Українська драматургія 20–30-х років

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЯК НОВИЙ ЕТАП В ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

 

Література 20 – 30-х рр. ХХ ст. творилася трьома шляхами: в УРСР, в Західній Україні, в еміграції. Провідною ідеєю літератури стає гуманізм, а носієм і виразником цієї ідеї – людина з її радощами, надіями, стражданнями, невдачами, перемогами. Ця ідея включає в себе цілу гаму проблем: соціальних, моральних, культурних.

Пафос української літератури окресленого періоду визначають: • людинознавчий вимір; • утвердження добра як дії; • пошуки смислу буття героїв.

У 20–30 рр. ХХ століття поезія, проза та драма вперше досягли різноманітного жанрового і мистецького вияву.

Поезія – найоперативніший жанр, що реагував на всі драматичні події початку ХХ ст. Саме вона сягнула найвищого рівня свого розвитку. Нею було закладено потужну національну традицію ліричного самовираження, випробувано різні версифікаційні можливості, що сприяло всебічному оновленню всієї української літератури ХХ століття.

НАЙВИЗНАЧНІШІ ПОСТАТІ ПОЕТІВ: Василь Чумак( 1900–1919). Збірка «Заспів», Василь Еллан-Блакитний (1894–1925).Збірка «Удари молота і серця», Микола Зеров (1890–1937) Збірка «Камена», Павло Тичина (1891–1967) Збірки «Сонячні кларнети», «Плуг», Михайль Семенко (1892–1937) Збірки «Кобзар», «В революцію», Максим Рильський (1895–1964) Збірки «Під осінніми зорями, Володимир Сосюра (1898–1965) Збірки «Місто», «Сніги» та інші, Євген Плужник (1898–1936) Збірки «Дні», «Рання осінь», Михайло Драй-Хмара (1889–1939) Збірка «Проростень», Павло Филипович (1891–1937) Збірки «Земля і вітер», «Простір», Микола Бажан (1904–1983) Збірки «Будівлі», «Гетто в Умані», Богдан Лепкий (1872–1941) Збірки «Вибір віршів», «Сльота», Богдан-Ігор Антонич (1909–1937) Збірки «Привітання життя», «Книга Лева», Євген Маланюк (1897–1968) Збірки «Стилет чи стилос», «Гербарій», Олег Ольжич (1907–1944) Збірка «Рінь», Олена Теліга (1906–1942).Збірка поезій, Оксана Лятуринська (1902–1970). Збірка «Гусла», Наталя Лівицька-Холодна (1902–2005) Збірки «Вогонь і попіл», «Сім літер».

ЖАНРИ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ

Історична поема (В. Сосюра «Тарас Трясило», «Мазепа»).	Філософська поема (М. Бажан «Розмова сердець», «Сліпці»).
Сонет (М. Зеров «Куліш», «Саломея», М. Драй-Хмара «Лебеді», М. Рильський «Сонет»).	Ідилія (М. Рильський «На узліссі», Б. Лепкий «Ідилія»).
Вірш-сугестія (В. Еллан-Блакитний «На чатах», «В розгулі», «Удари молота»).	Вірш-марш (В. Еллан-Блакитний «Бастилія», «Канонада»).
Поезія у прозі (В. Еллан-Блакитний «Україна»).	Медитація (Є. Плужник «Рання осінь»).
• Лірична поема (Є. Плужник «Галілей», «Канів», М. Хвильовий «В електричний вік», «Поема моєї сестри»).	Олександрійський вірш (у цьому жанрі працював М. Зеров).
Елегія (М. Зеров «Кримська елегія»).	Верлібр (М. Семенко «Поема повстань»).
Білий вірш (М. Рильський «Шопен»).	Драматична поема (М. Семенко «Ліліт»).

ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ

Патріотична лірика у 20–30-ті рр. була фактично заборонена, виявилася у творчості національних митців – В. Сосюри (поезія «Україні», поема «Мазепа»), В. Еллана-Блакитного «Повстання», «Україна» та ін.). На відміну від поетів, які жили в Україні, представники української діаспори досить гучно писали свої патріотичні твори (Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Телігата інші ).

Громадянська лірика розкриває суспільно-національні питання (М. Зеров «Класики»; П. Тичина «Скорбна мати», «Загупало в двері прикладом», «Голод»; В. Чумак «Офіра»; Гео Шкурупій «Для друзів, поетів, сучасників вічності», «Жарини слів»; М. Драй-Хмара «Поетові»; М. Рильський «Мова», «Троянди й виноград»; В. Сосюра«Я знаю силу слова»).

Філософська, яка осмислює буття людини (М. Зеров «В степу», «В пралісі»; М. Драй-Хмара «Під блакиттю весняною»; П. Филипович «Спартак», «Мономах»; М. Рильський «Молюсь і вірю»; Б.-І. Антонич «Різдво»).

Пейзажна лірика передає роздуми і переживання ліричного героя, викликані явищами природи (П.Тичина «Арфами, арфами …»,«Вітер»;В. Чумак «Білим жалем вечір кинув тіні»; М. Рильський «На білу гречку впали роси», «Я натомився од екзотики»; В. Сосюра «Рвав восени я шипшину», «Люблю весну», «Літо», «Осінь», «Зима»).

