Методи психологічної активізації

Це асоціативні методи, засновані на властивості мозку встановлювати ті чи інші зв'язки між словами, поняттями, думками, а потім згадувати і відтворювати такі зв'язки. З-поміж асоціативних методів творчості найбільший інтерес становлять далекі асоціації та їхні ланцюжки, що призводять до несподіваних стрибків думки. Свідоме "вмикання" асоціативного мислення досягається створенням відповідних умов і використанням низки правил.

Метод мозкового штурму. Він заснований на такому психологічному ефекті. Якщо взяти групу з 5-8 учасників і кожному з них запропонувати незалежно та індивідуально висловити пропозиції щодо вирішення конкретного завдання, виникне певна кількість оригінальних ідей. Якщо ж запропонувати цій самій групі колективно висловити пропозиції щодо вирішення того самого завдання, отриманих оригінальних ідей буде набагато більше, ніж у першому випадку, оскільки під час сеансу виникає, так би мовити, ланцюжкова реакція ідей, що призводить до інтелектуального вибуху.

Сучасні методи мозкового штурму мають давню історію, що сягає своїм корінням XVI-XVII ст. У тодішній морській практиці було встановлено порядок дій на випадок аварії судна або лиха. В такій ситуації капітан судна або старший за званням проводив з усією вцілілою командою корабельну раду, на якій кожен повинен був висловлювати свої пропозиції щодо усунення наявних труднощів. Спочатку висловлювалися юнги та молодші матроси, потім старші матроси і так аж до капітана. Критикувати ідеї не дозволяли. Така процедура стимулювала мислення людей, що призводило до народження змістовних і ефективних рішень.

Засновником сучасних методів мозкового штурму вважається морський офіцер США А. Осборн, який під час другої світової війни був капітаном невеликого транспортного судна. Якось, отримавши попередження про напад німецьких торпедоносців, він застосував метод старих моряків і зібрав всю команду на палубі. Один з молодших матросів запропонував всій команді стати біля борту, коли торпеда наблизиться, одночасно на неї дмухнути і "віддути її вбік". Коли судно повернулося на базу, А. Осборн за розробленими під час походу на основі смішної та абсурдної ідеї ескізами виготовив вентилятор, що створював потужний спрямований потік води, і цим вентилятором в одному з рейсів справді відвів торпеду від борту.

Так в А. Осборна народилася думка про створення методу колективного пошуку ідей. Після війни він розробив метод мозкової атаки, суть якого зводиться до такого. Для усунення психологічних перепон процеси генерації ідей і їхній критичний аналіз розподіляються у часі і здійснюються різними людьми. Цей розподіл обумовлений тим, що одні люди більше схильні до генерації ідей, а інші – до критичного аналізу. Тому одне завдання вирішують послідовно дві групи з 4–12 учасників у кожній. Перша група тільки висуває ідеї впродовж 20–40 хвилин. До цієї групи включають людей, схильних до фантазування, абстрагування. Будь-яка критика на цьому етапі заборонена, тому можна висловлювати всі ідеї, що спадають на думку, зокрема нереальні, фантастичні, смішні. Ці ідеї – своєрідний каталізатор, що стимулює виникнення нових якісних ідей. Важливо тільки, щоб учасники штурму підхоплювали і розвивали ці ідеї. Пропозиції висловлюють без доказів і записують у протокол або на плівку, встановлюючи регламент на кожну ідею (зазвичай до двох хвилин).

Друга група – група експертів – по закінченні штурму робить висновок про цінність висунутих ідей. До цієї групи належать люди з аналітичним, критичним складом мислення. У процесі експертизи обмірковують усі ідеї, навіть ті, що видаються несерйозними і нереальними. Процес вирішення завдань спрямовує керівник штурму, який чітко дотримується правил, виконуючи свої обов'язки без критики, вказівок.

Існує ціла низка модифікацій методу мозкового штурму – індивідуальний, парний, масовий, "конференція ідей", "кібернетична сесія" тощо.

