Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒжерела та ≥стор≥ограф≥€ ≥стор≥њ ”крањни

≤—“ќ–≤я ≤  ”Ћ№“”–ј ” –јѓЌ»

“≈ћј 1

ƒ∆≈–≈Ћј “ј ≤—“ќ–≤ќ√–ј‘≤я ≤—“ќ–≤ѓ ” –јѓЌ»

ѕлан

1. ”сн≥ та письмов≥ джерела.

2. –ечов≥ джерела.

3. ≤нш≥ ≥сторичн≥ джерела.

4. ¬≥тчизн€на ≥стор≥ограф≥€.

5. ≤ноземн≥ ≥сторики ”крањни.

 

1. ”сн≥ та письмов≥ джерела

≤сторичн≥ джерела Ц це все те, зв≥дки ми д≥знаЇмос€ про ≥стор≥ю. ¬они розпод≥лен≥ на дек≥лька тип≥в: усн≥, письмов≥, речов≥, л≥нгв≥стичн≥, зображальн≥, фото- ≥ к≥нодокументи, електронн≥ документи тощо.

Ќайб≥льш старий тип ≥сторичних джерел Ц це усн≥ джерела. «окрема, дитина д≥знаЇтьс€ про ≥стор≥ю своЇњ с≥мТњ в≥д своњх батьк≥в та ≥нших родич≥в. ” стар≥ часи б≥льш≥сть людей була неписьменими отже, вони могли отримувати лише усну ≥нформац≥ю. Ќа п≥дстав≥ таких опов≥дань ≥ переказ≥в виникли фольклорн≥ твори Ц народн≥ думи, легенди, п≥сн≥, що м≥ст€ть ц≥нну ≥сторичну ≥нформац≥ю. ¬ажливу роль продовжували в≥д≥гравати ≥ р≥зн≥ форми фольклору, зокрема, народн≥ п≥сн≥, присл≥вТ€ та анекдоти. ѕроте згодом ц≥ усн≥ ≥сторичн≥ св≥дченн€ були записан≥, тобто перетворилис€ на письмов≥ джерела.

ѕисьмов≥ джерела Ц це головне джерело наших знань про ≥стор≥ю ”крањни (≥ про ≥стор≥ю взагал≥). ¬они дуже р≥зноман≥тн≥. Ќайб≥льш чисельними Ї документи Ц письмов≥ тексти, що мають правове значенн€. Ѕудь-€ка державна чи недержавна установа або орган≥зац≥€ створюЇ та отримуЇ дуже велику к≥льк≥сть р≥зноман≥тних документ≥в. Ѕ≥льш важлив≥ з них збер≥гаютьс€ в спец≥альних установах Ц арх≥вах.  р≥м загальнодержавних арх≥в≥в ≥снують р≥зноман≥тн≥ арх≥ви орган≥зац≥й, установ, ф≥рм та особист≥ арх≥ви окремих людей. ¬ ц≥лому арх≥ви мають ун≥кальну ≥сторичну ц≥нн≥сть. ¬ ”крањн≥ дуже багато арх≥вного матер≥алу загинуло п≥д час в≥йн. ѕроте саме арх≥вн≥ матер≥али Ї основним джерелом ≥нформац≥њ дл€ в≥дтворенн€ ≥сторичних под≥й принаймн≥ останн≥х трьох-чотирьох стол≥ть. јле до нас д≥йшла певна к≥льк≥сть документ≥в ≥ з б≥льш ранн≥х епох, починаючи в≥д грецьких м≥ст на ѕ≥вдн≥ ”крањни у I тис. до н. е.

—еред под≥бних документ≥в найб≥льше значенн€ мають актов≥ та д≥ловодн≥ документи, €к≥ в≥дом≥ ще з час≥в  ињвськоњ –ус≥: уставн≥ грамоти, р≥шенн€ державних та м≥сцевих установ, р≥зноман≥тн≥ угоди, даруванн€ тощо. ƒ≥йшли до нас ≥ правов≥ документи Ц зб≥рки закон≥в та ≥нших нормативно-правових акт≥в, починаючи з Ђ–уськоњ ѕравдиї ярослава ћудрого. “ак само важлив≥ статистичн≥ матер≥али. Ќайдавн≥ш≥ статистичн≥ матер≥али в ”крањн≥ в≥дом≥ з XVI ст., коли стали пер≥одично проводитись люстрац≥њ Ц описи державних маЇтк≥в на територ≥њ –еч≥ ѕосполитоњ.

«начними Ї також нарративн≥ письмов≥ джерела Ц тобто письмов≥ матер≥али, що м≥ст€ть розпов≥дь (нарратив) про т≥ чи ≥нш≥ под≥њ. Ѕезумовно, найважлив≥шими серед них Ї власно ≥сторичн≥ твори. Ќайдавн≥ш≥й ≥сторичний тв≥р Ђбатька ≥стор≥њї, давньогрецького ≥сторика V ст. до н. е. √еродота вже м≥стить матер≥ал з ≥стор≥њ —к≥ф≥њ (це територ≥€ сучасноњ ”крањни). ѕевн≥ в≥домост≥ про населенн€ зустр≥чаЇмо ≥ в л≥тератур≥ ƒавнього —ходу, зокрема, в хрон≥ках асс≥р≥йських цар≥в. ¬ подальш≥ часи про територ≥ю ”крањни писали грецьк≥, римськ≥, в≥рменськ≥, готськ≥, арабськ≥, Їврейськ≥ та ≥нш≥ автори.

Ћише з ’ ст. н. е. починаЇтьс€ традиц≥€ власного украњнського (давньоруського) регул€рного л≥тописанн€. ¬идатн≥ памТ€тки украњнськоњ ≥сторичноњ думки Ц давньоруськ≥ л≥тописи, зокрема, Ђѕов≥сть минулих л≥тї. “радиц≥њ л≥тописанн€ збереглис€ до XVII ст. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ ≥снував под≥бний жанр Ц хрон≥ки.  р≥м того, вс≥ подальш≥ ≥сторичн≥ прац≥ ≥ сам≥ Ї водночас джерелом з ≥стор≥њ ”крањни дл€ сучасних науковц≥в.

ќкремо сл≥д вид≥лити спогади (мемуари) та щоденники видатних ≥сторичних постатей та ос≥б, що були безпосередн≥ми св≥дками визначних ≥сторичних под≥й.

ѕри тому до сьогодн≥ важливу роль продовжують в≥д≥гравати ≥ноземн≥ джерела з ≥стор≥њ ”крањни. „астково це могли бути твори самих украњнц≥в, €ких важка дол€ часто заносила на чужину, в ем≥грац≥ю. « ≥ншого боку, це могли бути ≥ншомовн≥ твори представник≥в сус≥дн≥х народ≥в, ≥стор≥€ €ких була т≥сно повТ€зана з ”крањною. ÷е, зокрема, ≥сторики з ѕольщ≥, –ос≥њ, “уреччини, ”горщини, Ќ≥меччини, Ўвец≥њ, ≤тал≥њ та ≥нших крањн. ќкрему групу складають твори представник≥в ≥нших, неукрањнських народ≥в, що мешкали на територ≥њ сучасноњ ”крањни: Їврењв, пол€к≥в, кримських татар, н≥мц≥в тощо.

«начна частина твор≥в в≥домих украњнських ≥сторик≥в, таких, €к ћ.  остомаров, ƒ. Ѕагал≥йћ. √рушевський була написана рос≥йською мовою. ≤нод≥ взагал≥ важко однозначно визначити, чи був даний ≥сторик украњнським або рос≥йським. ќтже, в ц≥лому значну частину рос≥йськомовних ≥сторичних твор≥в щодо ≥стор≥њ ”крањни сл≥д вважати власно украњнськими.

« 1776 р. у Ћьвов≥, з 1812 р. у ’арков≥, з 1828 р. в ќдес≥ та з 1835 р. у  иЇв≥ почали виходити пер≥одичн≥ виданн€ Ц газети та журнали. «вичайно дл€ ≥сторик≥в досл≥дженн€ пер≥одичних видань Ї одним з пров≥дних джерел ≥сторичноњ ≥нформац≥њ.

Ќадзвичайно ц≥кавими можуть бути також ≥нш≥ друкован≥ матер≥али Ц пол≥тичн≥ лист≥вки, рекламн≥ обТ€ви, нав≥ть б≥лети до зоопарку чи ресторанн≥ меню. Ѕудь-€ка книга теж Ї багатогранним ≥сторичним джерелом.

¬ останн≥ дес€тил≥тт€ у всьому св≥т≥ дуже пожвавивс€ ≥нтерес до так званоњ Ђмалоњ ≥стор≥њї, тобто ≥стор≥њ способу житт€ окремих людей. “ому будь-€к≥ листи, щоденники та ≥нш≥ матер≥али звичайних людей щодо њхн≥х звичайних справ теж можуть м≥стити надзвичайно ц≥нний ≥сторичний матер≥ал.

—еред письмових джерел в≥дносно р≥дк≥сними та дуже ц≥нними вважають еп≥граф≥чн≥ памТ€тки. ÷е давн≥ надписи на твердих матер≥алах Ц на побутових речах, на ст≥нах будинк≥в та храм≥в, на кам≥нн≥ та на уламках керам≥ки. Ќайчаст≥ше вони зустр≥чаютьс€ на старовинних некропол€х (цвинтар€х). “акож давн≥ надписи знаход€ть п≥д час археолог≥чних розкопок. «окрема, њх чимало знайшли у античних м≥стах на ѕ≥вдн≥ ”крањни. ≤нод≥ за особливо спри€тливих умов можуть зберегтис€ ≥ надписи на нест≥йких матер≥алах. «окрема, великий ≥нтерес викликали знах≥дки археологами берест€них грамот Ц надпис≥в на берест≥, що збереглис€ у де€ких м≥стах  ињвськоњ –ус≥.

–ечов≥ джерела

” перв≥сному сусп≥льств≥ писемн≥сть була нев≥дома. „асто Їдине, що д≥йшло до нас в≥д тих час≥в Ц це певн≥ матер≥альн≥ залишки людськоњ д≥€льност≥, тобто артефакти Ц предмети, €вно оброблен≥ чи зм≥нен≥ людьми. ѕошуком под≥бних артефакт≥в займаютьс€ археологи. јрхеолог≥в часто називають Ђ≥сториками з лопатоюї, бо под≥бн≥ матер≥альн≥ залишки здеб≥льшого похован≥ п≥д шаром ірунту. ƒл€ дописемних час≥в ≥стор≥њ ”крањни археолог≥чн≥ матер≥али залишаютьс€ головним ≥сторичним джерелом.  лючове пон€тт€ археолог≥њ Ц пон€тт€ археолог≥чноњ культури. ÷е в≥дносно однор≥дний комплекс речей, €кий ≥снував прот€гом певного часу на Їдин≥й територ≥њ. Ѕувало, що одну археолог≥чну культуру зм≥нювала зовс≥м ≥нша. ƒл€ археолог≥в це Ї св≥дченн€м приходу ≥ншого населенн€. ћ≥сц€, де знаход€ть значну к≥льк≥сть археолог≥чних матер≥ал≥в Ц археолог≥чн≥ памТ€тки. ÷е можуть бути сто€нки перв≥сних людей, стар≥ городища та селища, могильники, кургани тощо.

