Відкритий міжнародний університет розвитку людини

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

Інститут філології та масових комунікацій

 

 

Реферат

З дисципліни музеєнавство

На тему: «Концепція публічного музею в епоху гуманізму»

Виконала студентка другого курсу

Групи ТУ 21/15

Сліпенко Тетяна

 

Київ 2016

В античній філософській спадщині можна виокремити декілька концептуальних положень, які в тій чи іншій мірі послужили основою для формування концепції гуманізму в подальшому. Перш за все, це положення про те, що людина може мати незалежні і самостійні судження, якими вона керується у своєму житті і, відповідно, людина може бути вище всіх загальноприйнятих правил, традицій, думок. Це переконання було сформовано софістами, які стверджували, що «людина є мірою всіх речей».

У період Середньовіччя гуманістичні погляди розроблялися в рамках релігійних вчень. В епоху Відродження гуманізм вперше формується як ідеологічно-синтетична концепція, що ґрунтується на розвитку всієї системи гуманітарного знання. Гуманізм стає ідейною основою всіх форм духовної культури. В епоху Відродження вперше висувається ідея людяності.

Конкретно-історичний підхід до різних аспектів марксистського вчення дозволив зробити висновок стосовно гуманістичного потенціалу марксизму: саме гуманістичні мотиви марксистського вчення можуть зв’язати його з сучасністю, актуалізуючи певні ідеї і положення; головна вада гуманізму Маркса полягала в його самообмеженні вузькими класовими рамками; марксистська концепція гуманізму в якійсь мірі продовжила і розвинула гуманістичну тенденцію в еволюції соціального знання, одночасно деформуючи її, однобокість і тоталітаризм деяких постмарксистських світоглядно-методологічних установок сприяли подальшому перекрученню вказаної тенденції, перетворенню її у псевдогуманістичну. Марксизм багато в чому залишився під впливом класичної філософії, з її прагненням побудувати універсальні, всеохоплюючі системи.

У сталінський період «пролетарський гуманізм» ґрунтується на насильстві над особистістю, нещадній боротьбі з опозиційними верствами населення буцімто за побудову безкласового суспільства. У цьому випадку ортодоксальні марксисти намагались обґрунтувати досягнення начебто людських відносин шляхом запеклої боротьби, жорстокості і ненависті.

«Новий гуманізм», характерний для другої половини ХХ століття, складає систему заперечень тоталітаристського, антидемократичного режиму, в якому б конкретному соціально-політичному вигляді він не існував. У 50-ті роки в європейській соціально-філософській думці виразно простежуються два напрями гуманістичної орієнтації. Один з них пов’язаний з осмисленням людської долі у світлі можливостей і перспектив соціального поступу. Другий концентрує увагу на сучасних проблемах буття людини. Саме тоді виникають і активно впроваджуються різні соціальні проекти гуманізації людських стосунків на виробництві, у повсякденному спілкуванні. Показовою є концепція «якості життя» та «гуманістичного комунітаризму» (Е. Фромм). Широко розповсюджується екзистенціалістські проекти гуманізму: песимістичний (М. Гайдеґґер, Ж.-П.Сартр, А. Камю) і оптимістичний – «позитивний екзистенціалізм» (Л. Тренс, М. Поланті, Р. Мей, Д. Гелбрун).

На початку ХХІ століття проблема гуманізму стає особливо актуальною. Весь світ переживає дуже складний, відповідальний момент. З одного боку, гуманізм XVІІ –ХХ століть потребує переосмислення та адаптації до нових історичних умов. З іншого боку, суспільні трансформації, які відбуваються у межах сучасної цивілізації і є ознакою переходу від індустріальних до постіндустріальних суспільств, до нової якості, ведуть до зростання потенціалу не тільки суспільств, але і окремої людини. Індивідуалізація сучасної цивілізації може вести як до гуманізації людства, так і до дестабілізації світу.

Світ за останні півстоліття так змінився, що деякі соціально-культурні, політичні, естетичні, правові, економічні ідеали в цілому і гуманізму зокрема необхідно переглядати, уточнювати, особливо у зв’язку із загальною перебудовою світових економічних, політичних, військових, інформаційних відносин. Ідеали і принципи гуманізму будуть уточнюватись на принципах об’єктивного і реалістичного аналізу сучасної людини, її економічного, політичного, культурного і соціального світу.

У сьогоденні сучасний гуманізм визначають як світоглядну позицію, що базується на переконаннях:

¾ у наявності в людини, як представника людського роду, невичерпних можливостей особистісного розвитку, розгортання її активності – в таких напрямках, як цілепокладання волі, ініціативи, творчості;

¾ у тому, що вказані можливості можуть бути реалізовані кожним індивідом – за умови надання йому потрібної соціальної підтримки.

Історичний розвиток суспільства засвідчив, що у суспільні відносини людство намагалося внести зміни і удосконалити їх, прагнуло до їх гармонізації. Створюючи ідеал особистості, людство передбачало розвиток у ній фізичної досконалості, високих моральних якостей та розвинутої естетичної свідомості. У повчаннях і творчості мудреців, філософів, істориків цей ідеал набирав різного словесного вираження, але зміст залишався один – людяність.

Відомо, що кожний історичний етап людської цивілізації висуває свою мету і завдання, вимагаючи розробки відповідних шляхів їх реалізації.

Гуманістичний потенціал суспільства – це сукупність можливостей, які містяться у відповідних умовах для найбільш повного вияву на даному етапі розвитку самої сутності людини. Тільки в суспільстві і через суспільство людина може реалізувати свою сутність, своє призначення, свою мету.

Провідні вітчизняні філософи зазначають, що Україна повинна більш швидко йти шляхом розбудови суспільства, в якому гуманістичні ідеали мають посідати домінуюче місце в системі людських орієнтирів, а принципи гуманізму, людяності, поваги до особистості та її гідності стануть безумовними імперативами, нормами як офіційної політики, так і повсякденного життя. Визначальне кредо нашої гуманітарної політики, її світоглядний принцип – визначення людини вищою цінністю суспільства, а турботу про неї – головною функцією держави.

Методологічну основу гуманізації різних сфер життєдіяльності сучасного українського суспільства складає концепція «сталого людського розвитку» та теорія «людиноцентризму».

 

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»