Загальні принципи в романогерманській правовій сім’ї

Загальні принципи —це положення(правила)об’єктивного права,які можуть втілюватися, а можуть і не втілюватися у законодавстві, але обов’язково застосовуються в судовій практиці і мають достатньо загальний характер.

Слід зазначити, що загальні принципи права розглядаються як самостійне (формальне) джерело в романогерманській правовій сім’ї: для застосування їх вимог немає необхідності посилатися на інше джерело права (закон, правовий звичай тощо). Саме тому загальні принципи права нерідко визначають як неписане право. Таке визнання відбувається у другій половині ХХ ст., що є одним із важливих аспектів еволюції сучасного романогерманського права. Велику роль в утвердженні цієї ідеї відіграла судова влада. Концепція, згідно з якою правові норми можуть бути виведені не тільки з нормативно-правових актів, а й із загальних принципів права, дає можливість судам застосовувати право навіть в умовах відсутності відповідних правових приписів, знімає із судів звинувачення в перевищенні повноважень і викривленні законодавства.

Загальні принципи доводять підпорядкування права велінням справедливості в тому вигляді, як остання розуміється у певну епоху й у певний момент. На думку Р. Давида, жодна законодавча система не може обійтися без таких корегувань або застережень; їхня відсутність може привести до розбіжності між правом і справедливістю. Ці принципи традиційно пов’язуються з існуванням природного права; вони утворюють моральну основу права, його духовний фундамент. Без деяких принципів правопорядок, імовірно, не зміг би існувати. Ідеться, зокрема, про принципи добросовісності, заборони зловживання правом, заборони необґрунтованого збагачення, відшкодування збитків, принцип, який встановлює, що рівний над рівним не може мати влади, принцип, згідно з яким не можна бути суддею у власній справі.

Природно, що загальним принципам права у романогерманській правовій сім’ї надається велике значення. Вони навіть можуть наділятися статусом первинних джерел права. Загальні принципи права — це той критичний масштаб, перед яким є відповідальними законодавці, особи, що застосовують право, юристинауковці та ін.

Рисами загальних принципів є:

Існування принципів як у самому законі, так і поза законом.

У першому випадку вони виводяться з норм позитивного права, а в другому — з існуючого у країні правопорядку. Отже, загальні принципи не обов’язково закріплюються в нормах позитивного права. Це дає підстави виділяти загальні принципи, закріплені в законі, та загальні принципи, не передбачені законом.

Їх формулювання і визнання судовою владою. Як зазначаєЖ.Л. Бержель, хоча суддя завжди намагався позбутися ролі автора загальних принципів, ми не можемо не бачити в них його, судді, нормативної влади. Головним джерелом загальних принципів є судова практика. Вона добуває принципи із закону або зі звичаїв за допомогою тлумачення. Посилання на деякі принципи, наприклад, на принцип справедливості, зустрічається у практиці Касаційного суду Франції вже у XIX ст., коли суд обґрунтовував рішення щодо незаконного збагачення.

Панування загальних принципів над позитивним правом.

Звичайні правові норми є лише окремими випадками їх застосування або винятками. Саме на рівні принципів різні сфери правопорядку і різні правові системи виявляють свою єдність. Загальні принципи права є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права.

Загальні принципи надають законодавцю ключ до соціальних фактів, на які він має намір впливати шляхом створення норм права; судам — інструмент для тлумачення закону, відповідно до якого кожна норма підкорена принципам; конституційним судам — критерій для правосуддя у випадках, коли закони виходять за межі конституції

Загальний характер. Дія принципів на відміну від інших правил,що створюються судовою владою, зазвичай поширюється за межі окремих галузей права.

Принципи, закріплені у законодавстві. Наприклад,у Франціїу Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і в наступних конституційних актах закріплені, зокрема, такі принципи, як принципи прихильності правам людини, принципи національного суверенітету, принцип визнання забороненими лише тих діянь, що є шкідливими для суспільства. Конституція Іспанії закріплює, приміром, принцип законності; принцип відсутності зворотної сили у норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх. Загальні принципи, не передбачені законом. Так,Федеральнийверховний суд і Федеральний конституційний суд Німеччини у своїх рішеннях зазначають, що конституційне право не обмежене текстом Основного закону, а включає також деякі загальні принципи, які законодавець не конкретизував у позитивній нормі. Отже, німецькі суди визнають існування надпозитивного права, що пов’язує навіть установчу владу законодавця.

Наприклад, для визнання відповідності законів та інших правових актів конституційним правам і свободам громадян Конституційний суд ФРН використовує принцип пропорційності, відповідно до якого органи державної влади не можуть накладати на громадян зобов’язання, що перевищують установлені межі необхідності, яка випливає з публічного інтересу. Цей прямо не закріплений у Конституції ФРН 1949 р. принцип є суддівським критерієм визначення відповідності (пропорційності) обраних державою засобів, закріплених у правових актах держави, певній легітимній меті.