Успішної педагогічної діяльності

Вивченню структури педагогічної діяльності тренера дитячого та юнацького спорту присвячені дослідження А. Деркача та А. Ісаєва (1981), А.Тер-Ованесяна (1978), Б.Шіяна (1997) та багатьох інших вчених.

Результати аналізу діяльності тренера дитячого та юнацького спорту дозволяють стверджувати, що його професійні здібності ґрунтуються на сукупності психічних властивостей особистості, які і є передумовою успішної педагогічної діяльності.

Структура діяльності тренера, насамперед, вимагає розвитку таких здібностей — перцептивних, проектувальних і конструктивних, організаторських і дидактичних, експресивних, комунікативних, академічних та спеціальних.

Таким чином, успішна діяльність тренера визначається розвитком цілого ряду здібностей, які вимагають теоретичної підготовки та практичних навичок.

Кожна з цих здібностей конкретна і оцінюється тільки в діяльності тренера за цілою низкою компонентів.

Перцептивні здібності (перцепція — відображення предметів і явищ реального світу, які безпосередньо впливають на органи чуття), які відображаються в педагогічній спостережливості і, перш за все, в умінні концентрувати свою увагу як на окремому учневі, так і на всьому колективі учнів.

Спостереження є одним з найдавніших методів наукового пізнання, і він доступний кожному тренеру для вивчення об'єкта, на який спрямовано його педагогічний, тренувальний вплив.

Природно, кожен метод вимагає певних знань і навичок щодо складання програми спостереження, його аналізу та оцінки, висновків.

Наприклад, необхідно уточнити, використовуючи метод спостереження, які за інтенсивністю фізичні навантаження роблять негативний вплив на організм юного спортсмена. Ми знаємо, що тренувальні навантаження можуть впливати на колір обличчя (почервоніння, збліднення), на потовиділення, на зміну координації рухів і т.д. Після проведеного спостереження отримані дані аналізуються і на їх підставі робляться висновки.

Таким чином, в даному випадку необхідно дотримуватися правила — спостерігаємо, аналізуємо і робимо висновки, які, природно, будуть залежати від професійних знань.

Педагогічна спрямована увага дозволяє відбирати факти, необхідні в роботі з юними спортсменами, за кожним вчинком і дією учня бачити педагогічну ситуацію, що вимагає ретельного аналізу.

Розподілена увага дозволяє тренерові не випускати з поля зору групу в цілому і кожного вихованця окремо, поєднувати фронтальну роботу з індивідуальною.

Проектувальні і конструктивні здібності в значній мірі залежать від професійних знань тренера в області теорії спорту, а також відомостей про об'єкт, тобто юного спортсменова, на якого буде спрямовано педагогічний вплив.

Насамперед, проектування, або точніше назвати планування навчально-тренувальних занять, здійснюється на основі рішення трьох основних завдань — оздоровчих, освітніх і виховних.

Жодна навчальна дисципліна не вирішує три завдання в комплексі, як цього вимагає спортивне тренування.

Крім одного навчально-тренувального заняття спортивний тренер планує як річний, так і багаторічний олімпійський цикл підготовки юного спортсмена.

Таким чином, проектувальні та конструктивні здібності тренера дитячого та юнацького спорту вимагають комплексу знань, що дозволяють проектувати діяльність для всієї групи і для кожного юного спортсмена окремо.

Тут передбачається єдність навчально-тренувального процесу, виховної та організаторської роботи, цілеспрямованості, систематичності і безперервності виховного впливу на всі сторони життя і діяльності спортивного відділення і особистості; самодіяльний характер діяльності колективу юних спортсменів. І, природно, у плануванні передбачається відповідність усіх заходів рівню підготовленості юних спортсменів, їх віковим і психологічним особливостям.

Організаторські здібності проявляються в умінні організовувати навчально-тренувальні заняття, а також діяльність юного спортсмена поза спортивних занять — вдома, в школі і т.д. І цим не обмежується організаторська діяльність тренера дитячого та юнацького спорту.

Перш за все, початком роботи спортивного тренера є організація набору і відбору дітей і підлітків для занять спортом. Потім йде процес організації та проведення навчально-тренувальних занять, які, як правило, завершуються участю юних спортсменів у змаганнях.

