Регіональний менеджмент.12

Основною тенденцією в практиці державного регулювання економіки починаючи з кінця 90 – х років ХХ століття став процес перенесення на рівень державної виконавчої влади принципів організації і методів управління, які використовуються в діловому світі і корпораціях. Тим самим адміністрація регіону перетворюється в інноваційну організацію по наданню різноманітних соціально-економічних послуг. Такий досвід вже давно існує в європейських країнах і США, де вони навіть називаються корпораціями.

Виходячи з цього принципи менеджменту, які застосовуються у корпораціях, підприємствах переносяться на регіональний рівень, що приводить до виникнення нової категорії регіональний менеджмент.

Під регіональним менеджментом слід розуміти таке управління економікою регіону, яке базується на корпоративного принципах та обліку територіального розподілу праці. Його основними вимогами є:

- концентрація на досягнутих результатах і розробка заходів для досягнення перспективних цілей регіону;

- визнання управлінцями, що громадяни, які проживають на даній території, є їх потенційними клієнтами, а тому слід розуміти і зважати на їх потреби та інтереси;

- вміння працювати краще, скоріше і дешевше, щоб витримати конкуренцію з приватними компаніями по наданню послуг.13

Як і управління корпорацією, управління господарством регіону може відбуватися у двох формах – менеджмент функціонування і менеджмент розвитку.

Менеджмент функціонування – засновується на традиційних бюрократичних методах адмініструванням діяльності регіональних і міських служб, житлово-комунального господарства, служб соціального захисту населення, збору податків, розпорядження бюджетними коштами, диспетчеризація виробництва суспільних товарів і послуг організаціями держсектора тощо.

Менеджмент розвитку – спрямовується на досягнення стратегічних цілей, адаптацію економіки регіону до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі, забезпечення реалізації порівняльних переваг регіону.

Менеджмент розвитку включає в себе стимулювання підприємницької діяльності, активізацію точок зростання, науково-технічних комплексів, перебудову структури економіки, формування кластерів взаємопов’язаних виробництв, залучення інвестицій у регіон, розвиток регіонального маркетингу тощо, з метою вийти на новий рівень (кількісний та якісний) задоволення потреб населення.

Сучасний етап розвитку людської цивілізації пред’являє власні вимоги не лише до національних економік, а і до світового господарства у цілому. Ці вимоги витікають із проблем, які пов’язані із виживання нашої цивілізації. На перший план висувається проблема гуманізації економіки, розумних потреб суспільства, ефективного використання всіх видів ресурсів.

Якщо взяти за основу такий підхід до національних і регіональних економік, то методологічну основу побудови нової системи управління мають утворювати ті загальні теоретичні принципи, на основі яких модель, що розробляється буде:

– відповідати характеру і рівню розвитку суспільного виробництва в країні та її регіонах;

– відображати і максимально реалізовувати цілі розвитку економічної системи, що управляється;

– виражати всі вартісні категорії виробництва в грошовій формі, як кінцевій формі відтворювального процесу;

– оптимізувати комбінацію факторів регіонального виробництва і забезпечувати ефективність їх використання.

Організація регіонального менеджменту, яка буде ґрунтуватися на вище викладених принципах, забезпечить стійке управління регіонального розвитку.

Слід зауважити, що менеджмент функціонування виправдовує себе лише в умовах, які змінюються незначно, тому особлива роль належить менеджменту розвитку. Проведемо порівняльний аналіз менеджменту, який традиційно застосовується держслужбою та такого, який має створюватися. (Див табл. 2.1)

Прогресивний тип регіонального менеджменту, як видно з його порівняльної характеристики, враховує останні тенденції в управлінні, які викликані змінами, що відбуваються у сучасному світі і не зважати на які неможливо. До таких змін слід віднести:

1. Глобалізація. Оскільки підприємства виробляють продукцію в одній країні чи регіоні, а реалізують за їх межами, то кордони світового і регіонального господарства якби зникають. Відбувається пристосування методів діяльності міжнародних компаній до місцевих умов і особливостей територій.

2. Телекомунікації.Організації та окремі особи з’єднані між собою всесвітньою комп’ютерною мережею, здійснюється передача даних, отриманих через супутниковий зв’язок і волоконну оптику.

3. Можливості комп’ютерної обробки данихзбільшуються завдяки персональним комп’ютерам, що об’єднані в мережу. Формуються нові реальності часу (виконання роботи не лише в офісі, а і вдома; скорочення втрат часу, пов’язаних з поїздками на роботу і додому, що приводить до можливої зміни часу традиційного робочого дня з дев’ятої до вісімнадцятої години).

Зростає роль інтуїції в прийнятті рішень, оскільки інформаційний вибух починає перебільшувати можливості людського розуму щодо сприйняття інформації.

4. Нові технології створюють нові можливості щодо розробки нових підходів до виробництва товарів і наданню послуг. Завдяки комп’ютеризації і новим технологіям скорочується потреба у конторській ланці, що приводить до скорочення чисельності управлінців середньої ланки. Високими темпами застарівають професійні навики управлінців. Якщо раніше робітники отримували їх на початку кар’єри і застосовували на протязі 40 чи 50 років, то тепер, у зв’язку з новими технологіями, виникає потреба у періодичному підвищенню кваліфікації і засвоєння суміжних професій.