«вичайно, робочий ≥нвентар сучасних археолог≥в жодним чином не зводитьс€ до лопати та щ≥тки. ћетодика археолог≥чних досл≥джень добре розроблена та продовжуЇ вдосконалюватись. ѕ≥д час розкопок археологи ретельно ф≥ксують знаходженн€ речей та ≥нших залишк≥в за допомогою фотограф≥й, схем та малюнк≥в, €к на площ≥, так ≥ по р≥зним шарам ірунту (тобто досл≥джують стратиграф≥ю памТ€ток). ¬они застосовують р≥зн≥ х≥м≥чн≥ речовини дл€ ф≥ксац≥њ знах≥док, компТютери Ц дл€ статистичноњ обробки даних, часто займаютьс€ науковою реставрац≥Їю знайдених предмет≥в.

јрхеологи ”крањни активно застосовують р≥зноман≥тн≥ техн≥чн≥ засоби. “ак, найб≥льш сенсац≥йна знах≥дка украњнських археолог≥в Ц в≥дкритт€ поселень-г≥гант≥в (протом≥ст) трип≥льськоњ культури зроблена за допомогою аерофотозйомки. «араз почали застосовувати ≥ фотограф≥њ з супутник≥в. « 60-х рр. ’’ ст. украњнськ≥ археологи пл≥дно займаютьс€ ≥ п≥дводною археолог≥Їю на „орному та јзовському мор€х та на ƒн≥пр≥. Ќаприклад, вони знайшли залишки грецькоњ галери з вантажем донецького вуг≥лл€.

« археологами т≥сно сп≥впрацюють представники багатьох ≥нших спец≥альностей. ’≥м≥ки займаютьс€ анал≥зом знайдених металевих речей та ≥нших предмет≥в. ‘≥зики розробили досить точн≥ методи рад≥о≥зотопного датуванн€ знайдених предмет≥в. «окрема, дл€ предмет≥в молодше 10 тис. рок≥в вир≥шальне значенн€ маЇ рад≥окарбонний метод, дл€ б≥льш давн≥х час≥в Ц кал≥й-аргоновий метод тощо. —утн≥сть рад≥о≥зотопних метод≥в пол€гаЇ в тому, що у стародавн≥х речах набагато меншим Ї в≥дсоток нест≥йких, рад≥оактивних ≥зотоп≥в, наприклад, атом≥в вуглецю C14 стосовно до C12. «начн≥ археолог≥чн≥ установи ”крањни зараз мають власн≥ ф≥зичн≥ лаборатор≥њ. —уттЇве значенн€ дл€ визначенн€ точноњ дати ≥сторичних под≥й мають також згадки про сон€чн≥ ≥ м≥с€чн≥ затьмаренн€, по€ву на неб≥ комет, €к≥ вм≥ють точно датувати астрономи.

√еологи за знах≥дками давн≥х ірунт≥в встановлюють давн≥ кл≥матичн≥ умови. Ѕотан≥ки займаютьс€ досл≥дженн€м рослинних залишк≥в, зокрема, залишк≥в культурних рослин. ƒуже важливими Ї також ботан≥чн≥ досл≥дженн€ пилку рослин ≥з р≥зних археолог≥чних шар≥в. «а сп≥вв≥дношенн€м пилку р≥зних рослин можна реконструювати еколог≥чн≥ умови давн≥х час≥в у в≥дпов≥дн≥й м≥сцевост≥. «оологи досл≥джують к≥стки св≥йських та диких тварин на археолог≥чних памТ€тках.

ѕерв≥сна ≥стор≥€ досл≥джуЇтьс€ ≥ такими науками €к етнограф≥€ (сучасн≥ прим≥тивн≥ племена јвстрал≥њ та јмазонки), ф≥лолог≥€ (топон≥м≥ка) тощо.

ƒуже важливе значенн€ дл€ п≥знанн€ нашого минулого мають дан≥ антрополог≥њ. јнтропологи вивчають, зокрема, к≥стки давн≥х людей. «а к≥стками вони можуть досить багато розпов≥сти про умови житт€ людей, де€к≥ њх хвороби ≥ нав≥ть точно реконструювати за черепом зовн≥шн≥й вигл€д людини. јнал≥зуютьс€ особливост≥ расового типу людей минулого. јнтропологи, звичайно, досл≥джують не т≥льки стар≥ к≥стки, а й сучасних живих людей. Ќадзвичайно важливого значенн€ зараз набули генетичн≥ досл≥дженн€, перш за все досл≥дженн€ генотипу (ƒЌ ) людей методами молекул€рного анал≥зу. “епер стало можливим безпосередньо визначати спор≥днен≥сть м≥ж собою представник≥в р≥зних народ≥в. ƒо реч≥, доведено близьку генетичну спор≥днен≥сть м≥ж собою вс≥х украњнц≥в. ј от рос≥€ни в б≥льшост≥ близьк≥ до украњнц≥в лише за Ђчолов≥чимиї генами. ј за Ђж≥ночимиї Ц набагато ближче до естонц≥в, ф≥н≥в та п≥вн≥чних н≥мц≥в. «араз розроблено ≥ методи вид≥ленн€ генетичного матер≥алу з≥ старих к≥сток.

¬ останн≥ дес€тил≥тт€ зб≥льшивс€ ≥нтерес до археолог≥чного досл≥дженн€ матер≥альних залишк≥в б≥льш близьких до нас епох. «окрема, археологи активно досл≥джують памТ€тки козацьких час≥в, в тому числ≥ ≥ на територ≥њ ’аркова. —ерйозним завданн€м Ї пошук ≥ перепохованн€ останк≥в воњн≥в ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. ¬ певних випадках так≥ розкопки фактично зливаютьс€ з сучасною крим≥нал≥стикою. «окрема, не т≥льки наукове, а й перш за все пол≥тичне значенн€ мало ви€вленн€ у ’арков≥ останк≥в розстр≥л€них чек≥стами польських в≥йськовополонених. Ќа м≥сц≥ розстр≥лу зараз побудований мемор≥ал. –ад€нська пропаганда багато дес€тил≥ть стверджувала, що полонених розстр≥л€ли н≥мц≥, проте крим≥нал≥сти п≥д час експертизи легко встановили ≥стину.

«вичайно, багато матер≥альних залишк≥в минулих час≥в знаход€тьс€ не п≥д землею, а на земл≥. ÷е перш за все р≥зноман≥тн≥ споруди. —еред таких споруд православний храм —в€того »оанна ѕредтеч≥ у м≥ст≥  ерч, що безперервно функц≥онуЇ з пер. пол. VIII ст. за вин€тком (1938-1989 рр.). « ’≤ ст. стоњть у  иЇв≥ храм —в€тоњ —оф≥њ, у „ерн≥гов≥ Ц ѕреображенський собор тощо. ѕод≥бн≥ памТ€ткиарх≥тектури Ц важливе ≥сторичне джерело.  р≥м того, на њхн≥х ст≥нах часто збереглис€ дуже ц≥кав≥ графф≥т≥ Ц приватн≥ надписи, €к правило зверненн€ до Ѕога чи записи про €к≥сь важлив≥ под≥њ. ¬еличною спорудою, що дос≥ прекрасно видна, Ї «м≥Їв≥ ¬али Ц гранд≥озна система оборонних вал≥в висотою до 10 метр≥в ≥ довжиною приблизно дв≥ тис€ч≥ к≥лометр≥в, що прот€гнулас€ через всю л≥состепову ≥ степову смугу ”крањни. ѓх в≥днос€ть перш за все до епохи гот≥в (≤≤≤ ст. н. е.), проте почали будувати њх ще у бронзову добу ≥ продовжували аж до монгольських час≥в. ’арактерними дл€ ”крањни Ї й п≥дземн≥ споруди Ц рукотворн≥ печери. —еред них Ї ц≥л≥ печерн≥ м≥ста, наприклад, у ’арков≥ п≥д центром м≥ста, знаменит≥ ‘еодос≥Їв≥ печери у „ерн≥гов≥, печери  иЇво-ѕечерськоњ лаври ≥ т.п. ¬ажливими ≥ ц≥нними пам'€тками арх≥тектури можуть бути ≥ в≥дносно нещодавн≥ споруди, наприклад, Ѕудинок ƒержпром у ’арков≥, побудований у 1925-1929 рр.

 р≥м споруд, до нас д≥йшли ≥ окрем≥ стар≥ реч≥ Ц рел≥кв≥њ. ÷е особливо стосуЇтьс€ ювел≥рних вироб≥в, предмет≥в культу, зброњ, стародавнього од€гу, сел€нських знар€дь прац≥ тощо. ¬ажливе значенн€ мають також звичайн≥ побутов≥ реч≥, повТ€зан≥ з житт€м видатних людей. ¬ останн≥ дес€тил≥тт€ бурхливо розвиваЇтьс€ техн≥чна археолог≥€ Ц збиранн€ та реставрац≥€ старих машин ≥ механ≥зм≥в. Ѕ≥льше в≥дом≥ колекц≥онери антикварних автомоб≥л≥в.

«береженн€м ≥ розшуком речових ≥сторичних джерел займаютьс€ спец≥альн≥ установи Ц музењ. ” музе€х ≥нод≥ збер≥гають ≥ ц≥нн≥ письмов≥ джерела. јле перш за все будь-€кий музей Ц це сховище саме речових та зображальних джерел.  р≥м державних ≥сторичних Ї також археолог≥чн≥, краЇзнавч≥, заводськ≥, шк≥льн≥, приватн≥ музењ тощо. ћузењ часто провод€ть ≥ значн≥ ≥сторичн≥ досл≥дженн€. «араз в ”крањн≥ ≥снуЇ понад 4 тис€ч≥ музењв.

3. ≤нш≥ ≥сторичн≥ джерела

«ображальн≥ джерела Ц тип ≥сторичних джерел, в €ких ≥нформац≥€ заф≥ксована у вигл€д≥ зображенн€. Ќайдавн≥ш≥ зображенн€ Ц це наскельний живопис, граф≥ка та скульптури камТ€ноњ доби. ¬ ”крањн≥ Ї памТ€тка перв≥сноњ граф≥ки св≥тового значенн€ Ц  амТ€на ћогила п≥д ћел≥тополем. —тародавн≥ петрогл≥фи Ц малюнки на скел€х Ц в≥дом≥ також у  риму. Ѕагато ≥нформац≥њ м≥ст€ть орнаменти ≥ малюнки на стародавн≥й керам≥ц≥, зокрема, доби трип≥льськоњ культури. « того ж часу в≥дом≥ ≥ керам≥чн≥ скульптури. « €зичницькоњ доби д≥йшло дек≥лька зображень словТ€нських бог≥в, серед них найб≥льш знаменитий Ц «бручський ≥дол. –≥зноман≥тн≥ фрески, малюнки на керам≥ц≥, статуњ та рельЇфи збереглис€ у античних м≥стах ѕ≥вдн€. Ќадзвичайно ц≥кавими Ї зображенн€, знайден≥ у степових курганах, зокрема, на ювел≥рних виробах ск≥фськоњ доби. Ќа курганах збереглис€ також р≥зноман≥тн≥ поховальн≥ камТ€н≥ стели, зокрема половецьк≥ ЂкамТ€н≥ бабиї.

