Боротьба з хрестоносцями. Латинська імперія

Категория: Історія держави і права зарубіжних країн

У 1071 р. турки-сельджуки розгромили візантійську армію при Манцикерті (у Вірменії). Імператор Роман IV Діоген потрапив до полону. Турки оволоділи майже усією Малою Азією та Вірменією. Того ж року упав останній опорний пункт Візантії в Італії - місто Барі в Апулії. В 1081 р. на престол зійшов засновник нової династії Анексій І Комнін. Тривала десятирічна смута сприяла зміцненню становища феодалів і тим самим розвиткові у Візантії феодалізму. Феодали все частіше отримували «екскуссію» - повне чи часткове звільнення від податків (феодал починав їх збирати на свою користь) та вилучення цих земель з-під контролю імператорського фіску. Нерідко держава надавала феодалові право на збір судових мит - тим самим в його руки передавалося судочинство, за винятком лише найтяжчих злочинів. Складається імунітет феодального помістя, схожий із західноєвропейським. Починаючи з XI ст. у пронію надаються вже не тільки державні землі з париками казни, а й землі з вільними селянами. Подібно до Західної Європи, починається боротьба феодалів за перетворення пронії у спадкове володіння (пригадайте, як у Західній Європі феодали домагалися перетворення бенефіціїв в аллоди). Збільшення доходів феодалів, отримуваних від пронії, дозволяло їм облаштовува-тися приватними арміями, які налічували подекуди тисячі воїнів. Це вимушувало імператорів усе більше зважати на своїх «слуг».

Боротися зі свавіллям великих феодалів спробував було імператор Андронік І Комнін (1183-1185). Він шукав опори у дрібних землевласників та купецтва. Андронік відмінив т. зв. берегове право, звичай, що дозволяв грабувати торговельні кораблі, які терпіли лихо. Імператор установив точні розміри податків і упорядкував їх збір. Доходи чиновників, які суттєво постраждали від цього заходу, він компенсував підвищенням жалування. Був заборонений продаж посад. Майно невдово-леної знаті конфісковувалося. Дещо поліпшилося становище селянства. Недоторканною залишалася громіздка система державного управління. Змова проти Андроніка завершилася приходом до влади Ісаака II Ангела (1185-1195) - великого феодала. Рештки вільних земель були роздані у пронії. Різко зріс податковий тиск. Серед апарату великого поширення набуло хабарництво. Безтурботна поведінка імператорського двору позначалася на боєздатності армії. Усе більшу небезпеку для центральної влади почали становити єресі павликіан та богомілів. Якщо за династичного правління Комнінів Візантія перебувала у розквіті, то за династії Ангелів остаточно втратила свою могутність.

Криза влади вела до невдач на зовнішній арені. На півдні на імперію нападали турки-сельджуки, які утворили в 70-х роках XI ст. в Малій Азії т. зв. Румський (або Іконійський) султанат, на півночі - угорці (у 1184 захопили Далмацію) та Друге Болгарське царство (визнане Візантією у 1187 p.). Але справжнім «могильником» Візантії стали хрестоносці.

Ідею хрестових походів висунув у листопаді 1095 р. римський папа Урбан II. На церковному соборі в Клермоні (Франція) він обіцяв повне прощення гріхів учасникам походу, а загиблим - рай. Європа на той час відчувала значне перенаселення - як неімущого населення, так і дворян. Оскільки маєток і титул дворянина успадковував його старший (майорат) або молодший (мінорат) син, інші сини залишалися

без землі і були змушені йти у монастирі, найматися на службу до знаті або й просто займатися розбоєм на великій дорозі. Обіцянки багатої здобичі в «землі обітованій» зрушили з місця багатотисячні армії селян і дрібних дворян.

Уже учасники першого хрестового походу 1096 р. (селянського), досягнувши території Візантії, вели себе там надто розгнуздано, так що імператор Алексій Комнін поспішив переправити цих хрестоносців у Малу Азію. Там їх і знищили турки-сельджуки. Учасники першого хрестового походу феодалів у 1096-1097 pp. збиралися в Константинополі і поводили себе надзвичайно зухвало: глумилися над візантійськими звичаями і церквою, грабували місцевих жителів. Лестощами і підкупом Алексій І добився від більшості сеньйорів та рицарів васальної присяги, вони обіцяли повернути Візантії її землі, які будуть відвойовані у турків. Однак своєї обіцянки зазвичай не дотримали. На початку XII ст. на Сході утворилися чотири держави хрестоносців: Королівство Єрусалимське, графство Тріполі (на північ від Єрусалимського королівства), князівство Антіохійське та графство Едеське. Першим серед сеньйорів вважався король Єрусалимський, решта були його васалами.

На середину XII ст. почала зростати напруженість у відносинах Візантії з європейськими державами (її штучно роздмухували римські папи), а отже, і з хрестоносцями. В 1185 р. сицилійський король Віль-гельм II відторг від Візантії Іонійські острови. В 1191 р. англійський король Річард І оволодів Кіпром, поступившись ним згодом колишньому єрусалимському королю Ті де Лузіньяну. Під час третього хрестового походу (1189-1192) його керівник німецький імператор Фрідріх І Барбаросса вступив у спілку з найлютішим ворогом Візантії на сході - Румським султанатом. У відповідь Візантія уклала союз з Салах-ад-Діном - провідником арабів (власне курдом), який ворогував з Румським султанатом.

