Уявлення про почуття любові й рефлексію

Слово «любов» складається з двох коренів «лю» і «бов» (бовваніти), де перше означає «світло», друге – «виднітися», «розвиднюватися», «даленіти», а разом буде «випромінювати світло». Звідси «любити» – це «бути світлом». Цікаво, що «людина» означає «потік світла самоусвідомлення».

З погляду психології, любити, на відміну від подобатися, співчувати, жаліти, кохати, є найвищим ступенем позитивного відношення (емоційно забарвлений зв’язок) до когось (чогось), який переміщує «предмет» любові у центр життєвих потреб й інтересів людини. Наприклад: любов до матері, родини, дітей, рідної землі, країни, професії, «хобі», мистецтва,… до Бога.

Любов відрізняється за різними сферами, предметами любові, тривалістю, інтенсивністю, видами і відтінками почуття, ступенем зрілості, вимірами в історичному часі, відмінностями у культурних практиках, ін. Давньогрецька мова розрізняє чотири види любові, кожен з яких має свою назву: еротична, пристрасна любов до чоловіка і жінки, до бога; любов-опіка до членів родини; братерська любов до друга; любов-присвячення себе іншому (жертвенна), тобто любов Бога до людини, матері до дитини.

В українській культурі кохання також виокремлюється як вид любові. Кохати можна чоловіка, жінку, або ж батьки люблять своїх дітей і кохають-викохують їх. У цьому розумінні кохання ближче до ніжної пристрасті. Любов ширше від кохання за змістом і тривалістю, бо кохання може як перерости в любов, набувши нових якостей, так і ні. Любов – це відповідальність за життя, добробут, здоров’я, стан, духовний розвиток і довголіття коханої людини.

У любові багато функцій: а) від задоволення фізичної, психічної і до задоволення соціальної і духовної потреби у любові; б) від народження дитини і до виховання особистості; в) від розвитку самоусвідомлення і до становлення образу «Я»; г) від забезпечення фізичного, психологічного, соціального і духовного здоров’я і до набуття довголіття; д) від заохочення, контролю і оцінювання і до створення первообразу; е) від супроводу дозрівання людства у лоні цивілізації права і до переходу та побудові ним цивілізації любові й духовної творчості, ін.

Крім того, любов-почуття має кілька рівнів: а) фізичний, або тілесний (дотики, обійми, поцілунки, голублення, пестування, пригощання, інтимні стосунки); б) психічний, або душевний (уважність, повага, визнання, співчуття, лагідність, захоплення, співпереживання, ін.); в) соціальний (підтримка, допомога, захист, взаємодія, ін.); г) духовний (довіра, дружба, духовне спілкування і співтворчість, взаємний розвиток у дусі свободи совісті, любові й істини).

Дослідження відносин між чоловіком і жінкою, подружжям, батьком і матір’ю, батьками, матерями та їх дітьми, між дітьми, співробітниками, партнерами, сусідами, знайомими, приятелями, товаришами, друзями, ін. свідчать про низький рівень соціальної спостережливості, міжособистісного і внутрішньо-особистісного інтелекту людей. А також про відсутність у 10% населення гену любові, про низький рівень розвитку любові в якості почуття, пізнання, механізму духовної саморегуляції, тощо.

Це спричинено як пізнавальною ідеологією, так і її відображенням у навчанні, вихованні, освіті, спрямованих на оволодіння людиною зовнішнім предметним світом і презентацію самої себе (подібно до вчинку Люцифера), а не Творця. Звідси виникають технічний і технологічний прогрес з усіма його наслідками – екологічна, антропологічна криза, руйнування родини, людини, мови, слова, мірності мислення, емоційна тупість, відставання розвитку інших видів інтелекту, тощо. Скажімо, поняття «використання» трудових ресурсів, людського матеріалу (капіталу), немов сировини, лісу, грошей, псує мову, калічить слово, приглушує життєтворчу енергію, зменшує тривалість життя. Відбувається програмування молодих поколінь на 2-х мірне мислення, яке веде до споживацького ставлення людей один до одного, природи і культури, життя і смерті, своєї появи у цьому світу, до самих себе, свого слова і енергії любові у власній плоті, ін.

Відсутність серед цілей навчання-виховання-освіти розвитку любові й рефлексивного мислення (звернення назад, зворотна, обернена перспектива), уваги до самопізнання внутрішніх психічних актів, емоційних енергетичних станів, не сприяє роздумам про свою та суспільну свідомість, зосередженню на змісті власних думок, відволіканню від зовнішнього, тілесного. Усе це веде до уникання духовного відчуття і досвіду (на відміну від роботи зовнішніх органів відчуття і досвіду опанування зовнішнім світом).

