Міжнародне політико-правове середовище

Різні країни дуже відрізняються своїм політико-правовим середовищем. Перш ніж прийняти рішення про те, чи варто починати справу в якійсь конкретній країні, варто розглянути щонайменше чотири політико-правових фактори: ставлення до іноземних підприємців, політична стабільність, монетарні правила та урядова бюрократія. Розглянемо кожен з них по черзі.

Ставлення до іноземних підприємців. У деяких країнах до іноземних підприємців ставляться досить доброзичливо, в інших — досить вороже. Західні компанії виявили, що нові індустріальні країни являють собою привабливі закордонні напрямки для інвестицій. На противагу цьому, Індія буквально тероризує іноземних підприємців імпортними квотами, усілякими валютними обмеженнями та обмеженнями процентного складу управлінського персоналу (у який обов'язково повинні входити представники місцевого населення).

Швейцарія залишається неприступним ринком для багатьох імпортерів, тому що протекціонізм, який головним чином виявляється у формі технічних бар'єрів, досить жорсткий, а окружні адміністрації не налаштовані на купівлю чого-небудь іноземного.

У Польщі, Словаччині і Чехії після первісного повального захоплення усім "західним" поступово пробуджується національна гордість і споживачі починають обурюватися комерційним наступом Заходу.

Політична стабільність. Уряди змінюються. Іноді це відбувається насильно. Навіть коли уряд не змінюється, він реагує на якісь нові віяння у суспільстві. Власність закордонної компанії може бути націоналізована, її валютні рахунки можуть бути заблоковані, можуть бути встановлені імпортні квоти або нові податки. Іноді буває вигідно вести справи навіть у нестабільній країні, але нестабільна ситуація впливає на те, як саме буде йти діяльність і як будуть вирішуватися фінансові питання.

Монетарні правила. Продавці товару хочуть одержувати прибуток у валюті, вигідній для них. В ідеалі покупець може оплачувати товар у валюті продавця або в якій-небудь іншій світовій валюті. Якщо це неможливо, продавці можуть брати за товар блоковану валюту — ту, вивіз якої з країни обмежений урядом покупця, — якщо вони можуть купувати інші товари в цій країні, які потрібні їм самим або які вони можуть продати деінде за потрібну їм валюту. Крім валютних обмежень, змінний обмінний курс також створює високий ризик для продавця.

Як правило, міжнародна торгівля пов'язана з угодами за готівку. Однак у багатьох країнах третього світу і в країнах Східної Європи занадто мало твердої валюти для оплати покупок в інших країнах. Тому західні компанії, не бажаючи втрачати хороші угоди, приймають таку оплату, яка привела до широкого розповсюдження зустрічної торгівлі. Зустрічна торгівля не нова, до того як з'явилися гроші, всі угоди велися в такий спосіб. У наші дні вона складає близько 25% загального обсягу світової торгівлі.

Зустрічна торгівля виступає в декількох формах. Бартер пов'язаний із прямим обміном товарами або послугами. Наприклад, британське вуглевидобувне устаткування було "продане" за індонезійську фанеру; автомобілі Volkswagen були виміняні на болгарські сушені абрикоси; а літаки Boeing 747, на яких були встановлені двигуни Rolls-Royce, були виміняні на нафту із Саудівської Аравії. У світовому масштабі компанії обмінюють товари і послуги на суму в 275 млрд. дол. на рік. Компанії пропонують телепрограми телевізійним каналам в обмін на їх ефірний час. Компанія Unilever, власник європейських прав на телевізійні ігрові шоу Wheel of Fortune i Jeopardy надає їх по бартеру телестанціям по всій Європі. Pepsi Co постачала напій Pepsi-Cоla і пересувні піцерії в Росію в обмін на кораблі і горілку “Столичная”. П’єр Карден працював в Китаї консультантом за шовк і кашемір, сінгапурська компанія Turnkey Contracts and Consultancy за одержала лісоматеріали за будівництво Міжнародного бізнес-центру в столиці Бірми Рангуні.

На сьогодні бартер складає понад 40% обсягу світової торгівлі. Міжнародні бартерні угоди можуть бути дуже складними. Наприклад, торговець Нью-Йоркської бартерної компанії SGD International організував таку серію обмінних операцій: поставив партію каучуку чеській компанії в обмін на 9000 метрів готового килимового покриття; килимове покриття обміняв на кредит для користування готельними номерами; номери були продані японській компанії за електронне обладнання, яке торговець обміняв на частину площі в складських приміщеннях; а площу він обміняв на рекламний час, який був використаний його компанією

Іншою формою є компенсація (або викуп), при якій продавець продає завод, устаткування або технологію в іншу країну і погоджується одержати оплату у виробах, які випускаються. Наприклад, компанія Goodyear забезпечила Китай матеріалами і навчанням персоналу для друкарні в обмін на готову друковану продукцію. Ще однією формою є зустрічна купівля, при якій продавець приймає повну оплату готівкою, але погоджується витратити якусь частину грошей в іншій країні за обговорений проміжок часу. Наприклад, Pepsi продає свій сироп у Росію за карбованці і погоджується купувати в Росії горілку для перепродажу в США.

