Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.

1890 року було опубліковано шестикнижжя Маршалла під назвою “ Принципи економікс”, яке й починається із визначення: “Політична економія, або економічна наука (economics), досліджує нормальну життєдіяльність людського суспільства; вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка тісно пов’язана зі створенням матеріальних основ добробуту”. Суспільство розглядається як сукупність індивідів, економіка – як система взаємозалежних суб’єктів господарювання, а економічні закономірності – як наслідок взаємодій індивідуальних рішень, прийнятих на вільному виборі суб’єктів.

Маршалл також розробив принцип економічної рівноваги в економіці. Економічна рівновага – це відповідність між попитом і пропозицією, між ресурсами та потребами. Ціновий механізм рівноваги встановлюється шляхом або обмеження споживчого попиту, або збільшення обсягів виробництва (і пропозиції). Обґрунтовуючи принцип рівноваги, А. Маршалл запровадив в економічну науку категорію “рівноважної ціни”, що являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) та кривої пропозиції (граничних витрат). Обидва ці фактори – складові ціни; корисність і витрати однаково значущі. Вченим враховується як об’єктивна (витрати виробництва), так і суб’єктивна (корисність благ) сторона. За твердженням А. Маршалла, принцип витрат виробництва і принцип “кінцевої корисності“ безперечно є складовою одного загального закону попиту і пропозиції: кожний із них можна порівняти з одним із лез ножиць.

Маршалл виходить з того, що у науковій думці потрібна й інду­кція, і дедукція. Так само, як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва.

Ще одна безсумнівна заслуга Маршалла — у введенні в економічну науку графіків, хоч його ставлення до математичних методів в економіці не однозначне.

Дослідження економічних процесів — це узагальнення тен­денцій, що характеризують дію людини за певних умов. “Між тим не існує такого ряду економічних тенденцій, які б діяли так само стійко і які можна було б виміряти так само точно, як за­кон тяжіння. Не існує й економічних законів, таких за своєю то­чністю, які можна було б зрівняти із законом тяжіння”, — під­креслює Маршалл. Якщо політекономія стверджувала про на­явність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як це робить історична школа Німеччини, але й взагалі заперечує їхню харизму. А це вже “Еконо­мікс”.

До основних принципів маржиналістичного дослідження потрібно віднести – статичний підхід, рівноважний підхід, економічну раціональність, граничний аналіз, математизацію. На початку ХХ ст. маржиналісти розробили кілька теорій.

А. Маршалл, А. Пігу та Дж. Робертсон – кількісну теорію грошей про безпосередній вплив грошової маси у обігу на рівень цін; або у результаті зіткнення товарів і грошей у короткостроковому періоді, зміна цін на товари залежить виключно від кількості грошей.

МV = РТ, де

М – кількість грошей; V­- швидкість їх обігу;

Р – середньоврівноважений рівень цін; Т – кількість усіх товарів.

А. Пігу – економічну теорію добробуту про задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті;

Р. Хоутрі – монетарну теорію економічного циклу про зв’язок споживчих доходів та витрат з економічним циклом і кредитуванням;

Дж. Б. Кларк – теорію граничної продуктивності про те, що фактор виробництва – праця або капітал – може прирощуватися доти, доки вартість продукту, що виробляється цим фактором, не зрівнюється з його ж ціною; дія цього закону у практиці господарювання передбачає, що стимул збільшувати фактор виробництва вичерпує себе, коли ціна цього фактора починає перевищувати можливі доходи підприємця або кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності праці;

Вільфредо Парето – теорію економічного оптимуму про оптимальний розподіл економічних ресурсів і благ, що виробляються.

До основних праць Парето належать “Курс політичної економії” (1898), “Вчення політекономії” (1906), “Трактат із загальної соціології“. У своєму “Вченні політекономії” Парето відмовився від традиційних підходів до кількісної характеристики корисності на основі міжособистісних порівнянь корисності, сформулювавши поняття суспільної максимальної корисності, тобто те поняття, яке в економічній літературі сьогодні прийнято називати “оптимум Парето”. Це поняття вживають для оцінки таких змін, які або поліпшують добробут усіх, або не погіршують їхнього добробуту з покращанням добробуту принаймні однієї людини. Оптимум Парето визначається як стан, за якого неможливо покращити чийсь добробут шляхом трансформації товарів та послуг у процесі виробництва або обміну без шкоди для добробуту певного індивіда. Концепція “оптимуму Парето” дозволяє прийняти оптимальне рішення щодо максимізації прибутку (відповідно і корисності), якщо теоретична аргументація оптимальної комбінації споживання ґрунтується на таких передумовах:

- суто особистісна оцінка власного добробуту;

- визначення суспільного добробуту через добробут окремих осіб;

- неможливість зрівняння добробуту окремих людей.

Видатний математик Леон-Марі Еспрі Вальрас створив замкнуту математичну модель загальної економічної рівноваги. Рівновагу в системі продуктивних послуг і предметів споживання Вальрас характеризував як стан, де ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг будуть однаковими, існуватиме постійна стійка ціна на ринку продукції, продажна ціна продукції дорівнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, а третя – до рівноваги виробництва. Рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, до ринкової рівноваги. Із теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв’язку та взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв’язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.

Ресурси Доходи Витрати Ресурси

	Домашнє господарство

Товари Витрати Доходи Товари

У подальшому на теорію загальної економічної рівноваги спираються вчення про динаміку економічного зростання, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків.