ТЕМА №2: Особистісно орієнтовані технології в музичному навчанні та вихованні.

Педагоги та психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учні, як одного із принципів організації навчально - виховного процесу, що обґрунтовується сучасною педагогікою і психологією.

Розробка особистісного підходу дуже складна, теоретична та практична проблема. Її складність зумовлена перш за все тією обставиною, що особисті є чи не найскладнішим утворенням у світі, і одночасно суб’єктом перетворення цього світу і самого себе.

Цей гуманістичний підхід своїм корінням сягає глибинних витоків людської культури (Сократ, Платон, Арістотель, Плутарх, Сенека та інші). Розквіт гуманізму пов’язують із подоланням релігійно – канонічних та тоталітарних систем середньовіччя, коли відбувся не звичайний злет людського духу чим ознаменувалась епоха Відродження (представниками Томас Мор, Кампанелла, Рабле, Коменський та інші), вони вважали людину найвищою цінністю творіння. Пізніше до цієї плеяди почали долучати представників нового часу: Мішеля Монтеня, Ж.Ж. Руссо, Льва Толстого. Вони висунули ідею вільного виховання яке дає змогу кожній людині розвивати свої природні здібності.

Ідея про те, що мета освіти є наслідком пізнання суті людини у подальшому одержала розвиток у працях: Й. Г. Песталацці, Ж. Руссо, та інші.

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах практично всі історичних епох (С. Шацький, П. Кантерєв, В. О. Сухомлинський, С. І. Миропольський, К. Ушинський та інші).

Наукові передумови виникнення особистісного підходу поступово визначились у різноманітних дослідженнях особистості.

Гумастичний підхід як самостійний напрям у науці виділився у 50 роки ХХ ст. В рамках цього напряму людина розглядалась як неповторна, унікальна цілісність якій притаманний певний ступінь свободи.

Гумастичний підхід розглядав людину як «Відкриту можливість» само актуалізації, притаманну тільки людині.

З самого початку гуманістичний підхід (спочатку в психології) займався вивченням можливостей та обдарувань людини (Р. Мей, Р, Бернс, Е. Фром та інші)

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначилися у дослідженнях таких відомих психологів як, В. Давидов, О. Осмолов, В. Татенко, І. Якиманська та інші.

У 70 – 90 рр питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіки не одноразово порушувалися в працях, В. Сухомлинського, І. Конна, А. Петровського, І. Бехха та інші.

У продовж останніх років інтерес до особистісного підходу, в тому числі музичної педагогіки, значно зростає. Подібна орієнтація передбачає такий спосіб засвоєння змісту музичної освіти суб’єктом під час якого відбувається співпраця, саморозвиток виявлення особистісних функцій учнів. При чому вони спрямовуються не на одержання інформації, а в першу чергу на музичний розвиток особистості.

Метою особистісно орієнтованого музичного навчання є прцес допомоги дитини, встановлені її суб’єктивності музичних уподобань, розвитку почуттів, життєвому самовизначенні. Особистісний підхід поєднує музичне виховання та навчання в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально – педагогічного захисту, розвитку дитини підготовки її до життє творчості.

Головні завдання:

- розвинутий індивідуальність, музичні здібності кожної дитини

- максимально виявити, ініціювати, використати, «окультурити», індивідуальний (суб’єктний) естетичний - музисний досвід дитини

- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись у галузі музики.

- Розвинути потенційні музично – творчі задатки.

- Сформувати естетичну культуру життєдіяльності особистості.

Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій:

- навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту художнього досвіду учня, включати музичний досвід його попереднього спілкування з музичним мистедством.

- Виклад матеріалу вчителем повинен бути спрямованим не тільки на розширення його обсягу, а й поповнення музичного досвіду кожного учня.

- Активне стимулювання учня до самостійної музичної освіти діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самовираження, самоосвіти.

- Забезпечення контролю і оцінки не тільки результату, а головним чином процесу музичного навчання.

Існує 5 умов особистісного орієнтованого навчання:

- наповненість змістом музичного спілкування життєвим досвідом, спостереження, проблемами.

- Створення у процесі навчання ситуацій, що сприяють взаємодію учнів з важливими для них подіями, питання, явищами.

- Вчитель повинен вести себе в роботі з дітьми, адекватно власним почуттям проявити свої людські і професійні якості

- Прийняття вчителем учня, таким яким він є, та розуміння його почуттів, намірів, бажань, уподобань

- Учень повинен відчувати себе вільно у світі музичної інформації, мати можливість вступити в діалог з учителем, і вибрати альтернативність рішення проблеми.

Робота вчителя на уроці музики є одним із засобів самовираження особистості. Можливість одного процесу залежить, на сам перед, від взаємодії на уроці вчителя та учня. Яка ж модель відносин між ним у процесі особистісного – орієнтованого навчання?

1. Вчитель володіє навчальним матеріалом на основі якого варіює вид і форми завдання, спрямованого на вироблення власної думки учня, розвиток його мислення, самостійності та інше.