У той же час саме здатність до самозвіту про факти самосвідомості й самоаналізу власних енергетичних станів, емоцій, думок, почуттів є формою усвідомлення того, як людина може сприйматися-оцінюватися ін. людьми, Природою, Культурою (культурними практиками), Любов’ю як Особистістю, Богом Творцем. Це не просто знання чи розуміння самих себе, своєї енергії любові, а й вияснення того, як інші люди знають і розуміють нас, наші властивості, реакції, почуття, пізнання, уявлення, самосвідомість, ін.

У рефлексії виокремлюються 6-ть позицій, які характеризують взаємне відображення: людина, якою вона є в дійсності, якою вона бачить себе та іншого, плюс ті ж самі три позиції, але з боку іншого. Обернена перспектива витончено унаочнена в іконописі. Тут розгортається процес подвійного дзеркального відображення глядача і святого образу. А його смисл полягає у відтворенні особливостей енергетичного стану і любові один до одного.

Домінування природничого, економічного і технічного пізнання з 2-х мірним мисленням, яке охопило більшість населення, породило егоїстично-метричне відношення до зовнішнього світу, як до предметного середовища існування-споживання. І створило «господаря світу», який став перешкодою на шляху до взаємодії з природою, культурою, світом людей, до розвитку міжособистісних і внутрішньо особистісних відносин. А істинне пізнання людини, світу має формуватися, починаючи з системи відносин (емоційно забарвлених зв’язків), спілкування, тобто з уважності, визнання, поваги, приєднання, співпереживання, любові: «не з дії, а перед-дії, над-дії (надії), з миротворчої дії».

Пізнання – це не оволодіння світом, привласнення-підкорення собі чи маніпулювання людьми, бо «шукач істини» осліпне і буде бачити лише речі. Аби почути голос спільнот і особистостей, голос Буття, треба поставитись до нього як до Особистості. Агресія самотнього «Я» має стати спілкуванням, а бажання розділяти і володарювати – любов’ю-єднанням. Крім того, свобода у ролі любові людини до самої себе має вирости у любов, як свободу совісті, слова, вибору і відповідальності за себе та іншого.

Тому, носій статі, будучи розділеним (однією долею) і прагнучи єдності й цілісності, відчуває і усвідомлює, що єдність чоловічого і жіночого вища за їх споживацьке, тілесне і тимчасове. У ній ховається не тільки таїна душевного і духовного, а й таїна їх єдиної сутності, яка виявляє себе у їх взаємодії (без підкорення, привласнення, приниження, маніпулювання, образ, ін.) у духовній творчості…. Саме ця духовна єдність і є основою творення життя в усіх його проявах.

Цікаво:

1) Чому людина не готова жити у вимірі любові?

2) Які ознаки зрілої любові?

3) Які види любові має відкрити ХХІ ст.?

4) Чому Закон Божий вважають благословенням на здоров’я і довголіття?

5) Запишіть своє питання.

 

Зріє яблунька у садочку,

Гріє сонце її крізь туман,

Поливати деревце водою

Буду я із річки Йордан…

Берегтиму її дуже пильно,

Не пропали б турботи мої,
Аби сталось якось уранці

Золоті зірвати плоди…

 

(Айрени. Деревце самоусвідомлення опоетизовано в образі яблуньки, яку поливають з річки Йордан, в якій охрестився Син Божий).

 

х х х

 

Дивись – оголена самотність майоріє

В напруженні граничного буття…

І туга із коханням даленіє,

І чоловіче із жіночим зріє

В оновленій любові до життя,

 

В благоговінні до тепла і ласки,

У вдячності до подиху Буття,

До зорь вечірніх, слів із казки,

До образів з-за мрій,

Що марять з майбуття…

 

Родина – школа любові

Сім’я – насінина роду. Будучи малою групою, що заснована на шлюбі чи кровній або духовній спорідненості й функціонує на основі спільного побуту, матеріальної та моральної взаємодопомоги, сім’я є незамінною школою любові, фізичного, психічного, соціального, духовного здоров’я і довголіття.