5. Зміна ролі персоналу виражається в тому, що потреби найманого персоналу у прийнятті рішень враховуються в тому ж ступеню, що і потреби акціонерів. Формуються комплексні команди з реалізації проектів і програм в різних сферах діяльності.

6. Ранжирінг, тобто перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основах організації виробництва і управління, що приводить до зростання рівня всіх видів управлінської діяльності, змінюються критерії оцінки ефективності управління (не фінансові показники – інтелектуальний капітал, задоволення споживачів, високий технічний рівень), які краще свідчать про діяльність компаній та ефективність управлінських моделей, ніж поточні фінансові показники.

7. Фактор навколишнього середовища впливає на застосуванняпідприємцями більш жорстких норм і правил захисту довкілля.

8. Організаційні зміни – виражаються у тенденції скорочення та оптимізації господарчих суб’єктів. Розширюється практика застосування матричної і сітьової структур управління. Так, сітьова організація стає більш розповсюдженою у всіх галузях народного господарства.

9. Утворення інституту голів адміністрацій – керівників виконавчої влади в регіонах. Вони мають бути економічними стратегами; лідерами місцевого суспільства, мають забезпечувати консенсус і підтримку, які необхідні для розробки і здійснення стратегічних планів; представниками свого регіону під час вирішення проблем, які знаходяться поза компетенцією адміністрації регіону; менеджерами ключових економічних функцій державної влади в регіоні, тобто приймати важливі регіональні управлінські рішення.

Слід зауважити, що нас сьогодні актуальним є формування маркетингового типу регіонального менеджменту, який іде не від бажань самого регіону (наприклад, у пошуку коштів для реалізації якоїсь програми), а від вивчення потреб споживачів (виробників, комерсантів, інвесторів, політиків, державних органів влади, некомерційних організацій, туристів), котрі регіон у змозі задовольнити.

 

2.5. Управлінські рішення: їх розробка та ефективність.

Основною складовою будь-якої управлінської функції є прийняття рішення.

Управлінське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи із множини варіантів досягнення конкретних цілей системи менеджменту.14

Регіональне управлінське рішення в цілому співпадає з цим загальним визначенням, але має і свої особливості. Так, управлінське рішення щодо регіонального розвитку має враховувати:

– територіальну специфіку об’єкта управління;

– більш відкритий характер регіональної системи у порівнянні з підприємством;

– опосередкований характер впливу управлінського рішення на об’єкт;

– неоднозначне сприйняття управлінського рішення різними суб’єктами і власниками в межах регіону;

– за своїм характером регіональне управлінське рішення завжди є більше рекомендацією, ніж директивою.

Незважаючи на регіональну специфіку управлінського рішення, йому характерні наступні етапи і операції:

1. Визначення управлінської проблеми чи задачі.

2. Попереднє визначення цілі.

3. Сбір необхідної інформації.

4. Аналіз інформації.

5. Визначення вихідних характеристик проблеми з врахуванням існуючих обмежень.

6. Уточнення цілі та критерію управління, остаточне їх формування.

7. Обґрунтування і побудова формалізованої моделі проблемної ситуації.

8. Розробка альтернативних варіантів вирішення проблеми.

9. Вибір методу рішення.

10. Економічне обґрунтування обраного рішення.

11. Узгодження рішення з органами управління і виконавцями.

12. Остаточне оформлення і затвердження рішення.

13. Організація виконання рішення.

14. Контроль за виконанням рішення.

15. Стимулювання якості робіт, економії ресурсів і дотримання термінів.

16. Встановлення зворотного зв’язку з особою, яка прийняла рішення.

Для ефективної реалізації управлінського рішення велике значення мають стан і властивості як системи управління, так і власно самого об’єкту управління – регіону. В сучасних умовах реформування економіки слід особливу увагу приділити власно системі управління територіальними утвореннями: регіонам і муніципальним структурам, на що і очікується при реалізації територіально-адміністративної реформи України.

Територіальні утворення повинні бути високо мобільними, бути здатними швидко і ефективно реагувати на зміни, що відбуваються як на державному так і на внутрішньо регіональних рівнях. Тільки тоді вони зможуть зберігати високу ефективність реалізації управлінських рішень, які приймаються.

Якщо порівнювати реформування систем управління підприємствами і регіонами, то останні вже дуже відстали. На сьогодні для підприємства існують різноманітні інтегровані системи управління ресурсами, власно процесом виробництва і збуту, а от для регіонів подібних програм не запропоновано. Звичайно це пояснюється складністю регіональної системи як об’єкту управління.

Регіон як об’єкт управління характеризується власною структурою, культурою, традиціями і рівнем соціально-економічного розвитку; функціонує у зовнішньому середовищі і відчуває на собі його правовий, економічний і регулюючий вплив. Крім цього регіон вирішує ряд внутрішніх проблем, які пов’язані з використанням власних ресурсів, вирішенням комплексу соціально-економічних задач і таких, що пов’язані із самозабезпеченням і самодостатністю.

