Зарубіжний досвід спортивної діяльності різних верств населення

Лекція 6

Рекреаційна діяльність дорослого населення

План

1. Зарубіжний досвід спортивної діяльності різних верств населення.

2. Соціально-психологічні фактори, що впливають на вибір різних форм і видів рекреації.

3. Коротка характеристика популярних форм рекреаційних занять серед дорослого населення.

4.. Місце видів спорту і фізичних вправ у фізичному самовдосконаленні студентів.

 

 

Література:

 

1. Андреева О. Соціально-психологічні фактори, що впливають на вибір різних форм і видів рекреації//Спортивний вісник Придніпров”я.-Науково-теоретичний журнал.-№6.-2004.-С.33-37.

2. Бабушкін Г.Д. Актуальные проблемы профессионального становления и воспитания специалистов //ТИПФК.-№3-4.-1991.-С.11-13.

3. Ключко Ю. Проблеми праці та відпочинку у цивілізованих країнах Заходу// Посвіт.-2000.-№1.-С.36-42.

4. Леся Левчук, Роман Петрина. Аналіз зарубіжних систем підготовки спеціалістів з оздоровчих видів аеробіки(система клубів і шкіл аеробіки за кордоном)// Спортивний вісник Придніпров”я. - Науково-теоретичний журнал.-№6.-2004.-С.122-124.

5. Левицький В.В. Методология підготовки специалистов по оздоровительной физической культуре//Наука в олимпийском спорте: Специальный выпуск ГНИИФКС.-2000.-С.89-96.

Зарубіжний досвід спортивної діяльності різних верств населення

 

Серед форм дозвілля у зарубіжних країнах особливе місце відводиться спортивній діяльності. Спортивне дозвілля виконує не лише оздоровчі та рекреаційні функції, але й вирішує соціальні та культурні (естетичні, комунікативні, естетичні, виховні) завдання. Спортивне дозвілля стає провідним напрямом діяльності парків, клубів, культурно-спортивних комплексів, рекреаційних закладів. Воно сприяє фізичному оздоровленню особистості, розвитку активного відпочинку, популяризації здорового способу життя.

Спортивна діяльність у структурі зарубіжного дозвілля має ряд специфічних рис: підкреслено оздоровчий характер; врахування умов життя та потреб соціально-демографічних угрупувань; оптимальне поєднання різних спортивних видів; демократичних форм; необв”язковість систематичного відвідування спортивних закладів, майданчиків та павільйонів; їх доступність. У багатьох спортивно-дозвільних клубах є додаткові послуги, що посилюють їх привабливість для відвідувачів – спортивні магазини, масажні та косметологічні кабінети, дитячі кімнати, камери схову. Популярністю користуються й культурно-дозвільні заходи, що проводяться у спортивних комплексах: святкування сімейних подій, корпоративні вечірки, розважальні програми, вечори відпочинку.

Організація спортивного дозвілля в різних країнах світу здійснюється з урахуванням місцевих традицій, звичаїв, умов життя. Так, серед німецьких любителів спорту вільного популярні катання на ковзанах та лижах, спортивні танці, плавання, різноманітні види оздоровчої гімнастики, спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол, теніс) туристичні прогулянки. Ірландці ж надають перевагу таким видам спорту, як спортивна ходьба, плавання, їзда на велосипеді, футбол, гольф, більярд. Американці полюбляють гру в гольф, теніс, більярд.

У Японії спортивні гуртки та культурно-спортивні комплекси функціонують, переважно, при підприємствах, приватних фірмах, корпораціях. У Німеччині особливістю вважається створення умов для заняття фізкультурою у спортивних добровільних організаціях, членами яких є майже половина населення країни. У США організація спортивної діяльності концентрується, переважно, навколо навчальних установ (шкіл, коледжів, університетів).