ѕочинаючи з доби  ињвськоњ –ус≥ в≥дом≥ р≥зноман≥тн≥ ≥кони ≥ фрески з храм≥в. ≤нод≥ у храмах робили й малюнки ц≥лком св≥тського зм≥сту. “а головне Ц в≥д ц≥Їњ доби до нас вже д≥йшли книжков≥ ≥люстрац≥њ, перш за все м≥н≥атюри з л≥топис≥в. « винаходом друкарства до них додалис€ друкован≥ гравюри.  р≥м того, зТ€вл€ютьс€ картини, зокрема, дуже характерн≥ дл€ ”крањни козацьк≥ портрети (народн≥ картини, €к≥ часто називають Ђ озак ћамайї). « XVI ст. зТ€вл€ютьс€ вже чисельн≥ картини та малюнки, в тому числ≥ зображенн€ важливих под≥й та портрети ≥сторичних ос≥б. « того часу вже регул€рно почали створювати под≥бн≥ картини - Ђрепортаж≥ї та портрети, що служили головним зображальним джерелом аж до розповсюдженн€ фотограф≥њ. —еред картин сл≥д особливо вид≥лити також жанров≥ та побутов≥ картини з народного житт€, особливо поширен≥ у ’≤’ ст.

” ’≤’ ст. зТ€вилис€ ≥ перш≥ науково обгрунтован≥ ≥сторичн≥ реконструкц≥њ, тобто картини та малюнки, на €ких художник в≥дтворював певн≥ ≥сторичн≥ под≥њ або €вища, справжн≥х зображень €ких до нас не д≥йшло. —еред них найб≥льш в≥дома картина ≤лл≥ –еп≥на Ђ«апорожц≥ пишуть листа турецькому султануї. ” ’’ ст. багато малюнк≥в-реконструкц≥й створено за матер≥алами археолог≥чних досл≥джень. ѕод≥бн≥ реконструкц≥њ мають значенн€ самост≥йних ≥сторичних джерел. ¬ ц≥лому малюнки очевидц≥в та малюнки-реконструкц≥њ зберегли певне значенн€ ≥ дл€ досл≥дженн€ нов≥тньоњ ≥стор≥њ.

 артограф≥чн≥ джерела Ц це географ≥чн≥ карти територ≥њ ”крањни, переважно ≥ноземного виробництва. Ќайдавн≥ша з них Ц римська шл€хова карта IV ст. н. е., €ка вперше занотувала назви народ≥в, що насел€ли давню ”крањну. ƒрукован≥ зах≥дноЇвропейськ≥ карти XV-XVII ст. зберегли ≥нформац≥ю про територ≥ю ”крањни, починаючи з праць античних географ≥в, зокрема  лавд≥€ ѕтолеме€ (≤≤ ст. н. е.). Ќайб≥льш ц≥кава серед них Ц карта ”крањни французького ≥нженера √. де Ѕоплана (1647 р.). « XVIII ст. головна роль у створенн≥ карт ”крањни належить рос≥йським та австр≥йським в≥йськовим картографам. ” роки незалежност≥ ”крањна створила власне картограф≥чне виробництво.

—уттЇву роль також в≥д≥грають р≥зноман≥тн≥ схеми та кресленн€, зокрема, схеми земельних д≥л€нок, маЇтк≥в та споруд, €к≥ збережено в арх≥вах. јрхеологи також обовТ€зково робл€ть схеми та кресленн€ м≥сц€ розкопок.

 ≥нофотов≥деодокументи Ц це новий вид ≥сторичних джерел, що зТ€вивс€ п≥сл€ винайденн€ нових техн≥чних засоб≥в ф≥ксац≥њ зображень. Ќайдавн≥ший серед них Ц фотограф≥њ. Ќайдавн≥ш≥ фотограф≥њ, зокрема фотопортрети в ”крањн≥ зТ€вилис€ у 40-х рр. ’≤’ ст. ј про  римську в≥йну 1853-1856 рр. вже були зроблен≥ €скрав≥ фоторепортаж≥. « 20-х рр. ’’ ст. в≥дом≥ кольоров≥ фото. ¬же у 1896-1902 р. харк≥вський фотограф ј. ‘едецький зн≥мав ≥ демонстрував хрон≥кальн≥ к≥ноф≥льми. ѕот≥м в ”крањн≥ було створено дек≥лька студ≥й к≥нохрон≥ки. ¬  иЇв≥ зараз ≥снуЇ ÷ентральний державний к≥нофотофоноарх≥в ”крањни. «начну к≥льк≥сть фотограф≥й та к≥нодокумент≥в збер≥гають ≥нш≥ арх≥ви та музењ.

 р≥м зображень у ’≤’ ст. навчилис€ ф≥ксувати ≥ збер≥гати також звуки. ” звТ€зку з тим зТ€вилис€ також фонодокументи (ауд≥одокументи). Ќайдавн≥ш≥ з них Ц грамофонн≥ плат≥вки, що збереглис€ з перших рок≥в ’’ ст. ” 1924 р. у ’арков≥ почала роботу перша в ”крањн≥ рад≥останц≥€. ” 30-40 рр. ’’ ст. розповсюджуютьс€ магн≥тофонн≥ записи. ” 1931 р. режисером ƒзигою-¬ертовим був зн€тий перш≥й в ”крањн≥ звуковий документальний ф≥льм. « того часу к≥номатер≥али поступово набувають комб≥нованого ауд≥ов≥зуального зм≥сту. ” 1951 р. було створено перш≥ телецентри у  иЇв≥ та ’арков≥. Ќа телестуд≥€х ≥ в арх≥вах також збер≥гаютьс€ магн≥тн≥ пл≥вки ≥з записами телепередач. «араз проводитьс€ робота з переводу к≥но- ≥ в≥деоматер≥ал≥в на цифров≥ нос≥њ.

¬ останн≥ дес€тил≥тт€ ключове значенн€ набули р≥зноман≥тн≥ електронн≥ ≥сторичн≥ джерела, тобто ≥нформац≥€ на електронних нос≥€х, що призначена дл€ компТютер≥в, моб≥льних телефон≥в та дл€ мереж≥ ≤нтернет. «окрема, надзвичайно важлива ≥нформац≥€ збер≥гаЇтьс€ в електронних арх≥вах на сайтах та форумах, в тому числ≥ особистих блогах (наприклад ∆∆ Ц Live journal тощо). ќсобливе значенн€ мають сайти «ћ≤, де€к≥ з форумних сайт≥в ≥ сам≥ перетворились на потужн≥ «ћ≤. Ќаприклад, п≥д час под≥й Ђѕомаранчевоњ революц≥њї надзвичайну роль в≥д≥грали сайти Ђћайданї ≥ Ђ”крањнська правдаї. ≤сторичн≥ твори зараз часто м≥ст€ть ≥нформац≥ю з електронних сайт≥в.

Ќум≥зматичн≥ джерела Ц стародавн≥ та сучасн≥ грошов≥ знаки, тобто монети та паперов≥ грош≥. ÷е комплексний вид ≥сторичних джерел, водночас речових, письмових та зображальних. ≤нод≥ знаход€ть клади стародавн≥х монет. Ќум≥зматичн≥ джерела дозвол€ють робити численн≥ висновки щодо економ≥чноњ та пол≥тичноњ ≥стор≥њ ”крањни. Ќайдавн≥ш≥ монети на територ≥њ ”крањни ще у VI ст. до н. е. почали карбувати з бронзи давньогрецьк≥ м≥ста ѕантикапей (сучасна  ерч) та ќльв≥€ (поблизу сучасного ћиколаЇва). ѕерш≥ давньоруськ≥ монети в≥дом≥ з ’ ст. н. е. —еред них ≥ знаменита ср≥бна монета ¬олодимира ¬еликого, знак кн€жоњ держави €кого (тризуб) став гербом незалежноњ ”крањни. ѕроте у XII-XIV ст. головну роль в грошовому об≥гу на територ≥њ ”крањни в≥д≥гравали гривни Ц злитки ср≥бла р≥зноњ форми ≥ ваги.

 р≥м нум≥зматики Ц науки про грошов≥ знаки Ц ≥снуЇ ще дек≥лька под≥бних допом≥жних ≥сторичних дисципл≥н. «окрема, ≥нод≥ окремо вид≥л€ють бон≥стику Ц науку про паперов≥ грош≥ та ≥нш≥ ц≥нн≥ папери (вексел≥, акц≥њ, обл≥гац≥њ тощо). —фраг≥стика Ц наука про печатки на документах. ƒо нењ близьк≥ геральдика Ц наука про родов≥, м≥ськ≥ та державн≥ герби, а також емблематика Ц наука про ≥нш≥ символ≥чн≥ зображенн€. ѕоштов≥ марки, що зТ€вилис€ у ’≤’ ст., досл≥джуЇ ф≥лател≥€, поштов≥ картки Ц ф≥локарт≥€, ордени, медал≥, жетони та р≥зноман≥тн≥ значки Ц фалеристика. ≤снують також колекц≥онери ≥ досл≥дники багатьох ≥нших предмет≥в, зокрема р≥зноман≥тних етикеток та речей. ¬с≥ под≥бн≥ колекц≥њ, њхн≥ каталоги можуть мати неаби€ке значенн€ €к ≥сторичне джерело.

≤снують також ≥нш≥ допом≥жн≥ ≥сторичн≥ дисципл≥ни. Ќаприклад, генеалог≥€ займаЇтьс€ досл≥дженн€м родинних звТ€зк≥в окремих людей, що маЇ велике значенн€ дл€ в≥дтворенн€ б≥ограф≥й пров≥дних особистостей. ≤сторична метролог≥€ досл≥джуЇ стародавн≥ м≥ри довжини, ваги, площ≥ тощо. Ќадзвичайне значенн€ дл€ ≥сторик≥в маЇ ≥сторична хронолог≥€, тобто наука про стародавн≥ календар≥ та визначенн€ часу р≥зних ≥сторичних под≥й. Ќаприклад, у давньоруських л≥тописах могли рахувати початок нового року з 1 вересн€, 1 с≥чн€, 1 березн€. ѕри тому роки рахували не в≥д народженн€ ’риста (початку нашоњ ери Ц н. е.), а в≥д створенн€ св≥ту. ѕри тому ≥снувало ще й принаймн≥ три верс≥њ дати такого створенн€ (св≥тов≥ ери) Ц олександр≥йська (5493 р. до –≥здва ’ристова), антиох≥йська (5969 р.до –. ’.) та в≥зант≥йська (5508 р. до –. ’.). ƒл€ ≥нших час≥в та народ≥в труднощ≥ з датуванн€м ≥сторичних под≥й можуть бути ще набагато б≥льшими.

