Оскільки особистість відноситься до класу надскладних систем, остільки і її вивчення не може обмежуватися одним якимось підходом. Тому є декілька закордонних та вітчизняних теорій особистості, кожна з яких, по-перше, на свій розсуд описує особистість, а, по-друге, пропонує свої об’єкти для цього опису. Найпопулярнішими серед закордонних теорій є:
Психодинамічні теорії. Підвалини цих теорій були закладені австрійським психіатром З.Фрейдом та розвинуті його послідовниками – А.Адлером, К.Юнгом, Е.Фромом та ін. Головна задача цих теорій – вивчення рушійних сил особистості, на підставі яких формується її активність. Цей напрям спирається на ідею про те, що глибинною засадою поведінки особистості є неусвідомлювані мотиви. У З.Фрейда це інстинкти, у К.Юнга – неусвідомлений особистісний та суспільний (колективне несвідоме) досвід, у Е.Фрома – екзистенційні потреби та т.ін. Тобто, в цих теоріях визнається особлива роль несвідомого, яке головним чином і обумовлює поведінку особистості.
Біхевіористичні теорії. Біхевіоризм відштовхується від ідеї, що поведінка людини є наслідком безперервної взаємодії між особистістю та її оточенням. Точніше кажучи, біхевіористи звертають увагу на те, що умови оточення людини формують її поведінку через навчання, а поведінка особистості, в свою чергу, формує її оточення. Тобто, людина і ситуація, в якій вона знаходиться, обопільно впливають одне на одного. Тому, щоб прогнозувати поведінку індивіда, треба знати як його характеристики взаємодіють з характеристиками оточення. Цим і повинна займатись, як вважають біхевіористи, психологія особистості.
Гуманістичні теорії. Послідовники цього напряму не дискутують відносно впливу біологічних характеристик та оточення людини на її поведінку, а підкреслюють власну роль людини в визначенні своєї долі. В своїй концепції вони спираються на такі принципи: 1) особистість потрібно зрозуміти, відштовхуючись від її власного погляду на світ, її сприймання себе та її самооцінки; 2) пріорітетним напрямом дослідження особистості є її вибір, творчість та самоактуалізація, тобто все те, що вона робить сама, робити ставку на її саморозвиток; 3) методи вивчення особистості не повинні бути нейтральними до неї і тому дослідник повинен рахуватись з ціннісними критеріями їх використання; 4) мета психології – зрозуміти людину, а не прогнозувати і контролювати її поведінку.
Когнітивні теорії. Майже усі сучасні психологи, незалежно від їх філософських уподобань, визнають, що особистісні відмінності є також наслідком того, як індивідуми репрезентують інформацію, що надходить до них. Такі репрезентації звуться когнітивними структурами або схемами. При цьому одні з цих структур використовуються індивідами задля інтерпретації себе та свого оточення, а інші допомагають людині сприймати, організовувати та зберігати інформацію.
Серед вітчизняних теорій структури особистості найбільш відомими є:
Підхід Рубінштейна С.Л. „Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які відбиваються всі зовнішні впливи, тому в особистості можна виділити компоненти різних рівнів, ступеня спільності та стійкості (сталості)”:
Спрямованість – виявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінантних мотивах діяльності і поведінки, світогляді.
Знання, уміння, навички – набуваються під час життя і пізнавальної діяльності.
Індивідуально - типологічні особливості – проявляються в темпераменті, характері, здібностях.
Підхід Ананьєва Б.Г. Розглядає людину, особистість як сукупність чотирьох сторін:
1) Людина як частка людства;
2) Людина як особистість;
3) Онтогенез та життєвий шлях людини як індивіда;
4) Людина як біологічний вид.
Підхід Платонова К.К. „Особистість – дієспроможний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому”. Особистість має динамічну функціональну структуру, елементами якої є:
Спрямованість – поєднує ставлення та моральні якості, інтереси особистості, які розрізняються за рівнем, широтою, інтенсивністю, сталістю, дієвістю.
Соціальний досвід – включає знання, вміння, навички та звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання.
Психологічна підструктура (форм відображення) – охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів та станів (відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять, увага, емоційні явища і т. ін).
Біологічна підструктура – охоплює біопсихічні типологічні властивості, а саме темперамент, вік, стать, а також патологічні зміни особистості, які більшою мірою залежать від фізіологічних та морфологічних особливостей кори головного мозку.
Характер та здібності не мають особистих рис, які б були одночасно і властивостями особистості і змогли б увійти в одну з підструктур. Тому Платонов К.К розглядає їх як властивості, які проявляються в різних видах діяльності і виявляються в усіх чотирьох підструктурах, тобто як каркас особистості, який пронизує всі підструктури.
Підхід Ковальова О.Г. „Особистість – суб’єкт і об’єкт суспільних відносин”. До структури особистості входять чотири підструктури:
Спрямованість – як система відношень особистості до оточуючого світу, до якої входять різні властивості, система взаємодіючих потреб, мотивів і інтересів, ідейних і практичних настанов. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості.
Можливості – система здібностей, які є психологічною передумовою успішного виконання людиною діяльності, в тому числі і професійної.
Стиль – психологічні особливості поведінки людини в соціальному середовищі, які визначаються темпераментом і характером.
Система вправ – забезпечує саморегуляцію, самоконтроль та корекцію дій, вчинків в житті і діяльності.
Підхід М’ясищева В.В. Розглядає ядро особистості як систему її відносин до оточуючого світу та самої себе, що формується під впливом відображення свідомістю людини оточуючого світу та є однією з форм такого відображення.
Підхід Абульханової-Славської К.А. Представляє особистість як суб’єкт життєвого шляху та суб’єкт діяльності. В основі розвитку особистості лежить формування таких якостей, як активність (ініціативність, відповідальність),здатність доорганізації часу, соціальне мислення.
Отже, структура особистості – це складне системне цілісне психологічне утворення, яке має всі ознаки системи і сукупність структурних елементів – біологічний (фізіологічний), психологічний, соціальний.
