Принципи і методи юридичної психології.

Для нашого часу характерними є значний розвиток психологічної науки, використання психологічних знань для вирі­шення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психоло­гічного аналізу значної кількості складних феноменів, що вплива­ють на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість пове­дінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.

Праця індивіда у будь-якій галузі діяльності визначається психічними процесами, які сприяють пізнанню об'єктивних за­конів дійсності, взаємин між людьми, їх мотивів та інтересів, структури та особливостей окремої особи. Вивчення психологічних закономірностей, у свою чергу, сприяє оптималь­ному регулюванню людської діяльності, становленню такої її наукової організації, яка має відповідати високому рівню сус­пільних відносин.

Кожна галузь професійної діяльності має притаманні лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин лю­дей у процесі реалізації конкретних трудових операцій. Це по-

Теоретичні засади юридичної психології 15

вною мірою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обста­вина зумовила відокремлення специфічної галузі наукового знання, що вивчає закономірності людської психіки у сфері дії права. Інтеграція юриспруденції та психології сприяла станов­ленню нової науки — юридичної психолога, спрямованої на на­уково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохо­ронної та правозастосовної діяльності.

1. Місце юридичної психології в системі наук, її об' єкт і предмет

Юридична психологія — самостійна галузь знання, що зна­ходиться на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає пси­хологічні явища, пов'язані з правом, його виникненням і засто­суванням у цілісній системі «людина — суспільство — право». В центрі її уваги — психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право — результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Осо­бистість — безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримі­нальних, цивільних та ін.) у зв'язку чи з приводу фактів, що на­бувають конкретного юридичного значення.

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку — юридичної. Юридична наука і практика, користуючись психологічними знаннями, не втрача­ють свого юридичного сенсу. У кримінальному праві, наприк­лад, знання загальної психології повинні враховуватися при визначенні таких понять, як суб'єкт злочину, суб'єктивна сто­рона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; знання соціальної психології — стосовно групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забез­печенні, основними є формальні вимоги закону, обов'язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту.

Юридична психологія вивчає лише ті психічні факти, зако­номірності та механізми, що виникають у межах правотворчої,

16

Тема 1

правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного» законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність Юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вонйі інтегративно пов'язані між собою, визначаючи різні аспекті одних і тих же явищ: особистості, свідомості і діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологічних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами абс> консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністратив­ному процесі або на стадії виконання покарання чи реалізації інших заходів правового впливу; 2) використання психологіч­них знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній діяльності, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологічних та юридичних знань у новій галузі знання — юридичній Психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психо­логія є наукою водночас і психологічною, і юридичного, а її ви­никнення стимулює розвиток і вдосконалення як психологічно­го, так і юридичного знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вив­ченні соціальних явищ, утому числі—правових, призвів до ігно­рування досягнень психології та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій. Образно кажучи, утво­рилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями психологічних феноменів, термінологічними не­точностями і протиріччями (наприклад, «позбавлення волі», «сильне душевне хвилювання», «малолітні» та ін.). Мерові про­блеми права і психології тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отрима­ли прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються пра­возастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна пси­хологія та методологічні засади самої науки.

Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його

Теоретичні засади юридичної психології 17

застосування. Все, що не відноситься до юриспруденції, знахо­диться поза її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи до­даткові можливості для розвитку права і психології, психологіч­ного забезпечення юридичної практики.

Отже, юридична психологія —науково-практична дисцип­ліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових відносин і правової поведінки та розробляє рекомендації щодо підвищення ефективності право-творчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в систему як психологічних, так і юридичних наук водночас. Цілісна побудова психологічної науки та безперерв­ний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призво­дить і до розвитку юридичної психології. При цьому зв'язки юри­дичної психології з певними галузями є досить чіткими, з іншими — тільки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридич­на психологія як елемент цілісної системи психологічної науки більшою або меншою мірою пов'язана та взаємодіє з усіма її еле­ментами.

Загальна психологія є для юридичної психології теоретич­ною базою, оскільки використовується її понятійний та катего­ріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має місце і зворотний зв'язок, оскільки роз­виток юридичної психології збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості ви­никнення та функціонування малих і великих соціальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє більш повному дослідженню сус­пільної та індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки. Дослідження в галузі юридичної психології, в свою чергу, активізують розвиток соціальної психології.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади на­вчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знан-

: ■

Т

18 Тема 1

нями методів впливу на правопорушника з метою перевихован­ня, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки май­бутньої професійної діяльності. Водночас, набуті юридичною психологією знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною пси­хологією (наприклад, всесвітньо відома система роботи А.С. Макаренка з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпри­тульними дітьми).

Вікова психологія вивчає закономірності психічного роз­витку людини на різних вікових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Відповідно юридична психологія зба­гачує вікову психологію даними щодо особливостей та законо­мірностей делінквентної поведінки осіб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормаль­ної психічної діяльності людей, отже—може забезпечувати юри­дичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридич­ною психологією відомості про сз^б'єктів юридичного процесу з психічними аномаліями, особливості вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки можуть використовува­тися патопсихологією для підвищення ефективності соціальної та психологічної реабілітації.

Методологічною базою для юридичної психології, як і для всіх інших наук, є філософія, що обґрунтовує засади процесу пізнан­ня за допомогою визначення сукупності відправних позицій — принципів: єдності логіки, діалектики і теорії пізнання, детер­мінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, цілісності, історизму, динамі­чності розвитку. Зазначені принципи визначають використан­ня юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і

!

Теоретичні засади юридичної психології 19

синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-струк-іурного та функціонального, логічного тощо. Завдяки зв'язку і изаємодії з філософією юридична психологія розглядає держав­но-правові явища в динаміці, історичному розвитку, взаємозв'­язку з іншими сферами пізнання.

Виходячи з зазначеного, систему психологічних наук та місце у ній юридичної психології слід розглядати не як механічну суму і їсихологічних знань, що належать до різноманітних сфер людсь­кої діяльності, а як процес — поділ психології на галузі або ви-11 икнення нових галузей на межі психології та інших сфер науки І практики. Юридична психологія — це наука, що має «внутріш­ню» логіку розвитку, під якою розуміють закономірну динаміку її категорій, принципів і методів, єдину для всіх галузей психологічної науки.