Ознаки писемної наукової мови

Лекція 7. Мова і стиль наукової роботи

Логіка викладу: Ознаки писемної наукової мови. Синтаксис наукової мови. Загальні вимоги до цитування. Оформлення посилань. Оформлення бібліографічного апарату

Ознаки писемної наукової мови

Мова і стиль наукової роботи як частина писемної наукової мови складалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власних та запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Вже окреслилися певні традиції у спілкуванні вчених між собою як в усному, так і в писемному мовленні. Проте не слід думати, що існує збірка «писаних» правил наукової мови. Може йтися лише про деякі особливості, що стали традиційними.

Найхарактернішими ознаками писемної наукової мови і наукових текстів є:

o формально-логічний спосіб викладу матеріалу (науковий виклад), який складається із роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених унаслідок дослідження фактів дійсності.

o смислова завершеність, цілісність і складність викладу, яка досягається завдяки використаннюспеціальних функціонально-синтаксичних засобів (про них далі – детальніше).

o емоційні мовні елементи в наукових працях не використовуються («дуже», «сильно»);

o особливістю наукового тексту є те, що його становлять лише точні відомості та факти, отримані внаслідок тривалих спостережень і наукових експериментів;

o використання спеціальної термінології;

o засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники («зазначений» (а не «даний»!!!, бо «дані» – це числові показники, результат), той, такий, названий, вказаний і таке інше). У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, «ці дані служать достатньою підставою для висновку...»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через неконкретність їх значення в наукових текстах не використовують.

o наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників («дослідження», «розгляд», «вивчення» і таке інше).

o відносні прикметники («особистісний, психологічний, науковий, значний…»), які, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю вказувати на достатні й необхідні ознаки понять;

o в науковому тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу надають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова «найбільш», «найменш» (замість «найточніший» вживають «найбільш точний»).

o відсутність експресії. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів. Так, прикметник «наступні» правильно буде замінити займенником «такі», котрий підкреслює послідовність перелічення особливостей і прикмет.

o широко вживаються дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яку описують, на момент висловлювання («досліджували, розглядали, вивчали…»). Рідше використовуються дієслова умовного способу і майже ніколи — наказового.

 

Особливостями наукової мови, котрі впливають на мовностилістичне оформлення наукового дослідження також є застосування спеціальних функціонально-синтаксичних засобів, що вказують на:

§ послідовність розвитку думки («спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже» і таке інше),

§ заперечення («проте, тимчасом, але, тоді як, однак, аж ніяк»),

§ причинно-наслідкові зв’язки («таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж»),

§ перехід від однієї думки до іншої («перш ніж: перейти до..., звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., розглянувши..., перейдемо до..., треба зупинитися на..., варто розглянути...»),

результат, висновок (отже, значить, як висновок, як підсумок зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід зазначимо...).