Витрати виробництва, собівартість та ціна

Витрати виробництва, їх суть, природа та види. Основною метою будь-якого підприємства (фірми) є отримання прибутку. Для виготовлення кінцевого продукту йому потрібні різні ресурси (засоби праці та предмети праці), які купуються на ринку.

Витрати виробництва – це вартість ресурсів, залучених для виготовлення кінцевої продукції підприємства. Інакше кажучи, витрати виробництва – це те, у що обходиться виготовлення товару підприємству. В економічній літературі розрізняють економічні та бухгалтерські витрати.

Економічні витрати – це платежі, які має робити підприємство для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати – це платежі за ресурси, які підприємство купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє ними. До них слід віднести платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Явні витрати ще називають бухгалтерськими або грошовими витратами.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати можна поділити на:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- амортизація основних засобів;

- відрахування на соціальні заходи;

- інші витрати (рис 13.1).

 

Рис. 13.1 Бухгалтерські витрати підприємства

 

Галузі виробництва в залежності від структури витрат можна поділити на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі. До матеріаломістких галузей належать ті, де велика частка матеріальних витрат. Зокрема, у харчовій та легкій промисловості на ці витрати припадає близько 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості – 75%. Трудомісткі – це галузі, в яких питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%. Сюди належать галузі видобувної промисловості, точного машинобудування, приладобудування. До капіталомістких відносять галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Слід зазначити, що підприємство може володіти деякими ресурсами, які воно використовує у виробництві. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника підприємства, фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати називають неявними. Щоб визначити економічні витрати підприємства, потрібно обчислити у грошовому вираженні неявні витрати і додати до бухгалтерських.

Додамо, що економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові. Іншими словами, витрати, які здійснюються в короткостроковий та довгостроковий період.

Короткостроковий період – це проміжок часу, надто короткий для зміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. При цьому можна змінити кількість продукції, що виробляється за рахунок підвищення продуктивності праці, або за рахунок залучення додаткової кількості працівників.

Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб підприємство могло змінити обсяг усіх ресурсів, що використовуються, і навіть виробничих потужностей.

Так, наприклад, якщо б на заводі “Позитрон” найняли додатково ще 20 робітників, то це було б короткостроковим коригуванням. Але коли б добудували ще один цех і встановили там устаткування, то це уже довгострокове коригування. При цьому зазначимо, що ці два періоди відрізняються один від одного не тривалістю. В галузях легкої промисловості можна провести заміну виробничих потужностей навіть за один день, а в важкій промисловості на це потрібно набагато більше часу.

В залежності від того, як витрати реагують на зміну обсягу виробництва, їх поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Прикладом даного виду витрат можуть бути орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати – це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони включають витрати на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Постійні та змінні витрати в сукупності становлять валові (загальні) витрати. Також на підприємствах розраховують середні витрати – витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на обсяг випуску продукції.

Собівартість продукції, її суть та структура. Шляхи зниження собівартості. Собівартість – це витрачені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Можна виділити такі види собівартості:

- індивідуальна – це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції;

- цехова – включає затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських;

- виробнича – сума затрат на виробництва продукції, що включає виробничі та загальні управлінські витрати підприємства;

- повна – це виробнича собівартість і затрати, пов’язані з реалізацією продукції (рис. 13.2).

 

 

Рис. 13.2 Види собівартості

Собівартість є одним з найважливіших показників ефективності роботи підприємства. Адже її зниження веде до підвищення прибутку. Але для того, щоб знизити собівартість, потрібно перш за все вивчити її структуру. Структура собівартості – це співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво продукції.

Необхідно зазначити, що на підприємствах різних галузей структура собівартості неоднакова. Так, наприклад, у вугільній промисловості найбільші витрати ідуть на заробітну плату, у легкій промисловості – це витрати на сировину та матеріали. Тому для того, щоб знизити собівартість у вугільній промисловості, треба механізувати працю шахтарів, а в легкій промисловості це досягається за рахунок економії матеріальних ресурсів.