До важливих форм життєдіяльності (функцій) сім’ї, які задовольняють її фізичні, психічні, соціальні й духовні потреби відносять:

1) економічну (забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб);

2) регулятивну (регуляція стосунків між членами родини на основі

моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію

особистого авторитету і влади);

3) репродуктивну (народження дітей, продовження роду);

4) виховну (первинна соціалізація дитини, вплив дітей на батьків та

систематичний виховний вплив родини на кожного свого члена);

5) сексуальну (реалізація сексуальних стосунків);

6) комунікативну (задоволення потреб членів родини у спілкуванні і

взаємодії один з одним і з соціальним середовищем);

7) рекреативну (організація розвивального дозвілля і відпочинку);

8) психотерапевтичну (ласкавість, увага один до одного, розуміння і допомога

один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування

іншого у його самореалізації й особистому зростанні), ін.

Почуття любові-опіки пронизує усі форми життєдіяльності родини і усі фази сімейного життя: залицяння; життя без дітей; народження дітей; виховання дітей; коли усі діти залишають родину; коли хтось з подружжя залишається один після смерті іншого.

Шлюб (давнє «злюбитися», урочиста обіцянка, домовленість) на відміну від сім’ї – це санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. Шлюб передбачає задоволеність людини від перебування у ньому, завдяки створенню умов для особистого щастя і особистісного зростання кожного члена родини. Основними мотивами взяття шлюбу є: інтимно-особистісний (бажаний партнер для кохання); морально-психологічний (духовно близький супутник життя); сімейно-батьківський (народження і виховання дітей) і господарсько-побутовий. Ієрархія мотивів визначає критерій вибору пари.

Істотною підставою для шлюбу є почуття любові, обумовлене сексуальною потребою, психологічними (в уважності, визнанні, прийнятті, підтримці, ніжності, дружбі), соціальними (в опануванні соціальних ролей, сценаріїв взаємодії, статусу в суспільстві) і духовними (у духовному спілкуванні й розвитку) потребами. Усі компоненти любові надзвичайно важливі: емоційний (симпатія, потяг до людини), раціональний (повага, усвідомлення і визнання гідності людини), поведінковий (уміння не тільки відчувати любов, а й у відповідний спосіб виявляти її для отримання власної радості через радість іншої людини). Тобто, якщо мені добре від того, що добре тобі, і якщо я хочу, щоб тобі було краще і роблю все для цього, то я тебе люблю.

Здатність любити залежить від уміння співпереживати, думати передусім не про себе, а про того, кого любиш. У зрілій любові єдність подружжя досягається при збереженні цілісності їхньої особистості, індивідуальності, відносної автономності, а у незрілій – за рахунок порушення цієї цілісності, залежності, страху втратити кохану людину, її прихильність. Тому, серед тих, хто уклав шлюб з любові й за спільністю поглядів водночас, найбільше задоволених, а там, де мотивами шлюбу були втеча від батьків, почуття обов’язку, пошук матеріальних благ, престиж, самотність, наслідування традиції, найбільше незадоволених ним.

Цікаво, що молодята основною сімейною цінністю вибирають кохання (75%), а молоді родини – народження і виховання дітей (90%), що свідчить про розвиток їх любові, набуття нею нових якостей. Нараховують 10-ть основних відмінностей між щасливими і нещасливими родинами: а) не мають єдиної думки з багатьох питань; б) погано розуміють почуття один одного; в) говорять слова, які дратують іншого; г) часто почуваються нелюбимими; д) не звертають уваги один на одного; е) відчувають незадоволену потребу в довірі; є) потреба в людині, якій можна довіритися; ж) рідко роблять компліменти один одному; з) змушені часто поступатися один одному; и) бажають, щоб їх любили сильніше.

До причин порушень комунікації у родинах відносять перевантаженість спілкування вторинними функціями (перевірка відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про одного і їхні стосунки). Крім того, надмірно центроване на партнері ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді, що формує особливий психоемоційний стан, який називається ревнощами (тиранічними, від ущемлення, зверненими).

Тиранічні ревнощі властиві авторитарним, егоїстичним, упертим людям, які вважають партнера своєю власністю. Ревнощі від ущемлення притаманні тим, хто страждає на комплекс неповноцінності, з тривожно-недовірливим характером. Звернені ревнощі є захисним механізмом, проекцією власної готовності до зради на партнера.

Будучи родинною емоційною хворобою, енергетичним мародерством, ревнощі є формою психічної агресії, засобом тримати жертву (донора) у полі постійного енергетичного (психічного) напруження, зриву, необхідності весь час доказувати любов і відданість. Ревнощі (противага справжній любові) – це хвороба душевно глухої, сліпої і черствої людини. (Тяжко серцю без любові, а тілу без серця). Не випадково сімейні трагедії на грунті ревнощів майже завжди завершуються розлученням.

