Психологічні особливості об'єкта управління в правоохоронних органах.

Соціальне управління, як особливий різновид людської діяль­ності, виникло внаслідок суспільного розподілу праці й прита­манне суспільству на всіх щаблях його розвитку. Саме завдяки цій діяльності, що організує людей, стає можливим забезпечи­ти узгодженість їх дій для досягнення поставлених цілей. У зв'яз­ку з розвитком суспільства та ускладненням управління ним в самій управлінській діяльності відбувся процес розподілу праці й спеціалізації.

Міністерство внутрішніх справ України є невід'ємною части­ною системи соціального управління, виконуючи специфічні, притаманні лише йому функції. Тому зміни, що відбуваються в країні, потребують від МВС України змін у стратегії та тактиці управління як всією системою, так і кожним окремим підрозді­лом. Необхідною умовою створення правової держави є рефор­мування діяльності правоохоронних органів, що значною мірою пов'язане з перебудовою психології осіб, які від імені держави реалізують відповідні функції, підвищенням престижу такої ро-

Психологія управлінської діяльності 335

боти та рівня професійної майстерності кадрів, покликаних по­переджувати, розкривати та розслідувати злочини, забезпечу­вати належний рівень громадського порядку та надавати со­ціальну допомогу населенню.

Ми розуміємо управління як діяльність керівника, спрямо­вану на максимальне досягнення державних, колективних та індивідуальних цілей з оптимальними соціально-економічними, технологічними таособистісними витратами. При цьому понят­тя «управління» вживається стосовно складних систем і процесів; «керівництво» — стосовно окремих осіб та колективів. Це близькі, але не тотожні поняття. Як зазначав П.В. Худоминський, «обид­ва терміни мають право на існування, але у кожного з них є своя специфіка, свої межі, за якими вживання терміну стає некорек­тним».

Дослідження проблем управління має давню історію, запо­чаткувавшись експериментами Р. Оуена, Ф. Тейлора, Г. Форда, Е. Мейо. У теперішній час воно є об'єктом інтересу багатьох га­лузей науки, причому переважна кількість робіт із даної пробле­ми належить економістам та правознавцям, частка психологіч­них досліджень тут незначна. Сучасний зарубіжний науковий досвід представлений у роботах П. Влау, В. Зігерта, С. Ковалевсь-кого, Д, Френсіса та ін.

Окремо слід зазначити, що останнім часом досить інтенсив­но розвивається прикладна галузь теорії управління—управлін­ня в правоохоронних органах України (Р.А. Калюжний, М.С. Вер-тузаєв, В.А. Лаптійтаін.). Психологічна насиченість управлінсь­кої діяльності безсумнівна: керівники правоохоронних органів часто діють в екстремальних ситуаціях, пов'язаних із великими психологічними навантаженнями, в умовах дефіциту часу, не­обхідності прискореного прийняття правильних рішень, збере­ження життя та здоров'я громадян і підлеглих.

1. Функціонально-психологічна характеристика діяльності керівника правоохоронних органів України

Управління як функція є суто людським видом діяльності, що полягає у свідомому й планомірному впливі на систему, її підструктури та окремі процеси, які у ній відбуваються. У те-

336 Тема 14

перішніи час управлінська діяльність як специфічний вид

професійної діяльності потребує оволодіння управлінцем [організатором, керівником) сукупністю знань про психологію особистості, бо саме це визначає його ставлення до людини, відображає характер його спрямованості та мотиви управлінсь­ких впливів, забезпечує нормальні стосунки у системі «керівник — підлеглий», позитивний соціально-психологічний клімат ко­лективу.

Потреба в управлінні як науці виникла порівняно недавно, а саме—на початку XX сторіччя, що було зумовлене ускладненням виробничих відносин завдяки історичному розвитку цивілізації. Виникнення «ринку праці» означало не тільки свободу власника підприємства вибирати потрібних йому фахівців, але й свободу самих робочих у виборі підприємства та його власника.