Виокремлюються мариністичні мотиви, де тема моря не тільки символізує долю людини у складних хвилях часу, а й стає образом світобудови (Є. Плужник «Синє море обгорнули тумани»; В. Поліщук «Прибій на морі», «Туман»; М. Драй-Хмара – цикл «Море», «Кримські цикади»; М. Рильський – цикл «Море й солов’ї»).

Інтимна лірика відображає переживання героя, пов’язані з особистим життям (П. Тичина «О панно Інно, панно Інно», «Ви знаєте як липа шелестить», «Цвіт в моєму серці», «Не дивися так привітно»; М. Рильський «Яблука доспіли, яблука червоні», «Лист до загубленої адресатки», «Поцілунок»; В. Сосюра «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг удаль загуркоче», «Васильки», «Марії»).

Урбаністична лірика, в якій оспівується індустріалізація країни, хаос індустріального міста (Д. Загул «Геліополіс»; І. Кулик «Ніагара»; М. Семенко «Місто»; Гео Шкурупій зб. «Психотези»; П. Тичина «Харків»; В. Сосюра «Криворіжжя», «Дніпрельстан», «Знову місто моє»; М. Бажан «Будівлі»).

ЖАНРИ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ

ТЕМАТИКА ПРОЗОВИХ ТВОРІВ

Революційна, тема «зайвих людей» (романтизація терору як неминучої сили самоутвердження революції) (М. Хвильовий, Ю. Яновський);

тема колективізації (Г. Епік «Перша весна», П. Капельгородський «Знищити як клас»);

тема інтелігенції, тема культурної революції (В. Підмогильний, М. Хвильовий «Вальдшнепи»);

тема національного визволення (Ю. Яновський);

селянська тематика (А. Головко «Бур’ян», Г. Косинка «За земельку»; К. Гордієнко «Діти землі»);

тема голодомору (В. Підмогильний «Проблема хліба»; О. Досвітній «Сірко»);

тема махновщини (В. Підмогильний «Третя революція»);

тема села і міста (В. Підмогильний «Місто»);

виробнича тематика (О. Копиленко «Народжується місто», Ю. Шовкопляс «Інженери»);

тема ролі жінки в суспільстві (Гео Шкурупій «Жанна-батальйонерка»);

тема козаччини, боротьби з іноземними загарбниками (З. Тулуб «Людолови», О. Назарук «Роксоляна…», Б. Лепкий «Мазепа»).

НАЙВИЗНАЧНІШІ ПОСТАТІ ПРОЗАЇКІВ: Микола Хвильовий (1893–1933) «Я (Романтика)», «Мати», «Вальдшнепи». Григорій Косинка (1899–1934) «За земельку», «На золотих богів», «В житах». Валер’ян Підмогильний (1901–1937) «Місто», «Невеличка драма». Юрій Яновський (1902–1954) «Вершники», «Майстер корабля», «Чотири шаблі». Остап Вишня (1889–1956) «Чухраїнці», «Сільські усмішки», «Моя автобіографія». Віктор Петров (Домонтович) (1894–1969) «Дівчина з ведмедиком», «Аліна й Костомаров».

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ 20–30-х років

Традиційному (класичному). Харківський драматичний театр ім. І. Франка на чолі з Гнатом Юрою на основі психологічно-побутової традиції «театру корифеїв», творчо переосмислений для створення нового революційного сценічного мистецтва. Репертуар: «Мартин Боруля», «Суєта», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «97» М. Куліша.

Експериментальному (авангардному) театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом

модерний національний театр, орієнтований на європейські досягнення (мистецтво має бути відділене від політики). Репертуар: «Цар Едіп» Софокла, «Макбет» В. Шекспіра, «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Комуна в степах», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша.

Відповідно до нових тенденцій у театральному житті українська драматургія 20–30-х рр. ХХ ст.

розвивалася інтенсивно – від революційних агіток до психологічної модерної драми. Вітчизняні митці працювали на перетині традиції «корифеїв», зарубіжної класики та авангарду, сміливих пошуків національного модернізму.

Новаторські риси: у п’єсах з’явився новий тип героя; поєдналися драматичне, ліричне, комічне, сатиричне, філософське начала; національні проблеми ставилися у рівень вселюдських.

НАЙВИЗНАЧНІШІ ПОСТАТІ ДРАМАТУРГІВ: Микола Куліш (1892–1937) «Мина Мазайло», «Патетична соната. Яків Мамонтов (1888–1940) «Республіка на колесах». Іван Дніпровський (1895–1934) «Яблуневий полон», «Любов і дим». Євген Плужник (1898–1936) «Змова в Києві». Володимир Винниченко (1880–1951) «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь». Іван Кочерга (1881–1952) «Свіччине весілля» «Майстри часу»

ХХ століття для української літератури, з одного боку, – плідне, оскільки дало нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів, а з іншого боку, – це період трагічного винищення великого культурного пласту, яке відкинуло вітчизняну літературу в її розвитку на кілька десятиліть назад.