Справжня любов не потребує доказів, у ній живуть єдиним диханням, вона унеможливлює недовіру. Лише від невігластва і примітивізму говорять: ревнує, значить любить. Ревнощі – різновид страху, коли хочуть зберегти за собою володіння якимось благом, але відчувають себе негідними, звідси підозра і недовіра. Ревнощі притаманні егоїстичним, самолюбивим і незрілим особам. «Сліпа любов» йде від тілесних пристрастей, тому, вона й трясе душу. Ревнощі – це також духовна, інтелектуальна і фізична обмеженість: ум не відає, що творить, тіло б’ється в пошуках сили, а страждає душа.

До сімейного вампіризму відносять постійне роздратування, причіпки, докори одного з подружжя. Тяжко жити в родині, де немає з ким поділитися, поговорити, не наражаючись на звинувачення і відразу, тяжко без емоційної підтримки близької людини (на цьому грунті розвивається остеохондроз шийного відділу). Вампірами стають не тільки свекрухи (тещі), а й невістка, зять, які у вічі насміхаються над старшими, не вітаються, не поважають їх думку (кому дістався добрий зять, той отримав сина, а коли навпаки – то загубив і дочку).

Часто хворі родичі вдома чи у лікарні постійними образами підтримують своє існування. Лежачи роками у ліжку, вони вимушені забирати психічну енергію в оточуючих. Стосунки порушують також невідповідні уявлення і стереотипи: «ти – дружина (чоловік), мати (батько), син (донька), отже повинна-повинен». Але любов здатна на чудо. Якщо ви хворому щиро, з любов’ю скажете, що це ви винні в його хворобі, довели його до такого стану, і зможете переконати його в цьому і вимолити прощення (а він і без того вважав, що у його хворобі винуваті ви і усі оточуючі), то відбудеться чудо – родич(ка), сусід(ка) почнуть оживати. З цієї миті докорінно змінюватиметься ваше життя, ви маєте забути про себе і почати жити для інших, служити і допомагати їм. Це не тільки принесе вам духовну радість і щастя, а й вилікує емоційні хвороби роду.

Згадаймо ті кроки, які треба зробити перед тим, як благати щось у Бога: простити тих, кого ви образили фізично, психічно. Простити тих, хто образив вас фізично, психічно. Просити прощення у Бога за те, що ви вели себе не так як Він очікував. Прийняти те, що на все Його воля. Помолитися про своє….

Сімейні вампіри живуть і мучаться довго, частенько довше своїх донорів: через те багато нещасливих доль, сімей, загублених талантів, хвороб. У той же час вампіри змушують вчитися правильно реагувати на енергетичні виклики, які постійно виникають у житті кожного. Зібравши на роботі, в транспорті, в громадських місцях брудну енергію, треба вдома одразу прийняти дощ-душ.

Якщо ваш чоловік п’ять днів на тиждень нормальний, а у суботу і неділю у нього вселяється біс, і це триває не один рік, то це означає, що він емоційно хворий і протягом п’яти днів трясе підлеглих, а у вихідні – членів родини. Тому, треба віднайти спосіб взаємодії з ним, аби не захворіли інші, особливо, діти.

Деякі види сімейного вампіризму виявляються після народження дитини, коли фізично і психічно виснажена дружина не спроможна достатньо уваги приділити своєму чоловіку. А він, замість того, аби розділити з нею тягар, показує незадоволеність, починає докоряти, принижувати, нехтувати, слухати свою ревниву матір, приятелів, мов, як йому не повезло, розважатись в іншому місці. А насправді, він не вміє любити і тягне з жінки останні сили (рідше це буває й серед жінок). Тисячі років тому вже знали, що родини, в яких не шанують молоду матір, залишають боги – і ті руйнуються.

Нормальне подружжя завжди буде казати один одному тільки хороше. Цим підтримується пси-поле любові, яка покриває багато гріхів. У родині ж, де відсутня любов, де всі залежать від обставин, виникає вампіризм, який успадковують діти. Тому, не дивно, що деякі з них відточують на вулицях і у школі свою майстерність мститися батькам або вчителям чи іншим дорослим. Батьки (рідше матері), які не дали своїй рідній дитині необхідної любові й ніжності, не можуть розраховувати на щасливу старість, здебільше їх діти залишаться до них байдужими. А якщо батьки їх постійно били чи у інший спосіб знущалися з дітей, то те ж саме може чекати і їх самих.

