Вибір і затвердження теми. Формулювання назви дисертації

 

Важливим етапом у написанні дисертації є вибір проблеми дослідження й теми. Небезпідставною є думка, що правильно вибрана і сформульована тема — це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу над дисертацією лише за умови, коли чітко уявляють її тему.

Розрізняють три різновиди тем: такі, що виникли внаслідок розвитку проблем, над якими працює даний науковий колектив; ініціативні; «на замовлення». Доцільніше брати теми першої групи.

При виборі теми основними критеріями мають бути її актуальність, новизна і перспективність, наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в даній організації; можливість отримання при впровадженні ефективних соціальних, технологічних або екологічних результатів.

Обираючи тему дисертаційного дослідження, слід виходити з того, що вона є складовою більш широкої проблеми. Тема дисертації має бути тісно пов'язана з напрямами основних досліджень наукової установи або організації, де вона виконується (інститут, факультет, кафедра), а також з галузевими та (або) державними науковими планами чи програмами. Здобувач сам може запропонувати тему дисертації, виходячи з її актуальності, відповідності фаху, зважаючи на свої наукові інтереси та сучасний стан розробки наукових досліджень, присвячених обраній проблемі.

При виборі теми дисертації слід брати до уваги загальний стаж роботи здобувача в даній сфері знання, його власні наукові ідеї й попередні доробки в науковому дослідженні, досвід виступів на науково-практичних конференціях, нарадах фахівців з науковими доповідями чи повідомленнями, складені іспити кандидатського мінімуму, знання іноземних мов, комп'ютера тощо.

Дисертації, як відомо, пишуть по-різному. Одні виходять із суто практичних міркувань — треба отримати науковий ступінь. Вони вибирають будь-яку тему. Інші розглядають дисертацію як можливість реалізувати давно задуману ідею, яку тривалий час «виношували», поки вона не «дозріла». Саме в таких людей найбільші шанси дістати добротну тему, над якою вони будуть працювати цілеспрямовано і з задоволенням. Тобто мета в написанні дисертації може бути різною залежно від індивідуальних потреб.

Вибір теми дисертації потребує індивідуального підходу. Однак є загальні правила, яких слід дотримуватися.

Бажано вибирати тему, до якої здобувач найкраще підготовлений, з якої вже щось ним написано, зібрано літературний, фактичний матеріал тощо.

При виборі теми кандидатської дисертації доцільно ставити завдання порівняно вузького плану, для того щоб тему можна було глибоко опрацювати.

Не слід брати тему, якщо відомо, що над нею вже працюють. У галузі достатньо тем, що потребують спеціального дослідження. Якщо ж таке сталося, то слід уточнити аспект своєї роботи. Крім того, дисертація повинна містити нове вирішення теми, а принципи розв'язання проблеми, зміст теоретичної та експериментальної частин дисертації мають бути відмінними від попередньої роботи.

Після вибору теми здобувач повинен звернутися до свого наукового керівника за порадою. Думка наукового керівника має особливе значення для вибору теми. Його рекомендації допомагають обмежити поле діяльності здобувача, з’ясувати вибраний ним напрям дослідження. Дуже важливо, щоб здобувач сам перед тим спробував розробити план своєї теми, добре обміркував і чітко уявив собі хід її виконання, зважаючи на конкретні умови, в яких йому доведеться працювати. Це дасть змогу науковому керівникові зважити на здібності аспіранта (пошукувача), його підготовленість до виконання даної роботи, а отже, зробити правильні висновки щодо того, яку надати йому допомогу.

Якщо молодий учений-початківець не може сам вибрати тему, він має право з дозволу наукового керівника звернутися за порадою до провідних учених або в будь-яку наукову установу регіону, країни або до викладачів свого інституту, кафедри. Бажано не допускати нав'язування теми дисертації, яка суперечить бажанням здобувача. Однак компроміс теж можливий.

Вибрати тему дисертації можуть допомогти такі прийоми.

1. Вивчення тематики наукових планів і програм організації (інституту, факультету, кафедри), де виконується робота; ознайомлення з напрямами наукових досліджень, планами, програмами, що мають галузеве (або загальнодержавне) значення.

2. Перегляд каталогів (бюлетенів) захищених дисертацій та ознайомлення з уже виконаними на кафедрі чи в інших споріднених установах дисертаційними роботами.

3. Виявлення того, що і ким написано з конкретної теми (монографії, статті, тези доповідей та ін.).

4. Ознайомлення з новітніми результатами досліджень у споріднених, суміжних галузях науки і техніки, враховуючи, що в суміжних науках можна віднайти нові, іноді несподівані рішення. Це дасть змогу виявити ширше загальнотеоретичне коло проблем, на яких базується вирішення конкретної теми дослідження.

5. Оцінювання стану розробки методів дослідження, технологічних прийомів щодо конкретної сфери діяльності чи галузі. При цьому слід зважати на те, що наука розвивається завдяки вмілому запозиченню «чужих методів», продуманому впровадженню випробуваних методик для вирішення конкретної теми, введенню до наукового обігу нових фактичних матеріалів.

6. Перегляд відомих наукових рішень за допомогою нових методів або з нових теоретичних позицій, під новим кутом зору, на вищому теоретичному рівні, з залученням нових, суттєвих фактів, виявлених дослідником. Через критичний аналіз поглядів попередників слід обґрунтовувати свою точку зору з урахуванням проблем сьогодення, особливо на користь України.

Суттєву допомогу у виборі теми надає ознайомлення з аналітичними оглядами та статтями в спеціальних періодичних виданнях, а також бесіди і консультації з фахівцями-практиками, під час яких можна визначити важливі, однак ще мало вивчені в теоретичному плані питання.