Запропоновано чимало прийомів і методів, заснованих переважно на комбінаціях уже відомих. Наприклад, метод колективного блокнота дає змогу поєднувати незалежне висування ідей кожним членом первісного творчого колективу (групи) з наступним колективним розвиненням ідеї та оцінкою рішень. Для цього всім членам групи видають блокнот з описом суті завдання, необхідними додатковими даними, списком літератури. Упродовж встановленого часу (тижня, місяця) кожен член групи записує у блокнот свої міркування, ідеї, пропозиції щодо напряму пошуку або конкретних рішень. Керівник групи збирає всі блокноти та аналізує зроблені в них записи. Потім узагальнені ним результати розглядає група, найбільш цікаві ідеї розвивають,

Суть методу каталога, запропонованого Ф. Кунце, полягає в тому, щоб перше ж слово, довільно взяте з книжки, журналу, каталога, якось пов'язати з досліджуваним об'єктом. Наприклад, якщо слово – фреза, а випадкове слово – сніг, то виникає словосполучення "снігова фреза". Далі починається асоціативний розвиток цього образу: холодна фреза, крижана фреза, слизька фреза і под. Такий підхід дає змогу відволікти дослідника від звичних йому поглядів і спрямувати на пошук рішення в новій сфері.

Аналогічний прийом, вдосконалений Ч. Вайтингом, дав так званий метод фокальних об'єктів. У цьому випадку пропонують взяти або вибрати зі словника випадковий об'єкт і виділити в ньому декілька властивостей або рис, якими потім наділяють досліджуваний об'єкт, який опиняється, так би мовити, у фокусі ліній - властивостей випадкового об'єкта. Отримані комбінації асоціативно розвивають, що іноді дає вдалі ідеї.

Розвиваючи і комбінуючи різні прийоми, Г. Буш запропонував метод гірлянд випадковостей і асоціацій. Згідно з цим методом, у вирішенні завдання, скажімо, розширення асортименту стільців, які виробляє комбінат меблів, необхідно:

– визначити синоніми об'єкта (стілець – крісло – табурет – лава...);

– скласти ланцюг випадкових слів (електролампа – грати – кишеня –кільце –квітка...);

– створити якомога більше комбінацій зі складених ланцюгів (стілець з електролампою – ґратчастий стілець – стілець з кишенями – і подібне, аж до табурета для квітів);

– скласти ланцюг ознак для кожного випадкового слова (електролампа: скляна, матова, колбовидна і под.; грати: ковані, камінні, сітчасті і под.);

– по черзі додавати до вдосконалюваного об'єкта ознаки випадкових об'єктів (прозорий стілець з електролампою або ґратчасте колбовидне крісло і под.);

– оцінити і вибрати раціональні варіанти.

Синектика – це вид мозкового штурму при допущенні обговорення (відсіювання) ідей на стадії їх висунення і визначенні прийомів генерації ідей.

На відміну від мозкового штурму:

1) Допускається переформулювання умов задачі. Проблема, як вона дана, замінюється на проблему, як її зрозуміли.

2) В процесі генерації ідей надається важливе значення різним видам аналогій:

а) пряма аналогія – аналіз того, як в інших областях розв'язується схожа проблема;

б) особиста аналогія (емпатія) –вживання в образ об'єкту (проблеми) і розуміння його на основі власних відчуттів;

в) символічна аналогія –короткий символічний опис проблеми у формі парадоксу або метафори (живий труп, гарячий сніг, тягучий стан і ін.);

г) фантастична аналогія –пошук рішень в міфах, казках, фантастиці і ін.

Основний недолік методу – для синектичної групи необхідна висока згуртованість і хороша попередня навченість, інакше в гонитві за продуктивністю творчої діяльності зростає критичність групи і порушується гармонія креативного середовища, що, у свою чергу, знижує продуктивність генерації ідей.

Метод шести капелюхів був запропонований Е. Боно. Він дозволяє структурувати і зробити ефективнішою будь-яку розумову діяльність, як особисту, так і колективну, особливо для ситуацій розв'язання проблем та прийняття рішень.

В основі «Шести капелюхів» лежить ідея паралельного мислення. Традиційне мислення грунтується на полеміці, дискусії і зіткненні думок. Однак при такому підході часто виграє не найкраще рішення, а те, яке найуспішніше пропагувалося в дискусії. Паралельне мислення – це мислення конструктивне, при якому різні точки зору і підходи не стикаються, а співіснують.

Метод шести капелюхів – це простий і практичний спосіб розділення процесу мислення на шість різних режимів, кожен з яких представлений метафоричним капелюхом певного кольору.

Ми можемо навчитися оперувати різними аспектами нашого мислення по черзі. Потім зібрати ці аспекти разом і отримати «повноколірне мислення». Даний метод забезпечує більш ефективну концентрацію та усвідомлення глибини мислення, а також легкість в опануванні власними думками.

Використовувати метод на особистому рівні можливо в будь-яких областях розумової діяльності. Це можуть бути, наприклад, важливі листи, статті, плани, рішення проблем. В професійній діяльності –планування, оцінка, дизайн, створення ідей. У груповій роботі – проведення зустрічей, знову ж таки – оцінка, планування, вирішення конфліктів, навчання.

