Україна, таким чином, є республікою, унітарною державою, демокра­тичною державою.

Лекція №1

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

План

1. Виникнення держави

2. Поняття держави та її ознаки

3. Механізм держави

4. Форми держави

5. Функції держави

 

Виникнення держави

Протягом тривалого часу люди жили, не маючи уявлення про державу і право. Це була епоха первісного суспільства. Та вже тоді люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, добували їжу, виготов­ляли одяг із шкур тварин, об'єднуючись у невеликі групи — первісне стадо чи орду.

Поступово люди навчилися виробляти досконаліші знаряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одо­машнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необхідні для харчування рослини. У статевих зносинах між людь­ми з'явилися заборони по вертикалі між батьками й дітьми, дідами, бабками та онуками. Це привело до появи кровноспорідненої сім'ї. що спонукало до іншої форми об'єднання людей.

Первісне стадо поступається місцем досконалішому об'єд­нанню людей — первісній родині, родовій общині (роду), тобто колективу людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до актив­ного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об'єднувались у фратрії та племена на основі мовної, економіч­ної, територіальної та шлюбної спільності.

Далі об'єднання людей у різні соціальні спільно­ти приводить до виникнення первісного суспільства, суспіль­них відносин, первісної суспільної влади. Суспільна влада в первісному суспільстві базувалася на родових відносинах. Наприклад, у родовій общині управ­ління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені), де обирали старшин, вождів, керівників.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі. Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов'язаний із міфічною побудовою світу.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним. Необхідними були подальший розвиток суспільного вироб­ництва, пошук способів удосконалення знарядь виробництва, засобів праці.

Первісні люди від привласнювального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до ви­робництва. Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури сус­пільства привели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.

Загальними причинами виникнення держави і права за історико-матеріалістичною теорією стали економічні, соціальні та політичні передумови.

До економічних передумов належать: 1) три великі поділи праці: а) вирізнення скотарських племен; б) відокремлення ре­месла від рільництва; в) виникнення й розвиток торгівлі; 2) ви­никнення виробничої економіки замість привласнюючої; 3) по­ява: а) надлишкового продукту, б) приватної власності; в) май­нової нерівності; г) бідних і багатих.

До соціальних передумов: 1) виникнення патріархальної сім'ї: а) об'єднання родини навколо батька; б) прізвище батька мають дружина і діти; в) спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо.

Політичні передумови: 1) неспроможність здійснювати публі­чну владу застарілими формами і методами в нових умовах госпо­дарювання; 2) утворення класів як великих груп людей із проти­лежними інтересами; 3) виникнення міжкласових конфліктів; 4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегульо­вувати класові суперечності та конфлікти; 5) виникнення полі­тичної і правової систем та державної влади.

З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших держав­них законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Деякі автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами. Хоч у різних народів держа­ва виникала по-різному, проте завжди в основі була класова бо­ротьба. Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

 

2. Поняття держави та її ознаки

 

Держава – це універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується: суверенною владою; політичним і публічним характером; реалізацією своїх повноважень на певній те­риторії за допомогою діяльності спеціально створених органів; на­данням своїм рішенням обов'язкового характеру; встановленням по­датків.

 

 

Розглянемо основні ознаки держави.

Державна влада.

Кожна соціальна група людей або організація існує на певних принципах: самоорганізації, кооперації, ієрархії, керівництва, управління і підпорядкування, централізації, демократії, авторитаризму.

У суспільстві, як у природі – соціальні системи існують на принципі ієрархії, суть якої зводиться до того, що менше, нижче, слабше підпорядковується більшому, вищому, сильнішому – як фізично, морально, так і політично, юридично. Згідно цього закону державою і суспільством керують певні політичні та соціальні сили, органи влади і управління, що регулюється нормами права (звичаєвого, морального, соціального, державного, міжнародного, релігійного).

Практично у кожній такій групі або організації існують лідери, які впливають на процес управління і морально-психологічний клімат у групі людей і тримають у своїх руках певну владу.