ƒе€к≥ допом≥жн≥ ≥сторичн≥ дисципл≥ни досл≥джують п≥д певним кутом зору виключно письмов≥ джерела. “ак, дипломатика вивчаЇ давн≥ документи. ѕалеограф≥€ досл≥джуЇ, €к зм≥нювалос€ написанн€ окремих букв ≥ здатна досить точно датувати будь-€кий рукопис. ” б≥льш широкому значенн≥ це Ц наука про вс≥ стародавн≥ писемност≥. “екстолог≥€ досл≥джуЇ тексти €к так≥, зокрема, з метою зТ€суванн€ њх авторства. јрхеограф≥€ Ц наука про найб≥льш правильн≥ методи публ≥кац≥њ письмових ≥сторичних джерел.

ќкремо сл≥д сказати про власно л≥нгв≥стичн≥ джерела з ≥стор≥њ ”крањни. “обто значна ≥нформац≥€ про ≥стор≥ю м≥ститьс€ у сам≥й мов≥. ѕо-перше, це загальн≥ дан≥ про лексику (словесний склад мови), зокрема, про запозиченн€ ≥ншомовних сл≥в. “ак≥ дан≥ розпов≥дають про культурн≥ звТ€зки м≥ж народами у р≥зн≥ епохи. ѕоходженн€ сл≥в вивчаЇ етимолог≥€. ѕо-друге, це генетичн≥ звТ€зки (сп≥льне походженн€) р≥зних мов, зокрема, украњнськоњ, на€вн≥сть у р≥зних мовах сл≥в сп≥льного походженн€. Ќаприклад, викликаЇ ≥нтерес на€вн≥сть значного пласту сп≥льноњ лексики у словТ€нських та давньо≥нд≥йських мовах. ќкреме ≥сторичне значенн€ маЇ ономастика Ц наука про власн≥ назви та ≥мена. —еред таких назв найб≥льш важлива дл€ ≥сторик≥в топон≥м≥ка Ц наука про географ≥чн≥ назви. √еограф≥чн≥ назви сам≥ по соб≥ можуть бути дуже ц≥нним ≥сторичним джерелом. ƒе€к≥ з них своњм походженн€м с€гають у сиву давнину, њх в≥к може складати понад пТ€ть тис€ч рок≥в. ќсобливо це стосуЇтьс€ де€ких г≥дрон≥м≥в Ц назв украњнських р≥чок. ќтже, р≥зноман≥тн≥ словники украњнськоњ та ≥нших мов, зокрема, етимолог≥чн≥, пор≥вн€льн≥ та топон≥м≥чн≥ Ї важливим ≥сторичним джерелом.

“аким чином, ≥сторики мають у своЇму розпор€дженн≥ досить р≥зноман≥тн≥ ≥ зм≥стовн≥ ≥сторичн≥ джерела. ѕроте ц≥ джерела Ї дуже нер≥вноц≥нними. —еред них ≥нод≥ зустр≥чаютьс€ €вн≥ п≥дробки. Ќабагато част≥ше джерело Ї справжн≥м, проте м≥стить неправдиву або тенденц≥йну ≥нформац≥ю. „асто буваЇ, що р≥зн≥ ≥сторичн≥ джерела суперечать один одному. јле ж ≥сторики навчилис€ з цим розбиратис€. ћетоди досл≥дженн€ ≥ узгодженн€ м≥ж собою р≥зних ≥сторичних джерел вивчаЇ окрема допом≥жна ≥сторична дисципл≥на Ц джерелознавство.

ѕро под≥њ далекого минулого ми часто маЇмо надто мало ≥нформац≥њ. ѕро багато з них не залишилос€ жодних ≥сторичних джерел, отже, ми, скор≥ш за все, вже н≥коли не д≥знаЇмос€ про них. јле про под≥њ останн≥х стол≥ть ми часто маЇмо б≥льше ≥нформац≥њ. ¬ так≥й ситуац≥њ завданн€м ≥сторик≥в Ї найб≥льш правильний ≥ обТЇктивний в≥дб≥р ≥ анал≥з ≥сторичних джерел. ≤сторики Ц жив≥ люди, отже, вони завжди Ї так чи ≥накше упередженими. ќдн≥ джерела привертають њх увагу, ≥нш≥ Ц н≥. јвжеж минуле здатне в≥дпов≥сти лише на т≥ запитанн€, €к≥ йому задають досл≥дники. ќтже, р≥зн≥ ≥сторики використовують р≥зн≥ методи≥сторичного досл≥дженн€. “обто вони залучають р≥зн≥ ≥сторичн≥ джерела, дають р≥зн≥ тлумаченн€ тих самих ≥сторичних джерел та по-р≥зному оц≥нюють њх значущ≥сть. “ому погл€ди ≥сторик≥в щодо ≥стор≥њ ”крањни зм≥нювалис€ з часом ≥ сьогодн≥ теж не Ї однаковими у р≥зних спец≥ал≥ст≥в. ≤стор≥ограф≥€ ”крањни Ц це ≥стор≥€ ≥сторичноњ науки.

¬≥тчизн€на ≥стор≥ограф≥€

Ќайдавн≥ш≥ памТ€тки украњнськоњ ≥сторичноњ думки Ц давньоруськ≥ л≥тописи. –егул€рне л≥тописанн€ почалос€ в  иЇв≥ у ’ ст. ј вже на початку ’≤≤ ст. монах-л≥тописець Ќестор додав до цього л≥топису передмову Ц Ђѕов≥сть минулих л≥тї, у €к≥й в≥н виклав ≥стор≥ю русин≥в починаючи в≥д б≥бл≥йного створенн€ св≥ту. “обто це був перший власно ≥сторичний тв≥р, при тому його автор у р€д≥ випадк≥в наводить р≥зн≥ верс≥њ ≥ њх критику. « того часу л≥тописи прот€гом дек≥лька стол≥ть залишалис€ Їдиною формою ≥сторичноњ думки. ѓх завжди писали на замовленн€ кн€з≥в, здеб≥льшого монахи, ≥нод≥ Ц бо€ри. ÷ентрами л≥тописанн€ були вс≥ значн≥ м≥ста –ус≥, але до нас д≥йшла лише Ђѕов≥сть минулих л≥тї з ранн≥м кињвським л≥тописом та њњ продовженн€ з √алича та ¬олин≥ (а також з Ќовгороду та —уздальськоњ земл≥). ѕравда, в≥дома також книга ймов≥рно ’ ст., тобто €зичницькоњ доби на к≥лькох деревТ€них дошках (ц≥ дошки не збереглис€). ÷е Ц так звана ¬елесова книга, знайдена у 1919 р. в селищ≥ ¬еликий Ѕурлук на ’арк≥вщин≥. ѕроте б≥льш≥сть вчених не в≥рить у њњ справжн≥сть, вважаючи п≥дробкою.

” XIV - XVI ст. традиц≥њ давньоруського л≥тописанн€ продовжилис€ у ¬еликому кн€з≥вств≥ Ћитовському та ѕольщ≥. «окрема, в≥дом≥ л≥тописи з ¬олин≥, Ћьвова,  иЇва та Ѕ≥лорус≥њ. «а загальною побудовою вони були под≥бн≥ до давньоруських: л≥тописц≥в ц≥кавили головн≥ пол≥тичн≥ под≥њ, ≥нод≥ Ц житт€ того монастир€ або м≥ста, де жив л≥тописець, €к≥сь найб≥льш≥ природн≥ катакл≥зми. √устинський л≥топис, складений, на думку досл≥дник≥в, у √устинському монастир≥ б≥л€ ѕрилук на „ерн≥г≥вщин≥, ймов≥рно, «ахар≥Їю  опистенським м≥ж 1623 ≥ 1627 роках на основ≥ багатьох давн≥х л≥топис≥в та польських джерел. Ћ≥топис м≥стить ц≥л≥сний виклад ≥стор≥њ ”крањни в≥д час≥в  ињвськоњ –ус≥ до Ѕерестейськоњ ун≥њ включно. ”  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ в 1674 р. був надрукований Ђ—инопсисї Ц перший п≥дручник з ≥стор≥њ ”крањни ≥ сус≥дн≥х народ≥в.

ќсобливе значенн€ серед л≥топис≥в др. пол. XVII - поч. XVIII ст. мають ≥сторичн≥ твори, присв€чен≥ козацьким в≥йнам. «в≥дси њх умовна назва Ц Ђкозацьк≥ї, Ђкозацько-старшинськ≥ї л≥тописи, хоч в≥д л≥топис≥в у традиц≥йному розум≥нн≥ вони значно в≥др≥зн€ютьс€. ƒо нас д≥йшли три найвидатн≥ш≥ козацьк≥ л≥тописи Ц —амовидц€ (про под≥њ 1648 Ц 1702 рр., в≥рог≥дний автор Ч –оман –акушка-–омановський), √ригор≥€ √рабТ€нки (1710 р., про под≥њ в≥д виникненн€ козацтва до 1709 р.) та —ам≥йла ¬еличка (1720 р., про под≥њ в ”крањн≥ 1648 Ц 1700 рр.). ¬ ус≥х цих л≥тописах не лише докладно розпов≥даЇтьс€ про ¬извольну в≥йну украњнського народу 1648-1654 рр., а й подаЇтьс€ економ≥чна, пол≥тична ≥ культурна характеристика крањни, подаютьс€ факти з ≥стор≥њ –ос≥њ, ѕольщ≥, ”горщини, Ўвец≥њ, ћолдови, “уреччини та ≥н. ƒжерелами козацьких л≥топис≥в були давн≥ украњнськ≥ л≥тописи, власн≥ спостереженн€, спогади сучасник≥в, документальн≥ матер≥али (ур€дов≥ оф≥ц≥йн≥ ≥ приватн≥ листи, акти, грамоти, ун≥версали), твори чужоземних ≥сторик≥в, народн≥ легенди, перекази тощо.

” 30-х pp. XVIII ст. нев≥домий автор склав Ђ ороткий опис ћалорос≥њї (рос. мовою) про под≥њ в≥д  ињвськоњ –ус≥ до скасуванн€ гетьманства в 1734 р. ” 1765 р. ѕетро —имоновський скомпонував Ђ раткое описание о козацьком народеї з описом под≥й в≥д найдавн≥ших час≥в до 1751 р. јвтором ЂЋетописца или описанн€ краткого знатнейших действ и случаевї про под≥њ в ”крањн≥ з 1506 по 1737 роки був, ≥мов≥рно, як≥в Ћизогуб. 1770 р. у ѕрилуках полковий обозний —тепан Ћукомський склав Ђ«≥бранн€ ≥сторичнеї з описом под≥й в ”крањн≥ у XIV - XVI ст. «а характером до л≥топис≥в належать памТ€тки мемуарноњ л≥тератури Ц щоденники-д≥ар≥уш≥ ј. ‘илиповича, ћ. ’аненка, я. ћарковича та ≥н.

