Пенсійний вік населення у деяких зарубіжних країнах

Джерело: складено на основі статистичних даних.

У США існують дві принципово різні пенсійні системи: приватна накопичу­вальна та державна перерозподільна. Приватні пен­сійні фонди створюються окремими корпораціями. Накопичені кошти є джерелом для інвестицій в еко­номіку. На приватні пенсійні фонди в США припадає майже п'ята частина всіх фінансових активів країни [27].

Працівники зацікавлені зберігати безперервний стаж протягом тривалого часу (не менше 5 років), оскільки за кожен рік стажу пенсія збільшується на певний фіксований відсоток від заробітку. Пропра­цювавши безперервно в одній компанії все трудове життя, можна отримати додаткову пенсію у розмірі половини свого заробітку.

Громадяни мають право самостійно обирати пен­сійні плани: чи з фіксованими виплатами (DB – defined benefit), чи з фіксованими внесками (DC – defined contribution). Страхування планів з фіксованими вип­латами здійснюється спеціально уповноваженою Кор­порацією по забезпеченню приватних пенсій. У разі виникнення у Корпорації дефіциту коштів, він покри­вається з цільового фонду Корпорації, який форму­ється за рахунок внесків застрахованих компаній.

Майже 50% американців охоплено приватним пенсійним страхуванням. Третина з них користуєть­ся системою з фіксованими виплатами, третина - системою з фіксованими внесками, третина - поєд­нує дві системи. Приватна пенсійна система більш вигідна для осіб з високими заробітками. Для низькооплачуваних працівників основним джерелом є державна пенсійна система.

Фінансовий стан державної перерозподільної сис­теми в США, як і в більшості країн світу, дедалі погір­шується, оскільки перерозподільна система є саморуйнівною. Вона сформувалася за найбільш сприят­ливих демографічних умов. Однак скорочення народ­жуваності, підвищення тривалості пенсійного віку призвело до старіння населення, а відтак, і до знижен­ня ефективності перерозподільної системи.

У Великобританії поширені індивіду­альні пенсійні програми, які характеризу­ються здійсненням громадянами індивіду­альних накопичень через установи банків чи страхові компанії. Хоча індивідуальні пенсійні програми мають добровільний характер, участь у них стає обов'язковою у разі відмови від державних додаткових програм чи прог­рам компаній [27].

Програми компаній у Великобританії ідентичні аме­риканським приватним накопичувальним програмам. Накопичення коштів здійснюється через спеціальні пенсійні фонди, які створюються компаніями. З цього приводу існує таке поняття як англо-американський тип пенсійного страхування. Накопичені кошти інвес­туються у різні напрямки для забезпечення інвестицій­ного доходу.

Платежі в пенсійні фонди здійснюються як роботодавцями, так і працівниками. Британські пенсій­ні фонди вважаються найбільш прибутковими в Європі.

Причиною цього є те, що кошти фондів вкладаються в більш ризиковані, а відтак і більш доходні акції.

Держава стимулює громадян до участі у недер­жавній системі пенсійного страхування. Так, для осіб, яким більше 30 років, передбачена знижка на внесок за умови участі в приватній системі. І навпа­ки, якщо вони залишаються в державній системі, розмір внеску збільшується.

Через спеціальні пенсійні фонди здійснюються фіксовані виплати. Індивідуальні пенсійні програми передбачають фіксовані внески. Стимулювання участі в індивідуальних пенсійних програмах розпо­чалося у Великобританії ще з 1988 року. При цьому виявилося, що найбільш ефективною є участь в ін­дивідуальних пенсійних програмах, які мають обов'язковий характер.

У Німеччині існує система 3-х рівнів. Перший рівень являє собою інтеграцію 4-х окремих обов'язкових систем, які включають:

• обов'язкове пенсійне страхування для робітни­ків і службовців, а також для деяких категорій само-зайнятого населення;

• пенсійне забезпечення чиновників;

• допомога по старості для фермерів та членів їх­ніх сімей;

• пенсійне забезпечення за професійними група­ми (лікарі, адвокати, архітектори тощо) [27].

Страхові внески до першого рівня складають 19,2%. Особи, що працюють за наймом, сплачують половину цього внеску. Рівень пенсійних виплат становить приблизно 70% від "чистої" середньої за­робітної плати.

Таким чином, участь тільки в першому рівні пен­сійної системи дає можливість забезпечити достат­ній рівень життя в старості.

Накопичення коштів (другий рівень) здійснюється шляхом створення забалансових рахунків підприємств, з яких згодом виплачуються пенсії. Фактично пенсії виплачуються самими роботодавцями з оборотного ка­піталу підприємства. Така пенсійна схема є вигідною як для підприємств, так і для держави, оскільки кошти, на­копичені на позабалансовому рахунку, не оподаткову­ються і можуть інвестуватись підприємством у свій біз­нес. З іншого боку, державі немає необхідності здійсню­вати додаткове пенсійне забезпечення.

Однак негативним моментом такої форми пенсій­ного страхування є те, що збільшується ризик для пенсіонерів, оскільки в разі банкрутства підприємс­тва вони можуть втратити накопичені кошти. Нато­мість окремий пенсійний фонд може диверсифікувати ризики шляхом інвестування коштів в державні цінні папери, облігації місцевих органів влади та на­дійні компанії. З метою зменшення ступеня ризику в Німеччині створено спеціальний орган, який є гаран­том на випадок банкрутства підприємства. Фінансу­ється цей орган підприємствами, які здійснюють по­забалансове фінансування пенсійних програм.

І, нарешті, третій рівень пенсійного забезпечення здійснюється через створення приватного капіталу шляхом укладання угоди про страхування життя або про пенсійне страхування.