У Німеччині в другій половині ХХ ст.. формується поняття “спорт вільного часу” (Freizeitsport), що пропагується як “корисна для фізичного та морального здоров’я розвага”, “джерело задоволення та радості”. Спортивне дозвілля (спорт вільного часу), на відміну від професійної спортивної діяльності, орієнтується не на спортивні досягнення, а на задоволення спортивних нахилів та бажань людини у вільний час.

Натомість, в Японії основними мотивами до занять спортом у вільний час є відновлення працездатності, самоствердження, самовдосконалення. Поняття “спорт” виникає в країні лише у 1868 році, що пов’язується з виходом Японії з феодальної самоізоляції та перенесенням у японську культуру західних традицій. До цього часу фізичними вправами займалися переважно самураї та борці сумо. Вже з 1872 року уроки фізкультури з’являються в шкільних навчальних програмах і ґрунтується на швейцарському та американському досвіді. Японська асоціація любительського спорту виникає з 1928 року. Після Другої світової широкого розповсюдження набуваються спортивні клуби, формується “корпоративний спорт”, який спричиняє появу бейсбольних, волейбольних, хокейних, футбольних асоціацій та ліг. Головним завданням спортивних клубів на підприємствах та корпораціях стає не стільки зміцнення здоров’я та досягнення вищих результатів, скільки розвиток командного духу, спілкування, зміцнення “сімейних” основ менеджменту.

З середини ХХ ст.. у країні культивуються такі види спорту як бейсбол, сумо, футбол, гольф, боулінг, бокс, теніс, реслінг. З 90-х років ХХ століття особлива перевага надається футболу, плаванню, грі у теніс, що пояснюється будівництвом та відкриттям низки спортивних комплексів, в яких створено умови для занять цими видами спорту. Не забувають японці й про свої традиції, займаючись, карате, дзюдо, кендо, айкідо, кюдо та іншими видами спорту. Так, в країні нараховується більше 10 тисяч тренувальних залів для дзюдо. Рушійною силою любительського спорту стає студентська молодь: між університетами країни щороку проводяться Сокейсен (змагання з баскетболу, греблі, легкої атлетики); Хаконе екіден (марафонська естафета від Токіо до Хаконе й назад); Сомесейн (змагання з регбі), турнір університетів Канто з футболу. Оздоровчими видами спорту займається 68% дорослого населення. Разом з тим, необхідно зазначити, що з 1997 року по 20001 рік через економічні ускладнення в країні припиняє своє існування більше 200 спортивних клубів.

Спільними для спортивного дозвілля будь-якої країни є завдання фахівця, які полягають не в тому, щоб члени спортивних об’єднань досягли значних спортивних результатів, а в наданні необхідної допомоги, у створенні веселої та дружньої атмосфери у спортивних групах, умов для заняття улюбленими видами спорту, стимуляції учасників до спортивної діяльності (шляхом спрощених правил гри, використання спортивного обладнання, розрахованого на аматорів, можливості спілкуватися); організації спортивних ігор та змагань. Спільними для спортивного дозвілля багатьох зарубіжних країн є й перешкоди, що заважають займатися спортом; брак часу, відсутність коштів та належних умов для спортивних занять.

Спортивні клуби, добровільні об’єднання та асоціації, культурно-спортивні комплекси розширюють межі своєї діяльності і поступово охоплюють вихідні, свята, відпускний період, впливаючи при цьому на життя особистості, її соціальну поведінку та здоров’я. Наприклад, наприкінці 90-х років у Австралії набуває розвитку програма “Активна Австралія”. Її ініціаторами були департаменти охорони здоров’я, спорту та рекреації, департамент у справах сім’ї, австралійська спортивна комісія. Основним завданням програми є зміна ставлення населення країни до фізичної активності, покращення якості спортивно-оздоровчих та культурно-спортивних послуг, розкриття та розвиток фізичного потенціалу особистості.