Велике значення мають організаторські здібності в проведенні спортивних зборів і робота в спортивно-оздоровчому таборі. Організаторська здатність, як і будь-яка педагогічна здатність, складається з ряду елементів і утворює взаємопов'язану структуру, що складається зі спрямованості особистості, її підготовленості, загальних і спеціальних властивостей особистості, індивідуальних особливостей нервової системи, темпераменту.

У життєвих ситуаціях ця здатність оцінюється за такими якостями, як товариськість, здатність залучати до себе людей, тверезість розуму, вольові якості, вміння розбиратися і мати підхід до людей і т.д.

Дидактичні здібності виявляються в методах передачі знань юним спортсменам, проведенні занять творчо, з урахуванням вікових особливостей юних спортсменів.

Дидактика (грец. — вчу) — частина педагогіки, яка вивчає закономірності утворення, в даному випадку початкової освіти юних спортсменів в області теорії і методики спортивної підготовки.

Відомо, що основоположником дидактики є чеський педагог Ян Амос Коменський, який зробив переворот в теорії навчання, протиставивши середньовічній школі зубріння і механічного запам'ятовування розроблену ним систему навчання, яка була розрахована на врахування вікових і психологічних особливостей дітей, на розвиток їх творчих здібностей і всієї розумової діяльності.

Ці правила знайшли своє місце в практичній діяльності вчителя і спортивного тренера.

Експресивні здібності (експресія — вираз — виразність, сила вираження почуттів, поглядів, жестів і т. д.) проявляються в найбільш ефективному, з педагогічної точки зору, вираженні своїх думок, знань, переконань, почуттів за допомогою мови, міміки і пантоміміки.

Мова спортивного тренера, який працює з дітьми та юнаками, завжди повинна відрізнятися внутрішньою силою, переконаністю.

Одним з основних засобів інтонаційно-звукової виразності мовлення є основний тон висловлювання, за допомогою якого вчитель, тренер передає своє ставлення до того, про що говорить.

Основний тон висловлювання — інтонаційний засіб емоційно-смислової виразності висловлювання. У його створенні велику роль відіграє тембр голосу і інші інтонаційні засоби.

Тонів може бути стільки, скільки різних відносин, які мають такі характеристики:

• переконуючий, повчальний, впевнений;

• приказний, вольовий;

• прохальний, запитуючий;

• мажорний, радісний;

• м'який, ласкавий;

• стриманий, спокійний, холодний;

• схвильований, тривожний, урочистий;

• оповідний, описовий;

• гумористичний і т.д.

Вибір тону залежить від основної ідеї висловлювання, його цілі. Тон повинен підкреслювати основну думку висловлювання, ставлення мовця до того про що він говорить.

При поясненні техніки виконання вправи при навчанні слід використовувати логічні наголоси і паузи — важливий засіб смислової та емоційної виразності звучання слів.

Важливе значення має темп мови і гучність, а також погляд, міміка, жести, оживляючі мову. Але жестами слід користуватися обережно. Занадто часті, одноманітні, метушливі, різкі рухи набридають і дратують.

Комунікативні здібності допомагають спортивному тренерові встановлювати з вихованцями гармонійні взаємини. Комунікативність проявляється в педагогічному такті, вмінні уникати конфліктів і попереджати їх. Велике значення має емпатія, тобто здатність емоційно реагувати на переживання інших людей.

Академічні та спеціальні здібності є основою будь-якої професійної діяльності. Академічні здібності свідчать про загальну ерудиції тренера, а спеціальні визначають його професійні успіхи в побудові системи та організації спортивної підготовки дітей та юнаків.

Всі складові структури професійних здібностей тренера дитячого та юнацького спорту в значній мірі і визначають його авторитет серед юних спортсменів і серед колег. При цьому Микола Деркач і А.Ісаєв (1985) відзначають, що найбільше юні спортсмени бажають, щоб їх тренер був добрим, справедливим, сміливим і чесним.

Віра в вихователя, довіру до нього, за словами В.Сухомлинського (1970), — це корінь етики взаємовідносин педагога і вихованця.