Перша модель управлінця, створена А. Файолем (1916 р.), передбачає наявність у нього таких якостей: фізичних (здоро­в'я, енергійність, зовнішній вигляд); розумових (здоровий глузд, здатність енергійно мислити і адаптуватися до швидко зміню­ваних умов); моральних (готовність прийняти на себе відпові­дальність, ініціативність, лояльність, почуття власної гідності); освітніх (широта інтересів, тобто знайомство з питаннями, що безпосередньо не стосуються виконуваних функцій), а також технічної ерудиції та досвіду.

У фундаментальній праці Г. Кунца і С. О'Доннела «Управлін­ня: системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій» заз­начається, що психолого-організаційними принципами роботи підприємства повинні бути: 1) людський чинник — не просто товар; 2) незважаючи на багатоманітність взаємозв'язків між начальником і підлеглими, вони повинні бути керованими; 3) негрошова винагорода така ж значима, як і грошова; 4) роз'яс­нення мети і шляхів її досягнення — важлива складова процесу управління та ін.

Управлінські відносини мають місце в усіх сферах життєдіяльності людей — економічній, політичній, суспільній тощо. Але від цього вони не стають економічними, політичними та ін., а залишаються специфічними, зумовленими необхідністю узгоджувати, координувати, об'єднувати зусилля всіх учасників

Психологія управлінської діяльності 337

для досягнення певної соціальної мети. На підтвердження цього, Я.В. Подоляк визначає такі напрями діяльності керівника: фор­мування колективної думки; управління колективними настроя­ми; попередження і подолання конфліктів; управління колектив­ною дисциплінованістю; оцінка психологічної сумісності та гру­пової згуртованості; оцінка стилю міжособистісного спілкування; оцінка ступеню адаптації особистості до колективу.

Соціальне управління в найбільш загальному вигляді визна­чають як свідомий, заснований на пізнанні об'єктивних законо­мірностей і тенденцій вплив на суспільство в цілому або його окремі ланки (економіку, соціально-політичне і духовне життя та ін.) із тим, щоб забезпечити збереження їх якісної специфіки, нормальне функціонування, удосконалення й розвиток, опти­мальний рух системи до визначеної мети. Соціальне управлін­ня є одночасно і системою (сукупністю окремих елементів), і процесом (послідовністю стадій та окремих етапів).

Управлінська діяльність має наступні суттєві складові.

1. Мета — підтримання в оптимальному робочому стані сис­
теми управління, що складається з складних і різнорідних
об'єктів і базується на плануванні, контролі та корекції дій з ура­
хуванням оперативної обстановки.

2. Об'єкт — організація як складноієрархізована та багато­
рівнева структура, кожен із «поверхів» якої має свою специфіку.

3. Наявність функціональних зв'язків між елементами си­
стеми, найважливішим із яких є люди.

4. Наявність соціально-психологічних стосунків у системі
управління, що є похідними від функціональних відносин.

Специфічність правоохоронних органів, про яку йшлося вище, проявляється в тому, що середовищем їх функціонування є інші соціальні системи. Власне, вони й створені для впливу на об'єкти зовнішнього управління: злочинність і правопорушен­ня; причини та умови, що їх породжують; явища, що виходять за межі встановленого суспільного порядку; окремі особи (підоз­рювані, звинувачувані, засуджені тощо).

Процес управління в правоохоронних органах (з урахуван­ням його зовнішнього і внутрішнього аспектів) може бути пред­ставлений як сукупність трьох взаємозв'язаних складових:

338 Тема 14

1) управління самим органом, спрямоване на удосконален­
ня його організації та забезпечення оптимальних умов для
діяльності;

2) управління підпорядкованими підрозділами та посадови­
ми особами;

3] вплив підрозділів і посадових осіб на конкретні антигромадські прояви, правопорушення та криміногенні чин­ники з метою їх попередження, нейтралізації або припинення.

Дві перші складові є внутрішнім управлінням, третя — зовнішнім. Слід зазначити, що зовнішня управлінська діяльність надзвичайно різноманітна, вона здійснюється одночасно за ба­гатьма напрямами, кожний із яких вимагає застосування спе­ціальних знань, умінь і навичок. У зв'язку з цим кожен напрям, як правило, здійснюється галузевим структурним підрозділом, а його функції відносяться до числа основних для нього.