јнон≥мна Ђ»стори€ русовї, написана у к≥нц≥ XVIII або на початку XIX ст. з викладом под≥й в≥д найдавн≥ших час≥в до 1769 р., завершуЇ давню л≥тописну традиц≥ю ≥ Ї м≥стком до новоњ украњнськоњ ≥сторичноњ науки, розпочатоњ Ђ≤стор≥Їю ћалоњ –ос≥њї ƒ. Ѕантиша- аменського (тт. 1-4, 1834 р.). ¬она м≥стить величезний фактичний матер≥ал з ≥стор≥њ ”крањни, причому загальну схему його викладенн€ насл≥дували ≥ подальш≥ загальн≥ прац≥ з ≥стор≥њ ”крањни. ѕроте в цьому твор≥ ƒ. Ѕантиш- аменський переходить на рос≥йськ≥ позиц≥њ щодо оц≥нки ≥сторичних под≥й. “обто в≥н на в≥дм≥ну в≥д автора Ђ≤стор≥њ рус≥вї фактично в≥дмовивс€ розгл€дати ≥стор≥ю ”крањни €к ≥стор≥ю окремоњ крањни.

¬загал≥ дл€ староњ украњнськоњ ≥стор≥ограф≥њ були характерн≥ дек≥лька ≥нтерпретац≥й минулого ”крањни. 1) корпус л≥топис≥в та хрон≥к, створених украњнським духовенством у XVI - XVII ст.; 2) Ђавтоном≥ськаї концепц≥€, представлена козацькими л≥тописами XVII - XVIII ст.; та 3) народницька ≥стор≥ограф≥€ XIX ст. ќсоблив≥стю цих ≥нтерпретац≥й - в≥дсутн≥сть континуњтету (наступництва) м≥ж ними, коли внасл≥док пост≥йного занепаду та асим≥л€ц≥њ вищих верств украњнського сусп≥льства кожна Ђноваї культурна ел≥та концентрувала свою увагу на ≥ншому, часом протилежному, аспект≥ минулого дл€ власного самоствердженн€. Ќаприклад, автори √устинського л≥топису чи Ђ—инопсисуї писали переважно про –юрикович≥в та про наново в≥дкриту дл€ украњнського сусп≥льства у XVI ст. кињвську ≥сторичну традиц≥ю, а на стор≥нках козацьких л≥топис≥в ц€ тема майже не була представлена.

ƒл€ козацького стану, €кий здобув владу силою в часи ’мельниччини, династичн≥ категор≥њ традиц≥йноњ ≥сторичноњ думки попередньоњ епохи не були корисними. “ому концепц≥€ украњнськоњ ≥стор≥њ, сформульована в прац€х козацьких л≥тописц≥в, пов'€зувала козацтво не з традиц≥€ми  ињвськоњ –ус≥, а з под≥бними соц≥альними групами, €к≥ н≥бито ≥снували ще задовго перед державою –юрикович≥в. ѕроте поступове злитт€ козацькоњ старшини з рос≥йським ≥мперським двор€нством призвело в особ≥ Ѕантиш- аменського до спроби Ђзлитиї ≥з Ђзагальнорос≥йськоюї також ≥стор≥ю ”крањни.

Ќатом≥сть у пер. пол. ’≤’ ст. виникаЇ народницька ≥стор≥ограф≥€, €ка фактично роз≥рвала зв'€зки з ≥стор≥ограф≥чною традиц≥Їю попереднього пер≥оду ≥ майже не зверталас€ до проблем ел≥тарних груп чи держави, натом≥сть зосереджувала свою увагу на ≥стор≥њ широких народних мас, висуваючи на перший план л≥нгв≥стичн≥ та етн≥чн≥ критер≥њ в украњнському ≥сторичному процес≥. ÷е, наприклад, Ђѕовесть об украинском народеї ѕ.  ул≥ша, численн≥ роботи ћ.  остомарова. ѕод≥бна зм≥на ≥нтерес≥в досл≥дник≥в тод≥ була загальноЇвропейським €вищем. ѕ≥сл€ ¬еликоњ французькоњ революц≥њ головну увагу стали прид≥л€ти ≥стор≥њ народ≥в, перш за все широких мас людей, особливо сел€н. ÷ей напр€мок думок отримав назву романтизм. –омантики захоплювались народною культурою, вони першими стали масово записувати фольклорн≥ твори, зокрема, в ”крањн≥ Ц народн≥ думи. «годом романтики сформулювали ≥дею пол≥тичноњ нац≥њ: тобто у кожного окремого народу маЇ бути ≥ окрема державн≥сть. —аме в добу романтизму виникаЇ сучасна л≥тература вс≥ма Ївропейськими мовами, в тому числ≥ ≥ украњнською. “обто це була доба нац≥онального в≥дродженн€.

ѕершою спробою под≥бного викладенн€ ≥стор≥њ ”крањни сл≥д вважати працю рос≥йською мовою я. ћарковича Ђ«аписки про ћалороссиюї (1798 р.). ÷е була по сут≥ перша спроба ц≥л≥сного викладенн€ ≥стор≥њ украњнського народу за проблемно-тематичним принципом, починаючи з≥ ск≥фськоњ доби. ѕроте доречно згадати, що сам я. ћаркович значною м≥рою спиравс€ на п≥дготовлен≥ дл€  атерини ≤≤ Ђќписани€ наместничестваї Ц ’арк≥вського,  ињвського та „ерн≥г≥вського, що м≥ст€ть докладну етнограф≥чну ≥нформац≥ю про населенн€ Ћ≥вобережноњ ”крањни. ќсобливо сл≥д в≥дзначити Ђќпис ’арк≥вського нам≥сництваї, п≥дготовлений у 1788 р. ≤. ѕеревЇрзЇвим. ¬ражаЇ ч≥тке визначенн€ цим автором украњнц≥в (вже зустр≥чаЇтьс€ саме цей терм≥н!) €к окремоњ нац≥њ: Ђ—ие роковое отделение ёжной от —еверной или ¬еликой –оссии преобразило навсегда оные жители так, что из того €вилась как будто бы иноплеменна€ кака€ наци€; от сего произошел малороссийский, украинский диалект как удельный €зык славенского племениї. ѕри тому ≤. ѕеревЇрзЇв ще й особливо п≥дкреслював етн≥чну ≥ культурну Їдн≥сть сх≥дних украњнц≥в ≥з зах≥дними, Ђиз √алиции и Ћодомерииї.

¬ пер. пол. ’≤’ ст. склалос€ три центри украњнського нац≥онального в≥дродженн€: у ’арков≥, Ћьвов≥ ≥ дещо згодом у  иЇв≥. ” Ћьвов≥ в≥дродженн€ почалос€ з д≥€льност≥ у 1787-1809 рр. –уського ≥нституту при Ћьв≥вському ун≥верситет≥. “ут пров≥дним ≥сториком, етнографом та арх≥в≥стом став ƒ. «убрицький (1777-1862 рр.). ¬≥н видав велику к≥льк≥сть ц≥нних матер≥ал≥в з ≥стор≥њ √аличини, проте п≥зн≥ше перейшов на в≥дверто пророс≥йськ≥ позиц≥њ Ђединства русского народаї, т. зв. москвоф≥льство. √алицьк≥ москвоф≥ли завз€то боролис€ проти польських заз≥хань на √аличину, ≥ при цьому намагались спиратис€ на допомогу –ос≥њ. ѕроте його д≥€льн≥сть створила умови дл€ по€ви будител≥в Ц перших ≥деолог≥в украњнського руху у «ах≥дн≥й ”крањн≥. ÷е перш за все Ђ–уська тр≥йц€ї Ц ћ. Ўашкевич, ≤. ¬агилевич та я. √оловацький. ¬они розгорнули широк≥ досл≥дженн€ у напр€мку ≥сторичного народознавства та етнограф≥њ, зокрема, √аличини та «акарпатт€.

” ’арков≥ центр досл≥дженн€ ≥стор≥њ ”крањни склавс€ довкола заснованого у 1805 р. ун≥верситету. “ам професор . —резневський почав у 1833 р. видавати зб≥рник Ђ«апорожска€ старинаї, де вперше побачили св≥т науков≥ розв≥дки про козацьке минуле, уривки з козацьких л≥топис≥в тощо. ≤. —резневський написав першу ≥стор≥ю —лоб≥дськоњ ”крањни. …ого учнем був ћ.  остомаров Ц пров≥дний ≥сторик, один ≥з засновник≥в першоњ украњнськоњ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ  ирило-ћефод≥њвського братства, автор його програмного документу Ђ нига бутт€ украњнського народуї (1846 р.).  остомаров прид≥л€в особливу увагу Ђнародному духуї, тобто нац≥ональному характеру ≥ ментальност≥, в≥н €скраво показав ментальн≥ розб≥жност≥ м≥ж украњнц€ми ≥ рос≥€нами. ѕроте виникла ц€ орган≥зац≥€ вже в  иЇв≥. “ам у 1834 р. був заснований ун≥верситет, першим ректором €кого став ћихайло ћаксимович (1804-1873 рр.), €кий заклав основи всього подальшого розвитку тут ≥сторичноњ науки. «окрема, за його ≥н≥ц≥ативою у 1843 р. почала роботу Ђ“имчасова ком≥с≥€ дл€ розбору давн≥х акт≥в при  ињвському, ¬олинському ≥ ѕод≥льському генерал-губернаторов≥ї, що видала 15 том≥в надзвичайно ц≥нних документ≥в з ≥стор≥њ ”крањни. ” ц≥й  ом≥с≥њ певний час працював ≥ “. Ўевченко. «годом у 1873 р. у  иЇв≥ були заснован≥ “овариство Ќестора Ћ≥тописц€ та ѕ≥вденно-«ах≥дний в≥дд≥л ≤мператорського рос≥йського географ≥чного товариства. ÷≥ установи почали у 1882 р. видавати часопис Ђ иевска€ старинаї, що став пров≥дним ≥сторичним журналом ”крањни.

—л≥д згадати також д≥€льн≥сть ќдеського товариства ≥стор≥њ та старожитностей, заснованого у 1839 р. ¬оно, а згодом також заснованний у 1865 р. в ќдес≥ Ќоворос≥йський ун≥верситет стали головним центрами досл≥дженн€ ≥стор≥њ ѕ≥вдн€ ”крањни (Ќоворос≥њ). «окрема, тут почалис€ регул€рн≥ археолог≥чн≥ розкопки античних м≥ст. ј. —кальковський надрукував ун≥кальн≥ документи канцел€р≥њ ¬≥йська «апор≥зького. ¬ ц≥лому прот€гом ’≤’ ст. археолог≥€ набула значного розвитку. ќсобливу увагу спочатку прид≥л€ли античним м≥стам ѕричорноморТ€ та ск≥фським курганам. ѕроте згодом археолог≥чн≥ досл≥дженн€ стали загальними. —л≥д в≥дзначити в≥дкритт€ у 1896 р. ¬. ’войкою трип≥льськоњ культури п≥д  иЇвом.