2. Учитель створює умови для самореалізації, самовираження учнів, пропонує їм виконувати завдання творчого характеру, що ґрунтується на музичному досвіді учнів.

3. Педагог намагається створити позитивне, емоційне середовище для роботи всіх учнів за допомогою надання їм можливості вибирати форму роботи, спосіб виконання завдання, варіант відповіді і таке інше.

4. Вчитель враховує індивідуальні особливості учня, стан його розвитку. Порівнює досягненя і результати його розвитку з показниками в минулому, а не рівнем розвитку інших учнів. Це дозволяє кожній дитині проявити інтерес до самопізнання, формувати впевненість в успіху.

5. Викладач проводить аналіз виконання завдань, відповідей учнів, засобів опрацювання матеріалів. Вказує на оригінальність, повноту, характер мислення, відповідність поетичного тексту і музики, епоху, стиль творчості, здатність до порівняння та інше. Учень аналізує відповіді не тільки учнів, ай якість власної роботи.

6. Педагог оцінює музичні можливості учнів не лише на основі кінцевого результату, звертається увага на процес його досягненя. Це дозволяє виявити та удосконалити можливі інтелектуальні вміння: відстояти свою точку зору, проаналізувати і обґрунтувати факти та інше.

7. Вчитель будує урок на основі будов самореалізації, самостійності кожного учня, врахування і використання його музично – художнього досвіду, використовує активні форми спілкування (діалог).

8. Викладач створює атмосферу суб’єкт - суб’єктної взаємодії, передбачає свободу вибору учнем способу, змісту і методу навчання(музичний матеріал, форми його подачі).

9. Методичну основу особистісно- орієнтованого музичного навчання і виховання, становлять індивідуалізація і диференціація. Визначення цих понять було і залишається одним з не вирішених питань.

Сутність індивідуалізації вбачається в одночасній співпраці педагога з усім класом та конкретним учнем. Індивідуалізація має створювати умови для активної роботи всіх учнів, сприяти повноцінному їх розвитку та має успішно реалізуватися у групах учнів з приблизно однаковими індивідуальними можливостями.

Чотири головні засоби індивідуалізації навчання на уроці:

1. У процесі пояснення нового матеріалу вчитель особливо враховує «слабких і середніх» учнів, залучає їх до активної роботи засвоєння нового матеріалу.

2. у процесі самостійної роботи більше уваги приділяється «слабких» учням. Останні отримують індивідуальні завдання.

3. індивідуалізація домашніх завдань

4. Необхідність конторолю за роботою «слабких» учнів та потсійна увага до «сильних».

Диференційований підхід у процесі навчання ґрунтується на умовному виділенні груп учнів: «сильних», «середніх», «слабких».

Разом з тим рівнева диференціація викликає суперечливі оцінки.

До негативних рис відносять такі:

- поділ дітей за рівнем розвитку є негуманним

- недосконалість діагностики відносить неординарних дітей до розряду «слабких»

- в елітних групах виникає ілюзія винятковості

- в учнів низького рівня знижується самооцінка

У процесі диференціації навчальної роботи слід враховувати спеціальні музичні здібності та обдарованість дітей. Діагностування цих здібностей має здійснюватися за допомогою навчального експерименту і тестів. Необхідно також враховувати рівень музичних знань, умінь та навичок. Знання є змістовою базою, для реалізації здібностей. Крім знань та умінь, що діти засвоїли в школі, у них є чимало тих знань, які вони отримали з інших джерел інформації. Ці попередні знання свідчать про широту кругозору та інтересів учнів і допомагають їм легше засвоювати програмний матеріал. Виявлення цих знань допоможе в організації диференційованого навчання.

Типологія форм диференціації ґрунтується на різних напрямках а саме: освітні цілі, рівень виконання музичних завдань, початковий рівень музичного розвитку дитини, час навчання, зміст музичного навчання, послідовність матеріалу, підхід до навчання, види навчальної діяльності, застосування набутих знань, оцінювання. На основі різного поєднання даних напрямів виділяють три типи диференціації:

- за часом навчання

- за умовами навчання

- за освітніми цілями.

Диференціація за часом навчання передбачає проходження навчального курсу в індивідуальному темпі: прискорено (акселерація) або уповільнено (ретардація).

Диференціація за умовами навчання ґрунтується на використанні вчителем різних засобів, або навчального матеріалу в роботі з різноманітними групами в середині класу. Вона здійснюється в усіх формах класної роботи (груповій, індивідуальній, фронтальній)

Диференціація за освітніми цілями навчання передбачає групування учнів за кількома навчальними планами чи програмами (факультативи, гуртки, поглиблене вивчення та ін.). Даний тип диференціації вимагає від учнів усвідомлення мети навчання та чіткої сформованості інтересу до предмету.

