Тема 9. Українська народна дидактика

Студенти повинні знати: народні принципи, методи, прийоми, форми організації навчання;

Студенти повинні уміти: використовувати народно-дидактичні засоби у навчально-виховному процесі сучасної націо­нальної школи.

Питання

1. Мета і зміст народної дидактики.

2. Знання і навчання в народній дидактиці.

3. Народні принципи, методи, прийоми, форми організації навчання.

4. Народна дидактика і навчально-виховний процес сучасної націо­нальної школи.

Завдання для всіх:

1. Створити цитатник на тему: «Знання і навчання в народній дидактиці».

2. Підготувати повідомлення «Народні знання в етнопедагогіці».

Рекомендована література:

1. Вік живи – вік учись: Українська народна мудрість / Упоряд. І.П. Березовський. -К., 1961.

2. Культура і побут населення України. - К., 1993.

3. Стельмахович М.Г. Народна дидактика. - К., 1985.

4. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

5. Українська минувщина. - К., 1999.

Тема 10. Українська козацька педагогіка

Студенти повинні знати: сутність козацької педагогіки;

Студенти повинні уміти: використовувати надбання козацької педагогіки в сучасних умовах.

Питання

1. Сутність, специфіка, завдання козацької педагогіки.

2. Козацька духовність, її ознаки, компоненти і особливості.

3. Шляхи впровадження козацької педагогіки і формування козаць­кої духовності в сучасних умовах.

Завдання для всіх:

1. Підготувати повідомлення на теми: «Мовна і емоційна сфера козаків», «Особливості психології козаків-характерників», «Виховання у молоді лицарських чеснот, сили духу».

Література:

1. Аркас М. Історія України-Руси. - К., 1990.

2. Кирпач А. З історії народної освіти запорізьких козаків. - К., 1993.

3. Кузь В.Г, Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогіка і духовність. – Умань, 1995.

4. Козацька духовність і виховання молоді: Посібник. - К., 1993.

5. Концепція національного виховання // Освіта. – 1996. – 7 серпня.

6. Основи національного виховання. – К., 1993.

7.Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - К., 1990. – Т. 1, 2, 3.

Тема 11. Виховний потенціал української обрядовості

Студенти повинні знати: виховні традиції народного календаря;

Студенти повинні уміти: використовувати виховні потенції народного календаря у навчально-виховній діяльності.

Питання

1. Народний календар, його виховні потенції та філософські основи.

2. Виховні традиції народного календаря.

3. Народний календар і національна система виховання.

4. Дитина як учасник свят родинного циклу.

Завдання для всіх:

1. Розробити для учнів 5 – 11 класів сценарій свята (зимового, весняного, літнього чи осіннього циклів).

Література:

1. Весняно-літня поезія трудового народу. - К., 1963.

2. Виховний потенціал народного календаря // Рад. школа. - 1990. -
№9.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. — К., 1991.

4. Етнографія України. - Львів, 1994.

5. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

6. Основи національного виховання. - К., 1993.

7. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

8. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. - К.,
1993.

9. Українська минувщина. - К., 1994.

Методичні вказівки та література до питань, винесених на самостійне опрацювання

Термінологія

· Виховання – сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання.

· Виховувати – вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту та ін.; систематичним впливом викликати, розвивати якесь почуття, рису вдачі, особливість, прищеплювати що-небудь.

· Етнопедагогіка - це система цілей, завдань, принципів, мето­дів, форм організації процесу становлення молодого члена суспі­льства і підготовки його до життя в структурі національно-етні­чних поглядів, норм і звичаїв окремого народу, етносу.

· Етнопсихологія – наукова дисципліна, що розвивається на стику етнографії і психології. Досліджує психічний склад і поведінку людей, зумовлені приналежністю до того чи іншого етносу.

· Етнос – стійке об’єднання людей, що історично склалося на певній території на ґрунті спільного походження. Вживається у значенні народ.

· Загадка – лаконічне навмисно завуальоване визначення якогось предмета чи явища, подане в алегоричній формі.

· Звичай – повсякденний усталений спосіб (правило) поведінки, складений історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.

· Зливки – обряд очищення баби-повитухи й породіллі. Містив як релігійно-містичний ритуал, так і гігієнічні дії.

· Ім’янаречення – давній звичай, пов’язаний з вибором імені для дитини.

· Історія української етнопедагогіки - це галузь знань про зародження, становлення і розвиток науки про українську на­родну педагогіку.

· Казка – епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному відкриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їхньої взаємодії.

· Народна мораль – система усвідомлених і дотримуваних народом норм і правил поведінки між окремими людьми та ставлення їх до предметів і явищ.

· Народна педагогіка – система традиційних форм навчання і виховання дітей.

· Народний етикет – сукупність правил поведінки, ввічливості, котрі прийняті у певного народу.

· Народні знання – знання, набуті народом упродовж його історичного розвитку.

· Національне виховання - цілеспрямований, свідомо регульований процес утвердження національної свідомості, національних почуттів, національних традицій, національного характеру та національних особливостей психології, самоцінностей національно – специфічного (особливого), духовно-культурних, мовних, естетичних та ін. цінностей, всього, що сприяє всебічному становленню національного.

· Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.

· Обрядовість – сукупність обрядів, усталених символічних дійств, якими супроводиться громадське чи сімейно-побутове життя.

· Пострижини – традиційне відзначення річниці від дня народження дитини (обтинання волосся).

· Провідування – невід’ємна частина звичаїв, пов’язаних із народженям дитини. Мало за мету підтримати породіллю та віддати їй шану. Виконувалася лише жінками.

· Ритуал – послідовне виконання обрядів, які супровожують відзначення певного святкового дня чи релігійної відправи.

· Рід – усі родичі, об’єднання крово-споріднених осіб.

· Родильна обрядовість – сукупність звичаїв та обрядових дій, спрямованих на створення сприятливого психологічного настрою для породіллі й новонародженого.

· Скоромовки – невеликі за розміром прозові або віршовані твори гумористичного спрямування, які побудовані на алітераціях і вимагають швидкого темпу мовлення.

· Традиція – все, що склалося у того чи іншого народу впродовж тривалого історичного періоду (способи виробництва і сповживання, звичаї, обряди, норми поведінки, погляди, смаки), набуло сталої форми і у такому вигляді передається від покоління до покоління.

· Хрестини – комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім’ї, громади і християнського світу. Розрізнялись декілька варіантів – народні, релігійні та змішані.

· Етнографія дитинства – галузь етнографії, що займається дослідженням традиційного дитячого побуту.

· Фольклор – усна народна творчість.

· Дитячий фольклор – термін, що застосовується на означення всіх творів усної народної творчості, призначених для дітей, розуміючи тут творчість дорослих для дітей та дитячу традиційну творчість.

· Народне дитинознавство – концентрує усталені погляди на дітей, емпіричні знання про умови і рушійні сили онтогенезу людських якостей на стадії дитинства, закономірності перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів в дитячому віці, особливості формування дитини як особистості від народження й до фізіологічного дозрівання та включення у доросле життя.

· Забавлянки – жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісні чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, супроводяться не тільки відповідними рухами, а й розвивають мовлення дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, привчають до чуття прекрасного.

· Колядка – це різновидність календарно-обрядового обхідного пісенного фольклору, який супроводжував святковий обряд колядування.

· Прозивалки можна вважати тим жанром, в якому відбилися ступінь сформованості моральних та естетичних переконань дитини, її інтелект, особливості соціального середовища, в якому вона живе, та рівень сформованості сміхової культури.

· Колискові пісні – один із жанрів дитячого фольклору, переважно коротенькі пісеньки, виконані зазвичай над дитячою колисковою з чітко визначеною метою – приспати дитину.

· Небилиці – невеликі оповідання розважального змісту, комізм якого будується на дотепно скомпонованих алогізмах та каламбурі.

· Скоромовки (спотиканки, скороговорки) – невеликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне призначення яких – домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.

· Лічилки – римовані лаконічні вірші від п’яти до десяти (іноді більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній.

· Загадки – це короткий художній твір, що належить до “малих” жанрів фольклору, побудований на іносказанні, метафорі, алегорії, описі предметів, явищ, живих істот у вигадливій запитальній чи стверджуючо-констатуючій формі (де це питання мається на увазі) і вимагає розгадки, відповіді, розшифровки спеціально закодованої інформації.

· Моленнєвий етикет – це привітання, побажання, поминання мертвих, припрошування на гостину, зустріч гостей, запрошення до хати, примовлення під час частування, подяка за обід, прощання з гостями, побажання під час трудових процесів.

1. Основні стадії розвитку педагогіки:

А. Народна педагогіка, етнопедагогіка, педагогіка народознавства.

В. Духовна педагогіка, світська педагогіка, родинна педагогіка.

С. Козацька педагогіка, етнопедагогіка, родинна педагогіка.

2. Джерела розвитку педагогіки:

А. педагогічна спадщина минулого, сучасні педагогічні дослідження;

В. сучасні педагогічні дослідження, передовий педагогічний досвід;

С. передовий педагогічний досвід, проектування педагогічних ідей;