В рамках держави влада – це воля класу, який є економчно-пануючим, що завжди прагне до політичної державної влади для того, щоб політично і юридично закріпити форми приватної або суспільної власності, спосіб виробництва, захищати свої різноманітні потреби та інтереси за допомогою державної влади і державного законодавства.

Влада – це право управляти економічними і виробничими процесами і ситуаціями, володіти і користуватися матеріальним та іншими цінностіми, а також використовувати виробничі сили для вирішення необхідних завдань і функцій виробничого колективу, а також обов’язок нести юридичну, політичну і моральну відповідальність за процес управління трудовим колективом, за правопорушення і за стан справ у соціальному трудовому колективі.

Державна влада поширюється на всі сфери суспільного життя і реалізується такими двома основними методами:

1) переконанням і свідомим виконанням розпоряджень і команд;

2) примусом, спираючись на силу і фізичний вплив.

З усіх видів влади вона є найсильнішою, і здійснюється спеціально створеними для цього державними органами влади, згідно конституції та інших законодавчих актів.

Державна влада уособлює усі суспільства і народи на міжнародній арені. Всередині держави вона має монополію на державну власність і засоби виробництва, на збройні сили, на організацію і здійснення правосуддя, на фінансово-грошову і податкову системи, на прийняття законів і підзаконних нормативних актів.

Владу можна поділяти на види залежно від критеріїв.

За суб’єктами її поділяють на: державну, народну, партійну, трудових колективів, громадських організацій, засобів масової інформації.

За функціями: на законодавчу, виконавчу, судову, глави держави, військову.

За територією здійснення: на загальнодержавну, регіональну, місцеву.

За часом реалізації: тимчасову і постійну.

За державно-політичним режимом: на демократичну, ліберальну, авторитарну, тоталітарну.

Потрібно запам’ятати такі поняття влади:

v автократія – самовладдя;

v аристократія – влада знаті;

v бюрократія – влада чиновників;

v демократія – влада народу;

v меритократія – влада здібних;

v охлократія – влада натовпу;

v партократія – влада партії;

v плутократія – влада багатих;

v теократія – влада духівництва;

v технократія – влада фахівців;

v тимократія – влада заможних;

v анархія – безвладдя;

v монархія – єдиновладдя;

v олігархія – правління небагатьох багатих людей.

Як вже зазначалось, на сьогоднішній день державна влада в провідних країнах світу поділяється на три основні гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Теорія такого поділу влади вперше була висунута англійським філософом Джоном Локком у 1989 році. А першою конституцією, яка запровадила такий поділ влади була Конституція 1787 р. США. На сьогоднішній день окрім даних гілок державної влади існує верховна влада, заснована на якому-небудь одному принципі – монархізмі, аристократизмі або демократії. У демократичній республіці верховна влада належить суверену або всьому народові, тому вона є єдиною і неподільною.

Як у демократичній республіці, так і в конституційній монархії народ обирає або делегує свої повноваження найвищим представницьким органам державної влади, які від імені всього або більшості народу здійснюють найвищу державну владу, державну політику і виступають від імені всього народу і всієї держави.

Усі гілки державної влади тісно і нерозривно взаємопов’язані між собою, вони відносно залежні одна від одної і в цілому залежні від верховної влади народу, але в здійсненні своїх повноважень, завдань і функцій вони відносно самостійні, підконтрольні, підзвітні і відповідальні перед народом.

Суверенітет.

Суверенітет держави означає, що державна влада – є єдиною в межах своєї території і не залежить від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада може вільно приймати тішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету призводить до часткової або повної втрати незалежності держави. За цієї ознакою держава відрізняється від колоній і напівколоній.

 

Територія.

Визначена кордонами частина земної кулі, на яку роз­повсюджується суверенітет певної держави і в межах якої мешканці ста­ють громадянами. У територію держави входять суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря у межах 20-км зони, територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські, військові, морські та повітряні судна, літаки і космічні апарати.

Народонаселення.

