Другий етап творчості письменника (1932–1940).

Наступ тоталітарного режиму на національну культуру,масові репресії, суворий диктат партії в галузі літератури зумовили обмеження творчості митців. За таких обставин П. Тичина змушений був писати тенденційні вірші, сповнені публіцистичної та декларативної тональності, наповнені швидкоплинними гаслами, позбавлені художніх відкриттів.

1934 – зб. «Партія веде»

1938 – «Чуття єдиної родини»

1941 – «Сталь і ніжність»

Третій етап (1941–1956)

У роки війни відбулося оновлення духовних сил митця, свій талант присвятив перемозі над фашизмом. Твори цього періоду сповнені оптимізму, високості духу і героїзму народу.

1941 – «Ми йдемо на бій»

1943 – «День настане», «Я утверждаюсь»

1944 – «Перемагать і жить!»

1953–1958 – Голова Верховної Ради УРСР.

Четвертий етап (1957–1967) позначений активною громадською діяльністю.

1959 – «До молоді мій чистий голос»

1960 – «Зростай, пречудовий світе»

1964 – «Срібної ночі»

Літературознавець Ю. Лавріненко назвав творчу манеру письма Павла Тичини кларнетизмом, розуміючи його як «український варіант міжнародного символізму, всесвітнього космічного ліризму, а потім і як власного синтезу поетичного стилю».

Отже, кларнетизм – це синтетичний, неповторний стиль П. Тичини, в якому переплелися символістська й імпресіоністична манера з фольклорною й бароковою, це відкриття, його версія «небесної» України.

Визначальні прикмети кларнетизму П. Тичини: незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра; наскрізна музичність, ритмічність, мелодійність поетичної мови, що досягається завдяки алітераціям, асонансам, звуконаслідуванню, рефренам, поєднанню різних віршових розмірів, систем віршування; надзвичайно складне й багате асоціювання. Поет в імпресіоністичній манері фіксує мінливі, асоціативні враження людини від світу; основоположний символізм поетичної мови. Майже кожне слово в поезіях П. Тичини – символ, натяк на те, що сказати не можна, бо воно несказанне, невловимо-мінливе; жива, повсякденна, актуальна проблематика.

Конкретне, минуще розглядає крізь призму вічного, універсального.

Ці риси індивідуального стилю притаманні кращим збіркам поета: «Сонячні кларнети» (1918), «Плуг» (1920), «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921), Поступово, починаючи від збірки «Вітер з України» (1924), вони згасають.

«Арфами, арфами…»

Тема: зображення краси природи, прихід весни.

Провідний мотив: гімн весні, молодості, вірі в щастя.

Жанр: пейзажна лірика.

Художні засоби: епітети (плач перламутровий, золоті, голосні арфи), метафора (йде весна), повтори, порівняння (поточки, як дзвіночки), авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонні), алітерації, асонанси.

Римування перехресне.

Віршовий розмір – дактиль з хореєм.

У поезії передано відчуття наближення весни. Текст закодовано на трьох рівнях: ідеться про пору року в природі, про прихід життєрадісної юності ліричного героя і про весну воскресіння, відродження рідної землі.

Вражає асоціативне багатство твору: шум гаїв нагадує ліричному героєві мелодію арф; він просить чи то весну, чи кохану, чи Україну: «Ой одкрий // колос вій!». Ця метафора – заклик до молодої людини, молодої нації пильно, вдумливо й сміливо подивитися в майбутнє і бути готовими не тільки до злетів, а й випробувань: «Сміх буде, плач буде //Перламутровий».

Твір написано влітку 1914 р. напередодні Першої світової війни – початку змін у світі, що відкриють шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям XX століття.

Поет пророче відчув наближення цієї нової епохи та її суперечливу суть.

«О панно Інно…» (1915)

Жанр: інтимна лірика.

Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Ідея: показати неповторність і скороминущність спалаху почуття, самотність після згасання кохання.

Римування: кільцеве.

Рима: чоловіча (2 і 3 рядки), жіноча (1 і 4 рядки).

Віршовий розмір: 5-стопний ямб.

Епітет: зимовий вечір; метафора: любові усміх квітне; порівняння: очі; пам’ятаю, як музику, як спів; рефрен: О, панно Інно, панно Інно; неологізми: дитинно, злотоцінно.

«Ви знаєте, як липа шелестить…»

Жанр: інтимна лірика.

Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

Ідея вірша –оспівування краси ночі, напоєної любов’ю.

Композиційно вірш поділяється на дві частини, ліричний герой захоплено розказує про весняні ночі кохання, звертаючись до уявних співрозмовників.

Образи: ліричний герой; уявний співрозмовник, кохана; липа, гаї, тумани, місяць, зорі, солов’і; шелест, ніч, весна, сон, поцілунок, очі.

Віршовий розмір: нерівностопний ямб.

Художні засоби: риторичне запитання, риторичне ствердження, епітети, метафори, протиставлення, синекдоха – «дідугани» (дерева).

Вірш написаний чотиристопним ямбом, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне.

«Одчиняйте двері» (1918)

Тема – зображення за допомогою художніх образів української революції.

Ідея – піднесення ідеалізованого образу революції.

Жанр – громадянська лірика.

Провідний мотив – ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.

«Пам’яті тридцяти» (1918)

Вірш присвячений бійцям київського студентського куреня, що в кількості 300 чоловік полягли у нерівнім бою під Крутами 29 січня 1918 року, 30 з них поховані на Аскольдовій Могилі над Дніпром у Києві.

Це – цвіт української нації, щирi патріоти, які ділом довели свою відданість рідному краєві: Трагедія довго замовчувалася, тільки вірш поета нагадав про цей подвиг, збудив совість i свідомість українців.