Поняття світового господарства і його характерні риси

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Світове господарство в своєму розвитку, починаючи з торгового обміну десь близько 10 тисяч років тому, пройшло такі основні етапи:

- кінець XIX - початок XX ст. - завершилось формування світової системи господарства;

- середина XX ст. - починається процес якісних змін системи світового господарства. Світова ринкова економіка поступово трансформується у напрямі соціального господарювання, активно утверджується змішана економіка;

- друга половина XX ст. - розвиток міжнародної економічної інтеграції, що виступає головною визначального рисою цього етапу;

- кінець XX - початок XXI ст. - світове господарство, незважаючи на протиріччя, стає більш динамічним, інтегрованим і цілісним, набуває глобального характеру.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

 

Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є;

- активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у фор­мах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

- розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміще­ні у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

- перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

- формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

- розвиток всесвітньої інфраструктури;

- створення міжнародних та національних Інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

- відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, є при­близно:

- у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

- у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

- у великих 20-25% (США, Китай, Індія, Росія).

- частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі вироб­ництва;

- частка експорту в загальному обсязі виробництва;

- частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій стосовно внутрішніх інвестицій.

Поступово формується структура світового господарства, яка відображає найінтенсивніші сектори міжнародних економічних відносин.

До суб'єктів цієї структури можна віднести міжнародні економічні організації та інститути, інтеграційні об'єднання, держави, підприємства, фірми, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки тощо. До рівнів струк­тури відносять - світовий, регіональний, міжнародний та рівень підприємств.

До головних елементів структури світового господарства можна віднести:

- науково-технічну сферу - включає інтернаціональні науково-техніч­ні системи, в їх межах об'єднуються науково-технічні потенціали ряду країн, спільно використовуються інтелектуальні, фінансові, матеріальні, природні, інформаційні ресурси за рахунок спеціалізації та поділу праці в пріоритетних галузях економіки, науки й техніки;

- виробничо-інвестиційну сферу - становить розгалужену сукупність виробничо-інвестиційних зв'язків, що складаються між окремими фірмами, державами та регіонами у процесі вивозу капіталу, діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), розвитку міжнародної спеціалізації та коо­перування виробництва, створення спільних підприємств і вільних зон;

- міжнародну торгівлю - її обсяги, динаміка, структура визначається характером і змістом міжнародного науково-технічного та виробничого співробітництва;

- валютно-фінансову та кредитну сфери - у процесі поглиблення міжнародного поділу праці та активізації обміну результатами діяльності національних господарств та їх окремих суб'єктів між країнами стали все частіше виникати розрахунки й платежі, що опосередковувалися світовими грошима, а також здійснюватися на основі міжнародного кредиту.