Сутність і фактори розвитку міжнар ек-ої інтеграції.

Під економічною інтеграцією розуміється об'єктивний, усвідомлений і напрямлений процес зближення, пристосування та зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання і саморозвитку. У його основі лежить економічний інтерес самостійно господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці. Вихідним пунктом інтеграції є прямі міжнародні економічні зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, які забезпечують поступове зрощування національних господарств. При цьому слідує взаємне пристосування державних ек., правових, соціальних та інших систем, аж до певного зрощування управлінських структур.

Основна мета інтеграції - нарощування обсягів та розширення набору пропонованих товарів і послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності госп. діяльності в міжнародних масштабах.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами: • економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного прогресу; • тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю розв'язання глобальних проблем; • різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; • ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

Слід виділити наступні умови і передумови міжнародної інтеграції: приблизно рівний рівень економічного розвитку країн; інтеграція розвивається більш успішно тоді, коли економіка країн знаходиться на підйомі; географічна близькість країн-учасниць; політична воля керівництва країн, що інтегруються; створення вже на перших порах структур, яким країни поступово повинні передавати, делегувати окремі повноваження, інструменти для їх існування; створення ініціюючого центру з 1-2х держав, які повинні згуртовувати країн - партнерів.

Мета вступу країни в інтеграційне угруповання - створення умов для високих темпів зростання протягом тривалого часового періоду з подоланням по можливості негативного зовнішнього впливу за допомогою сили і могутності інтеграційного угруповання.

97. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції
Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупованнях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними.

Рівні інтеграції: 1) макроекономічний (державний рівень); 2) мікроекономічний (міжфірмовий - ТНК).

За ступенем інтегрованості виділяють такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільне торговий простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Типи: торгівельна і виробнича інтеграція.

Зона преференційної торгівлі - початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перешкоди в торгівлі деякими (але не всіма) товарами і послугами. На цій стадії ще не відпрацьований єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідовані повністю. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження. На цій стадії сьогодні перебуває переважна більшість регіональних інтеграційних угруповань світу, в тому числі СНД.

У вільному торговому просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. У ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торгові бар'єри. Вільний економічний простір іноді створюється для певного класу товарів і послуг. Головною рисою вільного торгового простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, які не є членами даного вільного торгового простору. Найбільш відомим вільним торговим простором є Європейська асоціація вільної торгівлі. Ще одним прикладом є Північно-американська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою - НАФТА (1994 р.), яка еволюціонує в бік загального ринку (до 2010 р.).

Митний союз, як і вільний торговий простір, усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передбачає загальну торговельну політику по відношенню до країн, які не входять до митного союзу. Зазвичай це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, які не входять у митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з визначеними встановленим пропорціям. На всіх континентах існують регіональні союзи у вигляді митних союзів: ЄАВТ, «МЕРКОСУР», Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Пд-Сх Азії.

Як і митний союз, спільний ринок не має торгових бар'єрів і характеризується загальною зовнішньоторговельною політикою. Таким чином, у загальному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, яка змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати. Однак підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, які входять до спільного ринку. Прикладом успішної політики спіл. ринку може служити EC.

Економічний союз вимагає не тільки інтеграції в сфері зовнішньоторговельної та виробничої діяльності, а й інтеграцію економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на додаток до вільного переміщення товарів, послуг, факторів виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування і державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, яке досягло рівня економічного союзу, це - Європейський Союз.