Суб'єктом і об'єктом держави є народ, що мешкає на території держави. Належність людей до певної держави визначається поняттям громадянства — юри­дичного зв'язку особи з певною державою, який породжує їх взаємні права і обов'язки.

На початку 14 ст. філософ, правовик Марсиль Падуанський вперше висловив сміливу ідею про те, що справжнє джерело будь-якої влад є народ. Що народ – це носій суверенітету, він же ж і верховний законодавець. Але під народом він розумів не весь народ, а тільки кращу і гідну його частину.

Апарат управління — сукупність осіб, що е професіоналами в управ­лінні (уряд, міністерства тощо).

Апарат примушування — загони спеціально навчених озброєних людей і примусові установи (збройні сили, органи охорони суспільного порядку, органи держбезпеки тощо).

Видавання нормативно-правових актів.

Тільки держава має право видавати нормативно-правові акти (закони, постанови, укази тощо), обо­в'язкові для загального виконання.

Оподаткування.

Податки утворюють фінансову основу діяльності держави. Оподаткування є монопольним правом держави.

 

Механізм держави

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава ство­рює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функ­цій держави, називається її механізмом. Серед названих є дер­жавні органи, що наділені державно-владними повноваження­ми. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:

а) державні підприємства;

б) державні установи;

в) апарат держави;

г) інші державні організації.

Державні підприємства – це державні структури, які безпо­середньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, шко­ли, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.

До інших державних організацій, наприклад, відносять дер­жавні будівельні організації або армію, міліцію тощо.

Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

 

Форми держави

Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політич­ного режиму.

Форма державного правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які у свою чергу, мають різні види.

Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені. Законодавча, виконавча і судова влада належить монарху. Влада передається у спадок. Іноді монарха обирають. За свою державну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не несе юридичної відповідальності.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні, обмежені, деспотичні, тиранічні, дуалістичні, теократичні.

Абсолютна монархія — історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. (Арабські Емірати, Кувейт).

Обмежена монархія — форма правління, при якій існує чітке визна­чення повноважень монарха. У сучасний період цей вид монархії досить поширений. Таких країн налічується близько 38. у них влада обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх – це глава держави, але він не може суттєво впливти на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархія має формальний характер і існує я традиція. До обмежених конституційних монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія. Приклад парламентської монархії – це, безумовно, Велика Британія.

Конституційна монархія характеризується певним співвідно­шенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодав­че обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затверджен­ня парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монар­хій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парла­ментською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).

Дуалістична монархія – форма правління, за якої монарх сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра або існує парламент. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд на чолі з прем’єр-міністром.Вона передбачає двопалатний пар­ламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня признача­ється монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним са­мостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).

Теократична монархія – абсолютна влада релігійного лідера є водночас і державною владою, тобто релігійний лідер є главою держави (Ватикан, Тибет).

Республіка — це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парла­ментсько-президентські).

Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парла­ментом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: фор­мує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наді­лений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держа­ви, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами ви­борців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представни­цьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).

Президентська республіка характеризується наявністю глави держа­ви — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській рес­публіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через за­твердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).

Змішана республіка (парламентсько-президентська) об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).

 

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.

У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.

 

Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсю­джує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус, і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністра­тивно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і гро­мадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).

 

Складною державою є федерація — союзна держава. Для неї ха­рактерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, грома­дянства, податкової системи. Федерація — це стійкий союз держав, самостійних в межах розпо­діленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопа­латним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).

Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі терито­ріальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що склада­ється з рівноправних громадян.

Конфедерація — союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаю­чи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спіль­ні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних про­блем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союз­ний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).

Імперія – держава, різні складові частини якої мають різний стурінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.

 

Державний (політичний) режим — це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.

Його основні види:

а) демократичний — характеризується реальною участю населен­ня в здійсненні державної влади;

б) антидемократичний — характери­зується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної вла­ди, недотриманням основних прав людини.

У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:

1. Рівність і свобода всіх людей.

