Характеристика сучасної фінансової політики України

Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет України були похідними від розмірів, що встановлювалися со­юзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України поста­ла необхідність створення власної фінансової системи.

Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідчен­ням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутріш­нього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному госпо­дарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національно­го багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн.

Відмова від монополії державної власності, неможливість уп­равління фінансами в недержавному секторі економіки адміні­стративними методами призвели до необхідності перегляду ос­новних принципів фінансової політики, її основа - визнання свободи підприємництва, введення різноманітних форм госпо­дарювання, приватизація державної власності, перехід до ринкової економіки, яка базується на поєднанні інтересів приватних і державних суб'єктів господарювання.

Таким чином, створення власної фінансової системи в таких умовах необхідно проводити в два етапи: перший - охоплює проблеми, пов'язані зі зміцненням перших досягнень незалеж­ності, другий - вирішує питання стабільного розвитку.

Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансо­ва політика. На першому етапі вона була спрямована на ним із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахун­ках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, до­тацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в прове­денні ефективної соціально-економічної політики.

Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвести­ційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економі­ку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансо­ва політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стиму­люючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами

На другому етапі фінансова політика повинна була концент­руватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на фор­мування ефективної структури виробництва, стимулювання на­уково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефек­тивності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього ко­ординатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи.

Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінан­сова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобі­лізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економіч­них проблем розвитку.

Фінансова політика України має враховувати реальні фінан­сові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визна­чення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктив­них економічних законів.

Фінансова політика має враховувати стан української економі­ки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.

Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники еко­номічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетно­го кодексу України визначає параметри державного бюджету, надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.

Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.

Фінансовий механізм

Фінанси як об'єктивна економічна категорія існують неза­лежно від волі людей і є інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб'єктів господарювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність форм і ме­тодів, за допомогою яких забезпечується здійснен­ня розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралі­зованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.

Фінансовий механізм - найважливіша частина господарсь­кого механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання ви­користання фінансових ресурсів. До структури фінансового ме­ханізму входять п'ять взаємозалежних елементів:

>• фінансові методи;

>• фінансові важелі;

>• правове забезпечення;

>- нормативне забезпечення;

>• інформаційне забезпечення.

Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через уп­равління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і ре­зультатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефек­тивне використання грошових фондів. Фінансові методи ста­новлять основу фінансового механізму, до них відносять: пла­нування і прогнозування, інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в утворенні й використанні різних грошових фондів

Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.

Ефективність і дія фінансового механізму залежать від право­вого і нормативного забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові доку­мент органів управління. Нормативне забезпечення функціо­нування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про. фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.

Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою час­тиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особли­вості поточного стану в економічній і соціальній сферах краї­ни. Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити ди­рективний фінансовий механізм і регулюючий.

- Директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, у яких держава бере участь безпосеред­ньо. До нього, як правило, входять податки, державний кре­дит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюд­жетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. У цьому разі держава детально розробляє обов'язкову для всіх учасників систему організації фінансових відносин. У багатьох випадках директивний фінансовий механізм може поширюва­тися на фінансові відносини, у яких держава не бере участі. До таких відносин належать ті, які мають велике значення для реалізації усієї фінансової політики (наприклад, ринок корпо­ративних цінних паперів), або одна зі сторін цих відносин - агент держави (наприклад, фінанси державних підприємств).

- Регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкрет­ного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інте­ресів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.

У цьому разі держава встановлює загальний порядок викорис­тання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів і напрями їхнього використання.