Четвертий хрестовий похід (1202-1204), розпочатий на заклик папи Іннокентія III, первісно задумувався як військова експедиція до Єгипту, але закінчився захопленням Константинополя і розгромом Візантійської імперії. Як привід було використано звернення за допомогою до німецького імператора з боку царевича Алексія, сина скинутого ще в 1195 р. візантійського імператора Ісаака II Ангела. Царевич обіцяв папі, що у разі успіху грецька церква буде підпорядкована «апостольському престолу». Оточивши Константинополь влітку 1203 p., хрестоносці добилися відновлення на престолі Ісаака II. Але коли той не зміг виплатити їм усю суму, обіцяну за допомогу, 13 квітня 1204 р. взяли місто штурмом і піддали його жорстокому розгрому. Були знищені тисячі пам'яток культури, особливо язичницького періоду, розграбовано храм святої Софії, переплавлено на метал унікальні скульптури.

Візантія впала, на її місці утворилася Латинська імперія (1204-1261). Однак хрестоносцям не вдалося підпорядкувати собі усі візантійські території: на північному заході Малої Азії утворилася Нікейська імперія, в Південному Причорномор'ї - Трапезундська імперія, на заході Балкан - Епірська держава. Латинська імперія з центром у Константинополі входила до складу т. зв. Латинської Романії. Остання включала в себе держави «франків» на Балканах; володіння Венеціанської республіки, колонії і факторії генуезців; території, що належали рицарському ордену госпітальєрів: Родос та о-ви Додеканеса.

Хрестоносці обрали імператором Латинської імперії одного з своїх вождів, графа Фландрії і Ено Балдуїна І. За формою ніби відновлювалася Візантійська імперія, по суті ж встановлювалася розгалужена феодальна ієрархія французького чи німецького зразка. В імператорський домен входила частина Константонополя (другою володіли венеціанці) та завойована пізніше Фракія і південний захід Малої Азії. Правителі інших держав Латинської імперії вважалися васалами імператора, але їхня залежність була номінальною. На Балканах були засновані Фессалонікське королівство (1204—1224), Афінська сеньйорія, далі герцогство (1205-1456), Морейське (або Ахейське) князівство (1205-1432). Уже в 1205 р. війська цієї імперії були розбиті болгарським царем Калояном при Адріанополі. Часткова стабілізація Латинської імперії за Генріха І (1205-1216) була недовгою - хрестоносне поповнення з Європи не прибувало в достатній кількості, а створити свою налагоджену систему управління вороже настроєним місцевим населенням ніяк не вдавалося.

У 1259 р. в битві при Пелагонії війська Нікейської імперії розбили об'єднану армію двох найсильніших держав Латинської імперії: правителя Епіру та морейського князя. В 1261 р. загони нікейського імператора Михайла VIII Палеолога зайняли Константинополь. Латинська імперія припинила своє існування. Однак відроджена Візантія була лише блідою тінню колишньої світової імперії.

Відродження Візантії

Латиняни не змогли підкорити всі візантійські провінції. На непідкорених землях виникли три грецькі держави, що вважалися наступницями імперії, —Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Вони розгорнули боротьбу за відновлення Візантії, але об'єднати свої сили не зуміли. Поступово провідна роль у боротьбі проти латинян перейшла до Нікейської імперії. Новим імператором було обрано представника знатного роду Феодора Ласкаріса, який почав боротьбу за відродження Візантії. Феодор створив могутню армію, з якою розбив турків-сельджуків, і морський флот, за допомогою якого почав повертати втрачені морські володіння імперії.

Вирішальних успіхів у боротьбі за відновлення Візантії досяг нікейський імператор Іоанн НІ Ласкаріс (1222— 1254 pp.).

На третій рік свого правління Іоанн III розбив війська хрестоносців, а потім розпочав відвойовувати захоплені ними фортеці в Азії, а флот — острови в Егейському морі. Сили хрестоносців поступово вичерпувалися. Від початку 40-х pp. латиняни лише оборонялися, а імператор Іоанн поступово об'єднував під своєю владою візантійські землі.

За часів правління Іоанна Нікейська імперія досягла розквіту, який нагадував її мешканцям давні часи. Розвивалися сільське господарство, ремесла.

Візантійську імперію було відновлено за нікейського імператора Михайла VIII Палеолога (1259-1282), засновника останньої династії візантійських імператорів. Латиняни на той час зазнали від візантійців багатьох відчутних ударів, але ще утримували Константинополь. Щоб оволодіти ним, імператор взяв місто в облогу, але так і не зміг його захопити. Наступного року загін нікейського імператора, що рухався повз Константинополь, вирішив налякати латинян. Сталося так, що всі хрестоносці брали участь у морському поході проти нікейців, і в місті залишався лише імператор з невеликим загоном. Нікейці легко оволоділи стінами, відчинили ворота міста і впустили інших. Так несподівано візантійці захопили Константинополь. Латинська Романія припинила існування. 15 серпня 1261 р. Михайло VIII Палеолог став першим імператором відновленої Візантійської імперії, проте влада візантійських імператорів поширювалася лише на частину Балканського півострова, невелику територію Малої Азії та кілька островів в Егейському морі.