Деякі дослідження дають підстави вважати, що в різних режимах функціонування мозку (критика, емоції, творчість) його біохімічний баланс відрізняється. Якщо це так, то якась система на зразок шести капелюхів просто необхідна, тому що не може бути єдиного «біохімічного рецепта» для оптимального мислення.

Білий капелюх: інформація. Використовується для того, щоб спрямувати увагу на інформацію. У цьому режимі мислення нас цікавлять лише факти. Ми задаємося питаннями про те, що ми вже знаємо, яка ще інформація нам необхідна і як нам її отримати.

Жовтий капелюх: логічний позитив. Це символічне відображення оптимізму. Вимагає переключити увагу на пошук переваг і позитивних сторін ідеї, яка розглядається.

Чорний капелюх: критика. Застерігає і змушує думати критично.

Дозволяє дати волю критичним оцінками, побоюванням й обережності. Вона захищає від нерозважливих і непродуманих дій, вказує на можливі ризики і підводні камені. Користь від такого мислення безсумнівна, якщо, звичайно, нею не зловживати.

Червоний капелюх: почуття та інтуїція. У режимі червоного капелюха в учасників (якщо це колективне обговорення) є можливість висловити свої почуття та інтуїтивні здогади щодо питання, яке обговорюється, не вдаючись у пояснення про те, чому це так, хто винен і що робити далі.

Зелений капелюх: креативність. Означає зосередження на творчості, альтернативних рішеннях, нових можливостях та ідеях. Це нагода висловити нові поняття та концепції.

Перебуваючи під зеленим капелюхом, ми придумуємо нові ідеї, модифікуємо вже існуючі, шукаємо альтернативи, досліджуємо можливості, взагалі, даємо креативності зелене світло.

Синій капелюх: управління процесом. Керування розумовими процесами. Гарантія дотримання балансу всіх шести капелюхів.

Синій капелюх відрізняється від інших капелюхів тим, що він призначений не для роботи зі змістом завдання, а для управління самим процесом роботи. Зокрема, його використовують на початку сесії для визначення того, що належить зробити, і в кінці, щоб узагальнити досягнуте і поставити нову мету.

У груповій роботі спочатку визначається послідовність капелюхів. Враховується зміст завдання або проблеми, що необхідно вирішити. Під час сесії всі учасники одночасно «одягають капелюхи» певного кольору у певній послідовності, і працюють у відповідному режимі. Модератор залишається під синім капелюхом і стежить за процесом. Результати сесії підсумовуються під синім капелюхом.

Інноваційна гра

Досвід інноваційних організацій свідчить про ефективність і дієвість методу інноваційних ігор. Інноваційні ділові ігри представляють собою особливий тип ігор, який суттєво відрізняється від традиційних ділових та імітаційних («рутинних») ігор. Під інноваційною грою розуміється сукупність заходів, спрямованих, перш за все, на навчання персоналу мислити перспективно, нестандартно, а також на навчання спеціальним методам та прийомам орієнтування в нестандартних ситуаціях.

Головними рисами таких ігор є:

– учасники працюють над вирішенням «розмитої», а не жорстко структурованої задачі;

– основою гри є групова робота, в процесі якої виробляється непередбачуваний інтелектуальний продукт;

– в ході гри виникає феномен групової спорідненості, орієнтація на спільні цінності;

– в процесі вироблення інноваційного проекту різко зростає інтерес учасників до своїх власних професійних проблем, вирішення яких вони знаходять в роботі групи;

– виникають навики спільного вирішення інноваційних проблем;

– формується потреба в діловому та міжособистісному спілкуванні учасників гри.

Інноваційна гра має такі етапи:

1. Діагностика проблеми.

2. Аналіз ситуації.

3. Формулювання проблеми.

4. Визначення цілей.

5. Вироблення рішень.

6. Розробка проблеми.

7. Формування програми реалізації проекту

Організація інноваційної гри базується на таких принципах:

– системність;

– колективна відповідальність;

– самопрограмування, що дозволяє в ході проведення інноваційної гри вводити нові «правила», обирати «форми і методи»;

– саморозвиток. Інноваційні ігри як метод, враховуючи розвиток соціального середовища і специфіку конкретних задач, «вирощує» себе для вирішення все більш складних проблем. Кожна наступна гра не схожа на попередню;

– принцип розвиваючого навчання, що орієнтує учасників не на розширення обсягу знань, а на освоєння, розробку та пошук нових рішень проблемних ситуацій.