Отже, соціальне управління являє собою, з одного боку, сис­тему, а з іншого — процес, чим зумовлений комплексний харак­тер здійснюваних при цьому функцій. Ми будемо виходити з того, що функції управління в правоохоронних органах розподіляються на два види: функції системи управління (функції-завдання) та функції процесу управління (функції-опе-рації).

До функцій процесу управління (функцій-операцій) відносяться: оперування інформацією; формулювання пробле­ми; висунення управлінської гіпотези; прогнозування; вироблен­ня проектів управлінських рішень; організація їх виконання; підведення підсумків функціонування і коригування системи управління.

Функції-завдання, в свою чергу, можуть бути поділені на функції загального управління, основні та забезпечуючі Функ­ціями загального управління с: визначення цілей, планування; прийняття управлінських рішень; мотивація; організація вико­нання; регулювання системи; облік і контроль; основні функції визначаються метою і завданнями, що стоять перед системою управління; до забезпечуючих функцій відносять кадрове, фінансове, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення тощо.

Психологія управлінської діяльності

Зважаючи на важливість основних функцій, дамо їм більш докладну характеристику:

1) функція охорони громадського порядку —здійснення адмі­
ністративної діяльності та адміністративного примусу, а саме:
забезпечення порядку на вулицях та в інших громадських
місцях; забезпечення паспортної системи, здійснення нагляду
за дотриманням іноземцями та особами без громадянства вста­
новленого для них порядку проживання та пересування; забез­
печення дозвільної системи; боротьба з дорожньо-транспортни­
ми пригодами;

2) функція розкриття та розслідування злочинів — реагу­
вання на вже вчинені чи підготовлювані злочини;

3) функція попередження злочинів — здійснення загальної
(правова пропаганда, пропаганда безпеки дорожнього руху та
пожежної безпеки та ін.) та індивідуальної (робота з особами,
схильними до вчинення правопорушень, нагляд за поведінкою
умовно-засуджених та умовно-звільнених осіб та ін.) профілак­
тики; встановлення та усунення умов, які сприяють вчиненню
правопорушень;

4) функція захисту державної, громадської та особистої
власності громадян —відомча та позавідомча охорона об'єктів,
забезпечення їх пожежної безпеки;

5) функція соціального обслуговування —надання допомоги
населенню, державним органам, громадським організаціям при
реалізації їх прав та здійсненні тих чи інших видів діяльності, а
саме: народним депутатам і посадовим особам при виконанні
ними своїх обов'язків, якщо громадяни відмовляються викону­
вати їх законні вимоги чи перешкоджають ЇХ діяльності; орга­
нам охорони здоров'я та ветеринарного нагляду у проведенні
ними карантинних заходів при епідеміях та епізоотіях; медич­
ним працівникам у госпіталізації громадян, які страждають пси­
хічними захворюваннями; особам, які постраждали від право­
порушень та нещасних випадків, а також особам, які знаходять­
ся в громадських місцях у безпорадному стані;

6) функція виконання покарань — виконання вироків судів
щодо осіб, засуджених до виправних робіт та інших видів пока­
рань, не сполучених із позбавленням волі.

340 Тема 14

Таким чином, управління правоохоронними органами (підрозділами) України — складний різновид діяльності, де на перший план висувається інтегруюча і координуюча роль кері­вника, а власне реалізація функцій розпочинається з організації системи збору інформації, її обробки й використання в процесі прийняття управлінських рішень.

Серед основних функцій керівника слід також назвати узгод­ження, координування, контроль. Тут потрібно розподілити обо­в'язки між об'єктами управління (керівниками підрозділів) та­ким чином, щоб залишити за собою контроль за найважливі­шими напрямами діяльності, а також за виконанням наказів і вказівок вищих органів: суб'єкт управління несе відповідальність за стан роботи підпорядкованого апарату в цілому, але він не повинен сам безпосередньо керувати всіма лініями службової діяльності, підміняючи своїх заступників.

Значна частина робочого часу витрачається керівником на представницьку функцію — присутність на нарадах та інших заходах, що проводяться як у системі правоохоронних органів України, так і в органах місцевої влади тощо. Тут важливим є можливість забезпечення підпорядкованого органу (підрозділу) засобами та ресурсами для досягнення основних цілей: охоро­ни громадського порядку боротьби зі злочинністю та причина­ми, що її породжують.

