Мілтон Фрідмен – основоположник монетаризму.

Ще у 20-ті роки в Чикагському університеті зародилися монетарні ідеї. На початку 60-х років ці ідеї стають домінуючими у зв’язку з публікаціями Мілтона Фрідмена, Нобелівського лауреата 1976 року “за дослідження в галузі споживання, історії і теорії грошей“, серед яких: “Капіталізм і свобода” (1962), “Монетарна історія Сполучених штатів, 1867–1960 роки” (1963), “Монетарна статистика США” (1970), “Теоретичні основи грошового аналізу” (1970), “Тренди грошової маси у США і Сполученому Королівстві. Їх відношення до доходу, ціни і ставок процента, 1867–1975“ (1982).

Термін “монетаризм” був уведений у сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968 році.

На відміну від кейнсіанців та неокейнсіанців, для яких основними важелями регулювання економіки були сукупний попит, нагромадження і споживання, інвестиції тощо, для Фрідмена та монетаристів основним засобом регулювання економіки є монетарна система, а тому не через бюджетне, а через грошове регулювання потрібно розв’язувати економічні проблеми країни. Досліджуючи цю проблему, учений робить такі висновки:

– ринкова економіка повинна сама відтворювати рівновагу між попитом на гроші і грошовою пропозицією;

– стабільність економічного розвитку порушується тоді, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання товарної маси або, навпаки, грошова маса відстає від темпів зростання товарообігу;

– зростання грошової маси має відбуватися темпами, який забезпечують стійкість цін, відповідати динаміці валового національного продукту.

Монетаристи вважають, що основною причиною інфляції є надлишок грошової маси – “багато грошей – мало товарів”. Цей надлишок, як правило, утворюється під час проведення політико-грошового стимулювання сукупного попиту. У результаті гроші перестають відігравати роль інструменту ринкового регулювання. Для того, щоб перекрити канали, що зумовлюють інфляцію, монетаристи пропонують:

– строго контролювати зростання грошового обігу;

– проводити жорстку грошово-кредитну політику, застосовуючи правило рівномірного приросту грошової маси;

– проводити стабільну фіскальну політику;

– ліквідувати дефіцит державного бюджету для забезпечення бюджетної рівноваги;

– застосовувати методи “шокової терапії”.

Головним принципом монетаристської політики є досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити зростання виробництва та високу зайнятість.

Основна вимога монетаристів у галузі економічної політики – максимально скоротити видатки держави, тому що їхнє збільшення веде до утворення надлишку грошей, а отже, до інфляції.

Одне з ключових положень монетаризму полягає в тому, що гроші відіграють виняткову роль у зміні реальних доходів, зайнятості та загального рівня цін.

Монетаристи стверджують, що існує взаємозв’язок між темпом зростання грошей і темпом номінального доходу, що при швидкому зростанні грошової маси швидко зростає номінальний дохід і навпаки. Зміна грошової маси впливає як на рівень цін, так і на обсяг виробництва в межах визначеного періоду. Таким чином, монетаристський варіант кількісної теорії виконує функції управління грошовим попитом, а через нього – і господарськими процесами.

Опираючись на положення про екстраординарну роль грошей і стверджуючи, що капіталістичне господарство являє собою стабільну систему, здатну за рахунок саморегуляції досягти стану рівноваги, монетаристи вибудовують свою модель економічного циклу, у якій визначальну роль відіграє зміна грошової маси. Основними елементами монетаристської теорії економічного циклу є модернізований варіант кількісної теорії грошей, концепція номінального доходу, передавальний механізм, розроблений з метою ілюстрації впливу грошей на господарські процеси.

Монетарна неоліберальна концепція була на практиці апробована у США республіканським урядом президента Р. Ніксона (1969–1970) і реально дозволила послабити інфляційні процеси та зміцнити долар під час реформ адміністрації Р. Рейгана (“рейганоміка”). Елементи неоліберальної концепції реально застосовувалися в ході реформування англійської економіки (“тетчиризм”).