Економічне значення туризму

Туризм є однією з галузей економіки. Як для будь-якої сфери народного господарства, для нього характерний специфічний продукт діяльності —туристичні послуги.

Такими послугами насамперед − організація тимчасових виїздів громадян з постійного місця проживання з оздоровчою, пізнавальною, спортивною, релігійною та іншою метою.

Висвітлюючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні, варто вивчати і враховувати досвід країн світу в цій сфері, адже, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), частка обороту світового туризму в системі міжна-родної торгівлі посідає постійне третє місце.

У світовій практиці туризм є найбільш динамічним сектором платних послуг. За оцінками спеціалізованих туристичних організацій, загальні витрати на внутрішній та міжнародний туризм становлять 12% світового валового націо-нального продукту, а в окремих країнах його доля ще вища: Греція − 50%, Мексика − 30%. Світова практика показує, що створення робочих місць у секторі туризму обходиться у 20 разів дешевше, аніж у традиційному промисловому секторі. Україна займає дуже скромне місце на всесвітньому туристичному рин-ку. Доля туризму у валовому продукті менше 0,5%.

Тенденції міжнародного розвитку туризму вказують на те, що в Україні ця сфера потребує радикальних змін.

Туризм повинен стати:

* фактором зростання національного прибутку;

* фактором забезпечення працевлаштування;

* стимулом розвитку інших галузей економіки (транспорт, зв’язок, торгів-ля та ін.);

* фактором економічного розвитку окремих регіонів;

* одним із продуктів, що представлятиме Україну на міжнародному ринку.

На жаль, у сучасному українському туризмі переважають комерційні організації, які в основу своєї діяльності ставлять зовнішній туризм, шоп-тури, і лише мала частка вітчизняних турфірм працює на ринку внутрішнього туризму.

На сьогодні в Україні існує понад 1600 ліцензованих туристичних органі-зацій та кампаній, 95% існуючих туристичних фірм відправляють жителів Украї-ни за кордон, і лише дві фірми спеціалізуються на Карпатах. У регіоні не існує гідів-організаторів, які спеціалізуються на природному та культурному туризмі. Не здійснюється навчання фахівців для проведення подорожей просто неба.

Український національний туризм наслідував радянську модель туризму з будинками й базами, створеними профспілками та військовими для відпочинку своїх працівників і персоналу. Впродовж цього періоду міжнародний туризм знаходився під контролем “Інтуриста”, який монопольно займався іноземними туристами, і “Супутника” − організації, яка впорядковувала міжнародний моло-діжний туризм.

Значну частку туристів приймають Львівська та Закарпатська області. Дослідження, проведене Українським інститутом туризму свідчить, що до Львова щороку прибуває близько 342800 відвідувачів, з яких 18 тис. − іноземці, до Закарпатської області − 336100 відвідувачів.

Розвиток туризму в Україні гальмується цілою низкою соціально-еконо-мічних факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, серед яких:

* нестабільне економічне становище;

* відсутність конкретних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність у галузі туризму;

* невідповідність більшості послуг, які надаються, міжнародним стан-дартам;

· проблеми візової підтримки для туристів з країн Європи].

Виходячи з вищевикладеного, майбутнє українського туризму − це соціальний (внутрішній) туризм, який може стати доступним для широких верств населення. Адже туризм в Україні має давню історію та користується популяр-ністю як серед вітчизняних туристів, так і серед іноземців.

За розрахунками фахівців разова рекреаційна місткість, наприклад карпатських ландшафтів, складає: взимку − 3,9 млн. чол., влітку − 1,7 млн. чол. А це означає, що впродовж року там може побувати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів та туристів вихідного дня. Це максимальні цифри. Для порівняння: Альпійський регіон площею 180 тис км² щороку приймає 40 млн. відпочиваючих і туристів та понад 60 млн. туристів, що здійснюють одноденні поїздки в Альпи. Якщо врахувати різницю в площі цих регіонів, то наведені циф-ри цілком співмірні. Сьогодні в регіоні діє понад 500 рекреаційних об’єктів за-гальною місткістю понад 82 тис. місць. Це − 1,5 місця на 1 км², що в 13 разів менше, ніж в Татрах, або 13 місць на 1 тис. чоловік, що в 6 разів менше, ніж в Татрах.

 

Туристична рента

У сучасних умовах, коли відпрацьовуються нові підходи в податковій політиці у сфері туризму, гостро стоїть питання про туристичну ренту. Ефективна реалізація цього положення допоможе створити необхідну матеріально-економічну базу туристичної діяльності в будь-якому регіоні України.

Використання якого-небудь явища в інтересах людини й суспільства вима-гає знання його природи. Соціально-економічна природа туристичної ренти може бути розкрита, якщо відомі її економічна сутність, форми виникнення та існування, соціальний зміст.

Туристична рента − це фактичний прибуток з туристичних ресурсів, який отримує власник цих ресурсів, використовуючи їх як об’єкт господарювання.

В умовах ринкових форм господарювання всі види ресурсів отримують ринкову оцінку, тобто ціну. В умовах відсутності кадастру туристських ресурсів проблема встановлення цін ускладнюється.

Достовірну економічну, тобто споживчу та вартісну оцінку тому чи іншо-му туристичному ресурсу, в кінцевому результаті, може дати лише ринок турис-тичних послуг.

Кадастрові, споживчі, вартісні та бальні оцінки являють собою лише спробу заздалегідь з’ясувати та передбачити ті якісні відмінності туристичних ресурсів, які згодом підтвердить чи спростує ринок.