Основні проблеми психології управління можуть бути пред­ставлені так:

а) структурно-функціональний аналіз управлінської діяль­
ності, прийняття рішень і процедури їх супроводження;

б) соціально-психологічний аналіз органів, підрозділів і груп,
де реалізуються первісні формальні і неформальні відносини,
спільні цілі та очікування людей;

в) дослідження психології діяльності (праці) конкретного уп­
равлінця (керівника, начальника, командира тощо), становлен­
ня його особистості як професіонала; використання особистіс-
них резервів формування індивідуального стилю, образу життя
і мотивації життєдіяльності, ставлення до підлеглих, стосунки з
колегами по управлінській діяльності;

г) вивчення психологічних закономірностей адаптації до
управлінської діяльності, ресурсів і механізмів психологічної

Психологія управлінської діяльності

компенсації; психологічних механізмів ротації кадрів та їх підбо­ру у зв'язку зі специфікою завдань професійної діяльності (не­безпека, екстремальність, складність ймовірнісних рішень, на­сиченість соціальними контактами, публічність та ін.); психо-лого-педагогічних проблем професійної підготовки управлінців. Зазначене дозволяє виділити низку психологічних особли­востей, притаманних управлінню правоохоронними органами.

1. Опосередкованість і дистанційність операцій управління
реальними об'єктами та процесами (навіть при безпосередньо­
му управлінському впливі між керівником і виконавцем наявні
статутні відносини, що опосередковують взаємодію).

2. Неалгоритмічний характер більшості операіДій, що найча­
стіше пов'язане з дефіцитом інформації в швидко змінюваних
умовах.

3. Жорстка детермінація частини операцій часовими пара­
метрами, заданими організаційними умовами та організацій­
ною програмою у цілому.

4. Значний обсяг і різноманітність завдань і дій.

5. Соціотехнічний характер управлінських дій, що вимагає
врахування техніко-технологічних умов оцінки соціальної, ви­
робничої і технічної сторін (обставин) у рішеннях, які прийма­
ються.

6. Високий рівень психологічної напруженості, зумовлений
відповідальністю за прийняття рішень та сталою функцією ри­
зику, притаманного діяльності правоохоронних органів.

Важливим чинником, що зумовлює ефективність діяльності управлінця в системі правоохоронних органів України, є концеп­туальне визначення обсягу та змісту понять «організація систе­ми управління» та «організація процесу управління», оскільки це дає змогу забезпечити стабільність роботи підпорядкованого органу (підрозділу) протягом тривалого часу.

Організація системи управління — це забезпечення пси­хологічних умов, що сприятимуть оптимальній результативності роботи. Такими умовами є наступні.

1. Формування концепції правоохоронної діяльності, де були б викладені основні принципи протидії злочинності та забезпе­чення громадського порядку.

342 Тема 14

Проголошення України як незалежної держави і необхідність демократизації суспільства потребує заміни кримінально-забо­ронної політики профілактичною, дозволяючою. Разом із тим, демократизація не означає вседозволеності, а захист законних прав громадян не слід розуміти як безвідповідальність перед сус­пільством. Відсутність настійливості при розробці концепції правоохоронної діяльності України, глибокого аналізу специфі­ки сучасного етапу розвитку держави, зокрема, стану та дина­міки злочинності, особливостей криміналізації певної частини населення, відсторонення від проблеми впливу на громадську думку вже спричинили до появи негативних тенденцій. Не ви­падково аналіз української преси свідчить, що за рік публікуєть­ся понад дві тисячі матеріалів про діяльність правоохоронних органів, до третини яких носять тенденційно-упереджений ха­рактер. Інші засоби масової інформації також досить часто з за­доволенням «смакують» негативні факти.

Зазначене, поряд з проблемами організаційно-правового та фінансово-технічного забезпечення, призводить до деформації мотивації професійної діяльності працівників: органи дізнання прагнуть не реєструвати заяви (тобто, борються не з злочинця­ми, а з потерпілими), а слідчі уникають певних категорій справ, оскільки не впевнені у дійовому сприянні суду та прокуратури. Наслідками такого становища стають негативні зміни у струк­турі злочинності: поява нових видів злочинів, зокрема, вбивств на замовлення, викрадення людей із метою отримання викупу, економічних злочинів; зростання рівня організованої злочин­ності та корупції. При відносній стабілізації кількості вчинених злочинів оперативна обстановка ускладнюється.