В цих умовах адміністрації регіонів мають знаходити такі управлінські рішення, котрі були б здатні кардинально покращити їх діяльність в усіх сферах соціально-економічного життя регіону.

Для оперативного рішення управлінських задач керівництво регіону має володіти таким інструментарієм, який би дозволив координувати роботу всіх секторів народного господарства за їх технологічною спеціалізацією, за формами власності, а також гарантувати міцну основу для їх подальшого розвитку і наступних перетворень.

Можливою є інтегрована система регіонального управління, яка складається з наступних блоків:

1. Керівник регіону.

2. Моделювання системи управління регіону.

3. Фінансово-бюджетна діяльність регіону.

4. Проектно-прогнозна сфера.

5. Природно-екологічна сфера.

6. Механізми і методи управління і регулювання регіоном.15

Звичайно, що наведені блоки не вичерпують весь комплекс проблем, а отже приведена система може постійно вдосконалюватися і доповнюватися в залежності від появи нових і “відмирання” старих проблем і задач, які постають перед регіоном.

В цьому аспекті особлива відповідальність лягає на голову держадміністрації та його заступників, які поруч з глобальними проблемами регіону мають вирішувати і оперативні завдання.

З огляду на сучасний стан справ в регіонах такі завдання можна визначити в наступній послідовності в залежності від ступеню їх важності:

1. Контроль за станом фінансової стабільності регіону на основі постійного аналізу доходної і витратної частин бюджету;

2. Визначення ефективності роботи комерційних підприємств як основної частини бази оподаткування в регіоні;

3. Моніторинг експортно-імпортних операцій і доходів від них;

4. Раціональне використання територіальних природних ресурсів та їх ефективне відтворення;

5. Аналіз демографічних змін в регіоні, особливо таких його елементів як народжуваність і смертність населення, якість життя, міграція;

6. Розробка комплексних програм соціально-економічного розвитку регіону на основі принципів індикативного планування;

7. Вдосконалення структури регіонального управління, зростання його ефективності та оптимізації витрат на утримання апарату управління.

Основні терміни

Виконавчі органи місцевого самоврядування

Галузеве управління

Інтегруюча функція управління

Менеджмент розвитку

Менеджмент функціонування

Місцеве самоврядування

Місцеві державні адміністрації

Місцевий рівень управління

Національний рівень управління

Оптимізацій на функція регіонального управління

Організаційна автономія місцевого самоврядування

Перерозподільна функція регіонального управління

Правова автономія місцевого самоврядування

Представницькі органи місцевого самоврядування

Ради депутатів

Регіональний рівень управління

Стимулююча функція регіонального управління

Територіальна громада

Територіальне управління

Управлінське рішення

Фінансова автономія місцевого самоврядування

 

Питання до самоперевірки:

1. Зміст регіонального управління та його види.

2. Основні методологічні принципи системи управління регіоном.

3. Цілі та завдання регіонального управління.

4. Моделі регіонального управління. що діють у світі.

5. Основні рівні системи регіонального управління.

6. Засади територіальної влади в Україні.

7. Роль місцевих державних адміністрацій у процесі управління регіоном.

8. Зміст основних функцій управління.

9. Система місцевого самоврядування в Україні.

10. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування.

11. Органи місцевого самоврядування та їх повноваження.

12. Регіональний менеджмент і його види.

13. Управлінське рішення, його особливості на регіональному рівні та порядок розроблення.

 

5 Г.В.Гутман, А.А. Мироедов, С.В. Федин. Управление региональной экономикой. М.: Финансы и статистика, 2001. – С86-87.

 

 

7 Там же. С. 18-20.

8 на основі Пістун м.д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Регіональна політика в Україні: суспільно-географічний аспект: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. С.115-118.

9 Региональное развитие: опыт России и Европейского Союза. – М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2000, с.128-130.

10 М.Д.Пістун, К.В.Мезенцев, В.О.Тьорло Регіональна політика в Україні: суспільно-географічний аспект: Монографія. – К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004, с.19,20.

 

11 Регіональна політика та механізми її реалізації / за ред. М.І.Долішного. – К.: Наукова думка, 2003, с. 128

[1] Корнієнко М. Пошук варіантів продовжується // Місцеве та регіональне самоврядування України. - № 1-2 (6,7) – К., 1994, с. 20-25.

[2] Кампо В. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування. // Місцеве та регіональне самоврядування України. - №1-2 – К., с.68-73.

12 на основі: Г.В.Гутман, А.А. Мироедов, С.В. Федин. Управление региональной экономикой. М.: Финансы и статистика, 2001. – С103-110

13 Современное управление. Энциклопедический справочник. (пер. с англ. Американская ассоциация управления. – М.: Издатцентр. 1977. Т.1. С.10-11.

14 Фахутдинов Р.А. Стратегический менеджмент. – М:, ЗАО «Бизнес-школа» Интел-Синтез, 1998. С.65.

15: Г.В.Гутман, А.А. Мироедов, С.В. Федин. Управление региональной экономикой. М.: Финансы и статистика, 2001. – С.122.