соціально-економічних категорій

Кожна наука оперує певним колом понять, має особливі, специфічні категорії, що є концентрованим вираженням загальних, найбільш істотних ознак, якостей, закономірностей і взаємозв'язків об'єктів тієї сфери, яку вона вивчає. Понятійний апарат економічної і фінансової науки складають загальноекономічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують найважливіші сторони реальної фінансово-економічної діяльності.

Фінансово-економічні категорії функціонують і розвиваються не ізольовано, а в тісній причинно-наслідковій взаємообумовленості і взаємозалежності. Система фінансово-економічних категорій характеризується чіткою ієрархічністю і підпорядкованістю елементів, що забезпечує її цілісність. При цьому поява нових категорій, їх функціонування й еволюція обумовлені розвитком усієї системи фінансово-економічних категорій.

Фінанси – це складна соціально-економічна категорія; вони асоціюються з тими процесами, що супроводжуються й опосередковуються рухом грошових коштів.

Оскільки фінанси виникають на другій стадії руху суспільного продукту, а саме на стадії розподілу, то зв'язок фінансів з іншими економічними категоріями проявляється саме на прикладі процесу вартісного розподілу. Фінанси, приймаючи участь у процесі вартісного розподілу, тісно пов'язані і взаємодіють з такими категоріями, як гроші, бюджет, ціна, заробітна плата, кредит та ін.

Вихідним моментом появи фінансових відносин виступає процес первинного розподілу вартості на складові елементи та утворення різних форм грошових доходів і накопичень. Щоб цей процес міг розпочатися, створена в процесі виробництва вартість має отримати грошову оцінку. Економічним інструментом, завдяки якому вартість продукту отримує грошове вираження і стає об'єктом розподілу, є ціна. Саме вона визначає конкретну величину коштів, що надходять у той або інший сектор економіки.

Функціонування ціни і фінансів у процесі вартісного розподілу здійснюється в тісному взаємозв'язку: ціни є основою фінансового методу розподілу вартості, а фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, виступають інструментом, який реалізує ці пропорції, одночасно коректуючи їх з урахуванням економічних умов розвитку суспільства.

Заробітна плата як форма розподілу обумовлена необхідністю формування доходів конкретних працівників. Фінанси і заробітна плата як розподільчі категорії тісно пов'язані між собою: з одного боку, фінанси «допомагають» заробітній платі формувати фонд оплати праці, відокремлюючи його від інших грошових фондів підприємства, а з іншого боку – заробітна плата, нарахування якої за часом не збігається з її виплатою, виступає джерелом формування частини фінансових ресурсів підприємств.

У вартісному розподілі приймає участь і кредит. Наявність загальних рис у фінансів і кредиту визначає їх тісний взаємозв'язок, який яскраво проявляється в комплексному використанні фінансових і кредитних ресурсів. Так, при недостачі у підприємств фінансових ресурсів для нормального здійснення виробничого процесу або розширення виробництва вони використовують банківські кредити. Тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств і організацій зберігаються на рахунках в установах банків, що дозволяє раціонально використовувати їх у якості кредитних ресурсів. Функціонування фінансів сприяє формуванню та зростанню кредитних ресурсів; функціонування кредиту дозволяє формувати фінансові ресурси, необхідні для суб'єктів господарювання (у тому числі через фінансовий ринок).

Взаємодія фінансів і бюджету здійснюється таким чином. Як відомо, в результаті функціонування фінансів здійснюється формування фондів грошових коштів, зокрема загальнодержавних (у тому числі державного та місцевих бюджетів), а також подальший розподіл та використання їх коштів. Отже, бюджет є результатом реалізації фінансових відносин у суспільстві. З іншого боку, одним з напрямків витрачання коштів державного бюджету є фінансування національного господарства, тобто державні інвестиції (так звані капіталовкладення) в розвиток господарського комплексу держави. Відповідно, чим більші ці капіталовкладення, тим більший обсяг ВВП може бути отриманий у наступному році. Отже, завдяки зростанню бюджетних видатків на фінансування національного господарства зростає величина об’єкту фінансів, тобто виробленого ВВП.