначають їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59), передбачають принципи організа­ції і діяльності суду (статті 124-131).

Найважливішим нормативно-правовим актом після Конституції України в системі цивільно-процесуального законодавства є Цивіль­ний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. Він де­тально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення):

1) загальні положення (статті 1-94);

2) наказне провадження (статті 95-106);

3) позовне провадження (статті 107-233);

4) окреме провадження (статті 234-290);

5) перегляд судових рішень (статті 291—366);

6) процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) (статті 367-382);

7) судовий контроль за виконанням судових рішень (стат­ті 383-389);

8) про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (статті 390-401);

9) відновлення втраченого судового провадження (статті 402-409);

10) провадження у справах за участю іноземних осіб (статті 410-415).

До системи цивільно-процесуального законодавства входить також низка інших кодексів і законів, в яких закріплені окремі по­ложення цивільного процесуального права.

Цивільний кодекс України містить норми, в яких закріплено гарантію права особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16); правила щодо обмеження ци­вільної дієздатності фізичної особи (ст. 36), визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39), визнання фізичної особи безвісно від­сутньою (ст. 43), оголошення фізичної особи померлою (ст. 46) та ін.

Сімейний кодекс України визначає підстави для надання судом права на шлюб (ст. 23, 26), визнання його недійсним і неукладеним (статті 40-43, 48), зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору (статті 100, 102, 103), розірвання шлюбу (статті 109-112) тощо.

Кодекс законів про працю України передбачає перелік підві­домчих суду трудових справ (ст. 232), правила відшкодування влас­ником або уповноваженим ним органом моральної шкоди (ст. 237-1), підстави обмеження повороту виконання рішень по трудових спо­рах (ст. 239).

Серед законів можна виділити, наприклад, Закон України «Про статус судів та судоустрій України». визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в нашій держа­ві, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо фор­мування корпусу професійних суддів тощо;

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. обумовлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконан­ню у разі невиконання їх у добровільному порядку;

Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. встанов­лює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців;

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. визна­чає порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома право-порядками, іншими, ніж український правопорядок;

Закон Украї­ни «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. закріплює норми, що регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві;

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. фор­мулює правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на мак­симальне використання досягнень науки і техніки.

До системи цивільного процесуального законодавства також входять Укази Президента України, постанови Кабінету Міні­стрів України, інструкції міністерств і відомств тощо. Так, Ін­струкція про порядок фіксування судового процесу технічними за­собами в загальних судах України, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005 р. № 84, встанов­лює єдиний порядок фіксування судового процесу технічними засо­бами та вимоги до комплексів з фіксування судового процесу.

До системи цивільно-процесуального законодавства не входять постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Тим часом ці постанови містять роз'яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.