II. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналі­зом психологічного змісту структури злочинного діяння.

Основні елементи структури злочинного діяння:

- формування мети злочинної дії;

- мотивація і мотиви злочинної дії;

- прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії;

- спря­мованість і зміст злочинного наміру;

- способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

- досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.

Мета - як елемент зло­чинної дії виконує двояку функцію: по-перше, її функція полягає в усвідомленні правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге, функція мети - поява ба­жання досягнути певного результату.

Відношення між результатом і метою можуть виступати у формі:

- «невиконання» мети. Приготування до злочину і замах на здійснення зло­чину не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця;

- «виконання» мети. В результаті злочинного діяння особа от­римує те, на що вона розраховувала;

- «перевиконання» мети. Результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне завдання важких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи.

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найбільш повну інформацію про психологію злочинця дає характеристика мотивів злочину.

Більшість дос­лідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рухомою силою, психологічною причи­ною. Мотивація злочинної поведінки може бути:

- ситуативною, як правило, нетривалою, звернутою в часі і просторі, зазда­легідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому виз­начається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

- навмисною, відносно тривалою, розподіленою у часі і просторі, наперед підго­тованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотива­ція, як правило, відображає домінуючі орієнтації суб’єкта, і тому вона більш стійка.

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стержень її походження, а з іншого, - як результативна взаємодія особистості правопорушника з соціальним криміногенним середовищем.

Особливості мотивів злочинної поведінки:

- їх відносна антисоціальність, яка проявляється у вузькоособистісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспільним інте­ресам;

- переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над

духовними;

- домінування спонукань типу потягів, а не обов’язку;

- панування спонукань з найближчими цілями, а не з життєво важли­вими перспективами;

- низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цінностей, офіційно прийнятих у суспільстві.

Серед всіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поруч з іншими елемен­тами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через те по них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинно­го діяння, і самого злочинця, призначити вид і розмір покарання. Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про здійснення злочину чи утримання від нього.

Психологічні умови, за яких людина приймає рішення про здійснення злочину, також можуть бути різні:

- умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на здійснення замовно­го вбивства і терористичного акту). Уданому випадку рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

- умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на проду­мування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішення, яке приймаєть­ся при цьому викликає необдуману поведінку, що основана на пориві, а не на строгому розрахунку.

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії складають поняття «злочинний задум», в характеристиці якого виділяють:

- спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досягнення якого спрямоване злочинне діяння);

- зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утворенням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за здійснення (за підготування) злочину. Необхідно підкреслити: у структурі злочинного діяння суттєво саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливості злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діяння є способи, засоби і умови його здійснення. Важливість аналізу даного елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від використовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби вплива­ють на способи дії і на динаміку задуму. Спосіб здійснення злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички і т.д. Злочин набуває специфічну конк­ретність через спосіб його здійснення, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинцями. Спосіб здійснення злочину в тому числі вказує і на міру його соціальної небезпеки.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах його реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діяння, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ. Виявлення і аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівнику повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, назначити вид і розмір покарання, а також визначити шляхи перевиховання осіб, які здійснили злочин.