Ќа рубеж≥ ’≤’ - ’’ ст. в ”крањн≥ пл≥дно д≥€ла вже ц≥ла низка ≥сторичних товариств, ≥сторичн≥ кафедри пТ€ти ун≥верситет≥в ( ињв, ’арк≥в, ќдеса, Ћьв≥в, „ерн≥вц≥) та р€д ≥нших установ. ¬иходили ≥сторичн≥ часописи, був надрукований величезний масив ≥сторичних документ≥в р≥зних епох. –ос≥йський ур€д ускладнював працю украњнських ≥сторик≥в. «окрема, кафедри ≥стор≥њ ”крањни у ’арков≥,  иЇв≥ та ќдес≥ зТ€вилис€ лише п≥сл€ 1905 р. ѕроте в ц≥лому ≥сторична наука в ”крањн≥ тод≥ знаходилас€ на св≥товому р≥вн≥. ≤снували р≥зн≥ теч≥њ у науц≥ та пол≥тиц≥. “ак, ¬. јнтонович (1830-1908 рр.) був л≥дером народницького руху (у «ах≥дн≥й ”крањн≥ народник≥в називали народовц≥), що став наступником романтик≥в попередньоњ доби. ¬≥н прид≥л€в особливу увагу доб≥ ¬еликого кн€з≥вства Ћитовського та археолог≥њ. ћ. ƒрагоманов (1841-1895 рр.) перейшов на позиц≥њ Ђбездержавного соц≥ал≥змуї, в≥н був редактором першого безцензурного украњнського часопису Ђ√ромадаї у Ўвейцар≥њ. “ам в≥н сп≥впрацював ≥з знаменитим географом (≥ анарх≥стом) Ћ. ћечниковим. ќстанн≥й у багатотомному виданн≥ Ђ«емл€ ≥ людиї французькою мовою дав докладне висв≥тленн€ ≥стор≥њ ≥ географ≥њ ”крањни €к окремоњ Ївропейськоњ крањни. Ќатом≥сть у ’арков≥ працювала ≥сторик позитив≥стського напр€мку ќ. ™фименко, €ка видала у 1906 р. 2-томну Ђ»сторию украинского народаї. Ќадзвичайно пл≥дно також досл≥джував ≥стор≥ю —лобожанщини професор ƒ. Ѕагал≥й.

“а головною постаттю серед украњнських ≥сторик≥в того часу став ћ. √рушевський (1866-1935 рр.), що згодом став ≥ визнаним пол≥тичним л≥дером украњнского руху. ¬≥н очолив створене у 1892 р. Ќаукове товариство ≥м. “. Ўевченка у Ћьвов≥ та створене у 1907 р. ”крањнське наукове товариство у  иЇв≥. ћ. √рушевський Ї автором великоњ к≥лькост≥ ≥сторичних праць, серед €ких головне м≥сце займаЇ його фундаментальна 10-томна Ђ≤стор≥€ ”крањни-–ус≥ї, €ку в≥н починаЇ з доби ант≥в, тобто з IV ст. н. е. ” своњх творах √рушевський грунтовно заперечував теор≥ю про  ињвську –усь €к попередницю –ос≥њ, прид≥лив велику увагу спадкоЇмност≥ соц≥альних ≥ пол≥тичних ≥нститут≥в в≥д ƒавньоњ –ус≥ до Ћитовського кн€з≥вства, –еч≥ ѕоспол≥тоњ ≥ нав≥ть козацькоњ держави.

” бурхлив≥ роки ѕершоњ св≥товоњ в≥йни, ”крањнськоњ революц≥њ та в≥дносно автономноњ –ад€нськоњ ”крањни (1914-1929 рр.) розвиток ≥сторичноњ науки був дуже сильно повТ€заний з пол≥тичною боротьбою, €ка точилас€ довкола. ¬ажливою под≥Їю стало заснуванн€ у 1918 р. ”крањнськоњ јкадем≥њ наук (”јЌ) з ≥сторичним в≥дд≥ленн€м. «начну роль у ньому в≥д≥грав ƒ. Ѕагал≥й, €кий у 20-т≥ рр. ’’ ст. почав прид≥л€ти значну увагу соц≥альним рухам ≥ економ≥чн≥й ≥стор≥њ. ѕродовжував пл≥дну д≥€льн≥сть ≥ ћ. √рушевський. —л≥д згадати також автора фундаментальноњ тритомноњ Ђ≤стор≥њ запорозьких козак≥вї ƒ. яворницького, €кий жив у  атеринослав≥. ¬. Ћипинський був ≥деологом гетьмана —коропадського. ” його прац€х особливу увагу прид≥лено пол≥тичним ≥нституц≥€м та ≥стор≥њ сусп≥льних ел≥т. ¬. Ћипинський був приб≥чником широкого залученн€ до украњнського державотворенн€ неукрањнц≥в, буд≥вництва ”крањни саме €к пол≥тичноњ нац≥њ. Ќа противагу йому ƒ. ƒонцов створив концепц≥ю ≥нтегрального нац≥онал≥зму, що абсолютизував саме етн≥чн≥ кор≥нн€. ÷е був аналог праворадикальних рух≥в «ах≥дноњ ™вропи на зразок ≥тал≥йського фашизму. ѕ≥д пр€мим пол≥тичним впливом комун≥ст≥в, €к≥ захопили владу на б≥льшост≥ територ≥њ ”крањни, тут виник марксистський напр€мок у ≥сторич≥й науц≥. …ого засновником був ћ. яворський, €кий очолив ”крањнське товариство ≥сторик≥в-марксист≥в. јле при тому в≥н розгл€дав ≥стор≥ю ”крањни окремо в≥д ≥стор≥њ –ос≥њ, що згодом коштувало йому житт€. ¬ цю бурхливу добу були видан≥ нов≥ п≥дручники з ≥стор≥њ ”крањни украњнською мовою, введено в об≥г велику к≥льк≥сть нових ≥сторичних джерел, зокрема з нов≥тньоњ ≥стор≥њ ”крањни.

ѕроте в 1929-1934 рр. стал≥нський режим зд≥йснив повне знищенн€ украњнськоњ ≥сторичноњ науки. Ѕ≥льш≥сть установ, зокрема, ≥сторична секц≥€ ¬”јЌ були закрит≥, а б≥льш≥сть профес≥йних ≥сторик≥в було репресовано. ѕот≥м, правда було знову в≥дкрито ≤нститут ≥стор≥њ ”–—–, ≥сторичн≥ факультети в ун≥верситетах. ѕ≥сл€ смерт≥ —тал≥на у 1953 р. поступово в≥дновлюютьс€ ≥сторичн≥ досл≥дженн€, особливо ≥з стародавньоњ ≥ середньов≥чноњ ≥стор≥њ, або ≥з вузьких тем, €к≥ були не так за≥деолог≥зован≥. « 1957 р. почав видаватис€ Ђ”крањнський ≥сторичний журналї, з 1965 р. Ц Ђјрх≥ви ”крањниї, з 1969 р. Ц ЂѕамТ€тки ”крањниї. ” 1967-1974 рр. було видано 27-томну Ђ≤стор≥ю м≥ст ≥ с≥л ”крањниї, у 1977-1980 рр. Ц 9-томну Ђ≤стор≥ю ”крањнськоњ –—–ї. ѕроте ≥стор≥€ ’’ ст. у вс≥х под≥бних виданн€х викладалас€ у надзвичайно спотвореному вигл€д≥. ÷е була скор≥ше не ≥стор≥€, а њњ фальсиф≥кац≥€. ѕри тому, що основна к≥льк≥сть праць, що друкувалис€, була присв€чена саме рад€нськ≥й доб≥, вони часто взагал≥ не мали наукового значенн€. —каж≥мо, лише у 1971-1975 рр. було надруковано понад 400 монограф≥й, брошур та зб≥рок документ≥в з њстор≥њ  ѕ” ≥  ѕ–—. ¬загал≥ на середину 70-х рр. ’’ ст. у наукових установах ≥ вузах ”крањни працювало понад 2 тис. ≥сторик≥в  ѕ–—, серед €ких було 152 доктори ≥ 1083 кандидати наук. ÷е у 2,5 рази б≥льше, н≥ж так званих громад€нських ≥сторик≥в, оск≥льки курс ≥стор≥њ  ѕ–— був обовТ€зковим в ус≥х вузах ≥ середн≥х спец≥альних навчальних закладах. ѕроте ≥ дл€ Ђгромад€нськихї ≥сторик≥в центральним завданн€м було визначено розробку проблеми ЂЋен≥н ≥ ”крањнаї, €ка мала проходити €к наскр≥зна дл€ вс≥Їњ ≥стор≥њ ”крањни.

” дещо кращому становищ≥ знаходилис€ украњнськ≥ археологи. ÷ентром њх д≥€льност≥ був ≤нститут археолог≥њ у  иЇв≥, ≥сторичн≥ факультети вуз≥в та де€к≥ музењ. ” –ад€нському —оюз≥ згодом стверлидас€ така практика, що перед великими будовами район майбутн≥х земл€них роб≥т досл≥джують археологи. ¬ ц≥лому украњнськ≥ археологи здобули значних дос€гнень. ќсобливо це стосуЇтьс€ сенсац≥йного в≥дкритт€ поселень-гигант≥в (протом≥ст) трип≥льськоњ культури. ѓх в≥дкрив в≥йськовий топограф  . Ўишк≥н на аерофотозн≥мках, а вперше розкопав у 1971 р. ћ. Ўмагл≥й. Ќадзвичайний резонанс у св≥т≥ мало також в≥дкритт€ ƒ. “елег≥ним середньостог≥вськоњ культури м≥дноњ доби, де вперше в св≥т≥ приручили кон€ ≥ почали њздити верхи. ” тому ж таки 1971 р. Ѕ. ћозолевський знайшов у курган≥ “овста ћогила один з найб≥льших шедевр≥в ювел≥рного мистецтва вс≥х час≥в ≥ народ≥в Ц ск≥фську золоту пектораль.