Угоди за методом зустрічної (компенсаційної) торгівлі можуть бути дуже складними. Наприклад, компанія Daimler-Benz погодилася продати Румунії 30 вантажівок в обмін на 150 румунських джипів, які потім продала Еквадору за банани, які у свою чергу продала одній із систем супермаркетів Німеччини за німецьку валюту. Ось таким обхідним шляхом Daimler-Benz нарешті одержала оплату в потрібній валюті.

Багато фірм використовують бартерну систему. Проте компанії повинні усвідомлювати складності і/або обмеження: не дивно, що компанія Rank Xerox, намагаючись продати високі технології в Росії, припинила прийом оплати у формі скакових верблюдів і цапиних рогів.

Урядова бюрократія. Дуже важливо, якою мірою місцевий уряд здатний організувати ефективну систему допомоги іноземним компаніям: ефективно діючу митну систему, надійну маркетингову інформацію та інші фактори, які сприяють успішному веденню підприємницької діяльності. Як правило, на американців справляє незгладиме враження те, як швидко в деяких країнах зникають усі бар'єри на шляху торгівлі, якщо вчасно вручити грошову винагороду (а попросту говорячи — хабар) потрібному місцевому чиновникові.

Давати хабара чи ні?

У Німеччині податкове управління дає мовчазне схвалення хабарництву: хабарі підлягають оподатковуванню. Точні розміри корупції невідомі, але експерти запевняють, що тільки в німецькому державному секторі економіки обсяг складав принаймні 20 мільярдів німецьких марок на рік. Така корупція, звичайно ж, рідко обнародується, але в Німеччині вона широко розповсюджена і є вигідною справою. Вона починається на рівні муніципальної ради і поступово доходить до верхніх ешелонів влади.

За останні 20 років було декілька сенсацій. Справа Фліка викрила у 80-х роках істотні виплати промисловця основним німецьким політичним партіям. В іншій справі стверджували, що баварський бізнесмен Едуард Свік заплатив лідерам баварського уряду, включаючи покійного президента Франца Йозефа Штрауса, за надану допомогу в суперечці зі збирачами податків. Найбільш яскравим випадком продажності за межами уряду була справа Herzklappen, в якій обвинувачували лікарів у таємній змові з виробниками про завищення ціни на серцеві клапани для людей, які застрахували своє здоров'я.

У Німеччині компанія може віднести будь-які хабарі на рахунок необхідних ділових витрат. Усе, що цікавить фінансову владу, — це ім'я одержувача. Інформація використовується не для вистежування продажних чиновників, а просто щоб впевнитися, що одержувач заявив про отримані гроші в податковій декларації.

На відміну від внутрішньої корупції, хабарництво в іншій країні не є злочином у Німеччині. Більш того, німецькі компанії не єдині у світі, хто дотримується цієї практики. Тільки в США, де в 1977 році був прийнятий Закон про зовнішнє хабарництво, такі виплати є незаконними. Не дивно, що Міністерство торгівлі США скаржиться на нечесну конкуренцію, зіштовхнувшись з подібним способом роботи європейських компаній, особливо в країнах, що розвиваються.

Природно, деякі члени німецького парламенту хочуть змін. Одні стверджують, що корупція шкодить вільній конкуренції і підриває ринкову економіку, підтримуючи монополістів, які можуть платити більше. Але деякі з цим не погоджуються, говорячи, що хабарництво — необхідне знаряддя бізнесу. Оголошене поза законом, воно завдасть збитків німецьким фірмам на міжнародному ринку і буде загрозою для їхнього функціонування. Федерація німецької промисловості також бере під сумнів точку зору, що хабарі повинні вважатися злочином, і розцінює незвичайні виплати зовсім не як хабар, а як необхідні витрати і витрати збуту.

Що повинен зробити зацікавлений британський бізнесмен, який бажає вкласти гроші в бідне місто у Східній Німеччині для прискорення свого виходу на цей ринок? Одного разу такий британський бізнесмен, який бажав вкласти інвестиції в місто Потсдам, розташоване недалеко від Берліна, вчинив нерозважно (за німецькими стандартами).

Британський бізнесмен одержав незвичну пропозицію від місцевого політика. Той запропонував йому заплатити юридичній компанії за консультацію 25000 німецьких марок для більш швидкого розгляду цієї справи на його користь. Немає необхідності говорити, що британський керуючий знав про зв'язки чиновника з юридичною фірмою, знав, для чого потрібні гроші і куди вони підуть. Але він вирішив не платити "за консультацію". Відмовившись, він, можливо, став винятком. Але він не зміг вкласти гроші в Потсдам.