2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних пред­ставницьких органів (парламентська, або представницька, де­мократія).

3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод грома­дян.

4. Існування різних форм власності.

5. Політичний плюралізм.

6. Законність і правопорядок.

7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.

8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості

з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний (недемократичний) державний режим ха­рактеризується такими рисами.

1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.

2. Верховенство держави над правом.

3. Панування однієї політичної партії (або руху).

4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.

5. Існування однієї форми власності.

6. Упор на каральні заходи і примушування.

7. Агресивність у зовнішній політиці.

У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний ре­жим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається од­ним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.

Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має рес­публіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.

Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.

Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єди­ною і цілісною.

Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.

 

Україна, таким чином, є республікою, унітарною державою, демокра­тичною державою.

Функції держави

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань і обов'язків відображує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямами в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку.

Отже, функції держави — це основні напрямки внутрішньої і зовнішньої діяльності держа­ви, в яких відбиваються і конкретизуються її суть і соціальне призначення.

Різноманітність функції держави можна класифікувати за різними ознаками.

Залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові.

Залежно від їх ролі в суспільстві – основні і другорядні.

Залежно від сфери впливу і здійснення – внутрішні і зовнішні.

Залежно від сфери супільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні.

Залежні від строків виконання – постійні і тимчасові.

Внутрішні функції держави — це напрямки державної діяльності, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни.

Зовнішні функції держави — ц е напрямки державної діяльності, що виражають зовнішню політику і зачіпають інтереси інших держав, між­народне життя.

 

Внутрішні функції

Внутрішні функції держави характеризують її управлінські повно­важення в регулюванні суспільних відносин і поділяються на дві основні групи: регулятивні і охоронні.

Регулятивні функції Української держави спрямовані на організацію економічних відносин і створення умов для формування розвиненої осо­бистості і суспільства взагалі. До регулятивних функцій держави належать економічні, соціальні, політичні.

Регулятивніфункції Української держави в області економіки — це передусім господарсько-стимулююча, господарсько-організаторсь­ка і наукова діяльність (забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність; надання права воло­діння, користування і розпорядження своєю власністю, розроблення та реалізація фінансової, цінової інвестиційної та податкової політики).

Соціальні функції Української держави полягають у наданні соціальної допомоги населенню, виділенні необхідних коштів для осві­ти, охорони здоров'я, забезпечення основних прав людини, розв'язан­ня екологічних проблем, соціального забезпечення населення, розвит­ку культури.

Політичні функції Української держави спрямовані на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження і розвитку на­цій, що мешкають на території держави, збереження генофонду україн­ського народу. Серед політичних функцій особливе місце займає функція соціального компромісу: розробка і впровадження таких рішень, у тому числі законів, які враховували б інтереси різних груп населення, створення умов для існування легальної опозиції, для вільного розвитку всіх політичних партій, які діють у межах Конституції та інших законів.

Суть охоронних функцій Української держави визначена у ст. З Кон­ституції: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини е головним обов'язком держави». До охоронних функцій належать також дотриман­ня режиму законності та правопорядку, охорона навколишнього середо­вища і забезпечення охорони всіх суспільних відносин, що встановлені і регулюються правом.

Зовнішні функції

Зовнішні функції Української держави визначають зміст її діяльнос­ті в якості суб'єкту міжнародних відносин. Міжнародна співпраця Укра­їни здійснюється за двома основними напрямками:

1) зовнішньоекономічна діяльність, заснована на принципах міжна­родного розподілу праці, участі в міжнародних економічних, екологіч­них та інших програмах;

2) зовнішньополітична діяльність, заснована на визнанні і повазі суверенної рівності всіх країн; самостійності в розв'язанні національних проблем; повазі територіальної цілісності і недоторканності кордонів; від­мові від застосування сили.

До того ж: використання морів і океанів, оборона країни від зовнішнього нападу, участь у забезпеченні миру, участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку і невтручання у внутрішні справи інших держав.

 

Державні функції та слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, пра­воохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.