« 1920 р. дуже важливе значенн€ мали закордонн≥ ем≥грантськ≥ центри украњнськоњ ≥сторичноњ науки. √оловним з них був ”крањнський в≥льний ун≥верситет у ѕраз≥ (п≥сл€ 1945 р. перењхав до ћюнхена). ѕров≥дною постаттю у ньому став ƒ. ƒорошенко, автор двотомноњ Ђ≤стор≥њ ”крањниї, €ка була максимально наближена за стилем ≥ структурою викладенн€ матер≥алу до тогочасних праць зах≥дних ≥сторик≥в. «годом в≥н видав Ђ≤стор≥ю ”крањниї англ≥йською мовою. ¬≥н же у 1923 р. створив перший науковий Ђќгл€д украњнськоњ ≥стор≥ограф≥њї. ” м≥жвоЇнний час украњнськ≥ ≥сторики продовжували працювати також у «ах≥дн≥й ”крањн≥. «окрема, у Ћьвов≥ ≤. “икторћ. √олубець видали Ђ¬елику ≥стор≥ю ”крањниї, на «акарпатт≥ пл≥дно працював ¬.ѕачовський. јле ж п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни ц≥ земл≥ також ув≥йшли до –ад€нськоњ ”крањни. ¬чен≥-ем≥гранти (в тому числ≥ т≥, що вињхали п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни) першими розпочали реальне досл≥дженн€ найб≥льш гострих питань ≥стор≥њ ”крањни стал≥нських час≥в: репрес≥й, голодомора 1932-1933 рр., ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, п≥сл€воЇнного руху ќ”Ќ-”ѕј, пол≥тичноњ ≥стор≥њ ”крањни у п≥сл€воЇнний пер≥од. ѓхн≥м головним органом став журнал Ђ”крањнський ≥сторикї, €кий з 1963 р. видаЇтьс€ у м. ƒенвер (—Ўј). ” 1965 р. було засноване ”крањнське ≥сторичне товариство, €ке очолив ќ. ќглобл≥н.

« 1989 р. репрес≥њ ≥ тиск комун≥стичноњ влади припинилис€. ѕочали зТ€вл€тис€ ран≥ше заборонен≥ ≥мена Ђбуржуазно-нац≥онал≥стичнихї ≥сторик≥в. ѕроте на в≥дм≥ну в≥д доби революц≥њ 1917-1921 рр. тепер сучасн≥ ≥сторики в ц≥лому майже не в≥д≥грали самост≥йноњ рол≥ у ствердженн≥ новоњ нац≥ональноњ св≥домост≥. ” перше дес€тил≥тт€ п≥сл€ здобутт€ ”крањною незалежност≥ видана велика к≥льк≥сть ран≥ш секретних документ≥в ≥ матер≥ал≥в, зТ€вилось багато нових ц≥кавих роб≥т. ќсобливо сл≥д в≥дзначити розв≥дку ¬. ¬ерстюка з ≥стор≥њ ”крањнськоњ революц≥њ 1917-1921 рр., монограф≥ю . Ѕ≥локон€ Ђћасовий терор €к зас≥б державного управл≥нн€ в —–—– (1917-1941 рр.)ї. ¬елике значенн€ мав вих≥д 15-томного виданн€ Ђ”крањна кр≥зь в≥киї п≥д редакц≥Їю академ≥ка ¬. —мол≥€, директора ≤нститута ≥стор≥њ ЌјЌ”. ѕроте головним процесом ц≥Їњ доби було все ж таки поверненн€ ”крањною соб≥ своЇњ власноњ ≥стор≥њ Ц всього р≥зноман≥тт€ думок дорад€нських та ем≥грантських ≥сторик≥в. √оловним було саме засвоЇнн€ забороненого у рад€нськ≥ часи ≥дейного спадку украњнськоњ ≥стор≥ограф≥њ.

ѕроте цей процес йшов ≥ йде дуже непросто. Ќаприклад, лише у 2006 р. зТ€вилас€ перша наукова прац€ ј. —коробогатова Ђ’арк≥в у часи н≥мецькоњ окупац≥њї, заснована на реальних арх≥вних документах. ¬загал≥ ≥стор≥€ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни Ц чи не найб≥льш сп≥рна тема сучасноњ ≥стор≥њ ”крањни.

¬ ц≥лому новий етап розвитку ≥сторичноњ науки в≥др≥зн€Їтьс€ багатоман≥тн≥стю думок. јле все це Ц про€ви тоњ свободи досл≥джень, €ка повинна ≥снувати у цив≥л≥зованому сусп≥льств≥.

≤ноземн≥ ≥сторики ”крањни

ѕисати про ≥стор≥ю ”крањни почали ще античн≥ ≥сторики. ѕроте кр≥м √еродота н≥хто з них не прид≥лив населенню на територ≥њ сучасноњ ”крањни ск≥льки-небудь значноњ уваги. ѕерша дуже коротка згадка про словТ€н (венед≥в) зТ€вл€Їтьс€ у римського ≥сторика ≤≤ ст. н. е.  орнел≥€ “ацита, а б≥льш докладн≥ розпов≥д≥ про словТ€н латинською та грецькою мовами в≥дом≥ лише з VI ст. н. е.

ќтже, ≥ноземн≥ ≥сторики описували населенн€ ”крањни ≥ перш за все украњнц≥в або €к гр≥зних ворог≥в, проти €ких довелос€ боротис€, або €к крањну, через €ку довелос€ подорожувати. Ђ“оргово-мандр≥внийї погл€д Ц це погл€д ззовн≥, коли звертали увагу на €к≥сь екзотичн≥ дл€ даного мандр≥вника риси культури, часто њх переб≥льшуючи або неправильно зрозум≥вши. як не дивно, Ђворожийї погл€д ≥нод≥ бував б≥льш обТЇктивним, хоча й теж упередженим. “ак, ц≥кавий опис ”крањни ≥ запор≥зьких козак≥в у пер. пол. XVII ст. залишив французький ≥нженер √. де Ѕоплан, €кий взагал≥-то займавс€ буд≥вництвом фортец≥  одак (сучасний ƒн≥пропетровськ), призначеноњ саме дл€ п≥дкоренн€ запорожц≥в.

” ’≤’ ст. на фон≥ загальноЇвропейського розвитку ≥сторичноњ науки ≥ загальноЇвропейського зростанн€ нац≥онал≥зму у сус≥дн≥х з ”крањною народ≥в виникають виразно антиукрањнськ≥ ≥сторичн≥ м≥фи. “ак, сл≥д згадати румунський м≥ф про так звану Ђ“рансн≥стр≥юї Ц територ≥ю м≥ж ƒн≥стром, ѕ≥вденним Ѕугом та „орним морем, €ку н≥бито заселили румуни з ћолдав≥њ, що пот≥м чомусь забули р≥дну мову.

Ўироко розповсюджений м≥ф Їврейських ≥сторик≥в про н≥бито особливий антисем≥тизм украњнц≥в. “ак, в шк≥льних п≥дручниках ≤зрањлю ≥ дос≥ розпов≥дають про те, що украњнц≥ при ’мельницькому у 1648 р. вир≥зали Ђпонад 100 тис€ч Їврењвї. –≥занина справд≥ була, але за польським переписом на 1647 р. в украњнських земл€х жило всього 32 тис. Їврењв, ≥ до того ж б≥льша њх частина вр€тувалас€ втечею. ѕри тому повн≥стю замовчуютьс€ причини такого негативного ставленн€ до Їврењв Ц њх ключова роль у закр≥паченн≥ украњнського сел€нства.

Ѕагато ≥сторичних м≥ф≥в створено ≥сториками сус≥дньоњ ѕольщ≥, €к≥й довгий час належали украњнськ≥ земл≥. √оловний польський м≥ф Ц м≥ф про Ђцив≥л≥заторську м≥с≥ю ѕольщ≥ї щодо украњнських земель. ѕольща д≥йсно в≥д≥грала значну роль у запозиченн≥ украњнц€ми елемент≥в зах≥дноњ культури. ѕроте головним тут були власн≥ зусилл€ украњнц≥в. Ќасправд≥ украњнц≥ б≥льше опиралис€ польськ≥й культур≥, н≥ж спиралис€ на нењ. ≤ тим б≥льше незначною була роль власно ѕольщ≥ у заселенн≥ п≥вденноукрањнських земель. ¬загал≥ вс≥ дос€гненн€ –еч≥ ѕосполитоњ, зокрема, у боротьб≥ з турецькою агрес≥Їю приписують ѕольщ≥, хоча до складу –ечи ѕосполитоњ входили також ”крањна, Ѕ≥лорусь ≥ Ћитва. Ѕагато перекручень було повТ€зано ≥ з висв≥тленн€м под≥й ≥стор≥њ ’’ стол≥тт€. «окрема, в ѕольщ≥ ≥ дос≥ дуже бол≥сно сприймають тему польсько-украњнських конфл≥кт≥в у 1918-1948 рр. ѕроте саме д≥алог м≥ж ≥сториками ”крањни ≥ ѕольщ≥ на сьогодн≥ Ї найкращ≥м зразком пл≥дного пошуку ≥сторичноњ ≥стини. «окрема, багато зроблено дл€ чесного висв≥тленн€ под≥й так званоњ Ђ¬олинськоњ р≥заниниї у 1943-1944 р. та польськоњ операц≥њ Ђ¬≥слаї у 1945-1947 рр. ќбидв≥ сторони щиро вибачилис€ за взаЇмн≥ жорстокост≥ ≥ зв≥рства того часу. ¬ ц≥лому зараз ѕольща позбулас€ майже вс≥х своњх антиукрањнських м≥ф≥в.

«агальну ≥сторичну спадщину ми маЇмо ≥ з сус≥дньою –ос≥Їю. ѕерша в –ос≥њ кафедра украњнознавства в≥дкрилас€ у ЅЇлгородському ун≥верситет≥ у 2004 р. ” пров≥дному ћосковському ун≥верситет≥ створили Ђ÷ентр украњн≥стики та б≥лорусистикиї, читаютьс€ спецкурси з ≥стор≥њ ”крањни.

Ѕагато сп≥рних момент≥в стосуЇтьс€ доби  ињвськоњ –ус≥. Ѕезумовно, ц€ держава под≥бно до держави  арла ¬еликого на «аход≥ ™вропи обТЇднала величезн≥ територ≥њ —х≥дноњ ™вропи, не т≥льки з≥ словТ€нським населенн€м. ¬ межах ц≥Їњ держави д≥йсно в≥дбулас€ певна культурна ≥ нав≥ть мовна ун≥ф≥кац≥€ р≥зних за походженн€м словТ€нських племен, що й призвело тод≥ до формуванн€ сх≥днословТ€нськоњ сп≥льноти. ћала м≥сце значна колон≥зац≥€ сучасноњ ÷ентральноњ –ос≥њ з територ≥њ украњнських земель. «ах≥дна частина –ос≥њ з м≥стами Ќовгород, ѕсков, –€зань, —уздаль, ¬ладимир входила до складу –ус≥. ¬се це так. ѕроте головний центр –ус≥ Ц  ињв з тих час≥в в≥д≥граЇ роль загальновизнаноњ столиц≥ саме ”крањни. ≤, скаж≥мо, кињвський кн€зь —в€тослав з його вусами ≥ Ђоселедцемї був набагато б≥льш схож≥й на запорожц≥в, н≥ж на московських цар≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д п≥зно колон≥зованих словТ€нами територ≥й –ос≥њ саме ѕравобережна ”крањна Ї прабатьк≥вщиною словТ€нства, принаймн≥, з≥ ск≥фських час≥в. —аме —ереднЇ ѕридн≥провТ€, тобто ÷ентральна ”крањна з м≥стами  ињв, „ерн≥г≥в та ѕере€слав стала ≥сторичним €дром –ус≥. ќтже, ≥стор≥€  иЇва, „ерн≥гова та ≥нших украњнських земель в жодному раз≥ не Ї ≥стор≥Їю –ос≥њ. ¬загал≥ у –ос≥њ була власна надзвичайно ц≥кава давньоруська ≥стор≥€ Ц того ж Ќовгорода або —уздал€.