Третій тип диференціації визначається ще й за формуванням організаційної одиниці диференційованого навчання (потоки, класи, групи). Групи в які об’єднуються учні з однаковим рівнем здібності, називають гомогенними групами. Об’єднання дітей зі змішаними здібностями відбувається у гетерогенних групах. На сучасному етапі в освітньому середовищі поширеною є думка про необхідність навчання у гомогенних групах. Разом з тим, у такому підході є й певні недоліки. Ускладнюється робота вчителя з організації діяльності учнів та управління нею.

Особистісно орієнтовані технології музичного навчання і виховання базуються на таких специфічних особливостях:

1. Учні вирішують у процесі музичної діяльності проблеми, які їх цікавлять і є значущими для них.

2. Учитель почуває себе по відношенню до учнів конгруентно, тобто проявляє себе такою людиною, якою він є виражаючи себе вільно.

3. Вчитель проявляє безумовне позитивне ставлення до учня приймає його таким який він є.

4. Вчитель проявляє емпатію (співпереживання) до учня – здатність проникати в його внутрішній світ, розуміти його, дивитися його очима залишаючись при цьому самим собою.

5. Демонстрація учням повної довіри у продовж усіх видів навчальної діяльності.

6. Учитель виступає для учнів джерелом різного досвіду, до якого завжди можна звернутися за порадою з усіх питань музичного навчання.

7. Прагнення учителя до досягнення емпатії, яка дозволяє розуміти почуття та переживання кожного учня у процесі спілкування з музичним мистецтвом

Для проектування та реалізації в практичній діяльності особистісно орієнтованих технологій музичної освіти надзвичайно важливим є виконання низки вимог:

- процес особистісного орієнтованого навчання і виховання повинен надавати кожному учневі спираючись на його музичні здібності нахили інтереси ціннісні орієнтації і суб’єктивний досвід можливість реалізувати себе музично пізнавальні діяльності.

- Зміст музичної освіти засоби та методи його реалізації добирають та організовують так, щоб учень міг виявити вибірковість до того чи іншого вибору музичної діяльності, або форми навчання.

- Музичний навчально - виховний матеріал повинен бути різноманітнім за характером і стилем та виявляти зміст об’єктивного досвіду учня, як емоційно чуттєвого так і знаннєвого.

- Активне стимулювання самостійної музичної діяльності має забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовиявлення.

- Надання учневі свободи вибору засобів реалізації своїх музичних умінь, навичок, почуттів.

- Організація музичних занять на основі діалогу, імітаційно рольових ігор, інсценізації музичного матеріалу, дискусій, творчих завдань.

Особистісно орієнтовнана технологія функціонує на основі ряду принципів:

1) визнання та усвідомлення індивідуальності учня, його самостійності та неповторності сукупності психічних, культурологічних і суто музичних рис, забезпечення його музичного розвитку та саморозвитку.

2) Диференціація учнів на основі природо відповідності та особистісних відмінностей пов’язаних із музичним досвідом, інтересами і здібностями кожної дитини.

3) Принцип реалізації себе у всіх видах музичних діяльностей в залежності від музично – цінісних орієнтацій, творчих здібностей та музичних уподобань.

4) Принцип гуманізації змісту музичного навчання та виховання.

5) Принцип історизму, що передбачає аналіз і включення до навчально виховного процесу елементів історії музично педагогічної думки, освіти, творчості, компаративістського та ціннісного підходів.

6) Принцип системності, що вимагає розгляду музично – освітнього процесу, як цілісної системи послідовного набуття музичних занань умінь та навичок.

7) Принцип науковості який спирається на закономірний зв'язок музичної педагогіки із філософією, фізіологією, психологією, загальною педагогікою, мистецтвом, педагогічною творчістю.

8) Принцип варіативності який будує музично – освітній процес на основі різноманітності музичного матеріалу змісту форм і м6етодів роботи, вибір яких повинен здійснювати учитель музики з урахуванням мети розвитку кожної дитини та її педагогічної підтримки.

 

 

Література:

1) Бехх І. Д. особистісно - зорієнтоване виховання. – К., 1998.

2) Малицька О.В. естетичне виховання майбутніх учителів у особистісно – орієнтованому освітньому процесі \\ бердянський державно – педагогічний університет Збірник наукових праць. Педагогічні науки. №4. – Бер Оянськ, 2005.3

3) Рейзенкінд Т.Й. Технології навчання в умовах професійної педагогіки майбутнього вчителя музики \\ наукові записники Ніженського педагогічного університету ім.. М. Гоголя. Психолого - педагогічні науки – Ніжен, 2004 - №2.

4) Сучасні шкільні технології. Ч.1-К.,2005.

5) Горбенко С.С. Використання особистісно орієнтованих технологій у музичній освіті дітей шкільного віку \\ науковий часопис НПУ ім.. М. Драгоманова. Серія 16. Творча особисть учителя: проблеми теорії та практики. Випуск 5 (15). – К.,2006.

6) Інтерактивні технології в особистісно орієнтованій освіті \\ Відкритий урок. Вересень 2006р.