Важливою умовою становлення здорової родини є формування готовності особистості до шлюбу і сімейного життя. Фізіологічна зрілість свідчить про здатність стати фізичними батьками; соціальна готовність – про спроможність виконувати соціальні ролі й обов’язки, матеріально забезпечити сім’ю. Етико-психологічна готовність – про відповідні риси характеру, потреби, інтереси, навички, вміння. Етико-сексуальна готовність – про орієнтацію на спільність сексуально-еротичних переживань, спільну працю, відпочинок, виховання дітей.

Більш того, сім’я, як народження і виховання дітей, батьків, спілкування і становлення душевних відносин, опіки-любові протягом життя, є створенням того душевного пси-поля (гніздечка-лона), яке забезпечує подальший вихід-злет кожного члена родини у суспільне і духовне (вища соціальність) життя. Однак, соціально-психологічні дослідження рівнів здоров’я нинішніх сімей на Україні свідчать, що жінки-матері та їх діти, знаходячись у стані соціального пригнічення в родині й суспільстві, є вторинними чинниками і рознощиками емоційних захворювань серед населення. В середньому жінка-матір отримує на 30% меншу зарплату, а отже, і меншу пенсію, ніж чоловік з тією ж освітою у мускульному суспільстві. Як єдина годувальниця родини без батька (за умов поширення розлучень), вона не спроможна створити все необхідне для свого здоров’я і здоров’я своїх дітей на його 4-х рівнях. Отже, енергію почуття соц. несправедливості (приниження, дискримінації, відторгнення) її діти несуть через все своє життя і передають наступним поколінням, що й спостерігаємо. В основі суспільства брехні і жахів віднаходимо не олюднене ставлення до дружини-жінки-матері, яка має дарувати (зачинати-виношувати-народжувати-виховувати) дитину, яка є втіленням енергії світла мудрого слова і любові і батька, і матері.

Буденне життя у родині часто сприймається її членами як коло страждань, задоволення матеріальних бажань, одноманітної діяльності, емоційна втома. Виходячи за межі речей, маніпулювання і привласнення іншої людини для отримання відчуття управління реальністю і повноти життя, а, насправді, ще більшого страждання від постійно голодної волі до влади над близькими, особистість поступово усвідомлює роль заборони і обмежень у пси-полі інших людей. Це породжує нову якість її волі і спрямовує життєву енергію у соціально значиме русло, де чатують нові випробування і переживання, інша сфера межового, граничного світу пристрастей і спокус.

 

Цікаво:

1) Чому 98% дітей з дитячих будинків обирають антисоціальний шлях поведінки?

2) Чому сьогодні на Україні народжується тільки 3% здорових дітей?

3) Які помилки статевого виховання спричинюють холодність, зневагу, розпущеність і перешкоджають проявам нормальної сексуальності?

4) Які фактори погіршують генофонд країни?

5) Запишіть своє питання.

 

Ти, мов яблуко червоне,

Чи не час тебе зірвати?

Тонкостанна і рум’яна,

Чи не час й поцілувать?

Милий мій, цю мову туманну

Я не здатна ніяк зрозуміти,

Я Євфрат перейшла, немов п’яна,

І спалила мости дерев’яні,

Що ще треба зробить?

 

(Айрени. В образі дівчини опоетизована духовна освіта, а юнака – нерішучий молодий проповідник довголіття).

 

х х х

Ти мені не потрібна, ні…

Ні покою, ні сну мені…

Обпалила мене стрілою,

Й залишилась сама німою…

Якщо скажуть: стала водою,

Пить не буду, вуст не омию,

Немов та вода солона;

Якщо скажуть: стала лозою,

Не торкнуся твого вина…

(Айрени)

х х х

 

Садок, мов келих свіжого напою…

Бринить-кипить пелюстками весна

І п’янко пахне медом і лозою…

Гуде-тріпоче крильцями бджола.

Налитий цвітом він по самі вінця,

Торкаюся вустами солодкого вина…

В моєму опиняюся дитинстві

Й майбутнього чекаю знову я.

Тепер з майбутнього дивлюсь в минуле…

І білий рай далеко унизу.

Він в пам’яті моїй поснулій…

Його я серцем чую, ним живу.

Коли весняна піна кине мушлю

На берег вищих почуттів,

Знайду перлину у минувшому –

Любов із жалю встигла нарости.