–ос≥йськ≥ ≥сторики ще з початку ’≤’ ст. обрали пр€мо протилежну позиц≥ю. ¬они створили концепц≥ю, зг≥дно з €кою Їдиним спадкоЇмцем  ињвськоњ –ус≥ Ї сучасна –ос≥€. —початку придворний ≥сторик ћ.  арамз≥н побудував свою Ђ»сторию государства –оссийскогої на основ≥ династичного принципу: на його думку, ще до монгольськоњ навали Ђцентр державного житт€ї –ус≥ переходить з  иЇва до ¬олодимира на  л€зьм≥, а пот≥м до ћоскви, тому що на територ≥њ –ос≥њ продовжуЇ панувати вар€зька кн€жа династ≥€ –юрикович≥в. ј оск≥льки ”крањна перейшла п≥д владу чужоземних династ≥й, вона перестала бути правонаступницею –ус≥. ” прагненн≥ заперечити право украњнц≥в на спадок  ињвськоњ –ус≥, рос≥йський ≥сторик ћ. ѕогод≥н доводив, що не т≥льки династ≥€ –юрикович≥в, а взагал≥ все населенн€  ињвськоњ земл≥ п≥сл€ монгольськоњ навали переселилос€ до –ос≥њ; а на њх м≥сце згодом прийшли галичани.

ѕри вс≥х разючих недол≥ках ≥стор≥ограф≥њ сус≥дн≥х з ”крањною народ≥в сл≥д все ж таки п≥дкреслити надзвичайну важлив≥сть д≥алогу з ними. ƒо реч≥, ≥стор≥€ ”крањни н≥коли не була виключно ≥стор≥Їю украњнц≥в: тут жили також ≥нш≥ народи, вплив €ких на пол≥тичний, економ≥чний ≥ культурний розвиток ”крањни був надзвичайно значним. ћи не оц≥нимо повною м≥рою феномен √. —ковороди, €кщо не пор≥вн€Їмо його з рухом Їврењв-хасид≥в, що виник у той самий час на територ≥њ ”крањни. ћи не зрозум≥Їмо украњнських сектантських рух≥в ’≤’ ст. без врахуванн€ впливу н≥мецьких колон≥ст≥в. ћи не вивчимо перше украњнське в≥дродженн€ у ’арков≥ без впливу польських романтик≥в тощо. јбсолютно очевидно, що дуже значна частина сучасноњ культури ”крањни розвиваЇтьс€ рос≥йською мовою ≥ етн≥чними рос≥€нами. ќтже, ≥стор≥€ ”крањни Ц це ≥стор≥€ вс≥х народ≥в ”крањни.

” ≥нших крањнах, зокрема, на «аход≥, ≥стор≥њ ”крањни прид≥л€ють б≥льше уваги. «окрема, у багатьох пров≥дних ун≥верситетах працюють потужн≥ украњнознавч≥ центри. јле ж таке положенн€ склалось лише в останн≥ роки. ƒо того ≥стор≥€ ”крањни привертала увагу незначноњ к≥лькост≥ фах≥вц≥в, здеб≥льшого украњнц≥в за походженн€м. Ќаприклад, в ”крањн≥ набула великоњ попул€рност≥ Ђ≤стор≥€ ”крањниї в≥домого канадського ≥сторика украњнського походженн€ ќ. —убтельного. ¬загал≥ дл€ Ђд≥аспорнихї ≥сторик≥в, зважаючи на њх походженн€, характерна надзвичайна увага до под≥й у «ах≥дн≥й ”крањн≥, переважно у √аличин≥. Ќатом≥сть дуже стисло ≥ неточно висв≥тлюЇтьс€ ≥стор≥€ —х≥дноњ ≥ ѕ≥вденноњ ”крањни. ƒуже часто вони взагал≥ не розр≥зн€ють рос≥€н ≥ рос≥йськомовних украњнц≥в, що Ї далеко не одне ≥ те ж.

Ќайсучасн≥ша св≥това ≥стор≥ограф≥€ ”крањни поступово виправл€Ї помилки попередн≥х час≥в. “епер ”крањну вже не плутають з –ос≥Їю. ѕроте ≥ зараз можна зустр≥ти прикр≥ фактичн≥ та методичн≥ помилки. Ќаприклад,  ињвську –усь все ще ≥нод≥ називають Ђ–ос≥Їюї, а ѕ≥вдень ”крањни Ц Ђѕ≥вднем –ос≥њї. «гадують ≥ про Ђособливий антисем≥тизмї украњнц≥в, проте, навпаки, майже не згадують про такий важливий феномен, €к махновський рух тощо. јле ж в ц≥лому ≥стор≥€ ”крањни поступово набуваЇ г≥дного њњ значенн€ Ц €к ≥стор≥€ одноњ з найб≥льших крањн ™вропи.

 

«апитанн€ дл€ самоконтролю

1. ўо таке ≥сторичн≥ джерела?

2. Ќазв≥ть основн≥ р≥зновиди усних, письмових ≥ речових джерел.

3. Ќазв≥ть основн≥ р≥зновиди зображальних джерел.

4. як≥ допом≥жн≥ ≥сторичн≥ дисципл≥ни ¬и знаЇте?

5. як≥ саме природнич≥ дисципл≥ни мають значенн€ дл€ досл≥дженн€ ≥стор≥њ?

6. ¬ чому р≥зниц€ м≥ж археограф≥Їю ≥ палеограф≥Їю?

7. ¬ чому пол€гають методи ≥сторичного досл≥дженн€?

8. як≥ три етапи пройшла украњнська ≥сторична думка до к≥нц€ ’≤’ ст.?

9. ¬ чому головна заслуга ћ. √рушевського €к ≥сторика?

10. ¬ чому сутн≥сть сучасного етапу розвитку украњнськоњ ≥сторичноњ науки?

11. який ≥сторик взагал≥ першим писав про ”крањну?

12. ¬каж≥ть на основн≥ перекрученн€ ≥стор≥њ ”крањни з боку румунських, польських та Їврейських ≥сторик≥в.

14. ўо ви знаЇте про украњнознавство в –ос≥њ?

 

“ерм≥нолог≥чний словник

јнтрополог≥€ Ц наука про людину. ¬ наш≥й традиц≥њ антрополог≥Їю називають науку про ф≥зичну, б≥олог≥чну природу ≥ будову людини. ” крањнах «аходу антрополог≥Їю часто називають комплексну науку про людину, тобто це слово Ї синон≥мом гуман≥тарних наук в ц≥лому ≥ особливо культуролог≥њ.

 

јртефакти Ц будь-€к≥ предмети, €вно оброблен≥ чи зм≥нен≥ людьми.

 

ƒокументи Ц письмов≥ тексти та зображальн≥ матер≥али, що мають правове значенн€. Ќайб≥льш важливою особлив≥стю документа Ї те, що в≥н створюЇтьс€ безпосередньо п≥д час тоњ ≥сторичноњ под≥њ, про €ку у ньому йдетьс€ мова. “обто документи створюють сучасники ≥ безпосередн≥ св≥дки.

≈п≥граф≥чн≥ памТ€тки Ц давн≥ надписи на твердих матер≥алах Ц на побутових речах, на ст≥нах будинк≥в та храм≥в, на кам≥нн≥ та на уламках керам≥ки. “акож будь-€к≥ давн≥ надписи, що знаход€ть п≥д час археолог≥чних розкопок.

 

≤сторичн≥ джерела Ц це все те, зв≥дки ми д≥знаЇмос€ про ≥стор≥ю. ¬они розпод≥лен≥ на дек≥лька тип≥в: усн≥, письмов≥, речов≥, л≥нгв≥стичн≥, зображальн≥, фото- ≥ к≥нодокументи, електронн≥ документи тощо.

 

ћетод ≥сторичного досл≥дженн€ Ц спос≥б, у €кий р≥зн≥ ≥сторики залучають р≥зн≥ ≥сторичн≥ джерела, дають р≥зн≥ тлумаченн€ тих самих ≥сторичних джерел та по-р≥зному оц≥нюють значущ≥сть тих чи ≥нших ≥сторичних джерел.

 

Ќарративн≥ письмов≥ джерела Ц письмов≥ матер≥али, що м≥ст€ть розпов≥дь (нарратив) про певн≥ ≥сторичн≥ под≥њ.

 

Ќум≥зматика Ц наука про стародавн≥ та сучасн≥ грошов≥ знаки, тобто монети та паперов≥ грош≥.

 

—татистичн≥ матер≥али Ц це масов≥ к≥льк≥сн≥ дан≥ про важлив≥ покажчики житт€ сусп≥льства та сп≥вв≥дношенн€ м≥ж ними. —татистичними Ї дан≥ перепис≥в населенн€, збиранн€ податк≥в, обрахунку земель тощо.

Ћ≥тература

1. Ѕрайчевський ћ. ё. ѕоходженн€ –усi. Ц  ., 1968.

2. √рицак я. …. Ќарис ≥стор≥њ ”крањни: формуванн€ модерноњ украњнськоњ нац≥њ XIXЦXX ст.Ц ., 1996.

3. ƒорошенко ƒ. I. Ќарис ≥стор≥њ ”крањни. Ц Ћьв≥в: —вiт, 1991.

4. ∆арких ћ.≤. Ѕ≥бл≥ограф≥€ староњ ”крањни 1240Ц1800 рр.Ц“. 1Ц9.Ц .: 1998Ц2002.

5. ≤сторичне джерелознавство: ѕ≥дручник дл€ студент≥в ≥сторичних спец≥альностей вищих навчальних заклад≥в / я. —.  алакура, ≤. Ќ. ¬ойцех≥вська, —. ‘. ѕавленко та ≥н.Ц ., 2002.

6.  алакура я. —. ”крањнська ≥стор≥ограф≥€:  урс лекц≥й.Ц ., 2004.

7.  ≥сь –. ‘≥нал “ретього –иму (рос≥йська ≥де€ на злам≥ тис€чол≥ть).Ч Ћьв≥в, 1999.

8.  ремень ¬., “каченко ¬. ”крањна: шл€х до себе (ѕроблеми сусп≥льноњ трансформац≥њ).Ц ., 1999.

9. ѕрiцак ќ. Iсторiософi€ ћихайла √рушевського // √рушевський ћ. Iсторi€ ”крањни-–ус≥: ” 11 т.Ц  ., 1991.Ц“. 1.

10. –€бчук ћ. ¬≥д ћалорос≥њ до ”крањни: парадокси зап≥зн≥лого нац≥Їтворенн€.Ц ., 2000.

 

 



<== предыдуща€ лекци€ | следующа€ лекци€ ==>
«аконодавча база рекламноњ д≥€льност≥ в ”крањн≥ | ≈тнос та етногенез: концепц≥њ ≥ теор≥њ
ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 579 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1532 - | 1478 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.111 с.