Обравши тему, здобувач повинен усвідомити, в чому полягають суть запропонованої ідеї, актуальність теми, об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання дисертації та основні напрями дослідження теми.

Вибір теми завершується формулюванням назви дисертаційного дослідження.

Назва дисертації має бути якомога коротшою (7 слів ± 2 слова), адекватно відображати її зміст, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми (завдання). Вона повинна вказувати на мету (предмет) дисертаційного дослідження і його завершеність. Часом для більшої конкретизації до назви додають невеликий (4-5 слів) підзаголовок. Аспект вивчення подається через двокрапку або в дужках.

У назві не слід використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів: «Дослідження питання...», «Дослідження деяких шляхів...», «Шляхи...», «Проблеми...», «Деякі питання...», «Матеріали до вивчення..», «До питання...» та ін., в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми.

Назва дисертації згодом може коригуватися, особливо після завершення наукового дослідження. Вона підлягає самоперевірці з боку здобувача, а також аналізу опонентів, провідної установи, організації, де виконана робота, експертної комісії спеціалізованої вченої ради.

Аналіз назви дисертації здійснюється за двома аспектами:

• на відповідність меті, завданням, науковим результатам і висновкам дисертації;

• на відповідність паспорту спеціальності.

Згідно з першою вимогою назва дисертації має обов’язково містити в концентрованому вигляді об'єкт і предмет дослідження, основний науковий результат або узагальнене визначення вирішуваної наукової проблеми, інколи зазначати галузь використання.

З кожної спеціальності є так званий паспорт спеціальності, який розробляється спеціалізованою вченою радою і затверджується ВАК України. В паспорті спеціальності вказуються її шифр і назва, а також галузі наук, за якими присуджуються наукові ступені (історичні, педагогічні, технічні тощо). Завдання полягає в тому, щоб назва дисертації відповідала за змістом спеціальності і галузі науки.

 

4. Складання індивідуального і робочого планів

 

Починаючи дисертаційну роботу, здобувач повинен розподілити свій час, спланувати його і після вибору теми взятися за її розробку.

Розрізняють два види планів: індивідуальний план роботи здобувача над дисертацією, який регламентує послідовність і термін роботи над окремими етапами роботи; робочий план і план-проспект дисертації, в яких фіксують послідовність і зміст розділів та підрозділів дисертації.

Індивідуальний план є основним керівним документом, в якому визначено науковий напрям, спеціальність, спеціалізацію, зміст, обсяг, термін навчання здобувача в аспірантурі і форми його атестації. В плані формулюють тему дисертації, яку виконують за робочим планом.

Науковий керівник допомагає аспірантові скласти робочий план його дисертаційної роботи. В обов'язки керівника входить також складання календарного графіка роботи здобувача. Крім того, науковий керівник:

• рекомендує необхідну літературу, довідкові, статистичні та архівні джерела за темою дослідження;

• здійснює систематичне консультування здобувача з питань змісту та організації написання дисертаційного дослідження;

• дає згоду на подання дисертації до захисту.

Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму наукового дослідження. Можливо, що в основу такого задуму буде покладено лише гіпотезу, тобто припущення, викладене на основі інтуїції (тобто на передбаченні чогось, що потребує попереднього вивчення). Навіть така постановка питання допоможе систематизувати та впорядкувати всю наступну роботу.

Попередній робочий план лише в загальних рисах дає характеристику об'єкта і предмета дослідження, однак з часом такий план може і має уточнюватися, хоча основна мета повинна лишатися незмінною.

Робочий план має довільну форму. Як правило, це план-рубрикатор, який складають з переліку розміщених за певним порядком розділів, підрозділів, рубрик, пов'язаних внутрішньою логікою досліджуваної теми. Такий план дає змогу в згорнутому вигляді подати досліджувану проблему в різних варіантах. Окремі рубрики плану бажано писати на окремих картках. Це дозволяє через механічні перегрупування карток віднайти найбільш логічну і прийнятну для даного дослідження схему їх розміщення.

На подальшому етапі роботи складають план-проспект, тобто план, який є реферативним викладом розміщених у логічному порядку питань, за якими в подальшому буде систематизовано весь зібраний фактичний матеріал. Необхідність складання плану-проспекту визначається тим, що систематичним включенням до такого плану все нових і нових даних його можна довести до остаточної структурно-фактологічної схеми дисертаційної роботи.

Здобувач має з'ясувати черговість і логічну послідовність намічених видів робіт, хоча завдання частіше виконують залежно від наявних можливостей та умов. Логічна послідовність диктується характером завдань. Поки не вивчено перший розділ, недоцільно переходити до іншого. Важливо починати роботу з найголовнішого, вирішального, на чому слід зосередити всю увагу. Це дасть змогу віднайти і оптимальні рішення, і оптимальну послідовність у вирішенні першочергових і другорядних завдань.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухомий характер і не повинен сповільнювати розвиток ідей і задумів дослідника при збереженні основного наукового напряму роботи.

З урахуванням специфіки творчого процесу в плані здобувача має бути все, що можна заздалегідь передбачити. У науці можливі й випадкові відкриття, однак не можна приступати до наукового дослідження, орієнтуючись лише на випадковість. Тверді знання і всебічне врахування можливих обставин при вирішенні складного наукового завдання відкривають дорогу науковому передбаченню, творчій діловій ініціативі й фантазії. Наукове дослідження може здійснюватись і без плану. Проте тільки планове дослідження дає змогу виявити, крок за кроком глибоко вивчити нові закономірності об'єктивної дійсності.