Рух “Активна Австралія” має на меті: забезпечити доступність занять спортом для будь-якої людини; надати право вибору у видах спортивних занять відповідно до можливостей, інтересів та бажань особистості; сприяти в організації фізично активного способу життя; забезпечити якісну організацію та максимальну безпеку занять; максимально збільшити кількість осіб, які систематично займатимуться спортивною діяльністю та оздоровчою фізкультурою; сприяти розвитку культурно-спортивного обслуговування; формувати громадську думку про активну участь у спортивно-масовій роботі.

Отже, спортивні заняття у системі дозвілля спрямовуються на задоволення потреб людини у вільному виборі тих чи інших видів діяльності, в активному відпочинку, у прагненні до фізичного удосконалення та зміцнення власного здоров’я, у пошуку середовища для спілкування. Форми й методи роботи спортивного дозвілля у зарубіжних країнах мають на меті розвиток соціально-культурної активності людини, її ініціативи та творчості.

 

 

2. Соціально-психологічні фактори, що впливають на вибір різних форм і видів рекреації

 

З початку 90-х років минулого сторіччя в Україні формується та реалізується власна політика у сфері фізичної культури і спорту. Аналіз результатів спеціального опитування свідчить, що лише 10% населення України віком 16 років охоплено регулярною фізкультурно-оздоровчою і спортивною діяльністю. Практично кожен другий із зазначених респондентів самостійно займається фізичними вправами. Фізична пасивність характерна для більшості людей працездатного та похилого віку (відповідно 84-86% та 95-97%). Лише кожен п’ятдесятий з наших співгромадян долучається до участі у фізкультурно – оздоровчих та спортивних заходах загальнодоступного характеру. За очікуваною тривалістю життя Україна посідає 74-місце серед 162 країн світу та 37-е – в Європі. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців найвищі серед європейців.

Ситуація загострюється через зростаючу популярність у дитячому і молодіжному середовищі привабливих видів нефізичної активності (ігрові автомати, комп’ютерні ігри, тощо).

У роботах багатьох авторів (Ільїн Є.П., 2003; Рибкін Ю.С., 2002 та ін.) велика увага приділяється розвитку рекреаційної діяльності, яка включає проведення різноманітних заходів, спрямованих на збільшення участі населення у фізичній активності; організацію періодичних фізкультурно-спортивних заходів; створення парків та відкритих майданчиків для занять фізичними вправами.

Рекреація спрямована не так на досягнення безпосереднього оздоровчого ефекту, як на реалізацію через фізичні вправи широкого спектру потреб, орієнтованих на самовиявлення, досягнення, краси, доброго самопочуття та позитивних емоцій, на зміну діяльності, активне проведення вільного часу, участь в ігровій і освітній діяльності. Безсумнівно, що потреба в регулярних рекреаційних заняттях серед представників усіх соціально-демографічних груп ніколи ще не була такою високою. Ця потреба зумовлена, в першу чергу, загальною тенденцією до погіршення здоров’я населення, крім того, постійні заняття фізичними вправами необхідні для підтримки здорового і привабливого зовнішнього вигляду, а також повноцінного, продуктивного і щасливого життя.

Дослідженнями Левицького В.В., 2000 визначені фактори, що перешкоджають залученню населення до фізкультурно-оздоровчої діяльності. Серед них основними є: протиріччя між вербальним рівнем рухової активності; відсутність відповідальності за свій стан здоров’я; особливості емоційно-вольової сфери особистості; переоцінка побутової і виробничої рухової активності для здоров’я; нераціональне використання вільного часу; суб’єктивно завищений рівень очікувань від застосування лікарських засобів та ін. Природно постає питання, що слід здійснити для залучення людей до регулярних фізкультурно-оздоровчих занять.

Вивчення мотиві занять рекреаційною діяльністю різноманітних вікових груп населення, чинників і методів, що сприяють їхньому формуванню, позитивно впливає на залучення людей до систематичних занять руховою активністю.