Вимоги до змісту і структури дисертації

МОН України розробила основні вимоги щодо дисертацій та авторефератів дисертацій, яких повинні дотримуватися здобувачі наукових ступенів.

Оскільки дисертація є кваліфікаційною працею, її оцінюють не лише за теоретичною науковою цінністю, актуальністю теми і практичним значенням отриманих результатів, а й за рівнем виконання тих вимог, які ставляться МОН України до змісту, структури дисертації та її оформлення.

Дисертація як кваліфікаційна робота має строго визначену структуру. Вона повинна містити такі основні елементи, розміщені в певній послідовності.

1. Титульний аркуш.

2. Зміст.

3. Перелік умовних позначень (за необхідності).

4. Вступ.

5. Основна частина.

6. Висновки.

7. Список використаних джерел.

8. Додатки (за необхідності).

Титульний аркуш дисертації є першою сторінкою дисертаційної роботи і заповнюється за строго визначеними правилами.

Верхня частина титульного аркуша дисертації містить найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація. Далі вказують прізвище, ім’я, по батькові автора (в називному відмінку); індекс УДК. У середній частині наводять назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач, ближче до правого краю титульного аркуша вказують науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника або наукового консультанта; місто і рік її написання (без слів «рік»).

На титульному аркуші дисертації обов’язково зазначається «На правах рукопису» та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності).

Зміст подають на початку дисертації після титульного аркуша. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків та ін.

Заголовки змісту мають точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати або давати їх за іншою редакцією, послідовністю і підпорядкованістю порівняно із заголовками в тексті не можна.

Заголовки необхідно розмістити один під одним. Заголовок кожного наступного ступеня зміщують на три–п’ять знаків вправо відносно заголовка попереднього.

Нумерація рубрик подається за індексаційною системою, тобто з цифровими номерами, які містять номер як усієї рубрики, так і рубрик, які їй підпорядковані.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подається за необхідністю.

Якщо в дисертації використана специфічна термінологія, маловідомі скорочення, нові символи, позначення і т. ін., то їх перелік можна подати у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх детальне тлумачення.

Якщо в дисертації спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх тлумачення наводять у тексті при першому згадуванні.

Вступ до дисертації – дуже відповідальна частина дисертаційного дослідження, оскільки розкриває сутність і стан дослідженості наукової проблеми (завдання) та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Далі подають загальну характеристику дисертації в рекомендованій нижче послідовності: актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі дослідження, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації автора за темою дослідження. Вступ не лише орієнтує читача в подальшому розкритті теми, а й містить усі необхідні її кваліфікаційні характеристики.

Основна частина дисертації – це головний її підрозділ, який розкриває основний зміст дослідження. Тут викладається принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ, закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. Матеріал має містити дискусійні питання, пов’язані з переглядом усталених поглядів та уявлень, оригінальні погляди автора на вирішення проблеми.

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким оглядом публікації і раніше проведених досліджень, описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів дослідження. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає потім змогу викласти загальні висновки без другорядних подробиць.

При розбитті розділів основного тексту на підрозділи також дотримуються певних правил.

1. Правило розмірності (пропорційності). Сутність його полягає в тому, щоб перерахувати всі основні складові поняття, що ділиться. Обсяг частин поділу має в сумі дорівнювати обсягу поняття, що ділиться. Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання цього правила може призвести до структурних помилок: маломірності чи надмірності обсягу підрозділів дисертації.

2. Правило непересіченості. Протягом усього процесу ділення обраний здобувачем критерій поділу має залишатися одним і тим же і не підмінюватися іншим. Це означає, що в основу поділу розділу на підрозділи слід покласти одну ознаку. Недотримання цього правила може призвести до неповноти або дублювання матеріалу.

3. Правило взаємовиключення. За змістом члени ділення мають виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Це означає, що підрозділи розкривають відповідний аспект загальної проблеми, не перебуваючи в ієрархічній залежності один від одного.

4. Правило неперервності. Сутність його полягає в тому, що члени ділення мають бути найближчими до поняття, що ділиться. У процесі ділення треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них. При порушенні цього правила порушується логічна послідовність підрозділів дисертації.

Заголовки також мають точно відображати зміст викладеного в розділах і підрозділах тексту, не скорочуючи або розширюючи обсяг закладеної в них смислової інформації. Слід уникати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків.

Висновки до дисертації в цілому містять головні наукові результати, отримані здобувачем особисто, показують його пріоритет у розв’язанні наукової проблеми. Висновки – це положення, що виносяться автором для прилюдного захисту. Вони мають форму синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто послідовний, логічний, чіткий виклад головних отриманих результатів і їх співвідношення з загальною метою і конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Список використаних джерел становить одну із суттєвих частин дисертації і відбиває самостійну творчу роботу дисертанта.

Використані джерела рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Це один із можливих способів розміщення джерел, який рекомендовано МОН України для вживання. Крім того, саме такий порядок встановлено Державним стандартом України ДСТУ 3008–95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Однак це не виключає інші способи, зокрема, абетковий – за алфавітом прізвищ авторів або назв творів, він найзручніший для користування.

Кількість використаних джерел МОН України не лімітує. Це залежить від теми і завдань дисертації.

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні правила. До списку входять:

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ і відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми;

• основні праці провідних спеціалістів у даній галузі;

• праці авторів, що відбивають усі точки зору на вирішення проблеми;

• публікації автора дисертації з теми дослідження, що підтверджують його особистий внесок у розробку;

• основні праці наукового керівника, опонентів, співробітників провідної установи, які засвідчують їх наукову компетентність у даній проблемі.

Кожне літературне джерело списку має знайти відображення в рукописі дисертації. Якщо автор робить посилання на будь-які запозичені факти або цитує роботи інших авторів, то він обов’язково повинен дати посилання на те, звідки взято наведені матеріали. Це дасть змогу опонентам відокремити результат здобувача від запозиченого.

Використання чужих ідей, думок, концепцій, фактів без відповідних посилань на першоджерела називають плагіатом. Якщо автора дисертації звинуватять у плагіаті, то робота знімається із захисту в спецраді без права повторного захисту.

Додатки не є обов’язковим елементом дисертації і не входять до основного ліміту обсягу, який визначено МОН України для кандидатської (докторської) дисертації. Однак додатки підвищують рівень довіри до результатів дисертації, свідчать про їхню достовірність.

Додатки обов’язково роблять тоді, коли теоретичний або емпіричний матеріал надто великий. Основну його частину подають у додатках, а «вижимки» з нього – в основному тексті дисертації. При цьому дається відповідне посилання.

Якщо є необхідність, до додатків включають допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дисертації:

• зразки анкет, опитних листів, тестів;

• проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

• таблиці допоміжних цифрових даних;

• протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

• інструкції і методики, опис алгоритмів та програм вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі виконання дисертаційної роботи;

• ілюстрації допоміжного характеру.

За формою це можуть бути текст, таблиця, схема, графік, карта, веб-сайт та ін.

У додаток до дисертації слід вносити копії протоколів та актів впровадження результатів дисертаційного дослідження. Кожний примірник такої копії повинен бути засвідчений підписом ученого секретаря спецради і печаткою установи, де функціонує рада. До актів про впровадження комплексних робіт з багатьма співвиконавцями обов’язково слід додати підписану керівником установи, де виконувалась дисертація, та засвідчену печаткою довідку про особистий внесок автора у ці роботи.