Зниження собівартості є головною метою як окремого підприємця, так і суспільства в цілому. На приватному підприємстві цей крок дасть можливість отримати додатковий прибуток. А для суспільства низька собівартість означає:

- ефективне використання ресурсів, які завжди є обмеженими;

- можливість використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ;

- зниження собівартості окремими підприємцями створює передумови для зниження цін.

Ціна, її суть та функції. Ціноутворення в умовах ринку. Система цін. Ціна – це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Ціни поділяють на абсолютні та відносні. Ціну товару, що виражена в грошах, називають абсолютною ціною. Наприклад, кілограм м’яса коштує 10 грн., стрижка волосся – 15 грн. Ціну одного товару можна завжди відобразити в певній кількості іншого товару. Так, один кілограм м’яса коштує 10 грн., а один кілограм апельсин – 5 грн. Тому можна сказати, що один кілограм м’яса коштує 2 кілограми апельсин. Таким чином, ціна товару, що виражена в певній кількості іншого товару, називається відносною ціною товару.

Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін призводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися. Зауважимо, що існують різні критерії поділу цін (рис. 13.3).

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.

Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Такі ціни, як правило, не відображають реальних витрат на виробництво продукції. Вони не виконують основних функцій ціни.

 

 

Рис. 13.3 Види цін залежно від критеріїв поділу

Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту та пропозиції. Ринкові ціни виконують ряд основних функцій:

- нормувальну;

- інформаційну;

- стимулюючу.

У ринковій економіці здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановлювати ціну на рівні, за якого купівля та продаж зрівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Попит показує кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція в свою чергу – кількість продукту, яку виробники спроможні виробити і поставити на ринок. При зростанні цін попит зменшується, а пропозиція збільшується і навпаки. Додамо, що ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною.

Ринкова ціна виконує також інформаційну функцію. Сприйнятливість ринкової системи до змін у потребах покупців, що втілюється у відповідні реакції фірм і постачальників ресурсів, називають інформаційною функцією. Смаки та уподобання споживачів можуть змінюватися в результаті впливу різних обставин. Так, наприклад, споживачі почали купляти більше одягу, виготовленого з льону, і менше – зі штучних волокон. Така ситуація призводить до того, що збільшується попит на лляний одяг і відповідно зростає ціна на нього, а ціни на одяг з штучних тканин відповідно знижуються. Це дає можливість підприємствам, що виготовляють тканини з льону, розширювати виробництво, купувати сировину за вищою ціною. Протилежний процес спостерігається на підприємствах, які виробляють штучні волокна.

Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни спонукають підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва тощо. Впровадження нових технологій знижує витрати підприємства і забезпечує підвищення прибутку. Таким чином, воно отримує певні переваги над конкурентами, які повинні наслідувати цей приклад, інакше зазнають збитків.

Слід зазначити, що залежно від форм конкуренції розрізняють ринкові ціни в умовах чистої конкуренції; олігополістичні – в умовах панування групових монополій (олігополій); монопольні – в умовах абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем.

Залежно від типів ринкової системи виділяють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у країнах з розвинутою ринковою економікою регулює держава. Наприклад, у Франції держава регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, транспорт, електроенергію та ін. Особливо державний контроль над цінами посилюється в період економічної кризи.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте загальну природу витрат виробництва.

2. Розкрийте суть економічних (альтернативних) витрат? Які їх види?

3. Охарактеризуйте зовнішні (явні) та внутрішні (скриті) витрати фірми.

4. Дайте характеристику витратам виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах.

5. Дайте визначення сумарних витрат, постійних та змінних витрат виробництва.

6. Що являють собою середні витрати, або витрати в розрахунку на одиницю вартості продукції, яке їх значення?

7. Дайте характеристику собівартості продукції, її структури, видів.

8. Які основні шляхи зниження собівартості на українських підприємствах в сучасних умовах?

9. Дайте характеристику ціни, її соціально-економічної суті.

10. Перерахуйте та охарактеризуйте функції ціни.

11. Які види цін ви знаєте?

12. Які основні кроки реформи та вдосконалення ціноутворення в Україні на етапі переходу до ринку?