У сфері туризму існує дві форми туристичної ренти: монопольна та диференційована.

Монопольна туристична рента виникла на основі господарського викори-стання туристичних ресурсів унікальної якості (наприклад, пам’яток культури).

Диференційованатуристична рента виникає на основі господарського використання туристичних ресурсів різної якості (хорошої, середньої, поганої).

Будь-яка рента, в тому числі й туристична, являє собою форму реалізації права власності на ті ресурси, використання яких породжує прибуток.

Власність як система соціально-економічних відносин складається з чоти-рьох аспектів: об’єкта присвоєння, суб’єкта присвоєння, форми присвоєння (інди-відуальної, колективної, державної); характеру відносин присвоєння між суб’єк-тами.

Чіткий розподіл прав власності туристичних ресурсів між органами влади й туристичними організаціями дасть змогу реально визначити соціальний зміст туристичної ренти, її соціальну орієнтованість.

Існує 10 правил розподілу та використання туристичної ренти.

1. Всі туристичні організації діють у вільному ринковому просторі.

2. Робота туристичних організацій не виключає регулювання їх діяльності з боку держави.

3. Взаємовідносини між туристичними організаціями та державними орга-нами влади оформлюються у вигляді договорів.

4. Наявність твердих ставок туристичної ренти.

5. Розмір рентних ставок не повинен перевищувати 10% від прибутку.

6. Ставка повинна бути однаковою, незалежно від регіону.

7. Рентна плата повинна скеровуватись на розвиток інфраструктури туриз-му.

8. Контроль з боку органів влади.

9. Контроль за зростанням цін на туристські послуги.

10. Відповідальність за нецільове використання ресурсів.

Рекреаційні ресурси України є досить значними й навіть мають певні переваги перед іншими країнами Західної Європи. Але не варто забувати що вони є лише ресурсами, і перетворення їх у сучасні рекреаційні системи з високою конкурентною здатністю вимагає значних зусиль.

Одним із стратегічних напрямків розвитку більшості областей України є пріоритетне освоєння їх рекреаційного потенціалу. Для підтвердження обґрунтованості такого вибору для Карпатського регіону можна навести такі основні аргументи:

1. Наявність природно-ресурсної бази. У регіоні понад 800 джерел і сверд-ловин лікувальних мінеральних вод усіх відомих типів, багато з них унікальні. Їх запаси достатні для щорічного оздоровлення понад 7 млн. чол. Зараз рівень їх використання не перевищує 15%. Розвідано також значні запаси лікувальних грязей та озокериту. Ці ресурси в поєднанні з сприятливими кліматичними умова-ми є природною базою розвитку санаторно-курортної діяльності.

Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму. Мальовничі ландшафти створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати не мають альтернативи на Україні щодо розвитку гірсько-лижного спорту на рівні світових стандартів.

2. Вигідне географічне положення. Регіон розташований у центрі Європи, через нього проходять різноманітні зв’язки. Непогана транспортна доступність є сприятливим фактором залучення контингенту вітчизняних рекреантів і туристів з європейських країн. Карпати можуть слугувати своєрідним полігоном дисло-кації центрів міжнародного бізнесу, що стимулюватиме ріст комерційного та ділового туризму.

3. Фактор територіального поділу праці. В Україні фактично є два регіони, умови яких дають можливість забезпечувати процес задоволення суспільних потреб у рекреаційних послугах: Чорноморсько-Азовський та Карпатський. На фоні перевантаженості першого Карпати виступають фактично єдиною територією, яка може реалізувати незадоволений попит населення на оздоровлення та відпочинок.

Рекреаційну індустрію в Карпатському регіоні варто трактувати як важ-ливий фактор підвищення соціально-економічного рівня гірських районів. Світо-вий досвід показує, що гірські райони можуть конкурувати з рівнинними в економічному відношенні, насамперед завдяки розвитку індустрії відпочинку.

4. Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно високий рівень екологічної безпеки й наявність великих запасів мінеральних вод для лікування радіаційних захворювань обумовлюють потребу у створенні в Карпатах широкої мережі спеціалізованих оздоровниць для населення зон радіаційного забруднення.

5. Соціально-економічна специфіка гір. У гірських районах чотирьох кар-патських областей проживає близько 1,3 млн. чол., тобто близько 20% всього населення. З них третя частина − на висоті 500м і вище. Гори створюють специ-фічні, надзвичайно складні умови проживання та господарювання, особливо в сільському господарстві. Тому надзвичайно гостро стоїть проблема зайнятості й низького рівня матеріального добробуту жителів гір. Стабілізація цих та інших негативних процесів за рахунок розширення сфер зайнятості, розвитку інфра-структури сприятиме туризм з відповідним сервісом та організацією обслуго-вування, у яких може бути задіяне місцеве населення.

6. Економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери. Світовий дос-від показує, що туризм є високорентабельною галуззю народного господарства. Наприклад, в Іспанії він дає 17млрд. дол., що дорівнює 30% від суми доходів; в Італії прибуток від туризму становить 11%, в Данії − 8%, в Австрії − 8%. Безумовно, що сьогоднішні показники економічної результативності вітчиз-няного туризму поки що далекі від зарубіжних, хоча в Карпатах є окремі центри, де рекреаційна галузь займає провідне місце в господарській структурі. В цілому Карпатський регіон зараз займає друге місце в Україні за обсягом доходів від рекреаційної сфери (22% від сумарного показника по Україні) й поступається лише Криму (42%), випереджуючи Причорноморський регіон (17%) та Приазов’я (13%).