Організація ближнього туризму в умовах курортного лікування

В умовах курортного лікування використовується ближній туризм, походи тривалістю до трьох днів (у межах санаторію, курорту, району, області). До участі у ближньому туризмі залучаються особи, яким призначено лікувально-туристичні режими №2 та №3. У курортних умовах поширеними формами туристичної робо-ти є прогулянки, екскурсії, походи. Прогулянки організуються з метою відпочин-ку, екскурсії мають пізнавальний характер. На відміну від прогулянок і екскурсій туристичні походи проводяться більш тривалий час з метою зміцнення здоров'я, підвищення рівня фізичної підготовленості, відпочинку. Тому основною формою туристичної роботи на курортах та вирішення лікувально-профілактичних зав-дань є туристичні походи.

Найбільш доступний пішохідний лікувальний туризм. Ходьба як природ-ний вид локомоцій не потребує оволодіння особливою технікою руху, має помір-кований вплив на організм і легко дозується. На думку фахівців, найбільш ефективні в оздоровчому плані гірсько-пішохідні походи. У минулому сторіччі засновник кліматолікування на південному березі Криму лікар В.Дмитрів ставив гірські прогулянки на друге місце після головного лікувального фактору Криму - повітря. Кліматофізіологічні спостереження за впливом пішоходних мандрівок різної складності на стан хворих з неспецифічними захворюваннями органів ди-хання, компенсаторними захворюваннями серцево-суденної системи, ожирінням 1-2 ступеня проводив В.Д.Ємельянов. Аналогічні спостереження за хворими легеневим туберкульозом проводив В.Н.Сергєєв. Вони встановили значну позитивну дію гірсько-пішоходного туризму на хворих. Але в курортних умовах гірські маршрути не повинні передбачати підйомів понад 1500-1800 м над рівнем моря (підйом на більшу висоту може викликати ознаки гірської хвороби).

До найбільш цікавих і ефективних в оздоровчому плані видів туризму нале-жить водний туризм: мандрування на байдарках та лодках. Так, систематичні заняття веслуванням при радикуліті сприяють зміцненню м'язів і зв'язок спини та хребта, зменшенню застійних явищ у ділянці крижів та розтягуванню спайок нервів з оточуючими тканинами. При захворюваннях серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба, вади серця, атеросклероз) веслування збільшує приток крові до артерій серця, покращує харчування серцевого м'яза. Ритмічні скоро-чення і розслаблення м'язів рук і ніг сприяють підвищенню еластичності судинної стінки й покращанню притоку крові до серця. При захворюваннях опорно-рухо-вого апарату під впливом систематичних занять веслуванням покращується функція суглобів і зв'язок, збільшується їх рухливість. Є.О.Пирогова рекомендує веслування особам з пониженою функцією дихання.

Для маршрутів водного туризму обирають річки зі спокійною течією та мальовничими берегами. Можна мандрувати великими озерами, водоймищами та морськими узбережжями, але ці маршрути потребують досвіду та тренованості.

Можливим за умов курорту є велотуризм. При організації походів слід пам'ятати, що їзда на велосипеді висуває значні вимоги до серця. Маршрути для велопоходів (на дорожніх або гірських велосипедах) обираються таким чином, щоб ділянки бездоріжжя та перевали не перевищували 10-15% загальної довжини маршруту.

Взимку на деяких курортах проводяться лижні походи. Вони складніші за своєю організацією, ніж пішохідні, потребують спорядження і володіння техні-кою ходьби на лижах. Лижний туризм пов'язаний з тривалим перебуванням на чистому морозному повітрі при ритмічних рухах, добре зміцнює й оздоровлює організм. Чудові пейзажі викликають радісні відчуття, сприятливо діють на нервову систему. В умовах курортів лижний туризм проводиться на рівнинах та середньопересіченій місцевості. Успіх туристичного походу залежить від його правильної організації, основу якої складає режим пересування та відпочинку. Для цього складають графік часу. Передбачають: ходовий час руху − без урахування зупинок; робочий − час, що витрачається на перехід вдень, включає ходовий час, малі привали, розвідка та ін.; допоміжний час − той, що витрача-ється на встановлення та згортання табору, приготування та прийом їжі; час відпочинку − від відбою до підйому; загальний час − від підйому до відбою. В одноденному поході (поході вихідного дня) загальний час не повинен бути більше 16 год 30 хв, час відпочинку не менше 7 год 30 хв. Ходовий час складає, як правило, 8 годин, допоміжний − не більше 5 год 30 хв. Робочий час не повинен перебільшувати 11 год 30 хв.

Необхідно мати 5-6 маршрутів різної складності з урахуванням континген-ту рекреантів. Пішохідні походи слід починати з маршрутів рівниною, потім переходити до маршрутів на пересіченій місцевості. За тривалістю перші походи повинні бути напіводноденними, одноденними та з ночівлею, а потім − триден-ними. Напередодні походу необхідно з’ясувати прогноз погоди, ознайомитися з учасниками, видати необхідне спорядження, провести інструктаж при організації походу з дорослими. Чисельність групи не повинна перевищувати 20 чоловік на одного керівника. Дитяча група має бути однорідною за віком (різниця у віці не більше 1-2 років). Така однорідність групи дає змогу запобігати виникненню кон-фліктів і нещасних випадків. Кількість дітей у групі повинна складати 12-15 чоловік на одного керівника.

Різні види лікувального туризму мають свою специфіку та норми наванта-жень. Приблизні норми навантаженнь - відстань, швидкість пересування, вага рюкзака, що запропоновані В.Н.Мошковим, наведені у таблиці 1.

Таблиця 1