Отже, необхідна «нова філософія служби», нові її організаційні принципи, що орієнтували б зусилля правоохоронців на основні проблеми, дозволяли б визначити нову стратегію і тактику: пра­цівник міліції має стати партнером громадянина, а не представ­ником карного органу. Тісна співпраця з населенням, надання громадянам реальної правової та соціальної допомоги згідно вимог Закону повинна стати повсякденною нормою. Важливе місце в цьому процесі належить опануванню кожним співробіт­ником і подальше широке використання на практиці психоло-

Психологія управлінської діяльності 343

гічних знань, оволодінню психологічними формами і методами як для спілкування з населенням, так і для здійснення впливу на правопорушників.

2. Формування ділової цілеспрямованості працівників. Як
зазначалося вище, мета діяльності правоохоронних органів виз­
начається ззовні — суспільством, і в цьому сенсі вона є об'єктив­
ною категорією. Але на суб'єктному рівні вона набуває особис-
тісного забарвлення, втілюючи потреби та інтереси кожного
індивіда. Чим адекватніше загальна мета діяльності усвідом­
люється працівниками і чим точніше робота кожного відпові­
дає загальній меті, тим більш цілеспрямованим є управління. Не
випадково концепція «управління за цілями» («управління за ре­
зультатами») є однією з найбільш прогресивних серед сучасних
теорій управління (Г. Кунц, С. О'Доннел).

3. Оптимізація організаційного клімату. Організаційна
структура є однією з психологічних детермінант (стимулів ак­
тивності) поведінки людини. Так, надмірна централізація управ­
лінських функцій призводить до перевантаження керівника,
зменшує оперативність його рішень та їх якість, бо він не в змозі
за короткий проміжок часу вивчити проблему і оцінити альтер­
нативи. Але головне — при такій системі управління деморалі­
зуються підлеглі, вони втрачають ініціативу, стають байдужі до
подій, прагнуть перекласти відповідальність на керівництво,
очікують вказівок «зверху».

4. Врахування неформальної(неофіційної) структури колек­
тиву. Неформальна структура являє собою систему неформаль­
них зв'язків, комунікацій, відносин в групі. Офіційна структура
не співпадає з неофіційною: перша регламентована норматив­
ними документами та інструкціями, друга — заснована на тра­
диціях і звичаях, особистих симпатіях і антипатіях, на уявлен­
нях людей щодо взаємодії. Неофіційна структура може приско­
рювати вирішення службових питань або утруднювати їх. Про­
текціонізм, корупція та інші негативні явища існують лише зав­
дяки неформальній структурі управління. Тому так важливе ви­
користання неформальних структур із позитивною спрямова­
ністю і своєчасне припинення дій угруповань, що здійснюють
негативний вплив.

344 Тема 14

Організація процесу управління передбачає реалізацію постійно повторюваних стадій управлінського циклу: підготов­ка й прийняття управлінського рішення, доведення його до підлеглих, мобілізація їх на виконання даного рішення, контроль за ходом виконання рішення та його корекція. Кожна із стадій потребує врахування певних психологічних аспектів.

Психологічне забезпечення процесу підготовки й прийнят­тя рішень — інтелектуально насичена діяльність, тому завдан­ня керівника полягає у виборі таких методів, що стимулювали б інтелектуальний потенціал підлеглих. Доведення рішень до підлеглих — психологічною сутністю тут є формування у свідо­мості підлеглих образу майбутньої діяльності (що робити?, як?, у якій послідовності? та ін.). Мобілізація підлеглих на виконання завдань — вплив на їх мотиваційну сферу, найчастіше — на мо­тиви службового обов'язку, відповідальності, самоствердження, колективізму. Контроль та внесення_корективів — сприяє мо­білізації, укріпленню віри підлеглих у свої сили, впевненості у значимості виконуваної діяльності.